• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Жаль та самозвинувачення.

На жаль, нам нічого не говорять про жаль, який переживають більшість молодих жінок після першого сексуального зв’язку. Одна дівчина свідчить: «Моє дошлюбне статеве життя було найжахливішою річчю у моєму житті. Це не було те задоволення про яке говорить світ. Я почувалася так немовби мої нутрощі відкриті назовні, а моє серце розриває почуття самотності. Я знаю, що Бог мені простив, цей гріх, однак, я також знаю, що не зможу повернути собі невинність. Я боюся того дня, коли я повинна буду сказати чоловікові, яку я по-справжньому люблю і хочу вийти за нього заміж те, що він не єдиний, хоча я б так хотіла, щоб він був єдиним. Я осквернила своє життя, і цей бруд ніколи не зщезне».

4) Втрата самоповаги та почуття власної гідності.

Початок статевого життя з різними партнерами спричинює зниження почуття власної гідності та самоповаги.

Коли особа розпочала жити статевим життя, то вона немовби запустила певних механізм, внаслідок чого людині є вже набагато важче утримуватись і особа пускається у невпорядковані статеві стосунки з різними партнерами. Студент описує втрату самоповаги: «Нарешті мені вдалося затягнути дівчину до ліжка – насправді це трапилося в автомобілі – коли мені виповнилось 17 років. Я думав, що це було найгострішим відчуттям, але пізніше вона почала говорити, що кохає мене і хоче завжди бути зі мною. Згодом,я зрозумів, що у неї до мене було ще кілька хлопців, які вважали, що завоювали її, але насправді були лише предметом її потреби в безпеці». Цей висновок вирвав грунт з-під моїх ніг. Я не міг поважати когось, хто так легко віддавав себе як вона. Я був збентежений, коли після 4 тижнів сексу, я втомився від наших стосунків. Не було сенсу їх продовжувати. В решті решт, я покинув її, що примусило мене почуватись ще гірше, адже я бачив, що я зробив їй боляче. Я почувався низько. Люди – не речі. Коли ми ставимося до інших як до речей, то цим ми не тільки робимо їм боляче, ми втрачаємо повагу до самих себе.

5) Моральний занепад характеру та зменшення цінності сексу.

Коли люди ставляться до інших по-споживацьке, як до речей, які приносять задоволення та насолоду вони руйнують свій характер. Цілісний характер складається із таких невід’ємних складових як повага, відповідальність, чесність, турбота та стриманість. Втрата самоконтролю над сексуальною поведінкою є важливим фактором багатьох проблем як особистісних так і суспільних (зґвалтування, розпуста, порнографія, сексуальна залежність, невірність у шлюбі, аборти, одинокі діти, розбиті серця…).

Якщо людина не вміє собою керувати, то вона не зможе себе подарувати іншому, що є важливою умовою щасливого подружжя.

6) Депресія та самогубство.

Розрив стосунків часто призводить до депресії. А депресія у свою чергу викликає думки про самогубство. Дослідження говорять, що за останні 25 років кількість самогубств серед молоді зросла в 3 рази. В 1998 році опитування проведене Американським департаментом з Охорони Здоров’я та Допомоги населенню, показало, що одна із п’яти дівчат підліткового віку вже намагалася вбити себе, серед хлопців – це 1 з 10. Це той самий період часу, коли сексуальна активність підлітків зросла, особливо серед дівчат.

7) Зруйновані стосунки.

Секс може мати ще один емоційний наслідок: він може перетворити добрі взаємостосунки в погані. Молоді люди у своїх взаєминах починають фокусуватися виключно на сексуальній сфері і перестають розвиватися інші сфери взаємин. Свідчення молодої жінки яскраво ілюструє цей процес: «З кожним побаченням вмовляння мого хлопця зайнятися сексом ставали все більш переконливими. Все таке ми кохали один одного. Через два місяці я погодилася. Протягом наступних шести місяців секс став центром наших стосунків. В той час в наших взаєминах з’явилися інші почуття, такі як: гнів, нетерпеливість, ревнощі та егоїстичність. Ми просто не могли більше спілкуватись. Ми набридали одне одному. Мені дуже хотілося внести якісь зміни в наші стосунки».

Інша дівчина свідчить: «Мені 16 років, я вважаю цю тему дуже особистою, однак відчуваю потребу поділитися цією частиною мого життя з іншими дівчатами, які роздумують над тим, вступати в статеві стосунки чи ні…. Секс не відповідає тим яскравим епітетам якими його описують у фільмах. В ньому немає нічого незвичайного. Насправді, це лише розчарування. Я дуже шкодую з приводу того, що ми з хлопцем почали жити статевим життям. Тепер після нашої першої ночі він думає, що ми будемо займатись цим кожного разу, ніби ми одруженні. Коли я не відчуваю бажання, він починає заводити сварку. Виходить так ніби я йому щось винна… Зараз я прекрасно усвідомлюю, що це дуже важливий крок у житті дівчини. Після того, як ви це зробили все зміниться. Моя порада – ніколи не поспішайте. Це головний біль та переживання (Чи я вагітна?). Секс – це не розвага. Він повинен бути вираженням відданості іншій людині. Будьте розумні та бережіть себе заради людини, з якою ви б хотіли провести все своє життя. Я шкодую, що не змогла цього зробити…»

8) Вплив на жінку

Два види зв'язку і вплив на жінку

1. Дівицтво і психологічний зв'язок «відбиток»Перший мужчина, з яким жінка має статеві стосунки, залишає в її пам'яті особливий, сильний і постійний відбиток. Ніякий інший мужчина не зможе зайняти в ній цього місця. Вона його ніколи не забуде.

2. Біологічний зв'язокБіологічний зв'язок утворюється в жінках із допомогою гормону, що зветься окситоцин (oxytocin). Коли жінка переживає статевий акт, продукується окситоцин, і утворюється зв'язок між нею і мужчиною, незважаючи на те, чи він є її чоловіком, чи ні. Її буде тягнути до нього, і вона не зможе пояснити чому.

Чи добре, коли в такі способи утворюються дуже тісні зв'язки між одруженими чоловіком і жінкою? Так, напевно. Але коли це не буде дійсний чоловік, але буде лише якийсь Коля із десятого класу, це не добре.

Якщо подумаємо про ефект психологічного і біологічного зв'язку, то можна зрозуміти, чому у всіх віках, і добрі мужчини, і недобрі мужчини хотіли незайманих дівчат за жінок. Бо якщо в неї були попередні партнери, їй буде важче, збудувати зв'язок з її дійсним чоловіком, і до певної міри вона буде відчувати, що належить комусь іншому (тому, з ким мала перший сексуальний досвід) або нікому.

Було б добре, якби і дівчата зрозуміли, що це важливо, щоб вони брали до уваги історію мужчини з який думають одружитися. Не є аж стільки важливі подробиці про минуле, як його постанову сьогодні.

Що робиться в них обох, коли мають дошлюбні статеві стосунки ?

Після дошлюбних статевих стосунків у хлопця зразу будується зв'язок до дівчини в його нутрі, і його тягне до неї.

Але він свідомий того що він не одружений, що це не на все, і тому він знає що це не було правильно. І тому в ньому появиться внутрішній конфлікт: зв'язок тягне його до неї, але водночас є почуття яке його відштовхує від неї.

Так само у дівчини будується сильний зв'язок до хлопця в її нутрі, і її тягне до нього.

Але в її голові, вона знає що вона не одружена, що це не на все, і тому вона знає що це не було правильно. І тому в неї також появляється внутрішній конфлікт: зв'язок тягне її до нього, але також є почуття яке її відштовхує від нього.

То в нього є внутрішній конфлікт і в неї є внутрішній конфлікт. І тоді між ними обома також виникає конфлікт. Молоді люди на Заході, які займалися дошлюбними статевими стосунками такі почуття звали Мозамбік. Тобто, на якийсь час, після статевих стосунків в них такі відчуття що вони радше були б у Мозамбіку, в Африці, на другому кінці світу, ніж разом із тою особою! Тоді часто зразу починаються конфлікти / сварки між ними. Деколи вони свідомі того, наскільки їх статеві стосунки є причиною тих сварок, деколи ні.

Чи будуть вони щасливі після статевих стосунків?

Як довго ви думаєте така пара буде разом після початку статевих стосунків?

Деколи день, і любов пропадає, деколи рік. Американські вчені вирахували, що на загал така пара у середній школі буде разом десь три або чотири тижні.

Люди, що мають досвід у цій темі, кажуть, що ще ніколи не бачили, щоб взаємовідносини у неодруженій парі стали кращими від статевих стосунків. Навпаки, дошлюбні стосунки викривлюють, а то й руйнують взаємовідносини між особами, незалежно від того чи між ними була згода, чи ні.

Коротко: якщо молода пара займається дошлюбними статевими стосунками, то є три можливості щодо наслідку:

1. розійдуться - незалежно чи це була добра пара, чи ні. (часто стається)

2. одружаться але матимуть клопоти (деколи стається)

3. одружаться і будуть щасливі (дуже рідко стається).

· великий біль після розірвання такого зв'язку;

Подумаймо: коли дві молоді людини є закохані, а між ними не було статевих стосунків і вони розходяться, чи це буде боліти? Певно що буде, ми це знаємо і про це чуємо у багатьох піснях. Але якщо були статеві стосунки, і тоді розійдуться, тоді біль буде значно більшим. Тоді молода людина робить всякі речі, щоб знечулити (заглушити) цей біль:

- повстає гіркота і цинізм від якого може виникнути переконання що всі особи протилежної статі погані

- менші сподівання на наступні взаємовідносини;

- спроба "затупити" біль через:

1)раптове пускання себе у сексуальні стосунки із ще одною особою, для того щоб відчути любов і свою цінність,

2) пускання себе у цілковито безладне життя із багатьма особами, переконуючи себе що "секс є невелика річ,"

3) вживання алкоголю чи наркотиків, щоб знечулити біль,

4) будуванням емоційних бар’єрів, щоб оборонити себе від дальшого зранення.

· великий жаль і почуття провини від зневаження свого дівицтва

Звичайно дуже болить втрата дівицтва. Це особливо болить дівчину. Хоч також болить хлопця. Тоді появляється сором і жаль і почуття провини, бо обидва відчувають, що їх дівицтво мало бути призначене лише для дійсної жінки / чоловіка.

9) Вплив на подружнє життя.

Цікава статистика.

1. Національні дослідження в США серед більш як 1800 пар довели, що можливість розлучення вдвічі вища серед пар, котрі жили разом до вступу в шлюб (в сексуальному плані), порівняно до тих пар, які цього не робили. На додачу до цього, секс до шлюбу та «життя разом» приводять до зниження рівня подружнього взаємозв’язку та відчуття партнерами один одного та високому рівню незгоди та нестабільності в майбутньому шлюбі.

2. 2. Дослідження 3884 канадійок показало, що жінки, котрі мали сексуальний досвід до шлюбу, на 50% більш схильні до розлучення, аніж ті, котрі не мали подібного досвіду. З них 35% розлучаються в перші 15 років подружнього життя, на відміну від 19% серед тих жінок, котрі не мали сексуального досвіду до шлюбу.

3. 3. Дослідження, проведене серед 4300 шведок віком від 20 до 44 років показало, що серед тих жінок, котрі мали сексуальний досвід до шлюбу, рівень розлучень на 80% вищий за тих, у кого подібного досвіду не було.

4. 4. Національне опитування в США, проведене серед 1235 жінок віком від 20 до 37 років показало, що заміжні жінки, котрі мали досвід сексуальних стосунків до шлюбу, в 3,3 рази більш схильні до того, щоб вступити в статеві стосунки з іншим чоловіком, окрім власного, аніж заміжні жінки, котрі не мали подібного досвіду.

5. 5. Серед незаміжніх жінок, котрі мали досвід сексуальних стосунків, вірогідність того, що вони зрадять чоловіка та погодяться на секс з іншим чоловіком, окрім власного, в 1,7 разів вища за тих, хто не мав сексу зі своїм партнером.

6. 6. Згідно статистиці, 70% розлучених жінок в Англії жили зі своїм чоловіком ще до весілля.

Отож бачимо що сексуальний дошлюбний досвід негативно впливає на подружжя. З меншуючи рівень довіри один до одного, провокуючи відчуття невпевненості в іншій особі тощо.Також вище згаданий досвід послаблює подружню вірність і часто є причиною зрад та розпаду шлюбу.

Божий погляд на статеві стосунки

1) Секс – це Божий дар. Він його створив і хоче, щоб люди, які люблять один одного отримували від нього максимум задоволення.

2) Статевий акт створений Богом для:

А) З метою поглиблення міжособистісних стосунків та творення глибокої єдності між чоловіком та жінкою на трьох фундаментальних рівнях людської особи: на фізичному рівні, душевному та духовному.

Б) З метою отримання задоволення та втіхи

В) З метою продовження роду (з ціллю народження дітей в створеній сім’ї).

3) Бог створив секс для подружжя. Згідно Божого плану секс може бути лише в контексті подружжя між чоловіком та жінкою, які свобідним рішенням, в любові взяли відповідальність одне за одного і бажання творити єдність протягом всього свого життя. На рівні духа, душі і тіла. Тому будь-які стосунки поза контекстом шлюбу будуть спустошувати людину, глибоко ранити, приносячи біль та страждання, оскільки порушується Божий принцип. Найгірше, що статеві стосунки без Божого благословення є гріхом, що відділяє людину від Бога, Його любові та благословення. А відсутність цих речей спричинює пустоту людського серця, яку ніхто і ніщо окрім Бога не зможе заповнити.

Тема 4. Постійне удосконалення людської особи. Шляхи та способи удосконалення.

Розвиток людини починається ще задовго до її зачаття. Сьогоднішного дня така наука, як перинатологія, доводить, що кожна клітина людського організму має свою клітинну пам’ять, яка зберігає код, програму, порушення якої веде до зміни її життєдіяльних функцій . Ці порушення можуть статися з різних причин: через складні захворювання майбутніх батьків на першому році життя, через шкідливі звички і хвороби у віці 15-18 р. , підвищеному рівні радіації, тощо.

Експериментально доведено, що вже за рік спосіб життя майбутніх батьків впливає на формування душі майбутньої дитини, особливо матері. Наукою незаперечно встановлено, що не тільки фізичні, але й чуттєві та розумові задатки формуються в утробі матері одразу ж після зачаття. Душа дитини під час вагітності тісно зв’язана з душею матері.

Розглядаючи природну гідність людини, а також досвід сучасної науки генетики про створення людини, можна стверджувати, що можливість відтворювати себе належить до категорії людської свободи вибору і дії.

Людина є або співучасником Бога у творенні майбутньої людини, або самостійним творцем. У Євангелії Ісус Христос вказує на таких «свобідних людей», як на дітей диявола. Тут розуміється подібність людської гордині з диявольською. Бог передбачив акт творення нової людини, як спільну співдію, першим етапом якого є особисте віровизнання майбутніх батьків. У подальшому акті творення людини цей Божий акт творення виявляється через Святі Тайни - видимі знаки Божої дії, які здійснюються в Церкві. Це Тайни Шлюбу, Покаяння, Єлеєпомазання , Євхаристії і Хрещення.

Правдиво віруюча участь батьків у цих Тайнах творять чисте тіло і душу дитини. Тут недопустимі гріхи перелюбу, нечистоти та розпусти. Однак, людина не залежить в основному від спадковості, а від самої себе, своїх зусиль. Згадаймо, як Бог хотів допомогти Каїнові змінитися. Знак на чолі Каїна означає відсутність у нього можливої повноти Божого Духа. Справді, злі люди здебільшого відзначаються більше хитрістю і користолюбством, ніж мудрістю і творчими здібностями.

Розвиток людини дуже великою мірою залежить від оточуючого середовища, в якому вона найчастіше перебуває. Живучи у суспільстві, людина вбирає і виражає його недоліки і позитивні якості. Так, видатні люди, навіть святі, були людьми своєї історичної доби. Отож, дуже важливо щоб суспільство дбало про розвиток і досконалість культури, збереження духовних цінностей людства, адже існує духовна оболонка землі, яка зокрема складається з культури кожного народу, націі, народності. Кожна людина здійснює з нею зв’язок через обряди, традиції, історію.

Обряди і традиції - це містичний спосіб зв’язку теперішньої людини з її минулими предками, це її місток у майбутнє. Саме збереження добрих обрядів і традицій є одним із видів земного прояву вічності. З огляду на це, у Святих Обрядах є незмінні канонічні частини, які Церква зберігає тисячоліттями.

Завданням кожного віруючого християнина є сприяння у дотриманні здорових національних обрядів та святого обряду Христової Церкви, бо вони є вірним способом збереження народу, його духовного генофонду.

Вплив на людину зовнішнього оточення є як стихійним, так і цілеспрямованим. Так, діюча суспільна мораль стихійно впливає на людину. Цілеспрямований вплив називається вихованням.

Суспільне виховання дитини здійснюється в сім’ї, освітніх установах та закладах. Однак, хоч процес виховання є дуже важливим для людини, основну роль у її житті відіграє самовиховання.Весь її характер, звички, світогляд, в кінцевому підсумку, залежать від неї. Отож, для людини найкращий спосіб творити себе це у співдії з Богом, приймаючи участь у житті Церкви. Так у притчі про таланти, Ісус вказує, що Бог збагачує людину можливостями в залежності від того, як вона використовує вже наявні.

Тема 5. Розкриття власних здібностей

Весь навколишній світ з його багатоманітністю потребує від людства такої ж безлічі його різнобічної діяльності.

Тому кожна здорова людина володіє певними духовними і фізичними властивостями, які спрямовують її до якогось виду діяльності. Ці властивості називають здібностями, або талантами.

Сокупність добре розвинутих здібностей, які дають людині можливість добитися людині визначних успіхів у деяких аспектах її життя називають геніальністю.

До здібностей належать, наприклад, мудрість, добра пам’ять, логічне мисленя, музичний слух, голос, фізична міцність, витривалість, характер, тощо.

Здібності є даром Божим і даються людині природно та через її розвиток . Природні здібності назвають задатками. Вся сукупність здібностей людини являється її обдарованістю. Здібності є позитивні і негативні та мають здатність при невикористанні приглушуватися. З життєвого досвіду відомо, що праведність батьків значною мірою впливає на майбутні обдарування дітей.

В дитинстві майже кожна дитина має необмежені можливості для свого розвитку. Це, з одного боку вроджені задатки, які треба розкрити і проявити, а також обдарування дані дитині Богом вже у процесі її життя через навчання, вихователів та учителів.

Перші задатки дитини виявляються вже у віці 5-6 років, і згодом досить інтенсивно або розвиваються, або ж пропадають. Ось чому так важливо забезпечити з боку суспільства і батьків кожній дитині таку систему виховання і навчання, яка давала б можливість найбільш повно розкривати, формувати позитивні здібності і блокувала би можливість проявів і розвитку негативних здібностей, таких як злодійство, користолюбство, неробство, жорстокість та ін.

Практика життя показує, що необдарованих людей немає. Недаремно народна мудрість стверджує, що в кожній людині дрімає геній, тільки щоб ним стати треба докласти праці. Якщо простежити життя геніїв, то побачимо, що це є люди титанічної праці.

Формування здібностей людини відбувається нерівномірно і має деякі особливості. Фізичні здібності проявляють себе у віці 10 – 15 років, а розквіт розумових здібностей починається від 18 – 20 років. Соціальні та духовні таланти проявляють себе у більш зрілому віці. Неодинаковими є темпи духовного дозрівання хлопців та дівчат. Якщо статеве дозрівання дівчат закінчується у віці 15 – 18 років, то у хлопців воно відбувається у віці 18 – 22р. Подібна різниця спостерігається і в інших аспектах духовного дозрівання.

Величезну роль у встановленні обдарованості дитини відіграє її вміння займатися самоаналізом та самоспостереженням, тобто володіння навиками самовиховання.

Це вміння Церква намагається привинути кожній дитині з раннього віку через участь у Святих Тайнах Покаяння і Євхаристії. З раннього дитинства необхідно формувати в дитині навики самовиховання і само творчості за участю Творця, адже історичний досвід виховних систем як дохристиянських часів так і атеїстичних, де головним вихователем був не Бог, а людина, реально виявляє людству силу ролі християнського віровчення і Церкви для розвитку дитини.

Підсумовуючи вищесказане можна назвати неодмінні умови розвитку дитячої особистості:

- особисте визнання Бога як Творця своєї душі (релігійність,побожність)

- власне бажання здібностей; (життєздатність, енергійність)

- вміння досягати своєї мети; (цілеспрямованість, наполеглевість, працьовитість)

- наявність добрих вчителів та ідеалу талановитості

- наявність допоміжних засобів; (школи, інструменту та ін.)

- належне матеріальне забезпечення.

Перинатологія, наука про генетику, стверджує, що здібності людини є закодовані у її генах і мають властивість передаватися по спадковості, але механізм передачі наукою ще не вивчений. Релігія вказує шлях до народження талановитих дітей. Це праведність батьків, сила і чистота їхньої віри. Вже з історії світу відомо, що розвиток християнства дав новий сильний стрибок у світовому розвитку людства. Майже всі відомі генії людства, які залишили йому плоди своєї праці були віруючими християнами.

Тема:6. Професія. Мотиви вибору професії.

Оскільки людина є істота суспільна, то більшу частину свого життя вона присвячує реалізації принципу: “Я – для інших”. Це служіння відбувається через сімейні обов’язки, громадянські, а також через трудову діяльність корисну для суспільства, тобто через професію.

Професія це сукупність необхідних знань, вмінь і навичок, досвіду, які необхідні для успішного здійснення певного виду трудової діяльності.

Особливістю професії є те, що тільки через неї відбувається найбільш повноцінна трудова суспільно–корисна діяльність, бо в ній сфокусовані обдарування і можливості людини. Врешті–решт професії людина віддає майже четвертину свого життєвого часу, адже з тижневого ресурсу часу робочий тиждень складає 41 – 42 год. В залежності від пануючих у суспільстві цінностей, існує мода на професію.

Наприклад, якщо у суспільстві найвищими цінностями є матеріальний добробут, влада, тоді престижними будуть всі професії, через які в певній мірі опановуються ці цінності. Чим складніша професія, тим триваліший мусить бути час на її підготовку. Як правило, на підготовку професії людина витрачає 18 – 25 років свого життя, починаючи від народження.

Професія створює соціальний статус людини, тобто її місце і роль у суспільстві, її авторитет, врешті–решт має вирішальний вплив на формування самої людини як особистості. Тому вибір професії для самої людини повинен здійснюватись мудро, виважено і обов’язково у співдії з Богом. Адже через обдарування Бог дає людині спрямування до тої чи іншої професії, а заразом свою могутню опіку і допомогу.

Таким чином вибір професії завдяки її престижу є неправильний, а отже є гріхом, бо суперечить Божим законам розподілу життєвих покликань.

Щоб оволодіти професією, потрібні умови:

1. Фізична зрілість (вік, ріст, вага, фізична сила, здоров’я).

2. Розумова зрілість: необхідна освіта, уміння, навички, здатність розуміти свої обов’язки, відповідальність і самоосвіта.

3. Моральна зрілість: здатність до саморегуляції, самосвідомість, самодисципліна, ступінь особистої свободи совісті, соціальна зрілість: повнота свободи совісті, відповідальність, моральна стійкість, цілеспрямованість.

Яким головним критерієм потрібно керуватись у виборі професії?

Насамперед, перед цим вирішальним кроком, має бути співпраця з Богом через молитву і саморозвиток. Тоді, розвиваючи себе, молода людина без труднощів відчує своє покликання. В цьому їй допоможуть життєві обставини, її особиста зрілість та інтуїція.

Тема 7. Винагорода за працю. Праця, співпраця, конкуренція.

Займаючись професійною діяльністю, людина жертвується суспільству, витрачаючи свої психо-фізичні ресурси. Щоб мати можливість їх відновлювати, вона отримує платню за свою працю. Постає питання: якою ця платня повинна бути? Враховувати тільки матеріальний вимір чи слід психічний також? Зупинимось детальніше на цих питаннях.

За законом Божої справедливості і вдячності, людина за свою працю повинна отримати стільки, щоб мати змогу відновлювати витрачені на неї свої ресурси. Зрозуміло, що складніша праця оплачується вище, якщо необхідно використовувати інструменти, інші допоміжні засоби, які потребують відповідних навиків, досвіду, освіти – оплата такої праці повинна бути ще вищою. В оплаті праці окрім складності враховується ще корисність і необхідність для суспільства. Але ці показники мають духовний вимір, і оплата повинна бути відповідною. Це – авторитет професії. Тому віддавна авторитетними є професії вчителя, лікаря, судді тощо. Водночас такі суспільно - корисні професії, як двірник, чи повар не є авторитетними. Чому? Тому, що для оволодіння ними не треба витрачати багато духовних сил, як, скажімо лікареві. Так само не треба жертвувати значну частину свого життя і ресурсів на придбання цих професій.

Слід зазначити, що оплату авторитетної професії майже неможливо точно виміряти, бо, скажімо, як можна виміряти працю хірурга, який спасає життя пацієнта, чи вчителя, який породжує душу учнів, даючи знання. Оплата праці авторитетної професії повинна мати матеріальний і духовний вимір. Суспільство повинно оплачувати належним чином авторитетні професії.

У зматеріалізованому суспільстві престижною є прибуткова професія, а в духовно розвиненому суспільстві престижною буде авторитетна професія. Справедлива оплата праці є правдивим виявом вдячності.

Лише за таких умов буде багато вартісних покликань до авторитетних професій. Люди з авторитетними професіями , авторитетні діячі науки, культури і мистецтва а також релігійні авторитети складають еліту суспільства.

За законом відповідності матеріальна бідність еліти веде за собою духовне зубожіння, бездарність, а згодом, і морально–культурне падіння цілого суспільства.

Якщо держава не в змозі матеріально забезпечити еліту, це мусить робити суспільство, щоб самому не згинути, адже еліта це його авангард, це слуги народу, це цвіт суспільства.

Однак, не слід вважати, таке трактування еліти доє їй право бути гордою. Це зовсім не так, адже віддавна відомо, що еліта поповнюється вихідцями з родин, де батьки мали простіші професії. Саме трудящі професії основних соціальних груп селян і робітників створюють основні матеріальні блага суспільства і заслуговують на віповідну до вкладеної праці платню та повагу.

Багаті матеріально люди теж входять в еліту суспільства. Своє багатство вони повинні витрачати мудро і розважливо на потреби суспільства, а не тільки на свої.

Тому меценатство, добродійність, громадянськість і патріотизм – це основні ознаки еліти. Це ті вимоги, які ставить до них Бог. Між елітою і суспільством повинен бути рівноправний і рівноцінний зв’язок, який частково повинна регулювати держава.

Еліта служить суспільству своїми духовними надбаннями, суспільство приймає її дари, використовує їх і платить за це. Тому всі справжні співаки і актори дуже багато працюють. Поети і письменники також. Суспільство повинно цікавитись, читати, слухати, захоплюватись, пам’ятати. Таке сприймання еліти ушляхетнює суспільство, збагачує його духовно-культурний вимір, веде до удосконалення людства і світового прогресу в цілому.

Християнське розуміння праці та професії

1. Біблійний аспект

2. Значення праці та професії. Основні визначення.

3. Laborem exercens (1981)-виміри людської праці.

У святому письмі праця трактується як обов’язок. Творення світу Богом показане як праця. Кожна праця людини є вдосконаленням себе і світу – участю у праці Бога. Євангельське вченя цінує працю, наділяючи її особливою гідністю і пошаною. Христос – син теслі.

Праця полягає у свідомому, спрямованому на певний об’єкт діяльності людини, в застосуванні її духовних і фізичних здібностей для вдосконалення людського суспільства на славу Божу. Як свідомий вид діяльності – праця властива тільки людині.

Професія. Професією людини прийнято називати діяльність, яка більшою чи меншою мірою наповнює життя людини, завдає життєве завдання чи життєве становище. З професією пов’язано отримання способів до життя (праця для заробітку). Професія, не приватна справа, а суспільне служіння, яке повинно сприйматися людиною як особисте життєве завдання.

В християнському суспільному вченні існує 7 визначень праці та професії.

§ Праця як необхідність. Без неї неможливий розвиток життя та людське самозбереження.

§ Праця як шлях до саморозвитку людини. Як людина вона покликана до діяльності.

§ Праця як засіб переображення світу і володіння ним.

§ За християнським поглядом праця та професія як служіння одне одному (ближньому, сім’ї, народові), через те вона є благородною.

§ Праця як покута. Праця несе в собі тягар. Після гріхопадіння людина працює, і це трактується як покута за гріх.

§ Праця як покаяння. Однак покута не накладає на роботу прокляття. Християни повинні переживати тягар праці як покаяння.

§ Праця як прославляння Господа

Laborem exercens (1981) – Іван Павло ІІ –енцикліка присвячена людській праці. Енцикліка подає такі виміри праці:

§ Персоналістичний вимір. Особово-екзистенціальний вимір – людина як суб’єкт праці, „праця для людини, а не людина для праці”(LE,6), праця як первісне покликання людини „створеної на образ і подобу Бога, який покликав її до життя, щоб вона панувала над землею, ... людина відвічно була покликана до праці (LE, пролог)

§ Моральний. Як людський вчинок, праця завжди має моральний характер, підлягає моральній оцінці.

§ Суспільний вимір: праця як діло солідарності у побудові нового суспільства та нового світу.

§ Богословський вимір: праця в світлі Христа та Пасхи, знак і знаряддя благословення і відкуплення. Духовність праці.

Амінь і Богу слава!!!

Переглядів: 823