Деетимологізація слів

Ім’я Гордій походить від імені фригійського царя Gordion, даного йому за назвою столиці Фригії. Ліна Костенко свідомо зближує ймення батька Марусі Чурай із словом гордий, щоб підкреслити нескореність його духу.

Етимологічно прозорих (мотивованих для сучасної людини) найменувань у мовах збереглося порівняно небагато, але це не ускладнює спілкування. Пояснити таке явище можна процесом деетимологізації. Деетимологізація – втрата семантичних зв’язків похідного слова з тим, від якого воно утворене: личинки – тварини (черви, раки, комахи) на одній із перших стадій розвитку. Слово личина ‘маска’, від якого походить личинка, належить до архаїчних, тому деетимологізація в даному разі цілком природна, тим більше, що зв’язок уявлень, який свого часу визначав назву, досить штучний; кориця ‘висушена запашна кора тропічних рослин родини лаврових’ в українську мову запозичене з церковнослов’янської; походить від кора; мішок походить від утраченого сучасною українською мовою міх ‘хутро’. Відсутність слова міх із значенням ‘хутро’ в нашій мові й те, що мішки тепер із хутра не роблять, спричинилося до розриву етимологічних зв’язків; порошок ‘сипка маса – ліки, какао тощо’ вже не асоціюється зі словом порох ні в значенні ‘пил’, ні в новішому значенні ‘вибухова речовина’; міщанин ‘людина з обмеженими інтересами й вузьким кругозором’ на сучасному етапі не сприймається як похідне від місто.

Головні причини деетимологізації, як бачимо, такі: матеріальні зрушення в значеннях, деякі особливості природи називання, зокрема її умовність, розбіжності в стилістичних сферах уживання слів, звукові зміни, що затемнюють генетичні зв’язки, непродуктивність старих афіксів тощо. Деетимологізація відбувається в кожній мові. Це дуже корисний процес, він уможливлює розвиток багатозначності і водночас заощаджує мовні ресурси. Скажімо, слово чорнило походить від чорний, бо первісно рідина для писання була тільки чорного кольору. Згодом з явилися інші барвники. Оскільки в нашій свідомості тепер чорнило безпосередньо не пов’язується зі словом чорний, а сприймається лише в значенні ‘розчин будь-якого барвника, використовуваний для писання’, то ми кажемо зелене (синє, фіолетове, червоне) чорнило. Таким чином, деетимологізація звільнила нас від необхідності творити назви зеленило, синило й под.

Унаслідок деетимологізації зникає мотивованість навіть порівняно недавніх утворень на зразок літучка, п’ятихвилинка: “П’ятихвилинка, синку, це коли перший дядя балакає п’ять хвилин. Другий дядя, котрого зачепив за живе перший дядя, балакає тричі по п’ять хвилин. А третій, про котрого згадав другий, балакає вже п’ять разів по п’ять хвилин. А якщо зачеплять якусь тьотю, то п’ятихвилинка й до вечора не закінчиться” (журн.). Часто для називання того самого об’єкта використовується кілька ознак, унаслідок чого виникає кілька синонімічних найменувань. Наприклад, в українській мові пташка Erithacus rubecula зветься вільшанка (від рослини вільха, в заростях якої вона в’є гнізда); інші українські назви цієї пташки рудяк, червоне вольце, червеняк пов’язані з її забарвленням.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Народна етимологія	\|	Стилістичні можливості етимології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.