МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
В Києві• будинок з химерами (архітектор В. Городецький); лєв); • перший в Україні критий ринок на Бессарабській площі у Харковіхудожня школа І. Котляревського (архітектори В. Кричевський, К. Жуков). у Полтаві •школа І. Котляревського (архітектор В. Кричевський); •будинок Полтавського земства (архітектори К. Жуков, В. Кричевський). Побут та звичаї українців Зміни у побуті та звичаях українців На родинний побут і звичаї українців на початку XX ст. мали вплив такі чинники: •політизація суспільно-політичного життя; •національно-визвольний рух; •науково-технічний прогрес; •урбанізація, за якої зростали міста й підвищувалася їх роль в економічному та культурному житті суспільства. Міста й села масово забудовувалися будинками з двома, трьома й чотирма кімнатами. Заможні міщани і селяни зводили цегляні будинки, вкриті залізом або черепицею. У місті й селі традиційний народний одяг витісняють тканини та одяг фабричного виробництва. Занепадало декоративно-вжиткове мистецтво, яке не витримувало конкуренції з дешевою продукцією фабрично-заводського виробництва.
Нові риси побутової культури особливо проявлялися у містах, де будувалися багатоповерхові житлові будинки, споруди культурного призначення — театри, музеї, бібліотеки тощо. Околиці міст було забудовано бараками і халупами, панувала анти санітарія, злиденне життя. Відкривалися вечірні й недільні школи, до яких на навчання залучалася робітнича молодь. Індустріальний розвиток вимагав освічених людей. Утім серед населення був великий прошарок неграмотних людей. . Умови життя і праці були тяжкими, на низькому рівні організовано охорону здоров'я. Наприклад, на західноукраїнських землях населення не мало умов для охорони здоров'я. На початку XX ст. на 5085 жителів Галичини припадав один лікар. Середня тривалість життя західноукраїнських чоловіків була на 6 років меншою, ніж у чехів, і на 13 меншою, ніж в англійців. Жінки не мали права голосу на виборах до Галицького і Буковинського сеймів. Усього на початку XX ст. в Галичині у виборах брало участь усього 7% населення, а на Буковині — 4,9% населення. Тяжке становище жінки було і на території Наддніпрянської України. Історичні події початку XX ст. знайшли відображення в народнопісенній творчості. Виникали нові пісні, в яких оспівувалися події того часу: «Реве та стогне люд голодний», «Одна хмара із села, а другая з міста», «Ой, у лузі червона калина похилилася» тощо. Народна творчість цього періоду була джерелом натхнення для багатьох професійних діячів літератури і мистецтва України. Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організацій Спортивно-фізкультурне товариство Галичини «Сокіл» діяло в багатьох селах. Воно виникло у 1898 р.і велику роль у його розбудові мав педагог Іван Боберський (.1873-1947), котрий очолював його в 1908-1914 pp. Товариство стало провідним, поширило свою діяльність на всю Галичину і функціонувало аж до 1939 р. У 1900 р.в одному із сіл Снятинського повіту виник гурток спортивно-фізкультурної організації «Січ»,заснований К. Трильовським - юристом за фахом, депутатом віденського парламенту та галицького сейму. Ця молодіжна організація поширила свою діяльність на всю Галичину. Згадані організації не обмежували свою діяльність спортивно-оздоровчими заходами, а чимало уваги приділяли вихованню молоді на українських традиціях культури, освіти, військової справи. Обидві організації згодом стали зародком майбутнього українського війська. Вони об'єднували у своїх рядах 12 тис. членів. У розпорядженні членів «Січі» були читальня і бібліотека. Величезну роль у січовому русі відігравали пісні, їх укладали І. Франко, К. Трильовський та ін. Знаменита їхня пісня «Гей, там на горі Січ іде». Перед початком Першої світової війни «Січ» і «Сокіл» провели у Львові великий крайовий збір молоді для відзначення 100-річчя з дня народження Т. Г Шевченка. З учнів львівських середніх шкіл у 1911 р.було створено таємний гурток «Пласт» для військової підготовки молоді. У 1912 р.створено товариство «Січові стрільці», які займалися військовим вихованням молоді. До Першої світової війни було створено тисячу «Січей» та 96 товариств Січових стрільців. . У 1913 р. частина юнаків цього гуртка виїхала до Києва, щоб пропагувати ідею військового виховання. Старшини і рядові Січового стрілецтва були у переважній більшості робітничо-селянського походження, а також з національної інтелігенції, а не синки куркулів, попів і буржуазії, як твердили радянські історики. Духовні цінності українців Незважаючи на національні утиски з боку Російської та Австро-Угорської імперій українці зберігали свою мову, традиції та звичаї. Берегинею народних традицій виступало село. Діячі науки й культури залучали українців до участі в хорових і театральних гуртках, народних університетах, вечірніх і недільних школах. Велику культурно-освітню роботу серед широких народних мас вели «Просвіти», які діяли у містах і містечках, робітничих селищах і селах усієї України. У Харкові діяв Народний будинок товариства грамотності, у.Києві - «Клуб трудящих осіб», у Львові - товариство «Боян» тощо. На кошти, зібрані від показу вистав аматорського драматичного театру в Харкові, збудовано перший в Україні Палац робітника. У багатьох містах і селах виникали аматорські драматичні гуртки. їх часто організовували видатні діячі української культури: • у Лисичанську на Донбасі самодіяльний театр організу • у Ніжині - професійна актриса Марія Заньковецька; Тесленко; • у с Краен оїлі на Станіславщині «Гуцульський театр» ~ У 1907 р. 1. Франко та О. Нижанківський підготували і видали народно-пісенний збірник «Русько-український співаник». Висновки 1. Попри заборони та обмеження з боку самодержавства українська культура початку XX ст. досягла найбільших здобутків і вийшла на європейський рівень. 2. Утім це була культура невеликого прошарку українського населення, основна ж маса народу України не мала доступу до цих досягнень, був високий розрив між культурою української еліти і низьким рівнем освіти переважної більшості народу. 3. Проте народні маси були берегинею українських тради--цій, звичаїв, української мови. Ніякі заборони не могли зламати духу народу, його вірувань, орієнтованих на загальнолюдські цінності. 4. Культурний процес гальмувався шовіністичною політикою Росії та Австро- Угорщини. Церковне життя На початку XX ст. існувало дві християнські церкви: 1) православна (переважала на Сході); 2) греко-католицька (переважала в Західній Україні). Існували й інші релігійні конфесії серед представників національних меншин: •католицизм; •іудаїзм; •мусульманство; •протестантство (напередодні Першої світової війни в Україні було 4 млн сектантів). Православна церква була опорою самодержавства:" •русифікаторська політика проводилася і в церкоЁному житті; •серед духовенства українських губерній українців було менше ніж 50%; •українську мову було заборонено у проповідях і богослужінні. У роки революції 1905-1907 pp. зроблено деякі послаблення щодо використання української мови у церковному богослужінні: •широко використовувалися церковні проповіді, проводилося богослужіння українською мовою в багатьох українських губерніях; • дано дозвіл на комплектування бібліотек семінарій «ма
• 1906 р. за згодою Синоду відкрито українознавчі курси з мови, літератури та історії в Подільській семінарії; • почалася співпраця церкви з «Просвітами»; • 1906—1911 pp. видано українською мовою Євангеліє. На західноукраїнських землях 1. Панівною в Галичині, на Закарпатті (але тут у багатьох випадках богослужіння велося угорською мовою) була греко-католицька церква. 2. У Північній Буковині греко-католицька церква становила меншість, а переважала православна церква. 3. Греко-католицька церква відігравала значну роль у національному відродженні краю, зростанні національної самосвідомості. 4. Греко-католицьке духовенство було основною силою національного відродження. 5. Особливо зростала роль церкви, коли Галицьку митрополію очолив А. Шептииький, який дбав про українське відродження і в той час ставив актуальне питання — об'єднання всіх церков України. Він намагався греко-католицьку церкву перетворити на важливий чинник національного відродження і державотворення. Андрій Шептицький (1865-1944) Видатний релігійний і громадський діяч, просвітник, доктор філософії, права і теології, протягом 44 років стояв на чолі Української греко-католицької церкви. Народився у с Прилбичі на Львівщині. Походив із старовинного шляхетського роду (предки А. Шептицького по батьковій лінії були українцями). У 1883 р. закінчив гімназію у Кракові. Здібний юнак вивчав право, філософію й теологію у Вроцлаві. У 1886 р. здобув звання доктора права, а у !888 р — доктора теології в Ягеллонському університеті. Згодом, після навчання у Відні та Мюнхені, став доктором філософії. За короткий час А. Шептицький пройшов усі ступені духовної кар'єри — від священика до єпископа, а потім митрополита Галицької греко-католицької церкви. У 1889 р. його призначено Станіславським єпископом. У Станіславі він заснував греко-католицьку семінарію, передав їй 4 тис. цінних книг із власної бібліотеки. 1900 р. — важлива подія у національному житті галицьких українців: митрополитом галицьким став А. Шептицький. Відтоді греко-католицька церква остаточно перейшла на українські позиції, стала справжньою українською церквою, впливовою силою серед українства, взяла активну участь у національному русі, сприяла піднесенню національної самосвідомості українців, вела боротьбу за єдину соборну Україну, яка забезпечила б розквіт нації. А. Шептицький був не лише релігійним, а й політичним діячем, брав участь у різних політичних акціях, захищаючи права простих галичан. Він виступав за участь греко-католицьких священиків у громадському житті, за їхню високу християнську моральність. Застерігав, що священики не повинні лишатися осторонь культурних і господарських справ українських селян Галичини. Він об'єднав зусилля греко-католицького духовенства і світової інтелігенції в боротьбі за національні права українців Галичини. Це зміцнило авторитет церкви. А. Шептицький проводив велику благодійну діяльність, був ініціатором багатьох благодійних справ. На свої кошти він розгорнув будівництво музею, лікарні, середньої школи, щороку утримував 40 юнаків і дівчат, допомагаючи їм здобути вищу освіту, матеріально допомагав семінаристам, художникам, письменникам, громадським діячам. Митрополит не забував і про тих українців, котрих бідність гнала на заробітки до Америки. У Ватикані він домігся дозволу на утворення двох греко-католицьких єпископств у США й Канаді.
З 1901 р. по 1914 p. А. Шептицький ■— член Галицького сейму, в якому він обстоював інтереси галицьких українців. Одночасно був членом вищої палати австрійського парламенту, очолював делегацію до імператора Франца Иосифа І, яка домагалася поліпшення становища українців. Він мріяв про об'єднання двох церков — греко-католи-цької та православної, вказуючи, що кожен український патріот повинен зробити все, що може сприяти здійсненню цієї релігійної єдності. Тема. Україна в роки Першої світової війни Початок Української революції 1 серпня 1914 р.Початок Першої світової війни. Характер війни:загарбницька, несправедлива з боку всіх воюючих держав як Троїстого союзу(Німеччини, Австро-Угорщини, Італії - 1882 р.), так і Антанти(Великої Британії, Франції, Росії— 1904-1907 pp.). До Антанти в ході війни приєдналися США, Японія, Румунія та інші держави. Під час війни Італія вийшла з Троїстого союзу і приєдналася до Антанти, а на боці Німеччини почали воювати Туреччина та Болгарія. Таким чином утворився Четверний союз(Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія). Кожна зі сторін переслідувала свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок інших. Читайте також:
|
||||||||
|