ПАРАГРИП

Захворювання переважно з повітряно-крапельним механізмом передачі

Парагрип (лат.: paragrippus) - гостра вірусна хвороба з ураженням гортані та бронхів, помірною інтоксикацією і гарячкою.

Етіологія. Збудник – параміксовірус, що містить РНК. Розрізняють 4 типи вірусу, які подібно до вірусу грипу, мають гемаглютиніни і нейрамінідазу. Разом з тим, віруси не володіють антигенною мінливістю, тому епідемії і пандемії не спричиняють. Найбільш вірулентний вірус 3-го типу. Віруси нестійкі, за кімнатної температури зберігаються до 4 годин. Знешкоджуються дезінфекційними розчинами.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина з клінічно вираженою або стертою формою парагрипу. Носійство не встановлене. Максимальна заразливість хворих в останній день інкубації і перші дні хвороби. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, дуже рідко через побутові речі. Віруси парагрипу зумовлюють до 20% гострих респіраторних захворювань у дорослих і до 30% - у дітей.

Сприйнятливість до парагрипу висока. Частіше спостерігається спорадична захворюваність, рідше – локальні спалахи. Захворювання реєструються протягом усього року з невеликими підйомами в холодний період.

Патогенез. Вірус розмножується переважно в епітелії слизової носа і гортані, де виникає запальний процес, який може розповсюдитись на трахею і нижні дихальні шляхи. Внаслідок набряку слизової оболонки гортані, нагромадження секрету в її просвіті та ларингоспазму може виникнути стеноз гортані (круп). Проникнувши в кров, віруси і продукти розпаду зумовлюють розвиток інтоксикації організму та гарячки. Пневмонія є наслідком активізації бактерій.

Клінічні прояви. Інкубаційний період від 2 до 7 днів, частіше 3-4 дні. Частіше розпочинається хвороба з невеликого нежитю, кашлю (може бути до 2 тиж.), сухості та першіння в горлі, субфебрилітету. Токсикоз помірний або відсутній. Зрідка – мерзлякуватість, біль голови, ломота у тілі, швидке підвищення температури до 39*С і більше.

Лице звичайного кольору. Половина хворих має кон'юнктивіт. Ніс закладений, виділення спочатку рідкі, серозні, а потім густі або слизово-гнійні. Гіперемія слизової оболонки задньої стінки глотки помірна, на ній з'являються лімфоїдні фолікули, іноді на м'якому піднебінні – зернистість. Шийні та підщелепні лімфатичні вузли збільшуються зрідка. Пульс відповідає температурі тіла. Тони серця ясні або приглушені. Іноді трохи збільшена печінка і селезінка. Периферічна кров без змін, часом – помірний лейкоцитоз і моноцитоз.

Ускладнення. У 3-4% хворих є пневмонія. З її появою значно підвищується температура, з'являється озноб, сильний головний біль, біль в грудях, посилення кашлю з виділенням мокротиння, іноді з домішками крові. Прослуховуються гучні дрібно пухирчаті вологі хрипи, частіше над нижніми відділами легень. Зміни в легенях зумовлені вторинною бактеріальною інфекцією й утримуються до 3-4 тиж і більше. У крові – нейтрофільний лейкоцитоз, підвищена ШОЕ.

У дітей переважно перших років життя може розвинутись стеноз гортані (несправжній круп): хрипкий голос, грубий "гавкаючий" кашель, шумне дихання із затрудненим вдихом і втягуванням міжреберних проміжків, ціаноз шкіри та слизових. Такий стан триває 1-3 доби, може призвести до асфіксії і смерті.

Парагрип часом ускладнюється синуситами, отитом, зумовлює загострення хронічних хвороб.

Лабораторна діагностика.Методи:

- вірусологічний. Найбільш достовірним є виділення вірусу на культурі ниркового епітелію або ембріоні людини. Слиз із носового ходу або рото глотки беруть так само, як і при грипі;

- серологічний. РІФ. РТГА або РЗК з парними сироватками, забраними на початку захворювання і через 2-3 тиж. діагностично значимим вважають зростання титру антитіл у 4 рази і більше;

- імуноферментний метод.

Догляд і лікування. Лікують переважно в домашніх умовах. Госпіталізують при крупі або пневмонії, дітей віком до 2 років.

Призначають симптоматичне лікування: тепле пиття, гірчичники, тепле молоко з натрію гідрокарбонатом, відхаркувальні і протикашльові засоби. Димедрол, кальцію глюконату, парацетомол. Місцево в ніс – оксолінову мазь, при сильному нежитю –

судинозвужувальні середники. У тяжких випадках – донорський гаммаглобулін або поліглобулін.

При пневмонії – антибіотики (цефазолін, еритроміцин тощо), відхаркувальні, гірчичники.

При крупі:

* відволікальні засоби: гарячі ножні ванни (Т води 38-39*С) чи ножні ванни з гірчицею;

* парові інгаляції;

* заспокійливі (настоянка валеріани, діазепам);

* антигістамінні (димедрол, супрастин, тавегіл);

* сечогонні (фуросемід, лазикс);

* глюкокортикоїди (преднізолон, гідрокортизон);

* при неефективності вказаних заходів – інкубація трахеї.

Профілактика. Загальноприйняті санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи: ізоляція хворих, часте провітрювання, вологе прибирання; використання марлевих масок. Індивідуальна профілактика – інтерферон, оксолінова мазь.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Профілактика.	\|	РЕСПІРАТОРНО-СИНЦИТІАЛЬНА ХВОРОБА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.