Містика

©розум і роздумування ведуть лише до гріха і

до відходу від шляху віри © шлях до Бога лежить через почуття, любов

до Бога та самозречення

Християнська релігійна філософія У період раннього сформованого середньовіччя (та ранньої схоластики і містики) І.С.Ериугена (810 - 877) у творі «Пророзподіл природи» вперше накреслив цілісну християнізовану картину світу, де існувала струнка система ієрархічних зв'язків, зумовлених дією єдиного божественного начала. Ериуге-на стверджував, що справжні знання збігаються з вірою, а філософія — з геологією. Ериугену вважають першим видатним представником схоластики. Ансельм Кентерберійський (1033 - 1109) увів в інтелектуальний обіг онтологічне доведення існування Бога: якщо Бог є суцільна досконалість, то він не може не існувати, адже його неіснування було б недоліком буття, а, отже, недосконалістю. Цей схоласт гостро поставив питання про природу ідеальних сутностей, без уваги до яких неможливо збагнути таємниці свідомості. У цей же час Петро Даміані (1007 - 1072) стверджував, що філософування загрожує християнській душі згубою. Якщо філософія і може бути корисною, то лише як служниця теології. У ставленні до Бога слід-покладатися на самовіддану віру.

У період зрілого середньовіччя (XII - XIII ст.) питання про знання і пізнання ще більше загострюється, бо саме в цей час у Європі спостерігається бурхливе зростання міст, виникають і розвиваються університети (об'єднання викладачів і студентів). Чи відіграють якусь роль у питаннях християнського благочестя та спасіння душі людські зусилля, людська розумова активність? Це питання лежало у підґрунті дискусій між "номіналізмом " і "реалізмом ", хоч змістовим приводом для сперечання було питання про природу загальних понять (універсалій).

"Реалісти " вважали, що єдина справжня основа буття речей - це загальні ідеї божественного розуму, які постають взірцями при творенні світу; вони ж постають і як єдино справжня реальність.

"Номіналісти" ж припускали, що загальні ідеї - це лише імена ("номі-на "), якими людина позначає спільне в різних речах, а реальністю слід вважати одиничні речі, оскільки саме вони постають результатом божественного творіння світу. Тому поза людським пізнанням загальних ідей не існує. Внаслідок цього людське пізнання має своє значення та виправдання.

"Реалісти" були більш ортодоксальними теологами, а деяких «номіналістів» Церква засудила. До «реалістів» належали Ансельм кентерберійський та Бернар Клервоський, до "номіналістів " - Росцелін із Комп 'єня та (у певний період) П 'єр Абеляр. Важливо відзначити, що питання про природу загальних понять та їх роль у пізнанні залишається і до сьогодні дуже важливим для філософії, оскільки у деяких течіях сучасної філософії сповідується позиція, за якою єдиною реальністю інтелектуальних актів постає саме мова, а поняття, у такому разі, визначають зміст інтелекту.

У період зрілого Середньовіччя у зв язку зі збільшенням інтересу до знання відбулися зміни в історичній долі платонізму та арістотелізму. Раніше,коли на першому плані стояли питання про сутність Бога, ієрархію світобудови, про внутрішні характеристики людини, платонізм досить органічно поєднувався з окресленим колом питань. А тепер, у зрілому Середньовіччі, коли наголос було перенесено на питання про будову та використання знань у теоретичному і практичному аспектах, на розширення меж пізнання, на класифікацію та структурування наук, виявилося, що для такої мети більше підходить філософська спадщина Аристотеля. Його твори (крім логічних) спочатку прийшли до Свропи через арабський світ і були зустрінуті Католицькою Церквою та богослов 'ям із насторогою: здавалося, що арісто-телізм віддає натуралізмом та матеріалізмом. Але вже в 1231 р. створено папську комісію на чолі з Альбертом Больштедтом, «Великим» (1206 -1280), яка повинна була вирішити, чи могла б християнська теологія використати арістотелізм. До комісії входив і Тома Аквінський (1225 -1274), творчість якого оцінюється як вершина в розвитку схоластики.

У цей же період набула поширення так звана "теорія подвійної істини", яка стверджувала, що філософія (і наука) мають право на автономний щодо богослов 'я розвиток, оскільки між науками та богослов'ям існують суттєві відмінності: > філософія (і наука) рухаються від часткового до загального (індукція), а >богослов'я - від загального до часткового (дедукція), > філософія та наука є сферами теорії, а >богослов'я - етики та життєвої практики. Богослов'я не приймало цієї теорії, але думка про те, що існує певна відмінність між знанням священним і світським, від того часу постала як нормальна та виправдана.

Тома Аквінський (лат. - Томас) став засновником томізму -одного з найвпливовіших напрямів християнської філософії. Докладно вивчивши філософію Аристотеля, Тома Аквінський прийшов до висновку про спорідненість стилю мислення Аристотеля з теологічними підходами до розв'язання тогочасних проблем у межах схоластики. Спираючись на аристо-телізм, Тома Аквінський створив всеохопну філософсько-теологічну концепцію, що ввібрала в себе майже всю проблематику теології і піднесла її на новий рівень розв'язання. Вчення Томи Аквінського досить часто характеризують як концепцію "симфонії (співзвучності) розуму та віри".

Читайте також:

Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії	\|	Вчення Фоми Аквінського про умови симфонії розуму та віри

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.