Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ПОНЯТТЯ СУБ'ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Суб'єкти кримінального процесу — це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права, повноваження та обов'язки регламентуються чинним законодавством.
Усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від підстав обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримшального процесу, в котрій вони берутьучасть, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами (учасниками)1 кримінального процесу.
У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступають по-різному залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші — в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїх посадових обов'язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя (слідчий, прокурор, суддя і тд.); треті — за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник і т,д.); четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).
Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тіш, що вони:
а) беруть участь у справі на підставах і в порядку', передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
б) мають визначені в законі права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);
в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку;
г) зобов'язані дотримуватись чинного законодавства;
д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших учасників процесу;
є) мають право на забезпечення особистої безпеки;
є) вступають у процесуальні правовідносини;
ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.
За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального статусу вони можуть бути поділені на чотири групи.
Терміни "суб'єкти кримінального процесу" та '"учасники кримінального процесу" ідентичні і вживаються як рівнозначні. Спроби дати окреме визначення кожному з них науково безперспективні і недоцільні.
1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримшального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результатах справи. Закон гарантує державний захист названих осіб та встановлює відповідальність за втручання в діяльність, здійснення будь-якого впливу з метою перешкодити їх юридичній діяльності.
2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів,цизільний позивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких учених, сюди слід відносити і жертву злочину — особу, яка постраждала від злочину але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.
3. Особи, які захищають та представляють інтереси "третіхосіб": захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваною ними функцією.
4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.
2. ОСОБИ, ЯКІ ВЕДУТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
До числа суб'єктів кримінального процесу даної категорії належать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, прокурор, судця (суд).
Слідчий — суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України.
Слідчими органів Служби безпеки України провадиться розслідування злочинів проти основ національної безпеки, проти миру,
безпеки людства та міжнародного правопорядку, справи щодо контрабанди, найманства, терористичних актів та деяких інших тяжких злочинів, визначених у законі.
Слідчі прокуратури розслідують справи про найбільш тяжкі злочини проти життя, прав і свобод людини, проти правосуддя, встановленого порядку несення військової служби, про злочини у сфері службової діяльності, бандитизм та деякі інші злочини, визначені в ст. 112 КПК України, Слідчим прокуратури виходячи із суб'єкта злочину підслідні справи про злочини:
• вчинені службовими особами, які займають особливо
відповідальне становище, відповідно до частини першої
статті 9 Закону України "Про державну службу" та особа
ми, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад;
• вчинені працівниками правоохоронних органів,
Слідчі органів внутрішніх справ розслідують справи про злочини проти власності та в сфері господарської діяльності, злочини проти здоров'я, честі і гідності особи, громадської безпеки, порядку і моральності, злочини проти статевої свободи та недоторканності особи, злочини проти довкілля та деякі інші злочини, а також усі справи з обвинувачення неповнолітніх.
Слідчі податкової міліції розслідують справи про злочини проти податкової, а з певній мірі і валютної та фінансової системи держави.
Розслідування злочину, передбаченого ст, 209 КК України (легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом), може здійснюватись як слідчими СБУ, так і слідчими прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції.
Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку.
Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону.
Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші передбачені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.
Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкі процесуальні повноваження.
Під час провадження досудового слідства всі рішення про напрям слідства та проведення слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього законом передбачено рішення суду чи отримання санкції прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.
Одна з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі — забезпечення справжньої процесуальної самостійності слідчого,
Поте, начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання і просування слідчого по службі, звільнення його роботи) і наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ, що може тягти негативні наслідки. Слід принципово розмежувати адміністративну владу і процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення судочинства.
Процесуальний контроль і нагляд за законністю при проведенні досудового розслідування мають здшснювати виключно особи, стосовно яких слідчий не перебуває в адміністративній чи іншій підлеглості Функції процесуального контролю з боку начальника слідчого підрозділу, на наш погляд, слід скасувати взагалі.
Слідчий повинен негайно приступити до провадження слідства у порушеній або^ прийнятій ним до свого провадження справі. У разі необхідності проведення слідчих або розшуковик дій в іншому районі слідчий має право провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному слідчому чи органу дізнання, який повинен виконати доручення в строк не більше десяти діб,
Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання сприяння під час провадження окремих слідчих дій.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Слідчий має право на забезпечення безпеки відповідно до закону. Доцільно було б надати йому статус недоторканності, ідентичний статусу судді.
Слідчий не може брати участі у розслідуванні справи та підлягає відводу в таких випадках:
1) якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем,цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем обвинуваченого;
2) якщо він брав участь у спразі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або був представником інтересів потерпілого,цивільного позивача або цивільного відповідача;
3) якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його об'єктивності.
За наявності вказаних підстав для відводу слідчий повинен заявити самовідвід, За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід обвинуваченим, захисником, а також потерпшим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Питання про відвід розв'язується прокурором протягом двадцяти чотирьох годин.
Чинне кримінальне законодавство передбачає кримінальну відповідальність за втручання в діяльність слідчого з метою перешкодити виконанню ним своїх функцій,
Так, згідно зі ст. 343 КК України: "Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень — карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочинові чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища,— караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років".
Начальник слідчого відділу має такий процесуальний статус,
Начальник слідчого відділу має празо перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинуваченім, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати спразу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цихзказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частішою другою статті 114 КПК України, а саме, в разі незгоди слідчого з вказівками начальника слідчого відділу чи прокурора Про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й^обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разьдроку-рор або скасовує вказівки начальника слідчого відділу, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому,
Очевидно, що такий статус начальника органу дізнання може бути використаний як на користь встановленню істини та вирішенню інших завдань судочинства, так і навпаки, Для забезпечення об'єктивності і неупередженості розслідування слідчий має бути максимально процесуально самостійним та незалежним, Ніхто не повинен мати права давати йому будь-які вказівки, Існуючий інститут процесуального контролю з притаманним правом давання вказівок слідчому — рудимент командао-адміністративної системи. Начальник слідчого підрозділу має виконувати організаційні функції щодо забезпечення діяльності слідчого підрозділу та функцію процесуального контролю, згідно з якою мав би право звертатись з поданням до прокурора щодо відміни незаконних рішень слідчого, а не функцію керування слідчим шляхом давання обов'язкових до виконання вказівок,
Органи дізнання. Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання, Термін "дізнання " походить від досить поширеного у минулому на Русі слова, "дізнатися" — довідатися, з ясувати що-небудь шляхом вивчення, розкрити таємницю, дошукатися до істини, тобто точно пересвідчитися та переконатися в чому-небудь.
Дізнанням іменують основану на законі розшукову, доказуваль-ну та правозастосовчу діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямовану на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.
Органи дізнання — це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв'язку з інформацією, що надійшла про вчинення злочину, та відсутністю можливості у слідчого приступити до провадження слідства.
На думку багатьох авторів, характерною рисою дізнання є поєднання оперативно-розшукової і слідчої функцій. "Дізнання, — вказує А. М. Донцов, — це діяльність деяких адміністративних органів держави, яка випливає із завдань попередження, припинення і забезпечення розкриття злочинів, виконання котрих для одних із цих органів обумовлюється безпосередньо їхнім призначенням, а для інших — особливими умовами, в яких вони знаходяться, і полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину і у виявленні обставин, що перешкоджають виникненню кримінальної справи, шляхом проведення кримшально-процесуальних і оперативно-розшукових заходів, а також у забезпеченні успішного ведення по кримінальній справі досудового слідства шляхом здійснення невідкладних слідчих дій"3.
Це визначення, на наш погляд, можна визнати найбільш вдалим, Автор не безпідставно включає в поняття дізнання так звану "дослідчу перевірку".
Отже, поняттям "дізнання" охоплюються такі форми кримінально-процесуальної діяльності: перевірка заяв і повідомлень про злочини в стадії порушення кримінальної справи (дослідче провадження), провадження невідкладних слідчих дій по порушеній кримінальній справі на даний час, залежно від тяжкості злочину, виділяють окремо дізнання по злочинах, ща не є^жишми та дізнання по тяжких і особливо тяжких злочинах), протокольну форму досудової підготовки матеріалів.
Виконання окремих доручень слідчого та участь представників органів дізнання в провадженні окремих слідчих дій, які здійснюються слідчим, не є власне дізнанням, а належить до форм взаємодії слідчого і органів дізнання. В даному випадку є порушена кримінальна справа, що розслідується слідчим — проводиться слідство, а органи дізнання сприяють в його проведенні, а не здійснюють дізнання як самостійний вид діяльності.
Протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою одну з форм дізнання, яке провадиться без порушення кримінальної справи засобами та методами, характерними для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.
На наш погляд, з урахуванням історичного досвіду існування дізнання та правових основ його діяльності сьогодні можливо дати таке визначення.
Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, що полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину й доказуванні його обставин іа спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.
Сутність дізнання полягає в доказуванні, здійснюваному невідкладно після отримання повідомлення про злочин чи при безпосередньому його виявленні (збиранні, закріпленні, дослідженні та перевірці доказів), а також в попередженні злочинів та запобіганні продовженню злочинних дій та спроб підозрюваних протидіяти встановленню істини.
Органи дізнання — це державні органи і посадові особи оперативно-розшукової чи адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій за відсутності можливості їх проваджувати слідчим, виконують процесуальну функцію розслідування, забезпечуючи виконання завдань кримінального процесу і досягнення мети правосуддя.
У кримінально-процесуальному законі дано вичерпний перелік органів, наділених правом провадити дізнання. Для них усіх функція дізнання не є основним видом діяльності. З необхідністю провадити розслідування злочинів вони зустрічаються лише у певних випадках, коли це потрібно та неминуче. В таких випадках дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального закону, і вони виступають як органи дізнання.
Органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання; командири військових частин, з'єднань, керівники військових установ та Військова служба правопорядку у Збройних силах України — щодо злочинів, які вчинені військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних сил України під час виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах; митні органи — у справах про контрабанду; керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих ізоляторів, лікувальних та трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні вказаних установ; органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі та порушення протипожежних правил; органи прикордонної охорони -у справах про порушення державного кордону; каштани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Кожен з названих органів здійснює дізнання в межах своєї компетенції- Закон надав лише органам міліції право провадити дізнання у справах про будь-який злочин, якщо його не віднесено до компетенції іншого органу дізнання, а капітанам морських суден—про всі злочини, вчинені на судні під час його перебування у далекому плаванні. З огляду на це ці органи дізнання в літературі деколи називають органами дізнання з універсальною компетенцією.
Завдання органу дізнання. Згідно зі ст. 4 КПК України на орган дізнання покладається обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин. Закон визначає, що орган дізнання зобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Під розкриттям злочину мається на увазі встановлення особи, яка вчинила злочин, та всіх фактів, епізодів, елемента і ознак злочинного діяння.
Факт розкриття злочину в практичній діяльності органів досу-дового розслідування формально ототожнюється з затриманням підозрюваного7 його арештом чи притягненням особи як обвинувачуваного. Але слід мати на увазі, що указані рішення можуть прийматись тільки при одержанні такої нееумнівної системи доказів, яка б беззаперечно підтверджувала, що саме підозрюваний (обвинувачуваний) скоїв злочин і виключала б можливість іншого твердження.
Викриття винних означає встановлення всіх осіб, які причетні до вчиненого злочину, та отримання неспростовних доказів, що підтверджують винність кожного з них, з'ясування і доведення з допомогою доказів всіх епізодів злочинної діяльності кожного із обвинувачуваного.
Встановлення об'єктивної істини — це досягнення такого рівня певності знань, що, без сумніву, відповідає дійсності, повне і всебічне дослідження всіх обставин справи, як тих, що викривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого, а також тих, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність, встановлення всіх фактів, що входять до предмета доказування і необхідні для Розв'язання справи по суті.
Задача відшкодування матеріальних збитків та інших шкідливих наслідків, завданих злочином, покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора і суд, які зобов'язані визнати відповідну особу потерпілою, роз'яснити їй право на цивільний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на майно і вклади обвинувачуваного і відшкодування завданої потерпшому шкоди. В справах про злочини невеликої тяжкості відшкодування шкоди в поєднанні з іншими обставинами — дієвим каяттям, або примирення з потерпілим — може стати умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб — одна з найважливіших задач кримінального процесу. Згідно зі ст, 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави1.
На органи дізнання, згідно зі ст. 104 КПК України, покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора, Опе-ративно-розшукова діяльність може здійснюватись лише тими органами дізнання, які уповноважені її здійснювати у відповідності з законом Про оперативно розшукову діяльність.
Згідно закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" оперативним підрозділам надається право: опитувати осіб з їх згоди; ітроводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності; витребувати, збирати та вивчати документи та дані, які характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, які можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, або отримувати розвідувальну інформацію, знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації тощо.
Суб'єктами оперативно-розшукової діяльності є спеціальні оперативні підрозділи органів національної безпеки,' органів внутрішніх справ, прикордонних військ, управління охорони вищих посадових осіб, а саме: право здійснювати ОРД мають оперативні підрозділи: МВС — кримінальної та спеціальної міліції, підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи ДАІ, оперативно-режимні івдрозділи місць позбавлення волі; СБУ — підрозділи розвідки, контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічні та оперативного документування; Прикордонних військ — підрозділами по ОРД; Управління державної охорони — підрозділом оперативного забезпечення охорони; Державної податкової служби — оперативними підрозділами податкової міліції.
Дізнання здійснюється за правилами, встановленими криміна-льно-ароцесуальним законом для провадження досудового слідства, за декотрими спеціально обумовленими винятками, доповненнями та положеннями, До числа загальних положень, що характерні для всіх форм дізнання та не властиві попередньому слідству, можна віднести такі.
Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною ешостійністю в тому обсязі, яким користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора щодо питань про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про зупинення справи орган дізнання (особа, яка провадить дізнання) має право оскаржити їх вищому прокурору, але не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочин.
Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган дізнання". Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.
Отже, затвердженню керівником органу дізнання підлягають постанови особи, яка провадить дізнання, про виконання таких процесуальних рішень і дій: порушення кримінальної справи; направлення заяви (повідомлення) за тдсггідністю; відмову в порушенні кримінальної справи; направлення кримінальної справи за підслідністю; закриття, зупинення, поновлення провадження у справі; розшук обвинуваченого; проведення таких слідчих дій, як обшук, виїмка, освідування, зняття інформації з технічних каналів зв'язку, накладення арешту на майно, вклади та кореспонденцію, ексгумацію трупа, затримання підозрюваного; обрання, зміну або скасування запобіжного заходу; етапування; притягнення особи як обвинуваченого; привід свідка, потерпшого, привід чи розшук обвинуваченого; відсторонення обвинуваченого від посади.
Затвердженню керівником органу дізнання безперечно підлягають всі процесуальні акти, які має санкціонувати прокурор, чи які проваджуються лише за рішенням суду. Ті документи, які підлягають затвердженню тільки керівником органу дізнання, набувають юридичної сили з моменту їх затвердження останнім.
Низка процесуальних актів не потребує затвердження к керівником органу дізнання. Це протоколи всіх слідчих дій (за винятком протоколу затримання); постанова про виділення або об'єднання кримінальних справ; постанова про визнання особи потерпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; постанова про приєднання речових доказів до кримінальної справи; протокол явки з провиною та інші документи. Складання таких документів віднесено до компетенції особи, яка провадить дізнання, а не органу дізнання. Вони набирають законної сили з моменту їх підписання особою, яка провадить дізнання.
Прокурор — суб'єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст, 121 Конституції України покладаються:
« представництво інтересів громадян або держави в суді у визначених законом випадках;
• нагляд за додержанням законів органами досудового
слідства, дізнання та оперативно-розшукової юрисдикції;
• підтримання державного обвинувачення в суді;
в нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободи громадян,
Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати, Частково функція представництва може здійснюватись і в стадії досудового розслідування.
Формами представництва є: звернення до суду з позовними заявами, участь, у судовому розгляді справи і використання при цьому своїх повноважень обвинувача та представника, внесення апеляційного та касаційного подання на судові рішення або заяви про перегляд справи в порядку виключного провадження за ново-виявленими обставинами,
Письмові вказівки прокурора органам дізнання та досудового слідства є обов'язковими для виконання. Оскарження отриманих вказівок вищому прокурору не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст, 114 КПК України.
Прокурор підлягає відводу за тими самими підставами, що й суддя, Проте, якщо прокурор брав участь у проведенні досудового слідства у справі, підтримував обвинувачення в суді або робив висновок при розгляді справи в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу.
Відвід, заявлений прокурору при розгляді справи в суді, розв'язується судом, а при розслідуванні справи — вищим прокурором.
Підтримка державного обвинувачення — одна з функцій прокурора, яка полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і використанні повноважень обвинувача для всебічного Дослідження доказів, захисту прав потерпілого та інших учасників процесу, забезпечення правосуддя і невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та поста-новяенню судових рішень, що ґрунтуються на законі.
Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь У Дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При Цьому прокурор керується вимогами закону й об'єктивною
оцінкою зібраних по справі доказів, У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.
Обвинувач — прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, а також потерпілий у справах приватного обвинувачення (справах, передбачених частиною 1 статті 27 КПК України) та в справах, де прокурор відмовився від обвинувачення, який у відсутності прокурора виконує функцію обвинувачення і користується правами обвинувача.
У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи, У цьому випадку він самостійно підтримує обвинувачення.
Обвинувач як учасник процесу з'являється в стадіях судового розгляду справи.
Обвинувач, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Суддя (суд) — суб'єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно зі ст, 124-129 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.
Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території держави.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За непідкорення розпорядженню головуючого в суді або порушення порядку під час судового засідання громадяни несуть відповідальність за законодавством про адміністративні правопорушення. За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок (обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування.
Суд (суддя) має встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.
Під час розгляду кримінальної справи суд не пов'язаний висновками органів досудового слідства, а також думками учасників процесу. Всі питання, що підлягають вирішенню в судовому розгляді та у вироку, судді вирішують на підставі закону, згідно з правосвідомістю, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, за умов, що виключають сторонній вплив на суддіа.
Відповідно до ст. 275-277 КПК України суд, виявизши в процесі судового слідства в діях обвинуваченого наявність більш тяжкого злочину або злочину, за яким обвинувачення йому не було | пред'явлено, повідомляє про це прокурора, який вправі змінити обвинувачення.
Прокурор змінює обвинувачення так само й за умови, що така ; зміна пов'язана з погіршенням стану обвинуваченого. При цьому і прокурор повинен ознайомити з прийнятим рішенням обвинуваченого та інших зацікавлених у справі учасників процесу. Суд відкладає судове засідання на три доби після надання обвинуваченому копії постанови прокурора щодо нового обвинувачення. За цей строк обвинувачений, захист та інша сторона мають ознайомитись з новим обвинуваченням і підготуватись до судового розгляду справи з його врахуванням. Через три дні суд відновлює судовий розгляд справи. Потерпілому надається право підтримува-Я ти обвинувачення в попередньому обсязі.
Для виконання своєї функції судці наділяються не тільки суттєвими повноваженнями, а й статусом, який гарантує їм принциповий, незалежний, неупереджений і справедливий розгляди справи.
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, поставлених з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брата участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї самої справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.
Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в розгляді цієї справи в порядку виключного провадження.
До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть ^ходити особи, які є родичами між собою.
Останніми роками до компетенції суду належить розгляд скарг учасників процесу на рішення, що приймаються слідчим та прокурором, а саме: на постанову про відмову в порушенні справи, "а постанову про закриття справи.
Скарги на незаконність вказаних рішень розглядаються суддею Дноосібно. За результатами розгляду скарги судця приймає одне Двох рішень: скасовує незаконне рішення слідчого або прокурора; залишає вказані рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суддя, який розглядав зазначені скарги, не може пізніше розгля- ' дати відповідну справу по суті та підлягає відводу,
За наявності вказаних обставин судця має взяти самовідвід. Відвід судді або народному засідателю може бути заявлений про- і курором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками. Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства,
Таким чином, у законодавстві знаходить відбиття турбота про те, щоб у всіх випадках була забезпечена участь у вирішенні всіх і кримінальних справ тільки таких суддів, повна неупередженість і незалежність яких не викликає жодних сумнівів.
Судді, слідчі, особи, які проводять дізнання, прокурор мають право на забезпечення безпеки в передбачених законом випадках І відповідно до положень ст. 52-1-52-3 КПК України.

З. ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ТА ВІДСТОЮЮТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ СВОЇ ІНТЕРЕСИ
Цю категорію учасників (суб'єктів) кримінального процесу становлять: обвинувачений (підсудний), підозрюваний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки | матеріалів.
Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом ; порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого ' (ст. 43 КПК України).
Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії досудо- -вого розслідування, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою.
Після віддання до суду обвинувачений стає підсудним,
Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не 1 буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена 1 вироком суду, що набрав законної сили.
Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений мас право; знати, в «му його обвинувачують; давати показання за пред'явленим йому І обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати І на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого до- ! питу; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки,
Підсудний, поряд з цим, має право на останнє слово.
Обвинувачуваний має право на повагу до його честі і гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як невинним по набрання обвинувальним вироком законної сили, давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогою перекладача.
реалізація прав обвинуваченого пов язана зі вступом його у правовідносини із слідчим та іншими учасниками процесу і здійснюється в передбаченому законом порядку.
Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або* за давання хибних показань. Давання показань — його право, а не обов'язок.
Згодившись на давання показань, обвинувачений має знати, що його показання можуть бути використані для доказування його винності.
Допит обвинуваченого провадиться негайно і в усякому разі не пізніїпе доби після пред'явлення обвинувачення. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого запропонувати йому дати показання по суті обвинувачення. Обвинувачений має право викласти свої показання власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводи обвинуваченого мають бути ретельно та всебічно перевірені.
3. Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до
першого допиту. Захисник допускається до участі на будь-яких стадіях процесу. В певних випадках участь захисника в справі обов'язкова, незважаючи на наявність клопотання особи про це. В цих випадках, а також в разі заяви клопотань затриманим, арештованим чи обвинуваченим щонайменше захисник має бути допущений до справи з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Як захисники допускаються фахівці у галузі права (тобто особи з юридичною освітою)1, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням, а також особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. З моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства та при розгляді справи в суді як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Повноваження захисника на участь у справі стверджується:
1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання;
2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання, —
угодою, інших фахівців у галузі права, які за законом мають право
на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри
дичної особи або дорученням юридичної особи — угодою або до
рученням юридичної особи;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх до
пуск до участі в справі як захисників.
У випадках, коли відповідно до вимог ст. 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання пра-вової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд—ухвалу.
Це правило введено в КПК Законом України № 2533-ІН від 2І.07.200І. Пропозиція про необхідність надання можливості виконувати функцію захисту не тільки особам, що мають посвідчення про право на заняття адвокатською діяльністю, а й іншим особам з юридичною освітою, стосовно яких немає підстав для відводу, якщо про це заявлено клопотання обвинуваченим, викладена автором ще в перших виданнях підручника.
Згідно зі ст. 45 КПК України участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у
вчиненні злочину у віці до 18 років,— з моменту визнання особи
підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або
психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати
своє право на захист, — з моменту затримання особи чи
пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих
вад;
3) у справах осіб, що не володіють мовою, якою ведеться су
дочинство, — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй об
винувачення;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передба
чає довічне ув'язнення — з моменту затримання особи чи
пред'явлення їй обвинувачення;
5) при провадженні справи про застосування примусових
заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту на
явності в особи душевної хвороби;
6) при провадженні справи про застосування примусових
заходів виховного характеру — з моменту першого допиту непов
нолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-роз-
подільника.
У суді апеляційної інстанції участь захисника у передбачених випадках с обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.
Відповідно до приписів ст. 47 КПК України захисника запрошують сам обвинувачений чи підозрюваний, його законні представники, родичі або інші особи за дорученням або на прохання обвинуваченого чи підозрюваного. У тих випадках, коли з'явлення Для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, або слідчий відповідно мають право запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечують йому захисника.
Обвинувачений має право на побачення з захисником наодинці до першого допиту, а після першого допиту — без обмеження кількості та тривалості.
Замінити одного захисника іншим можна тільки за клопотанням або за згодою обвинуваченого.
При виконанні даних приписів виникає низка проблем. Наприклад, на підставі ч. 5 ст. 47 КПК України в тих випадках, коли з явлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72 годин, слідчий, суд мають право запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або призначають йому захисника своїм рішенням.
Займатися запрошеннями у слідчого просто немає процесуального часу, оскільки на підставі ст, 133 КПК України він зобов'язаний вже протягом 48 годин пред'явити обвинувачення, а-згідно зі ст, 140 КПК України присутність захисника при пред'явленні обвинувачення обов'язкова. Вихід один: суворо додержувати строки пред'явлення обвинувачення та забезпечувати присутність при пред'явленні обвинувачення захисника, який виконуватиме свої повноваження до прибуття захисника, обраного обвинуваченим.
Проте і тут не без проблем — держава покладає на адвокатуру завдання забезпечення обвинувачуваному права на захист. Але адвокатура є добровільним професійним обхднанням, яке не підпорядковане державним органам влади, об'єднанням, яким держава фактично не керує, закон відносить адвокатуру до громадських об'єднань, що працюють на принципах самоврядування.
Де гарантії, що з'явиться захисник з колегії адвокатів, якщо у обвинуваченого немає коштів на оплату його послуг. Слідчому пропонується розв'язати дуже складне завдання: забезпечити участь захисника в справі за призначенням, наприклад, при небажанні його мати самим обвинуваченим і відсутності зацікавленості в здійсненні захисту малозабезпечених обвинувачуваних з боку адвокатів, відсутності можливості вплинути на адвокатські об'єднання, які працюють на засадах самоврядування і по суті "некеровані".
Це дає підстави для внесення пропозиції про необхідність ство- ] рення державної служби захисту, створення так званої муніципальної адвокатури, яка б фінансувалась з місцевих бюджетів і виконувала б функцію надання юридичної допомоги малозабезпеченим громадянам,
Обвинувачений (підсудний) має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова, пускається тільки за ініціативою обвинуваченого або підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених або підсудних.
При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слщчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову.
Слідчий може звільнити обвинуваченого від оплати послуг захисника, якщо останній брав участь у справі за призначенням та в разі малозабезпеченості обвинуваченого.
Участь захисника в судовому розгляді обов'язкова також у справах, в яких бере участь державний або громадський обвинувач, а також у справах осіб, між інтересами яких є протиріччя, та якщо хоч одна з них має захисника. Ці положення логічно випливають зі ст. 261 КПК України, що проголошує рівність прав та можливостей учасників судового розгляду щодо надання та дослідження доказів.
Зауважимо, що порушення права обвинуваченого на захист не тільки може мати процесуальні наслідки — повернення справи на податкове розслідування тощо, а й тягти більш негативні наслідки, навіть притягнення винних до кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 374 КК України "недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,— карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки,— караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".
4. Право подавати докази обвинувачений здійснює: безпосе
редньо передаючи особі, у провадженні якої перебуває справа,
речові докази, що є в його розпорядженні, сліди злочину,
матеріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші
матеріали технічного документування своєї діяльності,
комп'ютерні дискети, факси, телетайпограми, а також письмові до
кументи та інші докази; даючи показання та пояснення у справі;
заявляючи клопотання про провадження слідчих дій або про пос
тавлення додаткових запитань перед експертами; особисто беручи
участь у слідчих діях, а також у судовому слідстві та ставлячи за
питання свідкам, експертам й іншим учасникам процесу.
Беручи участь у судових дебатах або виступаючи з останнім словом, обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи інших доказів.
Подання доказів — право, а не обов'язок обвинуваченого. Органи та особи, які ведуть кримінальний процес, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
5. Право обвинуваченого заявляти клопотання. Письмові або
усні клопотання обвинуваченого приймаються до розгляду та підля
гають перевірці у строк не більше доби. Обвинувачений має право
заявити клопотання на будь-якій стадії кримінального процесу.
Усні клопотання підлягають занесенню до протоколів відповідних слідчих, судових або інших процесуальних дій. Клопотання або задовольняються, або ні. У разі відмови у задоволенні клопотання слідчий виносить про це мотивовану постанову (ст. 129 КПК України), з якою ознайомлює обвинуваченого.
6. Право обвинуваченого заявляти відводи. Обвинувачений має
право заявити відвід слідчому, особі, яка провадить дізнання, прокурору, судді, присяжному засідателю, захиснику та секретарюсу-дового засідання, якщо за будь-якими обставинами вони будуть зацікавленими в результаті справи, Заявлений відвід розглядається та розв'язується в порядку ст. 54-62 КПК України,
7. Право обвинуваченого подавати скарги. Дії слідчого оскаржуються прокурору, а в окремих випадках — до суду. Постанова про закриття справи оскаржується прокурору протягом семи днів з дня отримання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи. Поряд з цим рішення як слідчого, так і прокурора може бути оскаржене обвинуваченим до суду,
Згідно зі ст, 110 КПК України дії та постанови органів дізнання оскаржуються прокурору та розглядаються ним протягом десяти днів. Скарга, що подана на слідчого, розглядається прокурором протягом трьох днів (ст 235 КПК України).
Вирок суду оскаржується в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти діб з моменту проголошення вироку, а якщо засуджений тримається під вартою,— протягом п'ятнадцяти діб з моменту вручення йому копії вироку,
8. Право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами справи. Слідчий зобов'язаний пояснити обвинуваченому його право знайомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника, Обмежувати час для ознайомлення зі справою не можна, за винятком випадків, коли обвинувачений явно намагається цим шляхом затягувати закінчення розслідування.
Ознайомлення з усіма матеріалами справи — право обвинуваченого, відмова його скористатися цим правом не означає, що у справі допущено порушення процесуального закону, і не тягне за собою затримки подальшого провадження у справі.
Непред'явлення обвинуваченому всіх матеріалів справи повинно
розглядатися ж суттєве порушення прав обвинуваченого на захист,
9, Право обвинуваченого брати участь у розгляді справи в суді
Після закінчення досудового слідства обвинуваченому вручається
копія обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня
розгляду справи в суді.
Розгляд справи в суді першої інстанції проходить за участю підсудного, За відсутності підсудного розгляд справи допускається лише в тому разі, якщо він перебуває за межами держави і ухиляється від з'явлення до суду або просить розглянути справу» за якою не передбачається покарання у вигляді позбавлення волі, за його відсутності (ст, 262 КПК України)
Беручи участь у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсудний) використовує всі свої права, що передбачаються ст 43 КПК України, Крім того, він має право: просити про оголошення доказів, що є у справі, а суд зобов'язаний прохання задовольнити; ставити запитання іншим підсудним, свідкам, потерпілому, експерту, спеціалісту, перекладачу, цивільному позивачу та цивільному відповідачу; брати участь у судових дебатах сторін; звертатися до суду з останнім словом (ст, 263 КПК України),
10. Право підсудного на останнє слово — це святиня правосуддя.
Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного або будь-яким чином впливати на його розмірковування, спрямовувати його промову, регламентувати її або коригувати. Не можна переривати промову підсудного або ставити йому під час її проголошення будь-які запитання.
11. Право на забезпечення безпеки реалізується за наявності
відповідних підстав відповідно до ст. 52-1 КПК України шляхом
переведення арештованого в іншу камеру, тимчасове переведення
із слідчого ізолятора в ізолятор тимчасового утримання і навпаки,
зміни місця роботи і проживання та інших заходів, передбачених
Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть
участь у кримінальному судочинстві".
Закон покладає на обвинуваченого низку обов'язків
Обвинувачений зобов'язаний з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (у разі нез'явлення щодо нього можуть бути застосовані встановлені законом примусові заходи — привід, запобіжний захід), не перешкоджати встановленню істини незаконними засобами. Обвинувачений повинен виконувати вимоги слідчого щодо проведення огляду, надання зразків для порівняльного дослідження, участі в огляді та відтворенні обстановки й обставин події; дотримуватися порядку в судовому засіданні.
Відповідно до вимоги ст. 53 КПК України суд, слідчий, прокурор, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані пояснити обвинуваченому та всім іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та забезпечити можливість здійснення цих прав,
Підозрюваний.
Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягйення її як обвинуваченого.
Підозрюваний мас право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і конфіденційне побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, користуватись рідною мовою та безплатною допомогою перекладача, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Відповідно ДО принципу презумпції невинуватості підозрюваний має право на поводження з ним як невинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності.
Про роз'яснення прав підозрюваному вказується в протоколі затримання або постаною про застосування запобіжного заходу. Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому самому порядку, що й реалізація прав обвинуваченим. Право підозрюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в протоколі затримання обов'язково вказуються підстави та мотиви затримання, наводяться пояснення затриманого, а сам протокол підписується затриманим; у постанові про застосування запобіжного заходу має бути вказано на злочин, у вчиненні якого особа підозрюється; перед допитом підозрюваному має бути оголошено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається в протоколі допиту.
Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов'язок. У цьому аспекті підозрюваний повністю прирівнюється до обвинуваченого. Допит його повинен вестися відповідно до правші допиту обвинуваченого. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від давання показань та за давання завідомо неправдивих показань.
Підозрюваному закон надає право мати захисника. При цьому захисник надається підозрюваному або допускається до участі у справі з моменту оголошення протоколу затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Захисник підозрюваного має ті самі права, що й захисних обвинуваченого.
Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов'язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це неможливо, то не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. При допиті присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника (ч. 1 ст. 46 КПК України).
Перед допитом підозрюваному повинні оголосити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити його права (див. додаток 1).
Підозрюваний зобов'раний:
1) з'являтися за викликом органів дізнання та досудового
слідства. У разі нез'явлення без поважних" причин він може бути
доставлений у порядку приводу;
2) не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування про
тизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдається до
таких дій, до нього можуть бути застосовані більш суворі
запобіжні заходи.
Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка визнана потерпілою мотивованим рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа.
Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його" прав.
Питання про те, хто є потерпілим, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин даної справи.
Про визнання громадянина потерпшим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Потерпілий має право: давати показання у справі або відмовитись від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судці, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача.
Він також вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпшого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Зазначимо принагідно, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (п. 9 ст. 34) відносить до числа близьких родичів також усиновителів або всиновлених. До участі у справі допускаються не всі близькі родичі потерпілого, а один із них, про що особа, яка провадить розслідування, виносить постанову, а суд — ухвалу.
Право давати показання в справі і подавати докази. Давання показань — право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість
відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте він несе кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань по ст.384 Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 19 КПК України потерпілий має право давати показання на рідній мові або користуватися послугами перекладача. Оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави.
Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи відеозапису, матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази тощо). Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, зобов'язана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпшому. Якщо докази подані в ході судового розгляду, то цей факт відзначається в протоколі судового розгляду. Право заявляти клопотання потерпілий може реалізувати на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілим клопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результати їхнього розгляду потерпілий повинен бути своєчасно повідомлений.
Право заявляти відводи. Відвід може бути заявлений потерпілим слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, присяжному засідателю, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, присяжному засідателю, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання брати участь у справі за умови їхньої об'єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавлені у розв'язанні справи. Стосовно експерта важливою вимогою є його компетентність. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має право заявити їм відвід. Відвід розглядається в порядку ст. 54-62 КПК України.
Право подавати скарги. Дії і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені потерпілим: дії і рішення слідчого та органу дізнання — прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, — начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора — вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду — у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскаржені в суді. Поряд із цим потерпший, як і будь-який інший громадянин України, може оскаржити здійснювані дії, або прийняті рішення, що стосуються його інтересів, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини .
Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов'язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз'яснювати права, що виникають з цього, потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації. Наприклад, у випадку закриття справи потерпілому, відповідно до вимоги ст.215 КПК України, повинна бути надана копія постанови про закриття справи або направлено повідомлення з роз'ясненням процедури оскарження прийнятого рішення. Вирок оскаржується в апеляційну інстанцію. Право на ознайомлення з кримінальною справою по закінченні до-судового слідства реалізується пред'явленням слідчим потерпшому всіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому вигляді разом із речовими доказами і матеріалами технічного документування. Про ознайомлення потерпшого зі справою складається протокол, у якому відмічаються всі зроблені ним заяви і клопотання.
Право брати участь у судовому розгляді служить основною гарантією захисту прав і свобод потерпшого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку.
Право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий має по справах приватного обвинувачення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обвинувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.
Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача.
Потерпілий вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди-, а. також вимагати забезпечення його безпеки передбаченими законом засобами.
Потерпілий має право брати участь у судових дебатах, тобто після закінчення судового слідства виступати з судовою промовою та скористатись правом репліки щодо виступів інших учасників'. Це право надане потерпшому, виходячи з необхідності забезпечення принципів рівності та.змагапьності сторін. Воно є абсолютним і не може бути звужене.
Беручи участь у судових дебатах, потерпілий може піддати докази аналізу з точки зору їх належності до справи, допустимості і
достовірності, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, неповноту чи недостатню всебічність дослідження доказів, на необхідність вжиття заходів щодо відшкодування заподіяної йому шкоди, шляхів вирішення цього питання.
Забезпечення прав потерпі




Переглядів: 1018

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ №3. СУБ'ЄКТИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ | Основні етапи її розвитку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.