Феромагнетизм.

Сучасна теорія феромагнетизму базується на трьох основних дослідних даних:

1) намагнічуваність в феромагнетиках може змінюватись від початкового 0 значення, до величезного значення під дією мізерного зовнішнього поля.

2) Феромагнетики мають значення магнітного моменту атомів того ж порядку, що і парамагнетики. Таким чином – теорія парамагнетизму( тобто орієнтування магнітних моментів атомів у зовнішньому магнітному полі) не може пояснити надзвичайно великого рівня намагнічування феромагнетиків.

3) Величина гіромагнітного відношення для феромагнетиків g, тобто в 2 рази більше ніж для інших магнетиків і теоретично очікуване для значення електронних орбіт. Ця обставина вказує на те, що намагнічування феромагнетиків зумовлюється орієнтуванням спінових магнітних моментів, а не орбітальних.

За сучасним уявленням суть феромагнетизму полягає в тому, що значне орієнтування елементарних магнітних моментів виникає у феромагнетиків незалежно від зовнішнього магнітного поля. Наявність такого спонтанного намагнічування є найхарактернішою властивістю Ф/м. Спонтанне намагнічування виникає через те, що на спінові магнітні моменти діють сили взаємодії немагнітного походження, які мають квантову природу, так звані сили обмінної взаємодії.

Весь Ф/м розбивається на велику кількість малих областей – доменів, в межах яких обмінні сили взаємодії орієнтують спінові магнітні моменти в одну сторону. Кожна з таких областей намагнічена значною мірою, але напрям намагнічування в окремих доменах різні, а саме такі, що повний магнітний момент Ф/М=0.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Діа- і парамагнетизм.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.