Генеративізм

У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.

Генеративізм (від англ. to generate «породжувати»), або породжувальна лінгвістика, – напрям у мовознавстві, який характеризується проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій.

Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з України) Ноам Хомський¹(нар. 1928 р.). Був учнем дескриптивіста 3. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. Сам Харріс відчував обмеженість методики дистрибуції й аналізу за безпосередніми складниками, тому разом із Хомським почав опрацьовувати методику трансформаційного аналізу. У ключі трансформаційної граматики Хомський написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» (1957). У ній автор багато в чому вийшов за межі дескриптивізму, виклавши ідеї, які стали підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. Науковці вважають, що часом зародження генеративізму є саме 1957 рік – рік виходу «Синтаксичних структур». Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису (дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну теорію мови, врахування в дослідженнях інтуїції носія мови. Завдання мовознавства Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця.

Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса). Це засвідчують не тільки викладені в «Синтаксичних структурах» деякі положення, які перегукуються з ідеями Декарта, а й пізніша його праця «Картезіанська лінгвістика», яка своєю назвою вказує на зв'язок із ученням Декарта. Крім того, інтуїція, якій так багато уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіанського раціоналістичного методу пізнання. Американський дослідник запозичив і творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї.

¹ Останнім часом у науковій літературі це прізвище передають як Чомський або Чомські, що відповідає англійському написанню Chomsky.

Новим етапом у становленні генеративізму був вихід книжок Хомського «Аспекти теорії синтаксису» (1965) та «Мова і мислення» (1968). Центральним поняттям цих праць є ідея породжувальної граматики. Породжувальна граматика, за Хомським, – це «своєрідний механізм, який породжує всі граматично правильні послідовності мови і не породжує жодної граматично неправильної». Поняття граматичної правильності внього не збігається з поняттям осмисленості. Так, фраза в устах дитини На мене «Візьми мене на руки» осмислена, але граматично неправильна, тоді як фраза Круглий квадрат випив гіпотенузу безглузда, але цілком правильна граматично.

У праці «Аспекти теорії синтаксису» викладено концепцію породжувальної моделі, тобто «правил, які визначають правильно побудовані ланцюжки мінімальних синтаксичних функціональних одиниць», уведено поняття компетенції (competence) і вживання (performance). Під компетенцією автор розуміє знання своєї мови мовцем-слухачем, а під вживанням – реальне використання мови вконкретних ситуаціях. Компетенція і вживання не завжди збігаються; іншими словами, вживання не завжди відображає компетенцію (у мовленні людей, які добре ознайомлені з літературними нормами, трапляються обмовки, обривки фраз, ковтання слів, відхилення від правил тощо).

Дослідник намагається побудувати модель діяльності реального носія мови. Завдання лінгвіста, за Хомським, «як і дитини, яка оволодіває мовою, є виявити з даних уживання систему правил, що лежить у їх основі, якою оволодів мовець-слухач і яку він використовує в реальному вживанні [...]. Граматика мови прямує до того, щоб бути описом компетенції, притаманної ідеальному мовцеві-слухачу». Хомський застерігає, що компетенція – це не те саме, що мова в соссюрівському розумінні. Вона є динамічною і являє собою «систему породжувальних процесів».

Недоліком традиційної й структурної граматики Хомський вважає те, що вони «не йдуть далі класифікації конкретних прикладів і не доходять до стадії формулювання породжувальних правил». Перспективу лінгвістики він вбачає у виявленні цих правил.

Хомський запозичив і розвинув ідею граматики Пор-Рояля і Гумбольдта про творчий характер мови, яка полягає в тому, що мова має засоби для вираження необмеженої кількості думок, які виникають у найрізноманітніших ситуаціях. Людина здатна породжувати цілком нові речення й розуміти речення, яких вона ніколи раніше не чула. Першочерговим завданням лінгвістики є розкриття сутності цих творчих процесів.

У праці «Мова і мислення» Хомський всупереч дескриптивістам трактує мову як особливу гілку психології пізнання. З огляду на це його теорію можна назвати менталістською. Критика дослідника спрямована проти дескриптивізму і біхевіоризму як «неадекватних у фундаментальному плані концепцій», бо в їх межах не можна вивчати мовну компетенцію. Лінгвістику, резюмує автор, не можна зводити до сегментації й класифікації та до синтагматики й парадигматики. Трансформаційно-генеративна граматика вивчає структуру механізму, яка уможливлює процес мовленнєвого спілкування. Сутність цього механізму полягає в трансформації глибинних структур у поверхневі. Поняття глибинних і поверхневих структур співзвучне з ідеями граматики Пор-Рояля, де «на передній план висувалась [...] проблема пояснення фактів використання мови на основі пояснювальних гіпотез, пов'язаних із природою мови і, в кінцевому підсумку, з природою людського мислення». Так, зокрема, увагу Хомського в граматиці Пор-Рояля привернуло вже згадуване в темі «Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження» речення Невидимий Бог створив видимий світ. На думку вченого, Арно і Лансло розмежовують поверхневі й глибинні структури, коли стверджують, що ця фраза містить три судження: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Поверхневою структурою є все речення, а глибинною – наведені три судження.

Глибинна структура формує зміст речення, визначає його семантичну інтерпретацію, а поверхнева є звуковим втіленням цього змісту. Глибинна структура співвідноситься з поверхневою за допомогою граматичних трансформацій. Граматика повинна опрацювати систему правил, які б охарактеризували глибинні й поверхневі структури та трансформаційні відношення між ними. Необхідно сформулювати правила, за якими породжується необмежена кількість пов'язаних між собою глибинних і поверхневих структур.

Отже, поняття глибинної структури пов'язане з семантизацією теорії Хомського. Положення про глибинні й поверхневі структури є одним із основних у його вченні.

Концепція Хомського за своєю суттю є психологічною. Проблеми мови він пов'язує з проблемами людського знання і водночас вважає, що через вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв'язку з цим згадує положення Декарта про вродженість мисленнєвих структур, у тому числі мовної компетенції. Вроджені структури – це поняття, які не набуваються через досвід, навчання, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції. їх можна також розуміти як вроджену здатність до засвоєння мови. Про вродженість мовних структур, зауважує вчений, свідчить той факт, що володіння мовою в основному не залежить від розумових здібностей людини. Варто взяти до уваги й те, що всі нормальні люди оволодівають мовою, а людиноподібна мавпа на це не здатна, хоч є розумною з інших поглядів. Положення про вроджені структури викликало бурхливі дискусії в науці. Більшість учених, які взяли участь в обговоренні цього положення, не сприйняли його.

Хомський вважав, що дослідження мови відкриває перспективу для вивчення розумових процесів людини, тому повинно посідати центральне місце в загальній психології. Учений відносить мовознавство до психології й теорії пізнання (це положення широко використовує сучасна когнітивна лінгвістика). Завданням психології є виявлення вродженої системи, яка визначає суть мови. Психологічне спрямування концепції Хомського стало приводом для звинувачення його в поверненні лінгвістики в лоно психології, внаслідок чого лінгвістика втрачає свою самостійність, за яку боролись багато поколінь мовознавців.

Як бачимо, Хомський запропонував багато оригінальних і сміливих ідей, які знайшли і щирих прихильників, і жорстоких опонентів. Його вчення отримало такий резонанс, що в наукових колах почали говорити про «хомськіанську революцію» в мовознавстві. Після виходу праць Хомського мовознавство змінилося. Воно знову стало антропоцентричним, посилився його зв'язок із психологією. Мову почали досліджувати з погляду мовця, а не слухача, як це було раніше (аналітичний підхід до мови змінився синтетичним: від смислу до тексту). Увага дослідників була перенесена з фонології й морфології на синтаксис і семантику, а також на комунікативний аспект мови (замість проблеми «Як влаштована мова?» поставлена проблема «Як функціонує мова?»).

Безумовно, генеративна лінгвістика не розв'язала всіх проблем мовознавства. Понад те, в ній виявлено чимало слабких сторін: апріорність у виділенні вихідних синтаксичних одиниць, недооцінка ролі прагматичних чинників, невелика здатність для опису різно-структурних мов тощо. Однак багатьма положеннями концепції генеративізму скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма – когнітивна лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл – текст» російського мовознавця І. О. Мельчука. Термінологічний апарат генеративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасного мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, породжувальна граматика та ін.).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Празька лінгвістична школа	\|	Європейське неогумбольдтіанство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.