• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Київ 2014

1. Суть та призначення звітності.

2. Вимоги до звітності та її види.

3. Порядок складання, затвердження та подання звітності.

Основні терміни теми: звітність, види звітності, форми звітності.

1. В процесі прийняття управлінських рішень важливі функції виконує економічна інформація, яка відобра­жає стан і розвиток керованого об'єкта. Одним із ос­новних джерел такої інформації, її базою є звітність.

Звітність складається й використовується в усіх ланках народного господарства — підприємство, об'­єднання, концерн, регіон, галузь і в цілому народне господарство країни. Підприємства є первинними ланками народного господарства, їхня господарська діяльність відображається в поточному обліку.

Звітність складається на підставі даних усіх видів господарського обліку – бухгалтерського, статисти­чного й оперативно-технічного. Відтак забезпечується відображення у звітності різнобічної господарської діяльності суб'єктів господарювання. Звітність може містити як кількісні, так і якісні характеристики, вар­тісні, натуральні й трудові показники. При цьому зві­тні дані, згруповані в облікових регістрах, не можуть відображати такі господарські операції, яких не було в поточних облікових записах. Органічний зв'язок між бухгалтерським обліком і звітністю встановлює­ться лише в тому разі, коли підсумкові дані поточного обліку за звітний період відображаються у відповідних звітних формах у вигляді синтезованих показників.

Звітність, у свою чергу, впливає на побудову пото­чного обліку, визначення певної типології його ве­дення з тим, щоб облікова інформація гармонічно по­єднувалась з вимогами звітності і тим самим витрача­лося б менше зусиль на їх перегруповування або ви­бірку в процесі складання відповідних звітних форм.

Звітність як економічна категорія трактується за двома напря­мами. З одного боку, вона є економічною інформацією про виро­бничу й фінансово-господарську діяльність підприємства. З дру­гого – звітність як елемент методу бухгалтерського обліку – це метод узагальнення і подання інформації про результати діяльно­сті підприємства. Складанням звітності завершується обліковий цикл бухгалтерського опрацювання даних.

Звітність за своєю суттю має включати не тільки систему еко­номічних показників, а й сукупність способів і прийомів узагаль­нення даних обліку та фінансового стану підприємства.

Бухгалтерська звітність – важливий інструмент управління. Базуючись на даних бухгалтерського обліку як системи суціль­ного, безперервного і суворо документального оформлення гос­подарських процесів, вона відображає і дає змогу оцінити ре­зультати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефектив­ності господарювання і пропонувати необхідні для управління рішення.

Ці робочі функції бухгалтерського обліку образно й точно ви­значив у кінці XIX століття німецький економіст І. Ф. Шер: «Бух­галтерський облік — непогрішний суддя минулого, необхідний керівник теперішнього і надійний консультант майбутнього кож­ного підприємства».

В економічній літературі (як вітчизняній, так і зарубіжній) крім категорії «Бухгалтерська звітність» використовується й ка­тегорія «Фінансова звітність». В Україні остання включає такі форми звітності:

— баланс;

— звіт про фінансові результати;

— звіт про власний капітал;

— звіт про рух коштів;

— примітки до фінансових звітів.

Водночас бухгалтерська звітність включає й деякі форми спе­ціалізованої звітності, які встановлені галузевими міністерствами та відомствами. Отже, бухгалтерська звітність є категорією знач­но ширшою, ніж фінансова звітність.

У більшості країн світу фінансова звітність складається і по­дається для зовнішніх користувачів зі значним інтервалом, як правило, після закінчення фінансового року. Але для внутрішніх потреб вона складається здебільшого з коротким інтервалом (щомісячно або щоквартально). Підприємства України (крім спі­льних) складають і подають квартальну та річну звітність, а спі­льні підприємства — лише річну.

В Україні діє податкова система обліку, котра, як правило, за­безпечує інформацією процес складання бухгалтерської (фінан­сової) звітності. Однак цього не можна сказати щодо управлінсь­кого аспекту діяльності. Тому створюється об'єктивна необхід­ність у веденні на великих підприємствах внутрішньовиробничо­го (управлінського) обліку.

Основне призначення бухгалтерської (фінансової) звітності — надати внутрішнім і зовнішнім користувачам правдиву, досто­вірну Інформацію про майновий та фінансовий стан підприємст­ва, про фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період.

Бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства є основним джерелом інформації про його діяльність. Показники звітності використовують самі підприємства для контролю за використан­ням виробничих і фінансових планів, для виявлення недоліків і визначення способів їх усунення.

Звітні показники використовуються для аналізу господарської діяльності на окремих ділянках виробництва, визначення його позитивних і негативних сторін, причин відхилень від плану, ви­явлення внутрішніх резервів для підвищення ефективності робо­ти підприємства. Ретельне вивчення бухгалтерських звітів роз­криває причини успіхів і недоліків у роботі підприємства, допо­магає визначити способи вдосконалення його діяльності.

Зовнішні користувачі бухгалтерської (фінансової) інформації поділяються на дві групи:

— органи державного управління (міністерства, відомства, фінансові органи);

— інші користувачі (контрагенти, співвласники, акціонери та ін.).

Система звітності дає можливість визначити підсумкові дані щодо діяльності не тільки окремих підприємств, а й об'єднань та міністерств. Галузеві органи управління на підставі поданих зві­тів вивчають рівень виконання виробничо-фінансових планів, аналізують стан економічного й соціального розвитку галузі, да­ють реальну оцінку господарської діяльності і визначають спосо­би її поліпшення.

Міністерство економіки узагальнює розвиток окремих галузей і народного господарства України в цілому та вносить пропозиції урядові щодо поліпшення економіки держави. За даними звітнос­ті статистичні органи розробляють важливі зведені народногос­подарські показники як щодо окремих регіонів, так і в цілому по країні та за окремими галузями народного господарства.

За умов ринкової економіки, коли функціонують підприємства з різними формами власності, показники звітності широко вико­ристовуються фінансовими органами. Державна податкова адмі­ністрація України та її органи на місцях передовсім через систе­му звітності контролюють правильність нарахування, повноту і своєчасність перерахування податків у дохід бюджету. Міністер­ство фінансів і Державне казначейство України разом зі своїми органами на місцях контролюють формування Державного бю­джету та правильність і ефективність використання бюджетних коштів.

Національний банк України за даними звітності контролює наявність коштів в обігу та використання кредитів.

Інші зовнішні користувачі бухгалтерської (фінансової) інфор­мації мають змогу за даними звітності:

— прийняти рішення щодо можливості й конкретних умов ді­лової співпраці з тим чи тим партнером;

— уникнути видачі кредитів ненадійним клієнтам;

— оцінити доцільність придбання активів того чи того під­приємства;

— правильно побудувати відносини зі своїми замовниками;

— оцінити фінансовий стан потенційних партнерів;

— прогнозувати можливі ризики підприємства тощо.

2. Звітність є основним джерелом інформації і відобра­жає результати виробничої та фінансово-господарської діяльнос­ті підприємств і організацій. Тому вона має відповідати завдан­ням управління сучасним підприємством і, відповідно, задоволь­няти певні вимоги.

Виходячи з теорії управління, законодавчих актів, норматив­но-правових документів можна сформувати систему вимог до звітності.

Обов'язковість звітності випливає із самої природи функціо­нування ринкової економіки. Будь-яке підприємство займається господарською діяльністю, яку не заборонено державою, і зо­бов'язане подавати звітність до фінансових органів у встановле­ний термін, у визначеному обсязі та складі. Це необхідно передо­всім для нарахування і сплати податків, а також для формування загальнодержавних показників розвитку економіки регіонів і країни в цілому.

Державне регламентування звітності зумовлене необхідністю узагальнення показників звітності окремих підприємств, галузей у розрізі, передбаченому Держкомстатом України. Тому для всіх галузей народного господарства державні органи встановлюють єдині показники і єдині форми звітності, а також правила її складання й терміни подання. Цим самим державні та керівні органи забезпечуються відповідною інформацією, необхідною для контролю за економічним і соціальним розвитком підприємств, регіонів, окремих галузей і народного господарства в цілому, а також для прийняття управлінських рішень.

У міжнародних стандартах з бухгалтерського обліку підкрес­люється, що фінансові звіти ма­ють бути зрозумілими без додат­кових пояснень. Якісними озна­ками звітної інформації, за допо­могою яких відрізняють «добру» інформацію від «поганої» (нена­дійної), є практичність та вірогід­ність (надійність). Практичність і вірогідність належать до голов­них параметрів, завдяки яким звіт­на інформація стає корисною для прийняття управлінських рішень. Звітна інформація вважаєть­ся практичною, якщо вона здат­на вплинути на вартісну оцінку об'єкта або на рішення, яке при­ймається нині чи прийматиметься в майбутньому.

На практичність інформації впливають такі основні фактори:

— своєчасність надходження;

— значущість і цінність даних звітності для прогнозування і звіряння результатів.

Вірогідність, точність і повнота показників звітності - важ­ливі вимоги до звітності підприємств. Вірогідність відображених у звітності показників підтверджується передовсім даними всіх видів обліку. У бухгалтерському обліку всі записи здійснюються на підставі належно оформлених документів та інших носіїв ін­формації. Перед складанням річної звітності вірогідність звітних даних підтверджується проведеними в установлений термін ін­вентаризаціями, перевірками, контрольними замірами, обсте­женнями, звірянням розрахунків тощо.

На надійність інформації впливають такі основні фактори:

— правдивість. Для забезпечення вірогідної звітності потріб­но, щоб інформація відображала тільки ті явища, для опису яких її призначено;

— нейтральність та об'єктивність;

— обережність. Оцінюючи достовірність інформації необхід­но враховувати фактори невизначеності. Хоч бухгалтерські (фі­нансові) звіти базуються на явищах, які мали місце в минулому, зміст багатьох із них розкривається лише після визначення їх на­слідків для майбутнього. У момент підготовки звітів точно ви­значити ці наслідки неможливо. Тому укладачам бухгалтерських (фінансових) звітів треба бути обачними в оцінці цих наслідків;

— можливість перевірки. Показники, що містяться у звітності, мають бути доступні для перевірки контролюючими органами, а також і незалежними аудиторами.

Точність звітності забезпечується правильним відображенням даних синтетичного та аналітичного обліку у відповідних показ­никах (статтях) звітних форм.

Повнота звітності – це необхідність і обов'язковість запов­нення всіх показників форм звітності. Пропуск окремих показни­ків звітних форм не допускається. У разі неможливості заповнити окремі статті (рядки, стовпці) за браком активів, пасивів або опе­рацій за цією статтею (рядком, стовпцем) ставлять прочерк.

Своєчасність подання звітності має важливе значення для правильних і своєчасних управлінських рішень. За умов ринкової економіки своєчасність одержання власником (засновником) звіт­них даних набуває особливої актуальності, оскільки ці дані дають необхідну інформацію для управління, виявлення міри виконання завдань, а також для розробки заходів з удосконалення роботи підприємств, об'єднань, концернів, галузей. Несвоєчасне подання звітності ускладнює управління, призводить до необґрунтованих, неправильних рішень. Згідно з чинним законодавством за пору­шення встановлених термінів подання звітності винні посадові особи притягаються до адміністративної відповідальності, вклю­чаючи звільнення з посади.

Відповідальність за своєчасне подання, достовірність, точ­ність і повноту показників звітності покладено на керівника й го­ловного бухгалтера підприємства.

Методологічна єдність розрахунків показників звітності поля­гає в тому, що однакові показники звітності в усіх підприємствах, незалежно від виду діяльності і форми власності, необхідно визна­чати за єдиною методологією. Тільки тоді створюються умови для порівняння розрахункових показників звітності всіх галузей на­родного господарства країни. Тільки такі показники звітності мо­жна узагальнювати, групувати, аналізувати, одержуючи вірогідну інформацію для оцінки роботи підприємств або галузей.

Порівнянність показників звітності є однією із важливих ви­мог, виконання якої є можливим тільки за наявності єдиної мето­дології планування, обліку господарської діяльності та звітності. Це суттєво підвищує контрольні функції звітності, спрощує сис­тематичне спостереження за діяльністю підприємств, забезпечує своєчасне виявлення негативних явищ та їх ліквідацію.

Звітність має бути порівнянною з показниками попередніх звітних періодів, оскільки без цього неможливі порівняння й уза­гальнення. Простота і ясність звітності передбачає створення та­ких форм звітів, які були б зрозумілими не тільки вузькому колу спеціалістів, а й трудовим колективом підприємств, акціонерам, інвесторам та ін. Доступність і гласність звітності полягає в тім, що з показниками фінансової звітності має бути ознайомлений весь трудовий колектив підприємств. Бухгалтерська звітність під­приємств підлягає оприлюдненню, а звітність акціонерних това­риств відкритого типу — публікації у друкованих засобах масо­вої інформації. Гласність звітності в Україні забезпечується та­кож систематичною публікацією статистичних даних про еконо­мічний і соціальний розвиток народного господарства в країні, окремих її регіонах, у різних галузях, міністерствах тощо.

Звітність має бути раціональною, тобто в ній необхідно передба­чити розумний, мінімальний обсяг необхідних для управління звіт­них показників. Економічність звітності полягає в тому, що затрати праці та коштів на складання звітності мають бути мінімальними.

За останні роки в Україні проведено значну роботу зі спро­щення й удосконалення бухгалтерської (фінансової) звітності, її максимально наближено до міжнародних стандартів.

Дійсність звітності передбачає необхідність проведення нау­кового економічного аналізу звітних даних, виявлення недоліків у діяльності підприємств, а також внутрішніх резервів виробниц­тва. Використовуючи аналітичні дані, необхідно в стислий тер­мін розробити і впровадити заходи, спрямовані на підвищення економічної ефективності господарювання.

Працівники економічних, фінансових та бухгалтерських служб, які складають приблизно 70% всієї звітності країни, мають глибо­ко усвідомити вимоги до звітності, розуміти її значення і роль у функціонуванні підприємств і держави в цілому. Це забезпечить свідомий і творчий підхід до формування й складання звітності.

У народному господарстві країни існує певна науково обґрун­тована система звітності. За тими чи іншими ознаками звітність узагальнюється і класифікується. На підставі законодавчих актів, нормативно-правових документів, практичного досвіду можна проводити класифікацію звітності.

1. Залежно від джерел інформації і показників, які містяться у звітності, розрізняють бухгалтерську, статистичну та оперативно-технічну звітність.

Бухгалтерська звітність містить показники (переважно у вар­тісних вимірниках) виробничої і фінансово-господарської діяль­ності, а також фінансового стану підприємства за певний звітний період. Вона складається на підставі належно оформлених доку­ментів бухгалтерського обліку і відображає системно всю діяль­ність підприємства. Проте окремі показники бухгалтерської звіт­ності формуються за даними оперативно-технічного й статистич­ного обліку.

Статистична звітність характеризує окремі сторони діяль­ності підприємств і країни в цілому, тобто окремі економічні та соціальні явища. Джерелами інформації для її складання також є дані оперативно-технічного, статистичного й бухгал­терського обліку.

Оперативно-технічна звітність складається на підставі даних оперативно-технічного обліку. У ній наводяться показники ро­боти окремих підрозділів, цехів, дільниць, служб підприємства за невеликі проміжки часу — добу, п'ятиденку, тиждень, дека­ду. Ця звітність використовується для контролю за ходом вико­нання завдань і для оперативного регулювання процесу вироб­ництва, фінансових розрахунків, придбання виробничих запа­сів, реалізації тощо.

2. За значенням в управлінні народним господарством звітність поділяється на державну і внутрішньогосподарську.

Державна звітність встановлюється органами державного уп­равління і включає бухгалтерську й статистичну звітність. Вона містить показники економічного й соціального розвитку підпри­ємств, регіонів, галузей та країни в цілому.

Внутрішньогосподарська звітність — це звітність внутрішньо­господарських підрозділів підприємств. Вона містить короткі ві­домості про діяльність підрозділів підприємства за встановлени­ми для них показниками.

3. За призначенням звітність поділяють на загальнодержавну й відомчу.

До загальнодержавної відносять бухгалтерську і статистичну звітність, установлену Міністерством фінансів України і Держкомстатом України.

Міністерства і відомства за погодженням з Мінфіном і Мін­статом України можуть запроваджувати ще й додаткові форми звітності за умови, що вони не призведуть до дублювання або зміни чинної загальнодержавної звітності. Ця звітність затвер­джується наказом міністра і називається відомчою.

4. За змістом звітних даних і їх застосуванням у галузях народ­ного господарства виділяють типову та спеціалізовану звітність.

У типовій звітності відображаються показники однакового змісту, тобто ті, що характерні для всіх підприємств незалежно від виду діяльності та форми власності. Бланки такої звітності називаються типовими формами.

До спеціалізованої відносять звітність, що характеризує дія­льність підприємств і організацій окремої галузі народного гос­подарства або її підгалузей.

5. За обсягом показників звітність поділяється на коротку й повну.

Коротка звітність подається за скороченою кількістю показ­ників за звітний місяць або квартал.

Повна звітність подається за всіма показниками, затвердже­ними в установленому порядку, включаючи й ті, щодо яких було вже відправлено короткі звіти.

6. За місцем використання розрізняють звітність внутрішню й зовнішню. Внутрішня звітність використовується тільки всере­дині підприємства. Зовнішня звітність використовується також і за межами підприємства і обов'язково має бути підписаною кері­вником і головним бухгалтером.

Зовнішня звітність — це, як правило, звітність бухгалтерська і ста­тистична. Оперативно-технічна звітність в основному є внутрішньою.

7. Залежно від періоду, за який складається і подається звітність, її поділяють на періодичну й річну.

Періодична (внутрішньорічна) звітність — це місячна і квар­тальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінан­сово-господарської діяльності підприємства за відповідний мі­сяць (квартал), а також наростаючим підсумком з початку року.

Річна звітність містить показники діяльності підприємства за рік.

8. За мірою узагальнення інформації розрізняють звітність пер­винну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують через зведен­ня первинної звітності. За відомчою належністю така звітність складається всіма міністерствами і відомствами у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства — органами статистики. Зведена бухгалтерська звіт­ність складається щоквартально і за рік.

9. За терміном подання розрізняють звітність термінову і зви­чайну. Термінова звітність подається протягом чотирьох днів пі­сля закінчення звітного періоду. Звичайна звітність подається в установлений термін.

10. За способом відправлення звітність поділяється на поштову, телеграфну і ту, яка подається особисто.

Система звітності в цілому забезпечує власників і органи дер­жавного управління інформацією для прийняття своєчасних і правильних управлінських рішень.

Бухгалтерська звітність має відображати наростаючим підсум­ком майновий та фінансовий стан підприємства, результати гос­подарської діяльності за звітний період (місяць, квартал, рік) і ґрунтуватися на даних синтетичного й аналітичного обліку.

Типові форми бухгалтерської звітності та інструкції про поря­док їх заповнення розробляються й затверджуються Міністерством фінансів України за погодженням із Держкомстатом України.

Керівним організаціям забороняється вимагати подання бухгал­терської звітності за формами, не затвердженими у встановленому порядку, а також розсилання її за невстановленими адресами.

3. Підприємства складають звітність за такими формами:

1. Баланс.

2. Звіт про фінансові результати.

3. Звіт про власний капітал.

4. Звіт про рух коштів.

5. Декларація про прибуток підприємства.

6. Розрахунок комунального податку.

7. Декларація про податок на додану вартість.

8. Розрахунок акцизного збору.

9. Звіт про нарахування страхових внесків та інших надхо­джень і витрачання коштів Пенсійного фонду.

10. Розрахункова відомість щодо коштів державного соціаль­ного страхування.

11. Розрахункова відомість щодо коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

12. Розрахунок внесків до інноваційного фонду.

13. Звіт з праці.

14. Звіт про дебіторську заборгованість.

15. Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг.

З названих звітних форм деякі подаються лише органу, перед яким звітує підприємство, як, наприклад, Пенсійному фонду, ор­ганам соціального страхування та ін.

До складу періодичної фінансової звітності входять балансові звіти та звіт про фінансові результати.

Періодична звітність подається не пізніше 25 числа наступно­го після завершення звітного періоду місяця. Найбільш повно ха­рактеризує роботу підприємства річна звітність.

Підприємство складає місячну, квартальну й річну бухгалтерсь­ку звітність, в якій відображає склад майна та джерела його фор­мування, включаючи майно підприємств, філій, представництв та інших відокремлених підрозділів, виділених на окремий баланс.

Звітним роком для всіх підприємств установлено період з 1 січня по 31 грудня включно.

Роботи, зв'язані з підготовкою річного бухгалтерського (фінан­сового) звіту, є складним організаційним комплексом. Це зумовлено, з одного боку, тривалістю облікового періоду (ка­лендарний рік), а з другого — складністю виконуваних робіт.

Основою організації робіт зі складання річної звітності є нор­мативно-правові документи, що регламентують порядок форму­вання, методику і техніку заповнення окремих форм звітності.

Показники фінансової звітності на кінець звітного року мають бути обґрунтовані результатами ретельно проведеної перед скла­данням річного бухгалтерського звіту інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, резервів, роз­рахунків та інших активів і пасивів. До подання річного бухгал­терського звіту на підставі затверджених керівником підприємст­ва пропозицій постійно діючих інвентаризаційних комісій про врегулювання виявлених під час інвентаризації роз­ходжень фактичної наяв­ності цінностей проти да­них бухгалтерського облі­ку вносяться відповідні за­писи в регістри й рахунки бухгалтерського обліку.

Нагадаємо, що проведення річної інвентаризації (другого етапу підготовчих робіт до складання річної бухгалтерської звітності) зумовлюється однією з основ­них вимог до річної бухгал­терської звітності — обов'­язковим дотриманням віро­гідності показників звітнос­ті. Дані річного звіту ма­ють базуватися на об'єк­тивній обліковій інформа­ції. І хоч кожна господар­ська операція, як правило, документується, в практиці господарювання мають мі­сце випадки відхилень фа­ктичного стану від даних обліку. Іноді вони виника­ють з об'єктивних причин (природний убуток, усушка тощо), іноді — із суб'єк­тивних (недостачі, крадіж­ки, псування цінностей). Для виявлення всіх цих відхилень і приведення у відповідність даних обліку з реальним станом справ і проводиться річна інвента­ризація. Відомість резуль­татів інвентаризації майна, коштів та розрахунків до­дається до річного звіту.

У кінці календарного року перед складанням річної звітності доцільно зробити перевірку й уточнення даних синтетичного та аналітичного обліку, а також показників періодичної бухгалтер­ської звітності. Це зумовлюється як тим, що працівники бухгал­терської служби можуть допустити певні помилки в обліку, так і тим, що протягом звітного року могли бути внесені зміни в орга­нізацію і методику ведення бухгалтерського обліку окремих ви­дів майна, господарських процесів, капіталу, зобов'язань тощо.

Виправлення помилок (перекручень), які допущені в поточ­ному році та виявлені також у поточному році до затвердження і подання річного звіту, здійснюються в бухгалтерському обліку виключенням (сторнуванням) неправильних записів та заміною їх на правильні у тому місяці, в якому їх було виявлено, але не пі­зніше звіту за грудень поточного року. Одночасно проводиться донарахування податків, платежів та пені за несвоєчасну сплату таких у бюджет та централізовані фонди. Для уникнення штраф­них санкцій за помилкове заниження суми податків підприємство має письмово повідомити місцеву податкову адміністрацію або відповідні фінансові органи про донарахування податків, плате­жів та пені за їх несвоєчасну сплату до бюджету та централізова­них фондів.

Важливим етапом підготовки до річного звіту підприємств є складання перевірного бухгалтерського балансу станом на 31 груд­ня поточного (звітного) року. Це робиться з метою перевірки по­вноти і правильності відображення господарських операцій за грудень на рахунках бухгалтерського обліку і перевірки відпові­дності даних аналітичних рахунків синтетичним рахункам.

Закриття операційних рахунків є важливим етапом підготовки до складання річного звіту.

Ці операції в бухгалтерському обліку відображаються за 31 груд­ня звітного року.

Початок робіт зі складання (заповнення) форм річного звіту оголошується наказом керівника підприємства. Проект наказу готує головний бухгалтер підприємства. У ньому визначається термін початку робіт зі складання звітності, участь окремих служб і відділів підприємства, посадові особи, відповідальні за складання звіту.

Відповідальним етапом організації робіт зі складання річного звіту є заповнення окремих форм звітності.

Складання кожної форми звіту доручається конкретній особі. Форми звітності складаються в строки, що їх обумовлено підпо­рядкованістю (супідрядністю) окремих форм і показників.

Однак першою завжди готують форму «Баланс», оскільки з балансом зв'язано майже всі форми річної звітності. Для органі­зації всіх цих робіт складається спеціальний графік.

Річний бухгалтерський (фінансовий) звіт є важливим звітним до­кументом, в якому, по-перше, у систематизованому вигляді відо­бражається стан виконання планового завдання (бізнес-плану) сто­совно основних напрямів (видів) діяльності підприємства, а по-дру­ге, наводяться рубежі (стан), на які вийшло підприємство на кінець року. Остання інформація використовується як базова (відправна) для складання виробничих завдань (бізнес-планів) на наступні пері­оди. Річні звіти дають змогу також урахувати тенденції, що склалися в розвитку економіки кожного господарства, і на підставі економіч­ного аналізу розробити комплекс заходів для поліпшення економіки підприємства і підвищення ефективності господарювання.

Проте річний звіт не дає вичерпної інформації, яка необхідна для оцінки діяльності підприємств і прийняття управлінських рі­шень. Зокрема, там бракує інформації про фактори, що вплинули на результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства, про те, до яких наслідків вони привели. Цей недо­лік усувається пояснювальною запискою до річного звіту, скла­дання якої передбачене чинним законодавством.

Зміст пояснювальної записки до річного звіту нормативними до­кументами не регулюється, але в ній обов'язково висвітлюються:

— основні фактори, що вплинули на виробничо-господарські та фінансові результати роботи підприємства;

— фінансовий і майновий стан підприємства;

— рівень сплати статутного фонду засновниками (учасника­ми) підприємства і стан розрахунків із ними;

— порядок визначення вартості нематеріальних активів, що внесені учасниками до статутного фонду підприємства;

— порядок (яким органом, зборами) і дата розгляду і затвер­дження річного бухгалтерського звіту підприємства;

— відомості про намір змінити на майбутній рік методологію відображення окремих господарських операцій;

— офіційний курс Національного банку України, за яким під час складання річного бухгалтерського звіту було здійснено пе­рерахунок активів і пасивів в іноземній валюті в грошову одини­цю, чинну на території України;

— причини зміни вступного балансу підприємства на початок року;

— відомості про результати інвентаризації майна, коштів та розрахунків.

Підприємство, до складу якого входять дочірні підприємства та виділені на окремий баланс філії, представництва та інші відо­кремлені підрозділи, у пояснювальній записці наводить дані про їхнє місцезнаходження, назву і вид діяльності.

Річний бухгалтерський звіт підприємств до подання за встано­вленими адресами розглядається і затверджується в порядку, встановленому законодавством та установчими документами.

У державних підприємствах показники річного звіту розгля­даються на загальних зборах трудового колективу і затверджую­ться вищим органом управління.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. до компетенції загальних зборів акціонерів товариства належить затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, порядок роз­поділу прибутку, визначення порядку покриття збитків. У зв'язку з тим, що термін подачі річного звіту товариства обмежений — до 20 лютого наступного за звітним року, затвердження річного звіту й розподілу прибутків в акціонерних товариствах відбуває­ться в два етапи. Спочатку його розглядає правління акціонерно­го товариства, а потім рекомендує загальним зборам акціонерів для остаточного затвердження.

У товариствах з обмеженою відповідальністю затвердження річних результатів діяльності товариства (включаючи дочірні підприємства), порядку розподілу прибутку, а також визначення порядку покриття збитків здійснюють збори учасників (заснов­ників) товариства.

У приватних підприємствах затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку, а також порядку покриття збитків проводить власник (засновник).

Підприємства подають бухгалтерську звітність таким адресатам:

— учасникам, засновникам (відповідно до установчих доку­ментів);

— органу, до сфери управління якого вони належать;

— органу державної статистики;

— фінансовому органу (у разі одержання асигнувань з бюджету);

— регіональним відділенням Фонду державного майна Украї­ни (орендні підприємства та акціонерні товариства з часткою ак­цій, що належать державі);

— іншим адресатам відповідно до законодавства.

Річна бухгалтерська звітність подається підприємствами не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Терміни подання бухгалтерської звітності в зазначених межах встановлює орган, до сфери управління якого належить підприємство, або заснов­ники підприємства.

Спільні підприємства у формі відкритих акціонерних това­риств, а також підприємства — емітенти облігацій зобов'язані подавати річний і піврічний звіти у Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку або в її територіальне відділення. Рі­чний звіт подається емітентами цінних паперів до 30 квітня на­ступного за звітним року, а піврічний — не пізніше 1 листопада звітного року.

Чинним законодавством не передбачене подання квартальних бухгалтерських звітів підприємствами з іноземними інвестиція­ми. Проте вони зобов'язані систематично протягом поточного звітного року (щомісячно, щоквартально) подавати відповідні декларації і розрахунки внесків у централізовані фонди. Тому практично всі спільні підприємства подають за встановленими адресами періодичну (квартальну) звітність.

Датою подання бухгалтерської звітності для підприємства вважається день фактичної передачі її за належністю, а в разі поштового відправлення з повідомленням про вручення адреса­ту — дата його одержання, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. Якщо кінцева дата подання звіт­ності випадає на неробочий день, то такою вважатиметься дата першого після вихідного робочого дня.

Бухгалтерські звіти підписують керівник і головний бухгалтер підприємства, а за браком на підприємстві бухгалтерської служ­би — спеціаліст, який веде облік.

Оприлюднення звітності — це офіційне подання бухгалтерсь­кої звітності до органів Державної податкової адміністрації Україну, Національного банку України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Комітету у спра­вах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України та інших установ і організа­цій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарю­вання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.

Емітенти цінних паперів, що в них сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів не переви­щує 500000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, зо­бов'язані не менше одного разу на рік публікувати у друкованих засобах масової інформації, які мають тираж не менше 10000 примірників, інформацію про свою діяльність та відпо­відні пояснення до неї.

Коли сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів перевищує 500000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, емітент таких цінних паперів зобов'язаний двічі на рік (за підсумками діяльності за рік та за півроку відповідно) публі­кувати у друкованих засобах масової інформації тиражем не ме­нше 10000 примірників інформацію про свою діяльність та від­повідні пояснення до неї.

Під час подання бухгалтерської звітності та її камеральної пе­ревірки мають місце випадки виявлення помилок, допущених під час складання звітів. Виявлені помилки виправляються на під­приємстві записами за 31 грудня звітного року. Це і є завершаль­ним етапом складання річного фінансового звіту.

Питання для самоперевірки:

1. У чому полягає сутність фінансової звітності?

2. Яке призначення звітності?

3. З яких складових складається фінансова звітність?

4. Які є види звітності?

5. Який порядок складання звітності?

Київ 2014

Передмова

В ринковій системі господарювання підприємницька діяльність є надійною основою конкурентного середовища, важливою рушійною силою розвитку економічної системи.

Існування товарного виробництва зумовлює об’єктивну необхідність ведення грошового господарства. Кошти, які підприємства одержують за свою продукцію, вони використовують для заміщення спожитих засобів виробництва, розширення виробництва та оплати праці. Частина коштів підприємств надходить до загальнодержавного фонду і розподіляється в централізованому порядку для задоволення суспільних потреб, для розвитку всього господарства та культури. Грошові фонди утворюються також для соціального, майнового і особистого страхування. Отже, економічна діяльність суспільства пов’язана з існуванням фінансів.

Переглядів: 725