В С Т У П

Склад і стан рослинності може вказати на наявність забруднювачів води в межах різноманітних промислових комплексів.

Наявність і розподіл водоростей – це надійний показник забруднення й санітарного стану вод у морях, ріках та озерах. Деякі види водоростей зникають у ході наближення до джерел забруднення, а інші (наприклад, ulva lactica) поширюються за підвищеного забруднення вод. У місцях витоку стічних вод залишається лише бідна флора полісапробіонтних водоростей, що витримують велику концентрацію органічних речовин у воді й тому є індикаторами дуже забруднених вод.

Водорості бентосу є ще точніші індикатори санітарного стану морських вод. У бухтах Чорного моря в чистих водах живуть десятки видів діатомей, що зникають у міру забруднення води. У разі слабкого забруднення з’являються полісапробіонтні діатомеї (мелозіри та ін.) На максимальне забруднення води вказує масовий розвиток Melosira monilifoonnis.

Виявити присутність небезпечної забруднюючої речовини у водоймищі можна за допомогою проявів її токсичного ефекту на рибах.

Установлено, що найбільша чутливість до дефіциту кисню збігається з чутливістю до органічного забруднення. Щодо стійкості до органічних забруднень і дефіциту кисню розрізняють індикаторні групи організмів: полісапроби – організми, що витримують сильний ступінь дефіциту кисню (личинки комара Chaoborus, мухи-бджоловидки Fristalis tenax); мезосапроби – витримують лише середній ступінь забруднення (інфузорія парамеція, карась, короп, лин); олігосапроби – здатні витримати лише слабкий ступінь забруднення, вимогливі до кисню (форель, багато личинок мошок). Потреба в кисні в різних видів риб неоднакова: у форелі – висока, яка становить 7–11см³ /л; у піскаря, коблика – середня (5–7 см³ /л); у плотви, йоржа – низька (4 см³ /л); у коропа, лина – наднизька (0,5 см³ /л).

Гідробіологічні показники якості води – кількісні та якісні характеристики груп водного населення, що використовуються для оцінки еколого-санітарного стану водних екосистем.

Якість води визначають, оцінюючи реакцію гідробіонтів на забруднення. Індикатори-гідробіонти – це зообентос, перифітон, зоопланктон і фітопланктон.

Зообентос – сукупність донних тварин, що живуть на дні або в ґрунті морських і прісних водоймищ. Стан зообентосу характеризує зміни водного середовища протягом тривалого часу. Вивчення зообентосу, відібраного в різних місцях водоймища, дає змогу одержати інтегральні оцінки якості води та ступеня забруднення донних відкладів.

Перифітон – поселення водних рослин і тварин на підводних скелях, камінні, річкових суднах, палях та інших об’єктах. Дослідження перифітону застосовують для оцінювання усередненої якості води водного об’єкта протягом довготривалого періоду часу, а також встановлення фактів забруднення водного об’єкта (за рахунок накопичення токсикантів) у тому разі, якщо в момент спостереження вода вже повністю самоочистилася.

Зоопланктон – сукупність тварин, що населяють водну товщу та пасивно переносяться течіями. Зоопланктон – досить надійний індикатор якості води в малопроточних річках, озерах, водосховищах та ставках. Його досліджують для отримання характеристик якості води в пунктах спостереження за порівняно короткий період часу.

Фітопланктон – сукупність рослинних організмів, які населяють товщу води морських та прісних водоймищ і пасивно переносяться течіями. Фітопланктон характеризує якість водних мас, де проходив його розвиток, тому на водотоках забирають проби фітопланктону, які використовують для одержання інформації про рівень забруднення на ділянках, розміщених за течією вище від пунктів спостережень.

В С Т У П

Нормативний курс “Історія української культури”, запроваджений Міністерством науки і освіти України до навчальних планів вузів у 2010 р. як обов’язковий предмет зі складання іспиту наприкінці семестру, схвально оцінений педагогічною громадськістю вищих навчальних закладів. Разом з іншими філософсько-гуманітарними дисциплінами цей курс сприятиме формуванню наукового світогляду студентів, виробленню у них активної життєвої позиції, утвердженню високих моральних принципів та ідеалів.

Історія української культури викладається на першому курсі впродовж першого семестру обсягом 72 год, з яких на лекції відведено –8 год., семінарські заняття – 12 год., самостійну роботу студентів для вивчення першоджерел – 52 год.

Мета і завдання навчальної дисципліни – ознайомити студентів із закономірностями виникнення та джерелами формування української культури, особливостями її розвитку на різних етапах історії України, з’ясувати сутнісні ознаки духовної культуринашого народу, її гуманістичну спрямованість, відкритість перед культурами інших народів, глибокий демократизм, творчий характер. Навчити студентів вільно оперувати сучасними концептами історичної культурології та широким фактологічним матеріалом.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Біомоніторинг забруднення води	\|	Предмет навчальної дисципліни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.