• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТОКСОПЛАЗМОЗ

БРУЦЕЛЬОЗ

Бруцельоз ( лат.: brucellosis) - гостра бактерійна хвороба з групи зоонозів, яка супроводжується ураженням опорно-рухової, нервової, серцево-судинної та сечостатевої системи організму і має схильність до хронічного перебігу.

Етіологія. Збудник належить до роду Brucella. Це дрібні не рухомі грамнегативні кокобактерії .Для людини патогенні 3 види бруцел:

· Br. melitensis (бруцели дрібної рогатої худоби)

· Br abortus (бруцели великої рогатої худоби)

· Br suis (бруцели свиней).

На живильних середовищах (печінковий, кров'яний або картопляний агар) бруцели ростуть повільно, характеризуються значною мінливістю.

Усі види бруцел досить стійкі у довкіллі: у молоці та молочних продуктах зберігаються від 10 діб до 1-2 місяців, шкірі та вовні – 2-4 міс., воді – до 5 міс., грунті – 3 міс. і більше. При температурі 60*С гинуть через 30 хв, при кип'ятінні - миттєво. Розчини дезактину в концентраціях, що використовуються для дезінфекції, вбивають їх протягом декількох хвилин.

Епідеміологія. Бруцельоз – типовий зооноз. Його осередки підтримуються за рахунок циркуляції збудника серед тварин. Людина заражається переважно від овець , інфікованих Br. melitensis, значно рідше - від великої рогатої худоби і свиней. Хворі тварини виділяють бруцели з калом, сечею і молоком, а під час пологів і абортів – у великій кількості з плодом, навколоплідною рідиною, плацентою, іншими виділеннями з матки і піхви. Більшість тварин згодом видужують, але багато з них продовжують виділяти бактерії. Від заражених тварин бруцели потрапляють на підстилку, корм, у грунт і воду.

Зараження людей відбувається переважно контактним і аліментарним шляхами, частіше під час догляду за тваринами або допомоги їм при окоті та отеленні. Основними факторами передачі інфекції є сире молоко, бринза, кумис, м'ясо, вовна, шкіра. Інфікування можливе при забої тварин і розробці туші, транспортуванні сировини та її обробці. У зв'язку з цим частіше хворіють чабани, доярки, зоотехніки, ветеринари, робітники м'ясокомбінатів і боєн, підприємств з переробки тваринницької сировини. Максимальна захворюваність людей (сезонність) припадає на другу половину зими і весну, співпадаючи з періодом отелення , окоту і опоросу тварин.

Завдяки планомірному оздоровленню господарств бруцельоз людей останнім часом в Україні не реєструється. Але не виключена можливість занесення хвороби з інших країн і активізації інфекції серед сільськогосподарських тварин.

Патогенез. Бруцели потрапляють в організм людини скрізь ушкоджену шкіру і слизові оболонки, не спричиняючи змін у місці проникнення. З током лімфи вони заносяться в найближчі лімфатичні вузли і фагоцитуються макрофагами, в яких розмножуються. Прорив бруцел у кров веде до генералізації інфекції і розвитку бактеріємії. Найбільше їх осідає в лімфатичних вузлах, селезінці та кістковому мозку, формуючи місцеві запальні вогнища. Патологічний процес супроводжуються алергічною перебудовою організму. Клінічні прояви бруцельозу залежать від інтенсивності алергійних реакцій. У подальшому формується імунітет, але він часто не стійкий і не стерильний. Бруцели можуть зберігатись протягом багатьох років, що зумовлює хронічний рецидивний перебіг хвороби.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває 1-4 тижні. Розрізняють субклінічну, клінічно виражені і резидуальну форми бруцельозу.

До субклінічної форми відносять випадки бруцельозу без зовнішніх проявів. Клінічно виражені форми ділять на гострий (триває 3 міс), підгострий (від 3-х до 6 міс.) і хронічний (більше півроку) бруцельоз. У поняття резидуального бруцельозу вкладається клініка його залишкових явищ і наслідків.

Гостра форма частіше починається з підвищення температури тіла. Хворі скаржаться на нездужання, біль голови, безсоння, помірні болі в попереку, м'язах і суглобах, мерзлякуватість. У перебігу хвороби спостерігаються декілька гарячкових хвиль, їх тривалість коливається від 3-5 днів до кількох тижнів. Рідше гарячка постійного типу. Підвищення температури тіла, як правило передує озноб; потім виникає відчуття жару, яке змінюється проливним потінням, що становить характерну тріаду симптомів. Особливістю лихоманки є те , що більшість хворих тривалий час зберігають задовільне самопочуття і працездатність. Лице спочатку червоне, згодом шкіра і слизові стають блідими, можуть з'явитись різні висипання. У більшості хворих збільшені підщелепні, шийні, пахвинні та пахові лімфатичні вузли. Пульс частий, артеріальний тиск крові знижений, серцеві тони ослаблені. Язик з нальотом. Печінка і селезінка побільшені. Часто приєднуються запальні зміни статевих органів. У загальному аналізі крові відзначають анемію, лейкопенію, і збільшення ШОЕ.

Підгострий бруцельоз також супроводжується хвилеподібною гарячкою з ознобом і потами, однак частіше вони виражені слабше, ніж при гострий формі. У клінічній картині домінують запалення м'яких тканин (міозит, фіброзит, артрит), кісток і суглобів (періостит, артрит, спондиліт). Вони супроводжуються вираженим болем, який посилюється на зміну погоди. Часто уражаються різні відділи нервової системи, може розвинутися менінгіт або енцефаломієліт. Привертають увагу психічні розлади: депресія, плаксивість, відчуття страху чи ейфорія, груба поведінка.

Хронічний бруцельоз характеризується рецидивним перебігом, різноманітністю і мінливістю клінічних проявів. Домінують багатовогнищеві ураження опорно-рухової, нервової, сечостатевої систем і внутрішніх органів. Хворих турбують болі, які виникають у великих суглобах і мають летючий характер, іноді супроводжуються почервонінням шкіри і припухлістю, накопиченням випоту в суглобовій порожнині. У м'яких тканинах біля суглобів пальпуються множинні болючі вузлики (фіброзити) розміром від просяного зерна до горошини. Печінка великих розмірів, щільної консистенції, що вказує на розвиток гепатиту. У 2/3 хворих виявляють спленомегалію. Часто розвивається ішіорадикуліт, який супроводжується сильним болем. У жінок бувають викидні.

У багатьох реконвалесцентів тривало зберігаються залишкові явища (резидуальний бруцельоз). Вони частіше мають функціональний характер ізводяться до скарг на ломоту і біль у кінцівках, попереково-крижовій ділянці, у різноманітних групах м'язів, які підсилюються при рухах, переохолодженні, зміні погоди. Можуть зберігатися деформація і контрактура крупних суглобів, зміни в хребті, фіброзити, гепато- і спленомегалія.

Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджують такими методами:

· бактеріологічним. Роблять посіви крові, кісткового мозку, сечі, синовіальної рідини на печінковий або цукровий бульйон, картопляний агар. Бруцели ростуть повільно, культура з'являється пізно – через 20-30 діб;

· серологічним. Здебільшого використовують реакції аглютинації Райта, Хаддлсона, РЗК і РНГА, які починаючи з 2-го тижня захворювання, дають змогу виявити антитіла до бруцел;

· шкірною алергічною пробою Бюрне. Вона є високоспецифічною, стає позитивною через місяць від початку хвороби і залишається такою багато років. Техніка виконання

У внутрішню поверхню передпліччя внутрішньошкірно вводять 0,1 мл розчину бруцеліну (фільтрат бульйонної культури бруцел) і через 24 год вимірюють величину набряку, що утворився. При діаметрі набряку до 1 см пробу вважають сумнівною, від 1 до 3 см – слабо позитивною, від 3 до 6 см – позитивною, понад 6 см – різко позитивною.

· біологічним. Проводиться проба на білих мишах або гвінейських свинках, яких заражають внутрішньочеревно або підшкірно. Через 20-30 діб роблять розтин тварин і бактеріологічне дослідження органів.

Догляд і лікування. Хворі підлягають госпіталізації. У зв'язку з поганим настроєм, депресією, дратівливістю, схильністю перебільшувати тяжкість стану, хворі на бруцельоз потребують підвищеної уваги, опіки і терпимості з боку медичного персоналу. Необхідно розуміти, що психічні зрушення пов'язані з ураженням центральної нервової системи, відносяться до характерних проявів хвороби. Для такого пацієнта медична сестра повинна знайти додатковий час, щоб підбадьорити, сказати ласкаве слово, вселити надію на видужання.

У комплексній терапії хворих на гострий і підгострий бруцельоз важливе значення мають антибіотики. Використовують головним чином тетрациклін або гентаміцин у поєднанні зі стрептоміцином, рідше левоміцетин чи рифампіцин зі стрептоміцином.

Антибіотиками лікують протягом усього гарячкового періоду і наступних 10-12 днів нормальної температури. Вони сприяють ліквідації інтоксикації та бактеріємії. Враховуючи внутрішньоклітинне розмноження частин бруцел і ймовірність рецидивів, через 7-10 днів проводять повторний курс антибіотикотерапії, тривалість його 10 днів.

При повторних курсах лікування ліпше використовувати інші препарати, що дає можливість подіяти на стійки форми збудника і запобігати алергічній реакції організму. Препаратом вибору може бути бактрим (бісептол), який діє на внутрішньоклітинно розміщені бруцели.

У період рецидиву чи загострення хронічного бруцельозу також призначається антибіотикотерапія. Проте основним методом лікування хворих на хронічний бруцельоз є вакцинотерапія, яку здійснюють за певною схемою в умовах стаціонару. Для цього використовують лікувальну вбиту бруцельозну вакцину, частіше внутрішкірно.

Застереження! Вакцинотерапія часто супроводжується загостренням патологічного процесу у вигляді підвищення температури тіла, болю в суглобах і погіршення самопочуття.

Замість лікування вакцинами можна застосовувати бруцелін внутрішньошкірно або підшкірно, починаючи з 0,1 мл, у наростаючих дозах через кожні 2-3 дні протягом 2-3 міс. Бруцелін виявляє м'якшу дію на організм.

З метою десенсибілізації організму призначають глюкокортикоїди (преднізолон) та антигістамінні препарати (супрастин, димедрол), при функціональних розладах нервової системи – заспокійливі (седуксен, відвар коріння валеріани), при ураженні суглобів – бруфен, індометацин, вольтарен.

При хронічному і резидуальному бруцельозі широке застосування знайшли діатермія, солюкс, УВЧ, парафінові аплікації, електрофарез лікарських речовин. Крім ранкової гігієнічної гімнастики і дозованої ходьби, показані трудотерапія, лікувальна гімнастика, механотерапія. Через 3 міс. після ліквідації явищ рецидиву вдаються до курортного лікування з використанням сірководневих і родонових ванн (Одеський лиман).

Реконвалесценти підлягають диспансерному спостереженню не менше ніж 3 роки. Їх періодично обстежують і проводять протирецидивне лікування .

Профілактичні заходи. Профілактика здійснюється ветеринарною і медичною службами. Важливого значення надають охороні тваринницьких господарств від занесення бруцельозу, виявленню і оздоровленню (або забою) хворих тварин, дезінфекції приміщень і території, імунізації поголів'я.

Молоко від хворих тварин не вживають, бринзу можна споживати лише після 2 місяців зберігання. Шкіра підлягає тримісячному засолу. З метою індивідуального захисту тваринники та особи, які займаються переробкою сировини і продуктів, користуються спецодягом, гумовими рукавицями, після роботи дезінфікують руки.

У районах, де реєструють бруцельоз козячо-овечого типу, проводять щеплення населення за 1-2 міс. до початку окоту і масового забою худоби. Однак ефективність імунізації невелика.

Токсоплазмоз (лат.: toxoplasmosis) – це хронічна протозойна хвороба, яка характеризується ураженням нервової системи, міокарду, органу зору, лімфаденопатією, збільшенням печінки і селезінки. Хвороба може спричинити патологію вагітності і плода навіть його загибель.

Етіологія. Збудник –Toxoplasma gondii, має розміри 5-7 мкм. Передній кінець паразита звужений, задній – розширений і заокруглений. На передньому кінці розміщений конусоподібний утвір – коноїд, який містить спірально закручені фібрили, що надає йому пружності. Як вважають, коноїд виконує опорну функцію під час проникнення паразита всередину клітин хазяїна. Токсоплазми - внутрішньоклітинні паразити.

По Pомановському- Гімзе цитоплазма фарбується в сіро-блакитний колір, а ядро в червоний.

Збудник чутливий до підвищення температури , до етилового спирту, 1% розчину фенолу.

Епідеміологія. Життєвий цикл збудника проходить із зміною двох хазяїв: безстатевий (шизогонія) – у клітинах різних тварин теплокрівних тварин і людини. Статевий (гаметогонія) – у епітелії кишечника кінцевого хазяїна (котів).

Характерною ознакою є зміна хазяїна: проміжним є різні види птахів (голуби, кури тощо), ссавців (щури, миші, кролі, свині, вівці) та людина, остаточним – кішка і представники родини котячих.

Ооцисти (інвазійна стадія) виділяються з фекаліями кінцевого хазяїна (кішки) і потрапляють у кишечник проміжного хазяїна (тварин, людей). Спорозоїти, що в них містяться, вивільнюються, проникають у епітеліальні клітини кишечнику і розмножуються поділом навпіл – утворюється численна кількість особин. Вони проникають у клітини різних внутрішніх органів – печінки, нирок, альвеол, лімфоїдної тканини, нервові і м'язові клітини, у м'яз серця тощо. У цих клітинах вібувається безстатеве розмноження шляхом поздовжнього поділу (утворюються ендозоїти). Внаслідок скупчення токсоплазм утворюються псевдоцисти. При руйнуванні клітин внутрішніх органів, ендозоїти вивільнюються, проникають до інших клітин і цикл поділу повторюється. Утворення псевдоцист характерне для гострої фази захворювання. При хронічному токсоплазмозі, коли поступово знижується інтенсивність розмноження токсоплазм, крім псевдоцист, формуються справжні цисти з щільною оболонкою, що утворюється навколо скупчення токсоплазм, розміром до 100 мкм. Вони містять до кількох сотень паразитів, які лежать дуже щільно, тому на мікропрепараті видно лише їх ядра. Після утворення справжніх цист людина стає здоровим носієм токсоплазм. У клітинах хазяїна цисти можуть зберігати життєздатність впродовж кількох років.

Найбільш небезпечні для зараження людини домашні тварини – кішки, з випорожненнями яких виділяються ооцисти, що забезпечує передачу інвазії через фактори зовнішнього середовища. Інший шлях зараження відбувається при вживанні в їжу термічно недостатньо обробленого м'яса та молочних продуктів; через пошкодження шкірних покривів або слизової оболонки при догляді за тваринами; обробці м'яса, знятті шкурок тощо. Третій шлях зараження – від людини до людини токсоплазми передаються трансплацентарно, від матері до плода у випадку токсоплазмозу вагітної жінки.

Внутрішньоутробне інфікування плода від матері можливе, якщо мати заразилася під час вагітності (особливо небезпечно в першому триместрі вагітності). Внутрішньоутробне інфікування токсоплазмозом складає 1 випадок на 1000-3500 новонароджених.

Рідко можливе інфікування через нестерильні медичні інструменти.

Сприйнятливість дуже висока. В більшості випадків хвороба перебігає латентно. Відносно часто токсоплазмоз спостерігається у хворих на СНІД.

Патогенез.Збудники потрапляють у тонкий кишечник, лімфатичні вузли, розмножуються і викликають загальну реакцію. З кров’ю потрапляють у печінку, селезінку, головний мозок, міокард, скелетні м’язи, де утворюються специфічні гранульоми.

Клініка.Інкубаційний період точно не встановлений, може бути різним (від 15-20 днів до кількох місяців).

Розрізняють набутий і вроджений токсоплазмоз.

За клінічними проявами : гострий, хронічний і латентний.

Набутий токсоплазмоз.

Гострий набутий токсоплазмоз (дуже рідко 0,2-0,3%). Зустрічається у вигляді енцефалітної, тифоподібної, змішаної форм.

При енцефалітичній формі мають місце симптоми ураження центральної нервової системи, розвивається енцефаліт, менінгоенцефаліт. Характеризується високою гарячкою, сильним головним болем, блювотою. Мають місце галюцінації. Виникають паралічі черепних нервів. Позитивні менінгіальні ознаки. Захворювання перебігає важко з летальними наслідками.

Тифоподібна форма характеризується появою макулопапульозного висипу по всьому тілу , збільшенням печінки, селезінки.

Хронічний набутий токсоплазмоз зустрічається частіше. Характеризується симптомами

загальної інтоксикації – зниження апетиту, розлади сну, слабкість, схуднення, дратівливість, головний біль.

Постійними ознаками хронічного набутого токсоплазмозу є – субфебрильна температура (триває місяці), генералізована лімфаденопатія, збільшення печінки, селезінки. Часто хворі скаржаться на болі в м’язах , суглобах, ділянці серця, серцебиття, болі в животі. Спостерігається дискінезія кишечника. Характерні ураження очей, нервової системи – епілептиформні припадки, тяжкі неврози.

При латентній формі симптоми відсутні.

Читайте також:

1. Вроджений токсоплазмоз

Переглядів: 903