Тетчеризм.

1979 р. уряд консерваторів Великої Британії очолила М. Тетчер. Яка запропонувала нову радикальну економічну програму, яка в історію ввійшла під назвою «неоконсерватизм» або «тетчеризм».

Ідеологічною основою програми були такі елементи:

- сприяння вільному підприємництву;

- розвиток особистої ініціативи;

- проповідування крайнього індивідуалізму;

- повернення суспільства до «вікторіанських цінностей» (повага до закону, порядку, релігії, сім’ї, бережливість, працелюбність тощо).

На шляху реалізації програми було здійснено наступні кроки:

- застосування політики «монетаризму» (зменшення податків та видатків бюджету, обмеження діяльності профспілок, неперспективні підприємства перестали субсидіюватися);

- денаціоналізація промисловості (газова, електротехнічна галузі, водозабезпечення, телекомунікації);

- створення умов «здорової конкуренції», особливо у ціноутворенні;

- розвиток дрібного та середнього бізнесу;

- захист ТНК;

- здійснення приватизації житла;

- зменшено подоходні податки та чисельність чиновницького апарату.

В результаті проведених економічних заходів темпи продуктивності праці становили 2,5% річних (поступалися лише Японії), а темпи економічного зростання - 3-4% річних (найбільші серед європейських країн). Інфляція стримувалася в межах 6 % . Споживчі витрати населення виросли на 6,5%, приватні капіталовкладення на 10,3%

Доходи населення зросли на 5 %, а норма заощаджень зменшилася до 1,3%, що свідчило про розширення особистого споживання та високий внутрішній попит. Зайнятість в економіці зросла на 1,2% (сфера послуг), без роботи залишилося лише 1,9 млн. осіб. Сформувався середній прошарок суспільства.

Негативними наслідками реформи стала різка політизація суспільства. Середній дохід на душу населення в реальному обчисленні за десять років зріс на 23%, але більше 20% сімей мали річний дохід нижче 4000 ф. ст., що було досить низьким прожитковим рівнем англійців.

Отже, «тетчеризм» підтвердив, що капіталістична система є гнучкою, здатною пристосовуватися до змін соціально економічних умов, модернізуватися.

Тема 17. Економіка незалежної України (періоду 1992-2008 років)

1. Стан економіки України на момент здобуття незалежності.

2. Соціально – економічна криза 1991-1995 років та пошук шляхів її подолання.

3. Грошова реформа 1996 року.

4. Трансформаційний спад 1997 – 1999 років.

5. Стабілізація та зростання національної економіки протягом 2000 – 2008 років.

6. Світова економічна криза 2008 року.

7. Українська економічна думка ХХ – ХХІ ст.

1. Стан економіки України на момент здобуття незалежності.

Внаслідок 70–и річного панування в Україні комуністів, які репресивними методами утвердили державні форми власності та директивні методи господарювання, економіці України властивими стали хронічний товарний дефіцит, деформація ринкових відносин, низька економічна активність людей, пасивність до підвищення ефективності діяльності, розвитку підприємництва та цивілізованої конкуренції.

У 1991 р. Україна успадкувала економіку з колоніальною відтворювальною структурою. 95% підприємств України на момент здобуття Незалежності були підпорядковані імперському центру і лише 5% керувалися з Києва.

Москва цілеспрямовано розвивала галузі групи А (добувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів виробництва). Лише 28 % промисловості в Україні становили галузі групи Б (виробництво споживчих товарів). У цій структурі економіки провідну роль відіграв військово-промисловий комплекс.

Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який перебував у стані стагнації вже понад 20 років. Протягом 70-х – 80-х років ХХ ст. потреби української економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину. На початку 90–х років ХХ ст. термінової заміни потребувало понад 25 % загального обсягу основного капіталу, в тому числі понад 40 % машин та устаткування. У багатьох галузях промисловості функціонувало понад 65% вже цілком спрацьованого основного капіталу. Таких жалюгідних показників на початку 90 – х років XX ст. не мала жодна розвинена індустріальна країна.

2. Соціально – економічна криза 1991-1995 років та пошук шляхів її подолання.

У жовтні 1991 р. ВРУ розглянула “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності”. В документі передбачалася структурна перебудова господарства України. В програмі значне місце відводилося конверсії ВПК, перерозподілу матеріальних та трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують людей споживчими товарами. Передбачалося приватизувати нерентабельні підприємства, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб АПК, легкої та харчової промисловості.

Керівництво держави почало створювати умови для переходу економіки України на ринкові принципи управління. Слід врахувати, що реалізація цих заходів здійснювалась в умовах економічної кризи.

На розвиток вільного ринку несприятливо впливали низька конкурентоспроможність більшості галузей обробної промисловості, неефективне сільськогосподарське виробництво, мізерні обсяги інвестування.

Здійснена у 1992 р. лібералізація цін в умовах відсутності конкуренції спричинила до вибухового зростання цін (більш як у 100 разів за 1992 – 93 рр.).

У 1994 р. подальший хід реформ призвів до поглиблення кризи: падіння виробництва в основних галузях національного господарства на 35 – 50 %, криза охоплює сільське господарство. ВВП порівняно з 1990 р. скоротився на 44 %.

Стан в економіці вимагав вжиття рішучих заходів, які б поєднували антикризові дії з реалізацією нової економічної стратегії, і така програма дій була схвалена ВР України у жовтні 1994 р. Вона передбачала :

1. обмеження дефіциту держбюджету;

2. проведення жорсткої монетарної політики;

3. масову приватизацію великих підприємств;

4. проведення земельної реформи.

В державі почалася реальна приватизація. Другим важливим підсумком прискорення економічних реформ було досягнення у 1996 році фінансової стабілізації.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
План Маршалла	\|	Грошова реформа 1996 року.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.