П л а н

І право у ХІХ та ХХ ст.

ЛЕКЦІЯ № 8 (Тема № 10): Західноєвропейські вчення про державу

1. Ліберальні теорії.

2. Юридичний позитивізм і марксистське вчення про державу і право.

3. Соціологічні теорії держави і права.

4. Основні напрямки розвитку державно-правової думки у ХХ столітті.

МЕТА:

Освітня (навчальна):

ознайомити курсантів (студентів) з державно-правовими теоріями, які фактично стали основою визначальних ідей, прав людини та правової держави в сучасному світі.

розвиваюча:

формувати у курсантів (студентів) навички адекватного сприйняття та відповідного ставлення до категорій, які є складовими основоположних понять прав людини та правової держави.

виховна:

виховувати загально світоглядну позицію, що спирається на ідеї, що існують у сучасному світі, у сферах конкретної реалізації ідей прав людини та громадянина.

Основні поняття: лібералізм, правова держава, утилітаризм, юриспруденція понять, юриспруденція інтересів; надбудова, класова боротьба, насильство, утопія, марксизм, комунізм, більшовизм, відмирання держави і права; тоталітаризм, теорія насилля, теорія еліт, фашизм, технократія; нормативізм; психологічна теорія права; юридичний позитивізм; юриспруденція інтересів; теорія національної держави; соціологічна юриспруденція.

Ліберальні теорії держави і права як відбиття буржуазної ідеології. Концептуальні засади лібералізму: особиста свобода кожного індивіда та приватна власність як найвищі соціальні цінності; забезпечення цих цінностей через організацію суспільного життя; значення раціональних основ державного устрою – ідея правової держави та втілення її в поняттях конституціоналізму, прав людини, розподілу влади, представницької демократію, самоуправління. Історичні коріння інститутів, що складають умови створення правової держави (у західнохристиянському світі), як світські, так і релігійні. Англійський лібералізм: особливе значення приватної власності, недоторканності приватного життя людини, активізму індивіду. Основні представники: І.Бентам, Д.Мілль. Ієремія Бентам (1748-1832), головні твори: “Принцип законодавства”, “Деонтологія, або Наука про мораль”, ін. Засновник теорії утилітаризму, положення: 1) сенс людської діяльності – задоволення; 2) найважливіший критерій оцінки будь-чого – користь; 3) моральність – те, що орієнтує на найбільше добро для найбільшої кількості людей; 4) мета розвитку людства – максимум загальної користі шляхом узгодження індивідуальних та суспільних інтересів. Соціальна роль держави та законодавство – створення умов для досягнення користі й щастя кожної людини, для цього: відсторонення держави від впливу на економіку, ефективна боротьбі зі злочинністю, що забезпечить вільні ринкові відносини і конкуренцію. Відкидав ідеї свободи та природних прав людини – це примари, химери. Демократизація державного та політичного життя (держава – охоронні функції для всіх, не монархія, а республіка, виборчі права – всім, також і жінкам, суспільний контроль влади). Завдання уряду – ґарантія безпеки та власності людей, захист у суді – для всіх; за спрощення законодавства, приведення його до сучасних вимог.

Французький лібералізм: проблема свободи як особистої незалежності. Основні представники: Б.Констан, А. де Токвиль. Бенджамен Констан (1766-1830), головний твір: “Курс конституційної політики”. Проблема співвідношення особи і держави: свобода особи – тільки завдяки праву; свобода політична – право участі в колективному здійсненні політичної влади, свобода громадянська (більш цільна) – свобода слова, совісті, підприємництва та приватної власності. Розмежування гілок влади: королівська, виконавча, палати перів, нижньої палати, судової, муніципальної; децентралізація влади – для розвитку нових соціальних та економічних відносин та особистої свободи людей.

Німецький лібералізм: спирання на конституційний рух. Основні представники: В.Гумбольдт, Л.Штайн. Вильгельм фон Гумбольдт (1767-1835), головний твір: “Досвід установлення меж діяльності держави”. Позиція гуманістичного індивідуалізму, головне завдання – знайти найбільш сприятливе положення в державі. Розподіл “громадянського суспільства” та держави таким чином: 1) між системою національних установ (спілок, інших об’єднань) та державними інститутами; 2) між “природним і загальним правом”; 3) між “людиною” та “громадянином”. Все, що характеризую суспільство – важливіше, ніж державне. Ціль держави – служіння суспільству. Держава не втручається в економічну та іншу діяльність. Проти патерналізму. Багато спільного з І. Кантом. Держава – необхідне зло.

Юридичний позитивізм: світоглядні витоки методології (засновник філософії позитивізму Огюст Конт, праці: “Курс позитивної філософії”, “Система позитивної політики”) – наукократична парадигма розвитку, суть – віра насамперед в емпіричні знання, в необмежені можливості людського пізнання, у можливість розумної організації життя людської спільноти на основі пізнання суспільних законів, які аналогічні законам фізики; Конт визначає право через поняття свободи та закону: не протирічить свободі підкорення незмінним законам, в іншому випадку це анархія; влада, держава і право – результат еволюції свідомості людини, ця еволюція – це зміна типів світогляду: теологічний (фіктивний), метафізичний (критичний), позитивний (науковий); функціональний розподіл та шари населення, поняття “солідарності” (фактично підкореність та жорстка дисципліна), це і є правління “закону”.

Виникнення юридичного позитивізму: відмова від ідеї природного права, ототожнювання права із законом, право як факт. Джон Остін (“Лекції про юриспруденцію, або філософія позитивного права”): суверенна влада як джерело права, значення санкції; формула “закон є закон” як сутність юридико-позитивістського розуміння права; розмежування етики (як сфери оцінок, суджень про добро та зло) та науку про законотворчість (уявлення про те, якою повинна бути законотворчість); значення кодифікації. К.Бергбом (“Юриспунденція та філософія права”); наука повинна вивчати, а не оцінювати, тому теорія права повинна займатися тільки об’єктивно існуючим правом (це законодавча діяльність держави); реальне право те, що виражено в законі; право – логічно завершене. Юридичний позитивізм розробляв засоби тлумачення правових норм, насамперед логічних.

Марксистське вчення про державу і право. Історичні витоки: А. Сен-Сімон – концепція історичного прогресу, що завершується “золотим віком”; Ш.Фур’є – вчення про чотири фази розвитку людства, на останній – основу суспільства будуть складати асоціації (складаються із фаланг); Р.Оуен – вчення про комуни. Карл Маркс (1818-1883) та Фрідріх Енгельс (1820-1895) – засновники ідеології марксизму. Твори: (Маркс, Енгельс) “Маніфест Комуністичної партії”, (Маркс) “Капітал”; (Енгельс) “Походження сім’ї, приватної власності та держави”. Вчення про класову боротьбу та необхідність переходу до безкласового (бездержавного) стану – комуністичного суспільства. Держава і право як надбудовні явища: поняття базису, значення способу матеріального виробництва, залежність державно-правових інститутів від економічної структури. Революційний характер змін суспільно-економічних формацій та роль класової боротьби; класовий характер держави і права та роль пролетаріату в історії, значення насильства; соціалістична революція та диктатура пролетаріату; футуристичне вчення про безкласове суспільство та відмирання держави і права у майбутньому. Вплив марксизму на соціалістичні та соціал-демократичні політичні та державно-правові теорії. Марксизм у Росії. Ідеологія і практика марксистської перебудови суспільства: уроки історії.

Соціологічні теорії держави і права. Юриспруденція понять та юриспруденція інтересів Рудольфа фон Ієрінга (1818-1892), праці: “Дух римського права на різних ступенях його розвитку”, “Мета у праві”, “Боротьба за право”. Юриспруденція інтересів: у центрі ували – реальні інтереси людей; право як організм, функції права, мета як правостворюючий фактор; державно-організоване суспільство як творець права: “держава – єдине джерело права”. Зміст права – інтереси суспільства і правозахищенний державою інтерес. Форма права – сукупність норм. Ідентичність права і закону. Людвіг Гумплович (1838-1909), праці: “Раса і держава. Дослідження про закон формування держави”, “Загальне державне право”. Головний фактор соціального життя – боротьба за виживання, це боротьба між групами людей. Держава – результат підкорення слабких груп сильним, це орган насильства. Апологія держави: забезпечує правопорядок. Право – накази державної влади. Моральність стає правом у державних законах. Буття держави несумісно із “невідчудженими правами людини”.

Основні напрямки розвитку державно-правової думки у ХХ столітті: загальна характеристика. Зв’язок із філософсько-світоглядними системами та спадкоємність із вченнями XVIII – ХІХ століть (неокантіанство, неогегельянство). Вплив нових концепцій та методологічних засад (екзистенціалізм, філософська антропологія, герменевтика тощо). Історичні (подійові) підмури радикалізації аксиологічних протилежностей у сфері правової культури: “право – неправо (антиправовий закон)”, “свобода – сваволя”, “людина – влада”, “громадянин – держава” тощо (філософські граничні категорії як основа – “життя – смерть” аж до глобального масштабу). Актуалізація ідей, цілей та цінностей юридичного типу праворозуміння, відродження теорій природного права, зростання значення ліберально-демократичних ідей як загальна тенденція світового розвитку до “відкритого суспільства”.

Тоталітарні концепції держави і права: загальнометодологічні основи та основи політичного екстремізму XVIII–ХХ століть (насамперед заперечення будь-якого інакомислення, вождизму, мілітаризація та пошуки зовнішнього ворога тощо). Комуністичні (соціалістичні) та фашистські (націонал-соціалістичні) теорії як основні напрямки тоталітарних вчень ХХ століття. Вплив та історичне “втілення” (короткий екскурс у вигляді прикладів із історії, в тому числі історії України).

Комуністична політико-правова ідеологія. Апелювання до колективу. Ідея рівності та соціальна ієрархія на основі належності до правлячої верхівки (партії). Головні засади комуністичної політико-правової ідеології (більшовизму): класова природа держави; держава як орган насилля пануючого класу; ворожнече ставлення до будь-якої іншої ідеології, перш за все до буржуазно-демократичної, проголошення свого вчення “єдино вірним”, “науковим”; теоретичне обгрунтування тези про відмирання держави і права на основі зникнення приватної власності, фактичний курс на зміцнення держави, особливо каральних органів; “радянське соціалістичне право” як ототожнення права і закону: антиправове тоталітарне законодавство як «соціалістичне право“.

Державно-правові концепції в ідеології фашизму. Ідея необхідності диктатури, культ сили, расизм (пропаганда “вищої” раси чи нації). Історичний поступ розповсюдження ідей фашизму (початок ХХ століття): Італія, Німеччина, Угорщина, Болгарія, Франція, Англія, Голландія, Данія, Швейцарія. Німецький націонал-соціалізм (нацизм): компилятивність та мішанина ідейних витоків (від Шопенгавра та Ніцше до соціального дарвінізму через ідею над-людини). Любов до сильних та ненависть до слабких як визначальна риса німецького фашизму. Поняття “волі до влади”, “сильніших” та “немічних” народів (етнічних груп), раса (нація), як “спільна кров”; боротьба за “чистоту” “арійської раси”; війна як нормальний стан суспільства, як засіб розширення “життєвого простору” шляхом винищення “низьких” рас. Розчинення індивіду у спільноті: “індивід відмовляється від себе на користь нації”. Ідея відповідальності перед нацією, в тому числі “чистоту крові”. Держава із над-централізованої владою як втілення німецької політичної спільноти, де існує така ієрархія: 1) пануюча партія – носій ідей; 2) держава (державний апарат); 3) народ (німці, що організовані у різні непартійні та недержавні об’єднання). Фюрер як персоніфікація волі народу. Право як сурогатне втілення понять справедливості, народності, народні товариші тощо. Відкидання суб’єктивного права, тлумачення його як “продукту раси”. Фюрер як єдине джерело права німецької нації. Повна залежність судів від ідеологічних (партійних, над-державних) структур. Орієнтація не на закон, а на “принципову ідею”, що той, хто порушив правила, повинен бути “вилучений із суспільства”. Опасність фашизму для існування людства.

Позитивістські та прагматичні теорії. Позитивістський нормативізм Г.Кельзена (1881-1973), основна праця: “Чиста теорія права”. Предмет теорії права (“загальної теорії права”) – законодавчі норми, їхні взаємовідносини, структура правопорядку, а також взаємини між різними правопорядками. Мета теорії – дати юристу, насамперед судді, а також законодавцю та викладачеві точний опис та розуміння позитивного права (законодавства) їхньої країни. Виводить поняття виключно із змісту позитивних законодавчих норм, оскільки наука повинна описувати свій об’єкт таким, який він є, а не приписувати, яким він повинен бути з точки зору будь-яких ціннісних орієнтирів (це є предмет політики). Предмет “чистої теорії права” – це якась копія трансцендентальної ідеї, яка виключає справедливість із свого наукового аналізу. Право – це специфічна соціальна практика, яка заснована на людському досвіді, чиста теорія права – це структурний аналіз позитивного права. Універсальним логічним припущенням права є “основна норма”. Вона повинна вводити дії посадових осіб у контекст правопорядку, а також придавати правостворюючим актам цих осіб та громадян загальнозначимий характер. Це “Основна Норма порядку”. Право це і “специфічний порядок чи організація влади”. Держава має два виміри: як панування і як право.

Прагматичний позитивізм як різновид сучасного юридичного позитивізму: американська та скандинавська школи “реального права”.

Д.Френк (США), праця “Право і сучасний розум”. Нове праворозуміння, а саме: реально право існує у вигляді рішень суду, які уніфікувати дуже важко; усі тлумачення права – це фактично обговорення “актуальності минулих рішень”.

Соціально-позитивістська концепція Л.Дюгі (1859-1928), основна праця “Трактат про конституційне право”. Головна ідея – солідаризм як взаємна соціальна залежність. Публічна влада як “просто факт”. Суспільство – це дисципліна, тому концептуальною є тема розробки соціальної норми, яка спирається на взаємну залежність, що об’єднує людей. Соціальна норма не є моральною, її треба вважати правовою, оскільки як і норма правова, вона відноситься до зовнішніх проявлень волі. Крім того, вона є “органічним законом суспільного життя”. Соціальна норма замінить у праворозумінні образ правової норми.

Теорії природного права, основні напрямки. Неотомізм: світоглядні засади (католицизм), значення духовних основ. Природа людини як носій природно-правового буття. Віддзеркалення у розумі людини правових настанов Бога. Абсолютні і вічні принципи природного права, а саме: свобода, справедливість, благо тощо – це вічні принципи, що переходять до людини від Бога. Д.Мюрдаль, теорія “держави загального блага”: держава повинна стати засобом реалізації загальнолюдських цінностей, справедливості, здійснювати політику соціальних послуг (соціальне забезпечення, страхування, допомогу у випадках хвороби, безробіття, гарантувати права і свободи людини).

Теорія еліт (Г.Моска, В.Парето) та її трансформації наприкінці століття. Теоретичне оформлення ідеї національної держави: здобутки та проблеми на теренах постсоціалістичного простору та у всьому світі. Національна держава як соціальна і юридична проблема. Найважливіші аспекти процесу розбудови правової держави в Україні.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
П л а н	\|	Прямокутні ігри із сідловими точками

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.