Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Зак. Исп. Суд.

Це право наруду опирати Владу и уособлюваты ъъ собы

Народовладдя

Премая демократія(ст.5,6) Представітельская демократія

Гос.органи М/У

Ст.5-6 закріплює 2 форми здійснення народовладдя :

- пряма(беспосередня) демократія(народ здійснює владу безпосередньо)

- представницька демократія(через представників)

2 форми публічної влади:

- державна влад(здійснюється державними органами) Зак. Вик. Суд.

- муніципальна влада(здійснюється органами місцевого самоврядування)

Український народ – це громадяни України не залежно від іхньої національності.

2) Беспосередня або пряма демократія. Поняття та форми.

Пряма демократія – це пряме беспосередне волевиявлення українського народу, теріторіальної громади або іншої визначеної законом спільноти України яке здійснюється через певні способи і форми визначені КУ та ЗУ. За своїм змістом пряма демократія відповідно до КУ виступає:

- формуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування

- прийняттям законів та інших рішень загальнодержавного або місцевого значення

- гарантуванням та охороною кон.влади

- захист суверенітету, теріторіальної цілісності України, забезпеченням її економічної та інформаційної безпекиотирьти

За своєю сутністю пряма демократія являє собою:

- пряме волевиявлення шляхом таємного голосовання

- волевиявлення через партії, засоби масової інформації

- інші складові прямої демократії, які сприяють вирішеню пол.питань.

Ст.5 КУ закріплююча пряму демократію визначає її форми. У свою чергу відповідно до ст. 69 до таких форм входять вибори та референдуми. Згідно ст.39 формами прямої демократії є демонстрації, мітинги, походи, зібрання які мають здійснюванися мирно (без зброї) і про проведення яких необхідно звчасно попередити органи виконнавчої влади або міс.самовр. також можна віднести до форм прямої демократії – місцеві референдуми, зібрання громадян та місцеві ініциативи. У той же час було б помилкою вважати що прелік форм прямої демократії може мати вичерпний х-р. Інакше кажучі до сих пір доки не порушується громацкий порядок пряма демократія може здійснюватися іншими способами та формами.

3) Поняття та види референдумів

Закон України про всеукраїнські та місцеві референдуми від 3 липня 1997р.

Закон україни про місцеве самоврядування України

Закон України про центральну виборчу комісію від 30 червня 2004р.

Закон України про державний реєстр виборців від 22 лютого 2007р.

Підзаконні нормативно-правові акти передусім єдеться про постанови центрально-виборчої комісії.

Відповідно до профільного закону референдум – це спосіб прийняття громадяном України шляхом голосування ЗУ та інших рішень з найбільш важливіх питань загальнодержавного або місцевого значення. Як форма волевиявлення горомадян України з найбільш важливих питань загальго або місцевого значення з метою прийняття рішень яке здійснюється шляхом голосування горомадян України які мають право на участь у референдумі. Згідно з приписами статті 70 КУ права голосу на виборах та референдумах мають громадяни України яким на день проведення референдуму виповнилося 18 років при цьому не мають право голосу ті громадяни України які не дієздатні.

Види референдумів:

1. за теріторією проведення

- всеукраїнський

- місцевий

2. за обов,язковістю проведення

- обов,язковий( референдум якій проводиться для вирішення тих питань які відповідно до закону не можуть бути вирішені в інший спосіб, наприклад, згідно до ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 ВРУ для вирішення питань відносно зміни теріторії України, або відповідно до ст.73, ст.105,156 президент України призначає всеукраїнський для затвердження змін до розділу 1,3,13, не менше 3 млн. Підписів у 2/3 віх областей, по 100 тис. У кожній.

- факультативний(референдум якій проводиться для вирішення тих питань які відповідно до закону можуть бути вирішені в інший спосіб)

3. за ЮС

- імперативні( референдум рішення якого мають найвищу юридичну силу та не потребуюють затвердження будь яким іншим суб,єктом. В літературі до сих під точеться дискусія що до проведення всеукраїнського референдуму не імперативного х-ру. На думку професора Погорілка який посилається на рішення у справі за народною ініциативою. Такі референдуми не можуть мати не обов,язковий х-р. Інакше кажучі він заперечує можливість проведення всеукраїнського референдуму консультативного х-р. На теперішній час в не залежній україні було проведено лише 2 всеукраїнських референдума, 1- про незалежність, про посаду президента україни. 2 – стосувався питань політичного реформування, його рішення досі не виконано.)

- консультативні( дораче опитування) – це референдум якій проводиться з метою виявлення думки українського народу або його частини з тих чи інших питань якій не має обов,язкової юридичної сили проте повинен враховуватися при прийнятті таких рішень. Від консультативного референдуму потрібно розрізняти соціологічні опитування які проводяться соціологічними опитування. На відміну від референдума зокрема і концультативного соц.опитування можуть проводитися з будь яких питань а порядок іх опитування нормативно не визначені

4. за суб,єктами ініциювання

- всеукраїнські:

1) ПУ

2)ВРУ

3)Народом України

- місцеві(відповідно до ст.43 КУ місцеві референдуми ініціюються:

1) Теріторіальними громадами(сіл, селищ, міст, або органами місц. Сам. У той же час відповідно до профільного закону міцеві референдуми ініциюються. Громадянами України які проживають на цій теріторії

5. за формулою або конструкцією

- прості(передбачає прийняття рішення по певному конкретному питанні яке стосується певної конкретної проблеми)

- складні( голосування з 2 та більше питань які можуть стосуватися різних проблем)

6. залежно від х-ру прийнятого рішення

- політичні

- законодавчі

- конституційні

4) Всеукраїнські та місцеві референдуми

· Затвердження КУ, її окремих частин, внесення до КУ змін.

· Прийняття, зміна та скасування ЗУ або їх окремих положень.

· Прийняття рішень які визначають основний зміст К та ЗУ та інших правових актів

· Вирішується питання про здійснення народом України права на самовизначення

· Вступ України до державно-федеративних та конфедерації утворень.

Відповідно до профільго закону Всеукраїнський референдум не проводиться з таких питань:

- які віднесені законодавством України довідані до органів прокуратури та суду

- уподаткування

- які стосуються застосування органами державної влади надзвичайних заходів і захисту громацького порядку, охорони здоров,я та безпеки громадянє

- які стосуються обрання, призначення або звільнення посадових осіб які знаходяться у компетенції ВРУ, ПУ та уряду України

Місцеві референдуми – відповідно до закону про місцеве самоврядування місцеві референдуми можуто проводитися з будь якого питання відповідно належить довідання органів місцевого самоврядування.

  • Прийняття зміна або скасування рішень з питань які належать до компетенції місцевого самоврядування на певних адм.тер.одиницях.
  • Прийняття рішень які визначають зміст актів місцевих рад, їхніх виконавчих та розпорядчих органів, виключно місцевими референдумами вирішується питання про найменування або переіменування сілрад, селищ, міст, районів- областей а також об,єднання в одну одиницю декількох адм.тер.одиниць які мають спільний адмін.центр.
  • Через місцеві референдуми не вирішується такі питання:
  • Скасування законих рішень органів держ.влади
  • Питання пов,язані з обранням, призначенням, та звільнення посадових осіб , які належать до компетенції відповідних місцевих рад, іхніх виконавчих та розпорядчих органів.
  • Питання які віднесені законодавства до відання органів суду та прокуратури.

 

Лекція 10

Представницька демократія. Концепція народного представництва.

 

Відповідно до ст.5 КУ народ здійснює свою владу безпосередньо та через органи держ.влади та органи м.с. в такий спосіб КУ закріплює 2 форми повновладдя українського народу пряму та представницьку демократію.

Представницька демократія – це комплексна складна конституційного права зміст якої здійснюють 3 складові:

- ЦЕ СИСТЕМА ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯКІ ОБИРАЄТЬСЯ НАРОДОМ АБО ЙОГО ПЕВНОЇ ЧАСТИНИ а також система виборних та судових осіб держави або місцевого самоврядування, зокрема президент України, ВРУ, місцеві ради, ВРАРК, сільські, селищні та міські голови

- Це система демократичних інститутів які х-ть взаємовідносини обраних осіб з виборцями наприклад це робота парламенту або місцевих рад сесійно які проводяться гласно та публічно, парламенські слухання, створення комітетів, тощо

- Це система демократичних форм роботи представницьких органів та обраних посадових осіб та наданого їм апарату, у цьому випадку йдеться про здійснення діяльності цих органів посадових осіб на засадах гласності, відкритості, прозорості та законості

Здійснення кон.принципу народовладдя вимагає забезпечення узгодженого функціонування і взаємодію органів державної влади та органів м.с. їхніх посадових осіб одне з одним. З іншого боку йдеться про узгоджене функціонування в системі державної влади та системи органів м.с.

Концепція народного представництва розвивалась протягом тривалого періоду часу проте найбільш виразно та цілісно була сформульована французькими вченими на прикінці 18 – поч. 19ст у контексті обгрунтування народної ідеї.

Французбкі вчені зокрема Сієс вважали що народ в умовах сучасної держави не в змозі на постійній основі безпосередньо вирішувати всі питання суспільного та державного життя і з точки зору кількості громадян країни, і з точки зору їх фахової підготовки це є не можливо тому залишаючись єдиним джерелом влади у державі її верховним носієм народ може передати здійснення певних повноважень тим органам та особам які будуть обиратися народом. Ці органи представницькі органи включаючи виборних посадових осіб будуть діяти від імені та в інтересах народу здійснюючи владу яка є похідною від народу. Таке розуміння народного представництва набуло загального поширення було втілео на практиці на осіб без виключення демократичних держав.

Виборче право. Система, поняття та принципи. Правове регулювання та порядок формування представницьких органів держави та м.с.

Виборче право розуміється в 2 значеннях:

- об,єктивне( це підгалузь або інститут КП який являє собою сукупність норм що регулюють суспільні відносини пов,язані із формуванням представницьких органів держави та м.с. та іхніх виборних посадових осіб, як підгалузь КП х-ться наступними рисами):

1) переважна більшість норм кон.права є конст.проц.

2) норми виборчого права значною мірою пов,язані з нормами публічного права яке в свою чергу здійснює суттєвий вплив на виборче право України

3) певні норми виборчого права мають полівалентний х-р тобто одночасно належать до різних галузей права передусім конституційного та адм.

Джерелами об,єктивного виборчого права є :

1) КУ

2) ЗУ про вибори президента України

3) ЗУ про вибори народних депутатів України 2011р

4) ЗУ про вибори депутатів ВРАРК, депутатів місцевих рад, сільских,селищних, міських голів 2010р

5) ЗУ про вибори держ.реєсторів 2007р

6) Рішеня КСУ, підзаконні НПА, міжнародні договори ратифіковані Україною

- Суб,єктивному смислі( це закріплене КУ ст. 38 та гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до органів державної влади, органів м.с. або виборних посадових осіб держави та м.с. У цьому сенсі відрізняють:

1) активне

2) пасивне

Відповідно до приписів КУ суб,єктивне виборче право здійснюється на певних засадах або принципах.

Принципи виборчого права – це найбільш абстрактні правові норми які визначають порядок здійснення суб,єктивного виборчого права та правове регулювання такого здійснення.

Принципи:

- загального виборчого права(означає надання можливості участі у виборах або суб,єктивного виборчого права усім громадянам держави при цьому світова практика припускає можливість обмеження загального виборчого права такі обмеження можна поділити на групи):

1) природні обмеження (пов,язані з можливістю здійснення СВП наприклад наявність дієздатності, наявність певного мінімального віку

2) звичайні( визнаються переважною більшістю країн і пов,язана з позбавленням волі)

3) припустимі (відбивають особливості політичної системи України наприклад заборона займати одну саму посаду більш ніж 2 рази)

4) не припустимі ( не визнаються демократичними країнами та засуджується мировою спільнотою наприклад за вірою, мовою, статтю.)

- прямого виборчого права (виборці безпосередньо обирають представницькі орган влади, або виборних посадових осіб) цей принцип не є загально-визнанним оскільки в певних країнах мають місце багатоступеневі або не прямі вибори (не прямі вибори ( виборці вибирають певний спеціальний орган, який в свою чергу обирають певну особу або орган)

- принцип рівного виборчого права (який означає що кожен виборець має один голос на виборах а також створення рівних умов та можливостей для здійснення суб,єктивного виборчого права)

- принцим таємного голосування (заборона контролю за волевиявленням виборців та як наслідок відсутність жодної відповідальності за будь – який вибор на виборах

- принцип добровільності ( участь у виборах є добровільною, не явка на вибори не залежно від причин не тягне за собою жодної юридичної відповідальності)

В літературі з КП явище коли люди не приходять на вибори маючи можливість називається абсентеїзм.

Виборча система – це сукупність способів визначення переможців на виборах або в порядку формування представницьких органів на виборах.

Світова практика знає 3 різновиди виборчої системи:

1) мажоритарна виборча система ( передбачає порядок формування представницьких органів або визначення переможців на виборах на основі принципу більшості, існує 3 підвиди):

- відносної більшості ( кандидат на посаду повинен отримати більше ніж його конкуренти >34)

- простої або абсолютної ( 50+1)

- кваліфіційна більшість ( певна кількість)

2) пропорційна виборча система ( передбачає порядок визначення персонального складу виборчого складу залежно від результатів голосування коли місця або мандати придставницькому органі розподіляється між спісками політичних партій, виборчих об,єднань пропорційно кількості голосів виборців які вони отримали на виборах)

25млн.

Приняло участиє 20млн. – 100%

1. – 10млн.

2. – 5млн.

3. – 3млн.

4. – 2млн.

Мест - 450

Існує 3 різновиди пропорційної виб.системи:

- Жорсткий ( тільки за партію)

- Напів жорсткий ( і за партію і за члена партії)

- Преференцій (або за партію або за члена партії)

3) змішана система (предбачає що певна частина колегіального органу обирається за правилом мажоритарної системи а інша половина пропорційною системою)

Виборчий бар,єр

Пропорційна виборча система передбачає так званого виборчого бар,єру відповідно до якого у участі представницьких мандатив допускаються лише ті партії або виборчі блоки які отримали встановлену законом мінімальну кількість голосів виборців.

Як правило виборчий бар,єр встановлюється на рівні 3 – 7 % голосів виборців які взяли участь у голосуванні.

Правове регулювання та порядок представницьких органів.

 

Президент України обирається мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості у єдиному загальнодержавному мандатному виборчому окрузі.

При цьому якщо за наслідками голосування жоден кандидат не отримав абсолютної більшості виборців які взяли участь у голосуванні центральна виборча комісія звертається до ВРУ з поданням проведення повторного голосування.

При повторному голосуванні на виборах застосовується мажоритарна виборча система відносної більшості при цьому до виборчого бюлетеня включаються лише 2 кандидата які вибороли найбільшу кількість голосів під час 1 голосування.

 

Голови сільських,селищних,міських рад обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатному виборчому окрузі на певній теріторії.

Депутати сільських та селищних рад обираються за мажоритарною відносної більшості в округах.

Народні депутати України обираються за змішаною системою відповідно до якої 225 чоловік обираються за мажоритарною відносної більшості, а інші 225 чоловік обираються за пропорційною виборчою системою жорстких списків в одномандатних виборчих округах.

Депутати у районах та містах, міських, районних та обласних рад обираються за змішаною виборчою системою.

Громадянське суспільство

Розвиток теорії громадянського суспільства

Надється можливим виділити 2 основних єтапи у розвитку концепції громадянського суспільства:

1) досить умовно можна віднести до к.17 – п.19ст. протягом цього етапу видатні науковці свого часу Т.Гоббс, Дж.Локк, Жан Жак Руссо намагалися визначити взаємний вплив одне на одного держави та суспільства. У цьому зв,язку Т.Гоббс вказував що первинне суспільство людей можна було ох-ти за принципом «війна всіх проти всіх» коли кожен мав право на все і водночас не мав прав. Такий стан речей вказував що визначальну роль у суспільстві відігравала сила і власне за правилом сили вирішувалися всі питання. Проте такий стан речей об,єктивно не задовільняв потреби людей які бажали отримати певні гарантії прав та захисту. В зв,язку з цим суспільство історично підійшло до ідей створення організації які б мали захищати людей, їх права та власність. В обмін на передачу такій організації певних прав людини та добровільне обмеження своеї діяльності. Наведена точка зору отримала назву «Теорії суспільного договору» за якою держава була створена суспільством саме як така організація. При цьому на думку вчених лише суспільство організоване державою могло визначатися як цивілізоване громадянське суспільство і навпаки суспільство до держави х-ли як не цевілізоване(декарське). В контексті концепції громадянського суспільства цей етам мав важливе значення з таких причин ще не розділяючих суспільство і державу вчені почали досліджувати їхній взаємний вплив та зв,язок при цьому про жодне відокремлення суспільства від держави не йшлося навпаки стверджувалося що лише за умов дерди і в державі суспільство може бути цивілізоване.

2) Досить умовно п.19 – п.20ст. протягом цього етапу відіграли такі вчені як Кант, Гегель. Зокрема Гегель стверджував що людина за своєю природою є абсолютним егоїстом і що для неї мають значення лише власні інтереси і потреби, але будучи розумною істотою людина розуміє що задовільнити свої потреби та інтереси людина може лише взаємодіючи з іншими людьми. При цьому за Гегелем громадянське суспільство знову протиставлялося декарському не державному суспільству як найбільш розвинена форма буття людини. Гегель розглядаючи проблему громадянського суспільства передусім розумів як потреби які засновані на приватній власності а також на релігії, питаннях родини, державного устрою, культури, освіти і тд. Безумовна заслуга Гегеля полягає в тому що він поряд з іншими вченими почав виділяти певну сферу суспільних відносин передусім майнових, ринкових а також сімейних, моральних і тд.які повинні були бути незалежні від держави. В цьому сенсі громадянське суспільство почало розумітися як приватне суспільство в якому крім офіційних інститутів повинні були існувати не підконтрольні державі сфери відносин.

І лише у 20ст. Спираючись на здобутки попередників було сформульовано сучасну концепцію громадянського суспільства сутність якою можна ох-ти в такий спосіб:

- Громадянське суспільство – це все те що не є державою і не належить державі при цьому таке суспільство не має прямого відношення до громадян оскільки складається з людей.

Визначальною рисою такого суспільства є не приналежнісь держави до людини а наявність у людини прав приватної власності яке дає підстави бути не залежною та самостійною.

Поняття та структури громадянського суспільства

На думку проф.Орзіха громадянське суспільство як категорію можна розуміти в 3 аспектах:

- як асоціацію людей в якій кожна людина є вільною оскільки володіє не відчужуваними правами рівноправною з іншими людьми а також самостійною при виборі громадянських станів.

- Як не державні об,єднання людей за соціальною, релігійною, економічною, етнічною приналежністю або за політичними професійними та іншими інтересами .

- Як суспільні не державні відносини які розвиваються і функціонують на самоврядних засадах в прояві інтересів та волі окремих людей які діють у вільному від впливу держави просторі суспільства

На думку проф.Орзіха сутність концепції громадянського сусп. – полягає у тому аби шляхом розмежування держави і громадянського суспільства, зробити їх партнера, попередити поглинання державою суспільства та довести що держава є похідною від громадянського суспільства і повинна забезпечувати його розвиток та діяльність.

 

Структура громадянського суспільства може бути розкрита саме через ці 3 елемента а саме:

- асоціація людей

- об,єднення людей

- відносини між асоціаціями людей, їхніми об,єднянями

Розкриття громадянського суспільства як найвищого ступення розвитку суспільства можна через його інститути які х-ть найбіьшь характерні сфери які є не залежними від держави.

- вільне підприємництво( за умов належної конкуренції, захісту споживачів, соц.спрямованості економіки)

- родина( природня і основна соц.складова суспільства яка являє собою добровільний союз людей які мають рівні права )

- освіта, наука, культура, мистецтво( за умов вільного вибору кожною людиною та об,єднанням людей форм і видів освіти напрямків наукової діяльності та сфери культури і мистецтва)

- об,єдняння громадян( політичні партії, громацькі об,єдняння, проф.спілки, і тд. )

- релігійні організації

- засоби масової інформації (діють на умовах заборони цензури, свободи слова та виключення монополізму на поширення інф.)

- охорона здоров,я (система соц-екон.медичних, оздоровчо-профілактичних заходів)

- екологічна безпека( система певних заходів спрямованих на збереження уточуючого середовища та генофонду народу)

Співвідношення громадянського суспільства та правової держави

Загальновизнаною є точка зору за якою громадянське суспільство як найвищий рівень розвитку спільноти людей може розвиватися та функціонувати лише за відповіднісю держав а саме:

- дотримання принципу верховенства права

- обмеження влади правом

- визнання захисту прав людини

- здійснення влади у певних правових формах які унеможливлюють узурбацію цієї влади певним органом або посадової особи, тобто йдетося про державу яка за своєю х-ю є правовою.

Каналами взаємодії суспільства та держави є передусім об,єднання громадян які дозволяють визначити демократичний режим в України.

Тема 15 полностю тема 14 – 4,5

Все задачи,

Лекція 11

Конституційно-правовий статус особистості

Громадянин, людина і особистість у конституційному реголюванні. Правове положення та принципи правового положення особистості.

В практиці кон.правового регулювання з метою позначення та ідентифікації індивідиумів з окремих обставин обсягу прав, свобод, обов,язків приналежності до тієї чи іншої групи застосовується ціла низка категорій нприклад:

- українец

- Національна меншина

- Посадові особи

- Засуджені

- Затримані

- Підозрювані

- Військовослужбовці

- Діти

У той же час провідне значення для конституційно-правового регулювання відіграють такі категорії як людина, громадянин. При цьому у КП суттєво відрізняється від розуміння в інших галузях науки, зокрема термін або категорія людина означає суб,єкт суспільних відносин і свідомої діяльності яка взаємодіє з іншими членами суспільства. Натомість категорія громадянин означає людину яка знаходиться з певною державою у постійному та сталому політикоправовому зв,язку. Використовуючи категорію людина нормотворець підкреслює що для цілей регулювання наявність громадянства у певної людини не має жодного юридичного значення і навпаки застосовуючи термін громадянин нормотворець підкреслює наявність такого з,вязку з державою тим самим обмежуючи коло осіб на яких поширюється відповідні кола осіб.

Категорія особистість в свою чергу, інколи особа навпаки має інтегруюче значення поєднуючи в собі і громадян і людей підкреслюючи тим самим що відповідні правові приписи рівною мірою застосовуються людей які мають і не мають громадянство.

Кон.правове регулювання правоположення особистості здійснюється за певними принципами які визначають найбільш принципові умови такого регулювання.

Конституція України встановлює що права людини гарантуються і не можуть бути скасоване при цьому перелік прав людини в Конституції не є вичерпним. Не можна згадати про 2 концепції які пояснюють природу прав особистості.

З 1 концепції всі права людини виникають в неї в силу самого факту що вона є людиною. Держава лише створює умови для здійснення охорони прав людини.

З 2 концепції певні права виникають у людини лише завдяки державі яка їх надає. Це передусім стосується політичних прав.

До теперішнього часу ці концепції конкурують одна з одною.

Х-чи слід передусім сказати на невідчужуваність прав людини яка закріплена ст.21 КУ яке означає не можливість позбавлення особи належних їй прав в тому числі і за її згодою.

По-друге відповідно до ст.23 кожна людина має на свій розвиток якщо при цьому не порушуються права інших людей.

Цей принцип фактично закріплює заборону зловживання людиною своїми правами. В цьому випадку зловживання розуміється як здійснення права виключно з метою завдання шкоди іншим особам через створення певних перешкод да перепон.

По-третє принцип гуманізму за яким права та свободи їхні гарантії визначають змвст та спрямованість діяльності держави.

4 – перинцип формальної рівності та заборону дискримінації відповідно до якого забороняється встановлення будь-яких привілеїм за ознаками приналежності певної людини до соц.груп а також за рассою, кольором шкіри, пол.та рел. Переконаннями, статтю, технічним або соц.походженням, майновим статусо, містям проживання, мовною приналежністю і тд. У той же час принцип формальної ріності не вимагає створення умов які б забезпечували дійсну рівність суб,єктів. Інакше кажучи цей принцип вимагає від держави створення рівних можливостей та умов а не надання певних переваг.

5 – принцип заборони скасування а також зменшення прав і свобод особистості інакше кажучи при прийнятті законів або внесення змін до вчинення законів не допускається звуження змісту і об,єму наявних прав та свобод.

Х-чи кон.правоположення особистості в літературі застосовуються різні терміни, зокрема:

- правовий статус

- Правове положення

- Засади правового положення

- І тд.

У цьому зв,язку зазначити що правовий статус і положення тотожні проте потрібно розрізняти нормативний рівень регулювання і в цьому контексті виділяти кон.правовий статус особистості та правовий статус.

На теперішній чвс відсутна єдина точка зору відносно змісту категорії правовий статус. Прийнятною видається позиція проф.Гудики який запропонував таку низку статуса:

- правові норми які визначають власне сам статус особистості

- основні права, свободи, законіінтереси та обов,язки

- правосуб,єктність яка включає право на дієздатність

- правові принципи статусу особистості

- належність до громадянства

- гарантії прав, свобод та інтересів

- юридична відповідальність

- правовідносини загального статусного типу в яких перебувають громадяни держави один з одним та власне самою державою з приводу реалізації свої прав, свобод та інтересів

Доційльно виділяти:

- загальний( х-ся правовим положенням певної соціальної спільноти наприклад (нац.меншини, українці, корінні народи))

- родовий( х-є певні соц.групи наприклад студенти, викладачі і тд.)

- індивідуальний ( х-є правове положення певної особи враховуючи всі її соц.зв,язки)

Поняття та види кон.прав та обов,язків.

 

Х-ку кон.прав та обов,язків здійснюється виходячи з теоретичних категорій суб,єктивне право та юридичний обов,язок. Відповідно суб,єктивне право - це певний вид певної дозволеної поведінки особи. Суб,єктивне право включає 4 елементи:

- можливість здійснювати певні дії спрямовані на реалізацію цього права або право на власні дії

- можливість вимагати від інших осіб дії, робити певні дії або відмовитися від дій

- можливість звертатися до органів держ.влади за захистом свого права та покаранням порушника

- можливість вимагати від порушника поновити порушене право або якщо це не можливо сплатити компенсацію

Юридичний обов,язок – це вид чи міра певної забов,язаної визначеної поведінки яка закріплена нормою права. Він має також свою структуру:

- необхідність вчинити певні дії або відмовитись від них

- необхідність забов,язаної особи відреагувати на звернення до неї вимоги уповноваженої особи

- необхідність користуватися своїми правами в тому числі через зловживання

- необхідність нести юридичну відповідальність за порушення права включаючи обов,язок сплати кмпенсації та поновлення цього права.

Перше покоління прав людини (18ст.)

- До першого покоління належать політичні та особисті права з точки зору їх закріплення( право на особисту недоторканість, право на справедливий суд, право на свободу совісті, право на свободу слова, право на віросповідання, право на таємницю листування, право на затримання лише на підстави рішення суду, право вибирати та бути обраним)

- Друге покоління (поч 20ст.) право на відпочинок, медичне облуговування, відпустку, вільний вибір сфери діяльності, державне спадкування, на достатній життєвий рівень, ітд.

- Третте покоління (2пол.20ст.) – колективні права тобто такі права здійснення яких можливе лише певним коликтивним суб,єктом наприклад(екологічні та культурні права) право на безпечне довкілля, знати про безпеку оточуючого середовища, права пов,язані із культурною спадчиною

Останнім часов в літературі все частіше згадується про 4 покоління. У цьому зьязку потрібно зазначити що 4 покоління перебуває у статусі становлення і ще не отримала визнання і закріплення у світовій практиці. До 4 покоління прав людини видається можливе віднесення з певними застереженнями(право на ефтаназію, право на аборт, право на трансплатацію органів) такі отримали назву біологічні

 

Свободи та законні інтереси особистості

У практиці кон.правового регулювання поряд із категорією права для позначення певної правової можливості поведінки особистості також використовуються категорії свобода та законний інтерес при цьому категорія свобода безпосередньо пов,язана з категорією право особистості а її застосування передусім пояснюється історичними причинами.

У період буржуажних революцій у 2 половині 18 – 19 століття певні правові можливості користуватися певними благами передусім не матеріального х-ру позначалося за допомогою категорії свобода наприклад:

- свобода слова

- свобода віросповідання

- свобода совісті

- і тд.

Використовуючи цю категорію нормотворці підкреслювали важливість не втручання держави у здійснення певних можливостей або користування певними благами.

На теперішній час застосування категорії свобода відносно певних благ має передусім історичну традицію а самі категорії розглядаються як тотожні. Водночас на думку деяких вчених категорія свобода передбачає негативний обов,язок держави їх органів та посадовців тобто не втручатися не перешкоджати користування певними благами або здійснювати певні можливості.

Категорія право на думку цих вчених навпаки передбачають здійснення певних позитивних втручань спрямованих на втручання. Зазначають також що у разі порушеня права особистості саме людина повинна довести факт такого порушення коли же йдеться про категорію свобода порушник повинен довести що він не порушував свободу людини.

За традицєю вважається що категорія свобода передбачає не визначену кількість можливих варіантів поведінки людини тоді як категорія право передбачає 1 чи 2 варіани такої поведінки.

 

В практиці кон.правового регулювання поступово сформувалася думка що для позначення певних прагнень особистості які мають правовий х-р потрібно використовувати категорію законий інтерес.

Законий інтерес таким чином розуміють як прагнення до користування конкретним матеріальним чи не матерільним благом як зумовлений загальним змістом об,єктивного права і прямо не опосередкований у суб,єктивному праві простий легітивний дозвіл що є самостійним об,єктом захисту та охорони з метою задоволення індивідуальних або колективних потреб які не суперечать Конституції та законом України та загально-правовим засадам.

Категорія законий інтерес використовується в таких випадках коли чітко визначити такі легітивні правила не можливо або не потрібно.

Для категорії законний інтерес головне аби таке прагнення витікало зі змісту правових приписів не будучи ними чітко закріплені.

Гарантії прав свобот та законних інтересів особистості

 

Реалізація кон.закріплених прав свобод законних інтересів людини і громадянина передбачає обов,язкову наявність механізму забезпечення таких прав і свобод та інтересів. Під механізмом забезпечення розуміють комплекс взаємопов,язаних загальносоціальних, юридичних передумов, засобів які створюють комплекс або систему можливостей для повноцінного здійснення прав свобод та інтересів, їхньої охорони від можливих порушень та захисту прав свобод та інтересів які зазнали порушень. Механізм забезпечення передбачає наяавність 3 підсистем:

- забезпечення реалізації(як форма забезпечення в якій відображається діяльність по створенню безперешкодних належних юридичних і фактичних умов для найбільш повного кормистування тими соціальними благами які опосередковані через права свободи та законні інтереси)

- забезпечення охорони(це форма забезпечення яка виражає діяльність спрямовану на запобігання будь-яким порушення прав свобод та інтересів шляхом усунення негативних факторів соц.середовища що можуть сприяти порушенням прав свобод та інтересів, засобом охорони є цілеспрямована діяльність уповноважених органів державної влади та різноманітних соц.інституцій)

- забезпечення захисту(це форма забезпечення прав свобод та інтересів яка х-є діяльність спрямовану на припинення порушень прав свобод та інтересів, усунення будь-яких перешкод які виникають при здійсненні відновлення порушених прав свобод та інтересів та притягнення винних осіб до відповідальності, забезпечення прав свобод та інтересів досягається передусім за допомогою юридичних передумов та засобів)

До елементів механізму забезпечення прав свобод та інтересів відносять гарантії його здійснення, процес фактичного втілення певних можливостей на практиці, умови і фактори такого процесу та останне юридичні елементи механізму здійснення наприклад суб,єктивні права та юридичні обов,язки, юридичні факти, правові відносини і тд.

Для забезпечення реалізації захисту та охорони прав свобод та інтересів визначальне значення відіграють гарантії які визначаються як умови засоби і способи які забезпечюють здійснення у повному обсязі та ефективну охорону та захист прав свобод та інтересів.

В літературі не існує єдиної точки зору відносно класифікації прав свобод та інтересів водночас поширена таких гарантій на 2 групи:

- загальносоціальні(сукупність об,єктивних і суб,єктивних чинників які спрямовані на практичне здійснення прав свобод та інтересів особистості, на усунення можливих причин та перешкод щодо іх їх не належного або не повного здійснення а також на захист від можливих порушень, переважна більшість вчених вважає що загально-соціальні поділяються на:

  1. політичні(сукупність політичних факторів державного і суспільного життя які створюють належні умови для здійснення охорони захисту прав свобод та інтересів особистості, до них можна віднести(політичне різноманіття, реальне дійсне визнання народу як носія влади ітд.))
  2. економічні(сукупність економічних факторів життя суспільства які сприяють належному здійсненню охорони прав свобод та інтересів, наявнисть ринкової економіки, не втручання держави в економічну діяльність)
  3. організаційні(систематична діяльність держави і її органів та посвдовців, об,єднання громадян яка спрямована на створення системи та умов належної реалізацї охорони та захисту прав свобод та інтересів особистості)
  4. ідеологічні(визначають як сукупність факторів суспільного життя які визначають сприятливе середовище для здійснення захисту прав свобод та інтересів наприклад(заборона цензури, певної ідеології як обов,язкової)
  5. соціальні(як певні взаємовідносини між суспільством і державою які будуються на принципах визнання людини як найвищої ціності, обмеження держави у своїй діяльності правами свободами та інтересами особистості, пріорітету індивідуального перед колективного)

- юридичні(сукупність заходів, засобів, юридичного х-ру які спрямовані на забезпечення юридичних механізмів здійснення охорони та захисту прав свобод та інтересів, найбільш відомою класифкацєю юридичних гарантіє є проф.Погорілка, він запропонував 2 групи:

  1. нормативноправові(сукупність передачених нормами права юридичних засобів забезпечення реалізації охорони і захисту прав свобод та інтересів особистості, до них належать(юридичні обов,язки, юридична відповідальність, норми-принципи які спрямовані на забезпечення здійснення охорони та захисту прав свобод та інтересів наприклад(принцип невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності прав свобод та інтересів, презумція не винуватості особи, заборона зворотної дії у часі норм права за виключенням тих випадків коли вони або скасовують або пом,якшують відповідальність особи))
  2. організаційноправові(система органів організацій, об,єднаннь на які покладено функції та повноваження щодо організації та здійснення юридичного забезпечення реалізації охорони та захисту прав свобод та інтересів особистості, наприклад(ВРУ, ПУ, центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, ЗС, інші військові формування, органи м.с., адвокатура, політичні партії та громацбкі обєднання))

Залежно від ступення юридичного закріплення юридичні поділяються на 2 групи:

- галузеві

- конституційноправові(поділяються на 2 групи):

  1. універсальні(до яких відносяться гарантії що мають загальний х-р та закріплені 55 та 64 статтями КУ)
  2. специфічні(стосуються певного конкретного права свободи чи інтересу і спрямовані на забезпечення реалізації саме цього права свободи та інтересу)

Залежно від теріторії:

- міжнородні(поділяють):

  1. універсальні(міжнародний пакт про політичні та громадянські права, та про соціальноекономічні та кульні права 1966 року)
  2. регіональні(Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950року)

- внутрішньодержавні(поділяються):

  1. судові
  2. позасудові

тема 17 (1-2)

Відповідно до ст.9 згода на яких надана ВРУ є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст.19 КУ да Законом про міжнародні договори України застосовуються в порядку передбаченою для норм національного законодавства. Завдяки цим положенням міжнародні договори згода на обов,язковість яких надано ВРУ і які стосуються кон.правового регулювання правового положення особистості здійснюють безпосередній регулюючий вплив на національні правові відносини з приводу реалізації охорони та захисту прав свобод та законних інтересів особи. Крім того в силу положення Закону України про правонаступництво та приписів міжнародного права міжнародні договори які набули чинності для української радянської соціалістичної республіки зберігають свою чинність і для України.

В сфері захисту та охорони прав і свобод особистості відповідні міжнародні договори відіграють принципове значення, справляючи суттєвий вплив на процес нормотворення та правозастосування в Україні.

Серед низки міжнародніх договорів які стосуються прав та свобод особи особливо потрібно виділити такі:

- Загальна Декларація прав людини ( 10 грудня 1948р, міжнародний день захисту прав людини)

- Міжнародний пакт про соціальні, економічні, культурні права ( 1966р)

- Міжнародний пакт про особисті громадянські політичні права (1966р)

Ці документи мають універсальний х-р оскільки були прийняті в рамках ООН

- Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950р) – має регіональний х-р

Європейська конвенція 1950р почала відігравати особливе значення у правовому просторі України оскільки Україна ратифікувавши цей документ одночасно визнала обов,язково для себе Європейського Суду з прав людини. Зважаючи на те що рішення Єсуду з прав людини підлягають застосування одночасно із конвенцією 1950р і з ратифікацією конвенції в Україні почали застосовуватися і рішення Європейського суду.

Відповідно до Закону України про виконання рішення Єсуду та застосування його практики у 2006р практика Єсуду з прав людини застосовується в Україні як джерело права а відповідно до приписів Кодексу Адм.судичинства суди вирішують справи виходячи з принципу верховенства прав та з урахуванням рішення Єсуду з прав людини.

Лекція 12

Громадянські стани особистості

Поняття та види громадянськіх станів особистості

Громадянській стан особистості – це категорія КПУ яка х-є та визначає зв,язок особи із певною державою або державами а також їхні взаємні права та обов,язки.

Залежно від х-ру такого зв,язку особа за своїм громадянськім станом може виступати як:

- громадянин

- іноземець

- особа без громадянства(апатриди)

- біженці

- особа з 2 громадянствами(біпатриди)

- і тд.

Поняття та принципи громадянства в Україні

 

Правовий зміст громадянства України підстави та порядок його набуття та припинення, повноваження та порядок відповідних органів які вирішують питання врегульовано КУ та Законами України від 18 січня 2001р про громадянство України.

Відповідно до закону громадянство України – це правовий зв,язок між фізичною особою та Україною який знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах та обов,язках.

КУ та Закон визначають наступні принципи громадянства України:

- принцип єдиного громадянства(що означає виключення можливості існування громадянства адм.теріторіальних одиниць України) якщо ж громадянин України набув громадянство іншої держави або держав то в правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України, якщо іноземець набув громадянство України то в правових відносинах з УКРАЇНОЮ ВІН ВИЗНАЄТЬСЯ ЛИШЕ ГРОМАДЯНИНОМ України

- принцип запобігання винекнення випадків без громадянства

- принцип не можливості позбавлення громадянина України громадянство України

- принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства

- принцип рівності перед законом громадян України не залежно від підстав порядку і моменту набуття ними громадянства України

- принцип збереження громадянства України не залежно від місця проживання громадянина України

- принцип не можливості афтоматичного набуття громадянства України іноземцем або особою без громадянства у наслідок укладання шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України одним з подружжям а також не можливості афтоматичного припинення громадянства України громадянином у разі якщо припинено шлюб з іншим з подружжя або припиненням громадянства іншим з подружжя

Приналежність до громадянства України

 

Відповідно до Закону 2001р громадяни України є:

- усі громадяни СРСР які у момент проголошення незалежності України постійно проживали на Україні

- особи не залежно від раси, кольору шкіри, релігійних, політичних переконання, статі, етнічного походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак які на момент набрання чинності Законом України про громадянство України а саме 13 листопада 1991р проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

- Особи які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991р і у кого у паспорті колишнього СРСР 1974р зразка було зроблено відмітку громадянин України а також діти таких осіб які прибули на Україну разом з батьками і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо такі особи подали заяву про оформлення належності до громадянства України.

- Особи які набули громадянства України відповідно до законів та міжнародних договорів України

Громадянство України підтверджується такими документами:

- паспорт громадянина України

- паспорт громадянина України за кордон

- тимчасове посвіччення громадянина україни

- проїзний квиток дитини

- службовий паспорт

- дипломатичний паспорт

- посвідчення особи моряка

- посвідчення члену екіпажу

- посвідчення особи на повернення в Україну

Підстави та порядок набуття та припинення громадянства України

 

Закон України 2001р визначає такі підстави громадянства України:

- за народженням

- за терітоіальним походженням

- внаслідок прийняття до громадянства України

- внаслідок поновлення у Громадянстві України

- внасліток усиновлення

- внаслідок встановлення над особою яка визнана судом не дієздатною опіки

- внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення такого факту

- внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування або влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров,я

- внаслідок перебування у громадянстві України одного чи 2 батьків дитини

З теоретичної точки зору найбільше значення відіграють 2 підстави набуття громадянства:

- за народженням ( через філіацію)

- через вступ до громадянства України або натуралізацію

Філіація як підстава набуття громадянства має 2 різновиди:

- право крові(за народженням у зв,язку з тим що на момент народження батькі або один з батьків особи були громадянами держави)

- право грунту(передбачає набуття громадянства за народженням у зв,язку з знаходженням на теріторії україни) як правило застосовується відносно осіб які знаходяття на тер.країни іноземців або осіб без громадянства і не набула громадянства жодного з батьків

ст.7 Закону 2001р використовує обидва ризновиди філіації

Натуралізація

Іноземець або особа без громадянства можуть набути громадянства України за їх клопотанням за таких умов:

- визнання та дотримання КУ та ЗУ

- подання декларації про відсутність іноземного громадянства або забов,язання припинити іноземне громадянство, таке забов,язання повинно бути виконане протягом 2 років з моменту прийняття таких осіб до громадянства України

- безпреривне проживання на законних підставах на тер.України протягом останніх 5 років

- отримання дозволу на іміграцію

- володіння державною мовою або її розуміння в обсязі достатньому для спілкування

- наявність законних джерел існування

До громадянства України не прийняються:

- особи які здійснили злочин проти людства чи здійснили геноцид

- особи які вчинили на теріторії інших держав які законодавством України визнаються як тяжкі або особливотяжкі

- особи які засуджен в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливотяжкого злочення до погашення судимості з урахування небезпеки для національних інтересі

Громадянство України припиняється:

- внаслідок виходу з громадянства

- втрати громадянства

- та за іншими підставами

Підставами для втрати громадянства є:

- добровільний вступ на військову службу іншої держави якщо це не є військовим обов,язком або альтернативною не військовою службою

- набуття особою громадянства україни в порядку натуралізації внаслідок обману свідомого подання не правдививих відомостей або не фальшивих документів

- добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави якщо на момент такого набуття він досяг повноліття

Не вважається добровільним набуттям:

- набуття дитиною яка не є громадянином громадянства своїх усиновителів через усеновлення іноземцями

- афтоматичне набуття громадянином України іншого громадянства через одруження з іноземцями

- одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства інших держав

- афтоматичне набуття громадянином україни який досяг повноліття іншого громадянства в наслідок застосування законодавства про громадянство іншої держави якщо такий громадянин України не отримав документ який підтверджує громадянство іншої держави

Підстави втрати громадянства через вступ на військову службу або через добровільне набуття громадянства іншої держави не застосовується якщо в наслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Лекція 13

Повноваження органів які беруть участь у вирішинні питань громадянства

- -ПУ(Відповідно до закону 2001 року ПУ приймає рішення про прийняття громадянства і його припинення. Визначає порядок впровадження за заявами з питань громадянства та виконання прийнятих рішень. Затверджує положення про комісію при ПУ з питань громадянства)

- Комісія при ПУ з питань громадянства(1.розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства, подання про втрату громадянства і вносить пропозиції ПУ щодо забоволення цих заяв та подань, повертає документи про прийняття та припинення громадянства або державній міграційній службі або міністерства закордонних справ для їх належного оформлення, 3. контролює виконання рішень ПУ з питань громадянства)

- Державна міграційна служба України(центральний оргшан виконавчої влади діяльність якого проходить через міністра внутрішніх справ, основними завданнями є: 1. Реалізація державної політики у таких сферах(громадянства, реєстрацічя фізичних осіб, біжинців та інших визначенням законодавства мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цій сфері))

- Міністерство закордонних справ України

- Консульскі установи

Поняття та правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Відповідальність .

 

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства(обг) які перебувають в Україні, порядок їх виїзду, в,їзду засвідчено у законі про правовий статус іноземців.

За цим законом іноземець - це особа яка не перебуває у громадянстві україни, є громадянином або підданним іншої державі.

Обг – це особа яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Відповідно до КУ та ЗУ 2011року іноземці та обг які перебувають в Україні на законних підставах користуються тими самими правами і свободами а також несуть такі самі обов,язки як і громадяни України за вийнятками встановлені КУ, ЗУ, та міжнародними договорами України.

Зокрема іноземці та обг обмежені в реалізації політичних прав:

- право обирати та бути обраним

- право на держ.службу

- право на службу в органах м.с.

- право на участь у референдумах

- право на створення та участь у діяльності політичних партій

З іншого боку іноземці та обг не забов,язані не залежно від терміну їх перебування в Україні виконувати військовий обов,язок включаючи альтернативну службу.

 

Іноземці та обг не залежно від законності іхнього перебування та тер. України мають право:

- на визнання їхньої правосуб,єктності

- та основних прав і свобод людини

при цьому іноземці та обг забов,язані неухильно дотримуватися КУ, ЗУ, інших нормативно-правових актів не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей, не перешкоджати сус. та національним інтересам.

З теоретичної точки зору правовий режим за якого іноземці та обг за певними вийнятками користуються такими ж правами та свободами, несуть такіж обов,язки як і громадянин України отримав назву національного режиму. Поряд з ним можуть застосовуватися режими взаємності та найбільшого сприяння. За цим режимом громадянам певної країни в момент іхнього перебування та тер.України надаються такі самі права і свободи і покладаються такі самі обов,язки я і громадянам певної третьої країни під час їхнього перебування в України. Режим взаємності передбачає що Україна у разі обмеження реалізації прав і свобод громадян України у певній державі може на тимчасових засадах встановити обмеження реалізації прав і свобод цієї держави під час їхнього перебування на тер. України.

Особливість правового статусу з теоретичньої точки зору полягає у такому – вважається що правовий статус іноземців складається з 2 частин:

- правовий статус громадянина своєї держави

- правовий статус іноземця під час знаходження в України

Саме за цією обставиною правовий статус іноземця відрізняється від правового статусу осіб без громадянства оскільки в останньому випадку правовий статус визначаєється виключно державою на теріторії якої перебувають обг.

За загальним правилом іноземці та обг включаючи не легальних мігрантів у разі чинення злочину адм. Або інших правопорушень несуть відповідальність відповідно до КУ та ЗУ. Водночас до іноземців та обг можуть бути застосовані сутоспецифічні заходи юридичного впливу:

- скорочення строку тимчасового перебування на тер. України

- добровільне повернення іноземців та обг

- примусове повернення іноземців та обг

- видача іноземців та обг

Обг які постійно проживають на Україні і вчинили злочин поза межами України не можуть бути видані іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності чи виконання вироку суду натомість іноземці які перебувають на Україні вчинили злочин поза її межами можкть бути видані з цією ж метою у порядку визначення законами і міжнародними договорами.

- передача іноземців та обг для відбування покарання

іноземці які вчинили злочин на тер. України і засуджені відповідно до законодавчих актів України можуть бути передані для відбування покарання тим державам громадяном яких вони є якщо така передача передбачена договорами

- примусове видворення іноземців та обг

Державна міграційна служба України, органи охорони державного кордону на підставі постанови Асудусяка була винесена за їх позовом можуть примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства якщо вони в установлений строк не виконали рішення про примусове повернення або якщо є обгрунтовані підстави вважати що вони ухилятимутьсЯ від виконання такого рішення. У разі не законного перетинання кордону України іноземці та обг за загальним правилом повертаються до прикордонних органів суміжної держави.

Іноземці та обг не можуть бути примусово повернуті чи примусово відворенні або передані до країн де їх життю, здоров,ю, безпеці або свободі загрожує небезпека в наслідок загальнопоширеного насильства в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту через систематичне порушення прав людини, природного або техногенного лиха або у разі відсутності медичного догляду та піклування який забезпечує їхне життя.

Правове положення біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту.

 

Визначаються законом від 8 липня 2011року «про положення біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Особи які не маючи громадянства іншої держави і перебуваючи за межами країни свого постійного проживання не можуть чи не бажають повернутися то тої країни через зазначені побоювання.

Особи які потребують тимчасового захисту – це іноземці та обг які постійно проживають на тер. України що має спільний кордон з україною і які масово змушені шукати захисту в україні в наслідок зовнішньої агресії іноземної окупації, громадянської війни, зітнень на етнічній основі, природних та техногенних катастроф або інших подій що порушують громадський порядок у певній частині або на всій теріторії країни.

Особи які потребують додаткового захисту – це особи які не є біженцями відповідно до конвенції 1951року до цього закону але потребують захисту оскільки вони змушені були прибути в україну або залишитися в україні через загрозу життю, безпеці та свободі в країні свого громадянства через побоювання застосування щодо них смертної кари або виконання вироку про смертну кару або застосування тортур або через не людське або таке що принижує гідність поводження чи покорання.

З теоретичної точки зору відмінність між останніми 2 категоріями полягає передусім у такому:

- особи які потребують правового захисту а саме тимчасового захисту мають коликтивну правову природу оскільки застосовуються та надаються групам громадян суміжної держави у свою чергу правовий статус особи яка потребує додаткового захисту а саме сам цей захист має індивідуальну природу.

- правовий статус біжинця та особа додаткового захисту надається в установленому порядку державною міграційною службою строком на 5 років при цьому особа не може бути визнана біженцем або особою яка потребує захисту у таких випадках:

- якщо вона вчинила злочин проти миру

- воєнний злочин

- злочин проти людства та людяності

- якщо вона вчинила злочин не політичного х-ру за межами України до прибуття в Україну який визнається в Україні визнається як тяжкий або особливотяжкий. Якщо вона була визнана в іншій країні до прибуття в Україну біженцем або особою додаткового захисту

- якщо до прибуття в Україну вона знаходилася на тер. 3 безпечної країни.

Статус біженця та особи яка потребує додаткового захисту втрачається:

- якщо така особа добровільно скорисалася захистом країни

- якщо особа набула громадянства України або тієї держави громадянином якої вона була раніше

- якщо особа отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні

- якщо вона добровільно повернулася до країни яку вона раніше залишила через свої побоювання

- якщо особа без громадянства якій надано такий статус може повернутися до країни свого попереднього перебування оскільки відпали підстави для надання їй статусу

Особливість правового статусу біжинців та осіб які потребують додаткового захисту зумовлено тим що залежно від стадії вирішення питання щодо визнання особу біженцем або наданні їй додаткового захисту вона має різні права та несе різні обов,язки. Відповідно розрізняють 3 різновиди:

- правовий статус який визнали біженцем або особою яка потребує додаткового захисту

- правовий статус особи відносон якої прийнято рішення про початок оформлення документів

- правовий статус осіб яким відмовлено в наданні такого статусу

Особливості правового статусу закордонних українців

 

Визначається законом від 4 березня 2004 року який має назву про правовий статус закордонних українців а також уках ПУ від 13 жовтня 2006 року про національну концепцію співробітництва з закордонними українцями

Конституційноправове об,єднання громадян

- політичні партії

- професійні спілкі

- релігійні організації

- та інші

На теперішній час правовий статус, порядок створення, діяльності та припинення таких об,єднаннь регулюється КУ, ЗУ про політичні партії від 5 квітна 2005 року, ЗУ про громадські формування від 22 березня 2012 року(набирає чинності 1.01.2013 року, ЗУ від 15 вересня 1999 року про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та ЗУ від 23 квітня 1991 року про свободу совісті та релігійні організації, та інші.

 

Конституційне право на створення та участь діяльності політичних партії. Правовий статус пол.партій. Принцип багатопартійності та партійна система України.

Відповідно до положень ст.6 КУ Громадяни України мають право на свободу об,єднання політичні партії які сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян а також беруть участь у виборах, право на створення та участь у діяльності політичних партій слід визнати важливою складовою механізму реалізації народного суверенітету та більш загального за своїм змістом конституційного права громадяна України на участь управліні справами держави та суспільства.

На теперішній час засади формування та діяльності політичної партії Україні передусім визначається ЗУ про політичні партії України 2001 року.

За цим законом політична партія – це раеєстровано за законом добровілне об,єднання громадян, прихильників певної програми суспільного розвитку що має своєю метою:

- сприянню формуванню і вираженню політичної волі громадян

- участь у виборах та інших політичних заходах

Створення політичних партій а також діяльність вже створених забороняється якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на таке:

- ліквідація незалежності України

- зміна конституціного ладу насильницким шляхом

- порушення суверенітету і теріторіальної цілісності

- незаконе захоплення державної влади

- підрив безпеки держави

- пропоганду війни ворожнечі та насильства

- посягання на права та свободи громадянина

- посягання на здоров,я населення

При цьому політична партія забороняється у судовому порядку де ВСУ розглядає справу як суд І інстанції.

Членами політичної партії може бути лише громадянин України який має право голосу.

Не можуть бути членами політичної партії:

- судді

- працівники прокуратури

- працівники органів внутрішніх справ

- працівники СБУ

- військовослужбовці

- працівники органів державної податкової служби

- персонал державної виконавчої служби України

Громадяни України можуть перебувати в лавах лише в однієї політичної партії, при цьому членство в пол.партії є фіксовним. Обов,ясковою умовою такої фіксації є подання громадянином такої заяви.

Не допускається створення і діяльність структурних осередків пол.партії в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядуваннях, військових формуваннях а також державних підприємствах та державних установах та організаціях

Легалізація пол.партій здійснюється виключно шляхом реєстрації МЮУ. При цьому рішення про створення пол.партії яке приймається на установчому з,їзді або конференції має бути підтримано підписом не менше 10 тисяч громадян україни які мають право голосу зібраними не мен як у 2/3 районів не менш як 2/3 областей а також у містах Київ, Севастополь, та АРК. Свою діяльність здійснюють після реєстрації.

Пол.партії відповідно до закону не можуть фінансуватися органами державної влади, органами м.с. за виключеням становленого законом застереження, іноземними державами, іхніми ф. Та ю. Особами, благодійними та релігійними організаціями, державними підприємствами, установами, а також на анонімних засадах.




Переглядів: 1316

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Як мету | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.081 сек.