• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

За 1990-2009 рр.

Динаміка ВВП України загалом та в розрахунку на одну особу

Розвиток економіки має циклічний характер. Економічний цикл – це період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення.

Окремі економічні цикли різняться між собою, однак всі вони характеризуються певними послідовними періодами (фазами), до яких відносять: 1) пік, 2) спад, 3) дно, 4) піднесення.

Економічні цикли бувають різної тривалості залежно від причин їх виникнення. Виявлені такі найбільш важливі економічні цикли:

• короткострокові (цикли Китчина) тривалістю 3-5 років;
• середньострокові (цикли Джаглера і Кузнеця) тривалістю 10-20 років;
• довгострокові (цикли Кондратьєва) тривалістю близько 50 років.

Економічне зростання будь-якої країни залежить від певних чинників зовнішнього та внутрішнього характеру. Дані чинники поділяють на певні групи, а саме, виділяють такі групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактори попиту;

3) фактори розподілу (ефективності);

4) інституційні фактори;

5) соціальні фактори;

6) культурні фактори;

7) релігійні та інші фактори.

Фактори пропозиції характеризують фізичну здатність економіки до зростання. До цих факторів слід віднести:

- природні ресурси;

- трудові ресурси;

- обсяг капіталу країни;

- інтелектуальний капітал;

- технології;

- інновації;

- менеджмент;

- підприємництво.

Природні ресурси – це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. Більшість країн світу є небагаті на природні ресурси, лише деякі країни, серед яких Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші, володіють таким природно-ресурсним потенціалом, що дає їм змогу забезпечити високі темпи економічного зростання. Проте, і дуже бідні на природні ресурси країни такі, як Японія, Швейцарія, Ізраїль демонструють високі темпи економічного зростання. Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, однак, використовується він дуже неефективно. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі, які займають 68% площі країни. Також Україна володіє достатніми мінеральними ресурсами такими, як вугілля, залізна та марганцева руди, сірка та багато інших. В цілому за природно-ресурсним та соціально-економічним потенціалом наша держава посідає п’яте місце в Європі та восьме у світі.

Трудові ресурси – пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці – є найважливішим чинником економічного зростання. Якістю робочої сили значною мірою обумовлюється наявність та ефективність використання інших чинників економічного зростання (новітніх технологій, природних ресурсів, капіталу). Особливо важливе значення в економічному зростанні має кваліфікація робочої сили, оскільки від цього значно залежить продуктивність праці, підвищення якої є найважливішим чинником зростання реального обсягу національного виробництва.

Україна володіє значним трудовим потенціалом. Населення країни характеризується високим рівнем освіченості та працездатності. Однак ситуація, що стосується трудових ресурсів в Україні постійно погіршується.

За рівнем життя, його тривалістю та рівнем освіти (індекс розвитку ООН) Україна серед інших держав світу займає позицію у другій сотні. За очікуваною тривалістю життя, що є одним з найважливіших індикаторів людського розвитку, Україна займає одне з останніх місць серед країн Європи. Зараз значення цього показника знизилося до 68,2 років. Природне скорочення населення – 373 тис. на рік і ці темпи дуже швидко зростають. Все це викликано негативною дією рядом чинників, зокрема, несприятливою екологічною ситуацією, незадовільними харчуванням, побутовими умовами, станом медичної допомоги населенню, високим рівнем травматизму на виробництві тощо [30].

Капітал як фактор економічного зростання може виступати в двох формах – натуральній та грошовій. Капітал як виробничі активи (будівлі, споруди, машини устаткування і т.д.) у вигляді засобів та предметів праці обслуговує виробничий процес і є основою для нарощування виробництва. Капітал як грошові активи є передумовою залучення інших факторів виробництва. Річне нагромадження обсягів капіталу коливається в межах від 10 до 20% національного доходу у розвинутих країнах та становить близько 5% національного доходу у слаборозвинутих країнах, що створює різні можливості для економічного зростання [1, 9, 30, 32].

Серед чинників пропозиції доцільно в якості окремого чинника розглядати інтелектуальний капітал, який має певні особливості та в значній мірі впливає на темпи економічного зростання національної економіки.

В широкому розумінні інтелектуальний капітал – це сукупність знань, навичок та творчих здібностей людей, що можна застосувати на практиці з метою отримання відповідного ефекту.

Інтелектуальний капітал (від лат. Intellectualis capitalis – розумовий головний або головні пізнання) – це один із різновидів капіталу, що має відповідні ознаки капіталу і одночасно відтворює характерні лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Він має надзвичайно складну сутність і багатовекторність, що визначається механізмом його функціонування [38, с. 192].

Розрізняють три складові інтелектуального капіталу [38, с. 192-193]:

1-людський капітал як здатність пропонувати неймовірні рішення, джерело оновлення та прогресу. Головне його призначення – створення і розповсюдження інновацій. Людський капітал нарощується двома способами: 1) підприємство використовує максимальний обсяг знань своїх співробітників; 2) максимальна кількість співробітників володіє знаннями, здатними принести користь підприємству. При кваліфікованому менеджменті максимальна сума прибутку від інвестицій в людський капітал майже втроє перевищує прибуток від інвестицій в техніку.

Дослідження залежності продуктивності праці від освіти показали, що при 10%-му підвищенні рівня освіти продуктивність зростає на 8,6%, а при такому ж збільшенні акціонерного капіталу – лише на 3-4%.

2-структурний капітал, в тому числі інтелектуальна власність і документована інформація, ефективний тільки в контексті стратегічних цілей підприємства, тому що є проявом організаційних здібностей підприємства відповідати вимогам ринку, можливостей їх використання знову для створення нових цінностей.

3-клієнтський (ринковий, споживацький) капітал, включаючи ділову репутацію та зв’язки зі споживачами, характеризується такими якостями, як ступінь проникнення, розповсюдження, постійність, впевненість у тому, що споживачі і надалі віддаватимуть перевагу даному підприємству.

Всі три складові є однаково необхідними для ефективної роботи підприємства в сучасних ринкових умовах. Тому необхідною умовою повноцінного використання інтелектуального капіталу є наявність і сполучення всіх його компонентів [38].

Роль знання у економічному розвитку зростає, випереджуючи значимість засобів виробництва і природних ресурсів. За оцінками Світового банку, фізичний капітал у сучасній економіці формує 16% загального обсягу багатства кожної країни, природний – 20%, а людський капітал – 64%. У Японії та Німеччині частка людського капіталу становить близько 80% національного багатства.

На сьогодні цінності створюються за рахунок підвищення продуктивності та використання нововведень, тобто застосування знання на практиці. Економічне зростання все більше залежить від здатності отримувати нові знання і застосовувати їх у житті [38].

Більшість держав намагаються залучати до праці в своїх країнах науковців та висококваліфікованих спеціалістів, створюючи їм належні умови праці та життя. Так, в США серед членів Національної академії наук 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії 33% – емігранти [20]. В Україні ж має місце протилежна тенденція. Інтелектуальна та висококваліфікована праця належним чином не стимулюється та не оцінюється. Науково-дослідна діяльність в належній мірі не фінансується, вченим не створюються належні умови праці. Це призводить до еміграції вчених та висококваліфікованих спеціалістів за кордон в пошуках кращих умов праці та життя, так званий “відплив інтелекту”, що є дуже негативним для економічного зростання та розвитку економіки країни в цілому.

З вищенаведеного випливає, що інтелектуальний капітал в сучасних умовах відіграє вирішальну роль у забезпеченні розвитку національної економіки та потребує виділятись як окремий чинник економічного зростання з метою діагностування його впливу.

В сучасних динамічних умовах розвитку суспільства важливими чинниками економічного зростання є рівень технологій та використання інновацій. Передумовою цього виступає науково-технічний прогрес, який призводить до поступового удосконалення і використання у виробництві нової техніки та технологічних процесів. Поступові зміни накопичуються і стають основою революційних перетворень в техніці, технології, матеріалах. Основними напрямами цих перетворень є [8, 30]:

- автоматизація виробництва, заміна машин принципово новими технічними системами, що змінюють місце та роль людини в процесі виробництва;

- комп’ютеризація виробництва, яка перетворює інформатику в новий ресурс і елемент технологічного процесу;

- відкриття і використання нових видів і джерел енергії – атомної, термоядерної тощо;

- створення і використання нових видів матеріалів, не існуючих у природі, із заздалегідь заданими властивостями;

- відкриття і застосування нових “високих технологій” (хімічних, біологічних, лазерних тощо).

Застосування новітніх технологій дозволяє, в першу чергу, витрачати менше ресурсів (матеріальних, трудових та інших) на виробництво одиниці продукції, що підвищує продуктивність, а також дозволяє покращувати якість продукції, зменшити рівень браку та відходність виробництва.

Науково-технічний прогрес створює можливості для оновлення науково-технічного потенціалу за рахунок інновацій, які вважають одним з основних чинників економічного зростання на сучасному етапі.

Поняття “інновації” за своєю сутністю означає нововведення. У більш широкому розумінні – це прогресивні техніко-технологічні та соціально-економічні зміни, поява нових способів виробництва, видів продукції та послуг, освоєння нових ринків збуту [34].

Використання інновацій дає можливість отримати такі ефекти [34]:

- комерційний (фінансовий) ефект, який відображає фінансові наслідки реалізації результатів інноваційної діяльності для її безпосередніх учасників та розраховується як різниця між фінансовими результатами і витратами;

- бюджетний ефект, який характеризує фінансові наслідки реалізації результатів інноваційної діяльності для державного та місцевих бюджетів. Визначається як різниця між доходами від інноваційної діяльності і видатками відповідного бюджету на її здійснення;

- загальноекономічний ефект, який визначає результати інноваційної діяльності для всієї національної економіки, регіонів та галузей і характеризується такими показниками: виручка від реалізації на зовнішньому та внутрішньому ринках інноваційного продукту; виручка від продажу ліцензій, ноу-хау, програмного забезпечення; соціальні та екологічні наслідки тощо. До складу витрат входять необхідні для забезпечення інноваційної діяльності витрати всіх її учасників на рівні національної економіки, регіону, галузі.

В ринкових умовах важливу роль у економічному зростанні поряд з іншими чинниками відіграє і такий фактор як менеджмент. Саме ефективний менеджмент визначає успіхи організацій на внутрішньому та зовнішньому ринках, здатність їх адаптовуватися до нових умов зовнішнього середовища, спрямованість на інноваційний розвиток. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, виконує інші важливі функції економіко-організаційного, соціально-психологічного, інформаційного характеру, що сприяє економічному зростанню.

Досить велику роль у забезпеченні економічного зростання на сучасному етапі відводять також чиннику підприємництво. Ключову роль тут відіграє виховання в індивідів підприємницького духу. Позитивний вплив на економічне зростання має збільшення кількості власників в країні, які здатні ризикувати, відкривати нові підприємства, займатись новими видами діяльності тощо.

Слід зазначити, що всі наведені вище чинники взаємопов’язані та взаємодоповнюють один одного. Наприклад, застосування ефективного менеджменту неможливе без відповідної підготовки та кваліфікації працівників. Те ж стосується інтелектуального капіталу та інновацій, які обумовлюються його рівнем. Знову ж таки, без відповідного фінансування неможливе застосування інновацій, залучення новітніх технологій і т.д.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, але й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності).

Екстенсивний тип економічного зростання – це нарощування виробництва товарів та послуг на основі кількісного збільшення його факторів при незмінних їх якісних параметрах.

Інтенсивний тип економічного зростання – це нарощування обсягів виробництва на основі підвищення ефективності використання ресурсів.

Змішаний тип економічного зростання поєднує в собі ознаки екстенсивного та інтенсивного типів зростання.

Переглядів: 470