Сучасна теорія феромагнетизму базується на трьох основних дослідних даних:
1) намагнічуваність в феромагнетиках може змінюватись від початкового 0 значення, до величезного значення під дією мізерного зовнішнього поля.
2) Феромагнетики мають значення магнітного моменту атомів того ж порядку, що і парамагнетики. Таким чином – теорія парамагнетизму( тобто орієнтування магнітних моментів атомів у зовнішньому магнітному полі) не може пояснити надзвичайно великого рівня намагнічування феромагнетиків.
3) Величина гіромагнітного відношення для феромагнетиків g, тобто в 2 рази більше ніж для інших магнетиків і теоретично очікуване для значення електронних орбіт. Ця обставина вказує на те, що намагнічування феромагнетиків зумовлюється орієнтуванням спінових магнітних моментів, а не орбітальних.
За сучасним уявленням суть феромагнетизму полягає в тому, що значне орієнтування елементарних магнітних моментів виникає у феромагнетиків незалежно від зовнішнього магнітного поля. Наявність такого спонтанного намагнічування є найхарактернішою властивістю Ф/м. Спонтанне намагнічування виникає через те, що на спінові магнітні моменти діють сили взаємодії немагнітного походження, які мають квантову природу, так звані сили обмінної взаємодії.
Весь Ф/м розбивається на велику кількість малих областей – доменів, в межах яких обмінні сили взаємодії орієнтують спінові магнітні моменти в одну сторону. Кожна з таких областей намагнічена значною мірою, але напрям намагнічування в окремих доменах різні, а саме такі, що повний магнітний момент Ф/М=0.