• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Та громадсько-політичних рухах

У другій половині XVIII ст. Україна остаточно втратила рештки своєї державної автономії та колишню військову славу. Гї територія була поділена на окремі частини: до 80% її входило до складу Російської імперії, а Галичина, Закарпаття, Північна Буковина були включені в імперію Габсбургів. Проте втрата можливостей проявляти зовнішню активність спричинила до певної міри інтерес до самоосмислень, внутрішніх заглиблень, у тому числі інтерес до власної історії, культури, прояснення історичного становища України та її етнічних самоідентифікацій.

В цей час основними регіонами культурного життя постають Київ, Львів, Слободянщина (Харків та Полтава), Південь (Миколаїв та Одеса), Закарпаття. У світоглядному плані це був період розроблення та поглиблення ідей просвітництва та ознайомлення із новими віяннями західноєвропейської філософії.

На початку XIXст. українська громадськість починає знайомитися із ідеями та концепціями німецької класичної філософії. У 1803 р. в м. Миколаєві виходить перший переклад праці /. Канта "Пролегомени до всякої майбутньої метафізики" (рос.мовою), у 1833 р. в м.Одесі видається переклад твору Ф.Шеллінга "Вступ до умоглядної фізики"'.

На початку століття мають ходіння твори X. Вольфа та Х.Ба-умгартена, проявлявся стійкий інтерес до ідей західно-європейського (зокрема - німецького) романтизму. Звичайно, за умов відсутності автономного культурного розвитку, українська філософська думка не могла розвиватись та поширюватись вільно і самовладно, тому значною мірою саме через це, а частково -внаслідок окреслених вище інтелектуальних традицій, філософська думка в Україні XIXст. виражала себе не лише в прямій формі, а й через літературу, громадсько-політичні погляди та у програмах різних соціально-політичних рухів.

У XVIII-XIXст. у царині класичної філософської проблематики працювали викладачі Київської духовної академії, а пізніше -і університетів, що функціонували на території України. Частина з них зробила вагомий внесок у обґрунтування та поширення ідей просвітництва.

Вихованець Київської академії та Петербурзького університету Яків Козельський (1728 - 1794) у праці "Філософські пропозиції", зосередившись на аналізі визначень філософії та різних рівнів наукового пізнання, відносив до теоретичної філософії.тогку, онтологію та психологію; до практичної філософії - етику, право, політику. Вважав, що завдання філософії полягає в дослідженні причинно-наслідкових зв'язків між предметами та явищами дійсності.

Петро Лодій (1764 1829), виходець із Закарпаття, викладав філософію, логіку та метафізику у Львівському, Краківському та Петербурзькому університетах (1787-1821). У своїй головній праці ("Логічнінастанови") автор навів поширені у тої час визначення філософії. У дусі кантівської філософії він визначав коло головних світоглядних проблем, а саме: Що таке людина? Що людина може знати? Що повинна роботи? На що може сподіватися? П. Лодій особливо підкреслював високе соціальне призначення філософії. На його думку, саме філософія звільнила людину від рабства, перемігши фанатизм і деспотію. Він акцентував відому ще з античності думку про те, що добре складаються справи саме в тих державах, в яких філософи є правителями, або ж правителі є філософами.

У XIX ст. українська філософська думка вийшла на новий рівень своїх проявів: академічна філософія тепер викладається у світських навчальних закладах. Після відкриття у 1803 р. Харківського університету на викладання філософії до нього був запрошений німецький філософ Йоган Шад (1758-1834), учень І. -Г. Фіхте. Він перебував на посаді професора філософії Харківського університету із 1806 р. по 1816 р. Й.Шад був прихильником філософії І. Канта, проте вносив у неї свої власні новації, використовуючи частково ідеї1.-Г. Фіхте та Ф.Шелпінга. Зокрема, Й.Шад намагався наблизити теоретичний розум до практичного, а також поставав проти відриву форм знання від досвіду. Особливу увагу приділяв пізнанню протилежностей, котрі внутрішньо притаманні кожній речі. Світ у його розумінні

становить собою велетенське поле взаємодії позитивних і негативних сил. Наполягав на потребі еволю-ційного розвитку суспільства, що уможливило б гармонізацію суспільних та особистих інтересів.

Йосип Михневич (1809-1885) викладав філософію в Одеському Рішельєвському ліцеї. В праці"Досвід простого викладу системи Шеллін-га" розглянув основні стадії розвитку свідомості, що відповідали головним етапам у форму-ванні людських потреб, громадського виробництва, вдосконалення науки, мистецтва і загалом духовного життя.

У 1834 р. був відкритий Київський університет Св. Володи мира. Перший ректор університету, особистий приятель Т.Г.Шевченка, М.Максимович (1804 -1873) певний час захоплювався ідеями Ф.Шеллінга, що надихало його на уважне ставлення до народної культури, народних вірувань та переказів. Він немало зробив для збирання та збереження народної української мудрості. Згодом у Київському університеті набули поширення ідеї Г.Геґеля.

Орест Новицький (1806- 1884) був професором філософії Київського університету. В історії української філософії він постав як один із найбільш полум'яних пропагандистів філософії. Спираючись на вчення Гегеля, він виклав у праці "Про дорікання, що робляться філософії в теоретичному і практичному відношенні, їх силу і важливість" своє бачення сутності філософії.

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ

^ завдання філософії- пізнання дійсності нарівні свідомості у

формі ідей; ____^. у філософії людська свідомість вперше звертається до себе

самої, а звідси випливає неможливість розглядати

філософське знання в контексті практичної корисності; ^ кожне філософське вчення виправдовує себе як органічна

частинка цілісного процесу; ____-^ філософська думка розвивається від заглиблень у природу -

через власне самоусвідомлення - до винайдення абсолютів

(Бога), відкриття істини у сфері самоусвідомленої думки та

втілення її у практику; ----->- національна філософія повинна взяти все цінне із різних

історичних філософій, але усталити все це на власних

засадах - на засадах синтезу ідеального і реального, ідей та

.життя.

За оцінкою деяких філософів, чотиритомна праця О.Но-вицького "Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень", в якій викладено його філософські ідеї, була найвищим філософським досягненням того часу.

У чомусь подібні ж думки висловлював і Сильвестр Гогоць-кий (1813-1889), професор філософії Київського університету: він розглядав історію філософії як єдино можливу систему логічно узгодженого знання, отриманого завдяки інтенсивному діалогові двох альтернативних позицій, одна з яких вважає пріоритетом мислячий дух, а інша - буття в усій його реальній багатоманітності. Серед основних праць С.Гогоцько-го найбільш важливими постають його •дослідження історії філософії Нового часу та ^створення "Філософського лексикону" (в 4-х т.), які досить відчутно вплинули на підвищення культури філософського мислення в Україні.

Памфил Юркевич (1826 - 1874) справив особливий вплив на духовне становлення своїх сучасників, викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 р. - у Московському університеті, де очолив кафедру філософії. За життя філософа були надруковані 12 його праць,серед них:"Ідея", "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з вченням Слова Божого", "З наук про людський дух", "Матеріалізм і завдання філософії". Памфил Юркевич

?3а оцінкою багатьох дослідників, П.Юркевич являв собою одне із найбільш помітних явищ на філософському горизонті Росії того

вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії; високо оцінював і філософію Геґеля, не приймаючи проте його діалектики;

критикував як однобічні крайні філософські позиції як матеріалізм, так і ідеалізм: ідеалізм - за нехтування реальністю, матеріалізм - за приниження значення духовного;

поза відношенням до духовного неможливою постає людська моральність

розробив вчення про серце, яке філософ розглядав трояко: <>як центр людської тілесної організації; ^як центр духовної діяльності людини; О як осередок морального життя людини.

*■ У певному сенсі 77. Юркевич продовжував лінію "кордо-центризму" (від латинського "corde" - серце), започатковану працями Г. Сковороди. Теоретичний спадок 77. Юрке-вича часто визначають як "філософію серця".

Окрім названих, серед представників університетської філософії варто згадати В. Карпова, який переклав російською мовою твори Платона, П.Ав-сенєва, який, міркуючи над особливостями російської (а також, зрозуміло, і української) філософії, вважав такими її громадську, суспільну спрямованість та релігійність.

Ф У XIX ст., на хвилі підвищення інтересу до власної історії, культури, етнічної самоідентифікації філософсько-світоглядні ідеї в Україні знаходили вираз та виявлення не лише в межах академічної філософії, а в літературі, громадсько-політичній думці та програмах різного роду суспільних рухів. Особливого значення в цьому плані набувала саме література, бо вона несла думку, живе слово у людську масу, постаючи, своєю чергою, відповіддю на запити останньої. На українську літературу повною мірою поширюється відома теза про те, що поет в Росії - це значно більше, ніж: поет. Відомо, що в Україні саме література відіграла роль активізації національної свідомості, поширення гуманістичної думки.

Коли йдеться про українську літературу, першим постає перед нами ім'я Миколи Васильовича Гоголя (1809 -1852). Незважаючи нате, що Гоголя зараз інколи подають в рубриці "зарубіжна література", аж ніяк не можна забувати того, що про Україну, її життєві типи, її природний та побутовий колорит як уся Росія, так і Європа (а, може, і весь світ) довідалася саме завдяки знайомству із творами М.Гоголя. Мало хто знає, що окрім письменництва Гоголь ще й викладав історію всесвітньої літератури у Петербурзькому університеті, а також постав відомим через свої оригінальні світоглядні ідеї, які, до речі, викликали певну громадську полеміку. Світоглядні ідеї М.Гоголь виклав у працях "Вибрані місця із листування із друзями" та "Арабески". Ці праці, як і літературні твори Гоголя, свідчать про його оригінальну світоглядну позицію і, навіть, можна сказати, про його своєрідну філософію, яку можна назвати "філософією непомітного зла"(див. схему на с 241).

Незначні, нескінченно малі відхилення від добра постають у підсумку великим злом й призводять до втрати душею її честоти й світла. У знаменитій поемі "Мертві душГ М.Гоголь і зображує таких - мертвих за життя персонажей. Лише наївний читач думає, що мертві душі це душі тих померлих селян, які купляє Чичиков; жахливіше інше: всі живі персони вже давно мертві, а Чичиков, що їх черговий раз спокушає, постає уособленням диявола. По сьогодні вражає моторошне пророцтво М.В.Гоголя щодо долі

СВІТОГЛЯДНІ ІДЕЇ М.ГОГОЛЯ

©основою світу є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення

®людина є найпершим та найкращим творінням

Божім

© найпершим життєвим завданням постає якраз усвідомлення свого призначення

© це особливо важливо тому, що за душу кожної людини йде нещадна боротьба між: Богом і Дияволом

© кожна людська душа постає полем розгортання всесвітньої буттєвоі драми: якщо вона врятована - добра в світі стає більше, коли загублена - менше

© найнебезпечнішим для людини постає так зване "непомітне зло ", тобто зло незначне, маленьке (наприклад, незначна брехня), яке людина не вважає його за зло і не бореться із ним Росії: в знаменитому епізоді із "російською трійкою" він зображує, як Чичи-ков-диявол спрямовує її біг у безвість. Як відомо, своє особисте призначення М.Гоголь вбачав у здатності "наводити мікроскоп" на непомітне зло та робити його помітним. Але врешті, внаслідок душевних перенапружень, він почав сумніватися у тому, кому він, власне, служить, якщо бачить зло там, де його ніхто не помічає. Це внутрішній розлад привів Гоголя до захворювання та смерті.

Інша велична постать в українській літературі, що відчутно вплинула на культуру та світогляд, - це Т. Шевченко (1814 — 1861), який звернувся у своїх думках та творчості до пам'яток національної історії. Торкаючись цього явища, поет писав у обгрунтуванні структури альбому "Мальовнича Україна": "У межах моєї Батьківщини... зберіглися дотепер численні сліди столітніх потрясінь, що спіткали колись цей край у безперервній боротьбі за віру й незалежність із чужерідними хижими сусідами..., в пам'яті народній живі численні поетичні перекази, що свідчать про шляхетні подвиги предків".

-fc Т. Шевченко, як ніхто інший, влучно та переконливо репрезентував ідею соборності України, єдності усіх її земель всупереч історичній недолі, що роз'єднала різні частини колись єдиного краю, розкидавши їх по різних державах.

Т. Шевченко

ідей Т.Шевченка варто виділити такі:

♦ Ідея глибинної спорідненості людини із природою: у творах поета людина і природа живуть єдиним диханням та єдиними почуттями; людина вкорінена в природу, а природа, своєю чергою, є не мертвою, а одухотвореною.

♦ Ідея народу як єдиного суверенна своєї історії та своєї життєвої долі: ніхто не може вирішувати його долі, він є єдина животворча сила історії.

♦ Ідея віри у справедливого Бога; інколи здається, що Шевченко чи то атеїст, чи то єретик, проте в його творах чітко проводиться розрізняння того Бога, що його малюють у церквах та ім'ям якого чиниться насильство, та справжнього Бога, як гаранта здійснення вищої справедливості.

♦ Ідея насильницької народної революції; вона інколи постає основою для звинувачення поета у оспівуванні насильства; проте слід сказати, що ця ідея була дуже поширеною у XIX ст.; тут Шевченко не був ні новатором, ні оригінальним; якщо ж ми поставимо питання про те, чи прийнятна ця ідея зараз, то відповідь, звичайно, буде негативною.

♦ У творах Шевченка досить виразно проведена думка про важливу роль у суспільному житті та історії прогресу знань, науки, освіти.

♦ Нарешті, через усю творчість Шевченка проходить своєрідний культ жінки-матері: для поета вона постає уособленням і сили життя, і його чарівної краси.

Іван Франко (1856 - 1916) - унікальна постать у вітчизняній культурі. Видатний поет, письменник, громадський діяч, публіцист, він був ще й талановитим вченим, доктором філософії.

^ /. Франко ще на зорі комуністичного руху зумів розглядіти в ньому симптоми можливих соціальних потрясінь. Мислитель геніально прозрівав тоталітарну сутність комуністичного руху: на його думку, "програма державного соціалізму ", при всіх можливих її варіантах, "аж надто часто пахне державним деспотизмом та уніформізмом, що проведений справді в життя він міг би статися великим гальмом розвою або джерелом нових революцій ". І. Франко - людина енциклопедичних знань, виняткової працездатності, наділена тонкою інтуїцією вченого. Він полишив по собі неозору епістолярну спадщину, справив потужний вплив на національне самоусвідомлення українців. Він належить до когорти тих діячів, через творчість яких нація робить спробу осмислити себе і виявити свою сутність. Франко був прихильником індуктивного методу в пізнанні і відкидав діалектичний метод; критично ставився до марксистської доктрини про матеріалістичне розуміння історії; народ, людський загал творить історію і вирішує свою долю;

вважав розвиток особистості умовою буття народу;

ставив у центр своїх міркувань людину і бачив в ній колосальну розмаїтість можливих проявів; в прогресі науки і техніки вбачав провідний чинник майбутніх історичних зрушень, у т.ч. виробничих та соціальних;

в релігії загалом вбачав моральну опору людства, нічим не заміниму і в часи лихоліть, і в мирну добу; творчий процес (чи в художній, чи в науковій галузях) може і повинен бути предметом наукового дослідження;

"державний соціалізм " вважав великим гальмом історичного прогресу.

Леся Українка (1871 - 1913) належала до відомої в Україні інте-лігентної родини. Племінниця М. Драгоманова, донька письмен-ниці О. Пчілки, вона товаришувала з І. Франком, М. Павликом, М. Лисенком та іншими провідними діячами вітчизняної культури. Під їх впливом, а також завдяки наполегливій самоосвіті сформувався її світогляд. Майбутня поетеса цікавилась філософією, особливо найновішими її течіями, а серед них - і позитивізмом. Під його впливом вона зміцнілась у довірі до науки, людського розуму, раціональному осмисленні дійсності: перш за все - соціальної.

-* В творах Л. Українки національна проблематика органічно пов 'язана із загальнолюдською. У цьому полягає один із засадничих принципів її творчості, зауважений свого часу ще М. Грушевським: "Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв'язана нерозривно з життям свого народу, з переживання нашої людини в теперішню добу, ця твор-чість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань ".

Леся Українка

усвідомлення суперечливості та безмірної складності людського ставлення до світу

проблему людини окреслювала як проблему вибору одного з декількох можливих варіантів життєвих дій

засуджувала песимістично-безнадійливі настрої

вважала, що людина лише тоді живе справжнім життям, коли прислухається до голосу свого серця, залишається вірною собі вірила, що наука і художня інтелігенція спроможні і зобов 'язані "просвічувати шляхи в прийдешнє "

Своєрідні світоглядні ідеї були у XIX ст. сформульовані в програмних творах представників громадсько-політичного руху, де на першому плані перебуває діяльність Кирило-Мефодієвського товариства (1846-1847), створеного в Києві університетською інтелігенцією. До його складу входили професори, студенти та співробітники Київського університету, серед них: М. Костомаров, В. Білозерськищ П. Куліш, Т. Шевченко та інші.

Ідейним натхненником товариства був Микола Костомаров (1817-1885). У його працях "Закон Божий (Книга буття українського народу)" (1846), "Риси народної південноруської історії" (1861), "Південна Русь наприкінці XVIcm." (1842), "Руїна" (1879).

& Вперше зроблено спробу окреслити національний український характер, ретроспективно оглянути історичний шлях українського народу, визначити його місце в колі інших (в першу чергу - слов'янських) народів, дати нарис такого суспільного устрою, який відповідав би національним прагненням українців. Бажаний суспільний лад уявлявся у виді правової, демократичної, парламентарної федерації слов '-янських народів, у якій би реально гарантувались як права окремих осіб, так і права націй. Історичне призначення України, на думку мислителя, полягає у справі об'єднання слов'янського етносу (оскільки Київ історично виник в центрі слов'янського ареалу).

Потужний вплив на сучасників справив соратник М. Костомарова та Т. Шевченка Пантелеймон Куліш (1819 -1897). Особливе місце у його творчості посідає нарис "Зазивний лист до украйської інтелігенції" (1883), у якому у полум'яній, закличній формі окреслено соціальне покликання освічених верств суспільства, зобов'язаних виконати функцію національної еліти. Твір П. Куліша сповнений оптимізму й віри у відродження українського етнічного організму.

За вихідними світоглядними спрямуваннями П. Куліш був: * людиною глибоко релігійною; ^дещо абсолютизував фатальний хід процесів дійсності; ♦у поглядах на Україну він романтизував її минуле; ^звинувачував урбанізацію у руйнуванні первинної моральності народу; ^розвивав так звану "хуторянську філософію", закликаючи повернутися до близькості із природою та простих форм життя.

Діяльність кирило-мефодіївців була кваліфікована владою як небезпечна для існуючого державного ладу. Усі учасники товариства постали перед судом і отримали суворі вироки. Найважче покарання припало на долю Т. Шевченка - заслання в солдати на двадцять років у казахські степи із суворою забороною писати вірші й малювати картини.

Важливий внесок у розвиток соціальної філософії, зокрема, філософії української національної ідеї зробив видатний діяч української культури, історик і етнограф Михайло Драгоманов (1841-1895). В основі його світогляду лежить суміш ліберально-демократичних, соціалістичних й українських патріотичних елементів з позитивним М. Драгоманов філософським підґрунтям (див. схему на с 246).

Окрім розглянутих представників української філософської думки XIX ст. варто назвати також О. Потебню (1835 - 1891), професора Харківського університету, що % зробив вагомий внесок у дослідження співвідношення мис- р£ , ,*-, лення та мови, мови та народної історії, мови та формуван- *^ її ня людської психіки та людської особистості; Б. Кістя-ковського (1868 - 1920), активного члена "Молодої Громади", який розглядав методологію соціального пізнання; В. Лесевича (1837 - 1905), який постав одним із кращих знавців, послідовників та пропагандистів в Україні та Росії ідей позитивізму.

бузупинного людського поступу, мета якого - досягнення добровільної асоціації гармонійно розвинених осіб ратував за обмеження до мінімуму елементів примусу, усунення авторитарних рис у суспільному житті

відстоював пріоритет громадянських прав і вільних політичних установ над соціально-класовими інтересами та універсальних людських цінностей осіб

національність розглядав як необхідний будівельний матеріал демократії і свободи шляхом національної освіти і культури закликав до піднесення національної самосвідомості вбачав, що істина лежить в площині раціонального розуму; всяка істина повинна визначатись в межах логічного Закону тотожності був рішучим противником як ідеалістичного, так і матеріалістичного монізму

Читайте також:

1. Університетська філософія в Україні ХІХ ст. Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.

Переглядів: 720