• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛАТИНСЬКА МОВА (для неспеціальних факультетів) / Ревак Н.Г., Cулим В.Т.

З початку 20-х років Пастернак стає однією з нйбільш помітних постатей тодішньої радянської поезії. Про нього багато говорять в критиці, йому наслідують молоді поети, особливо з числа представників футуристичної школи. Водночас, сам Пастернак в цей час поступово відходить від настанов футуризма, а в 1927 році він остаточно розриває зв’язки із Маяковським і очолюваним ним журналом “Новий ЛЕФ”. Причиною розриву стало небажання поета миритися з “лицемірством” декларованих футуристами художніх програм, які, на словах закликаючи до оновлення поетичних форм, насправді намагалися без залишку розчинити художність в ідеологічних гаслах дня. Як і інші поети, Пастернак в цей час також намагається осмислити сенс і спрямованість тих грандіозних історичних перетворень, які відбулись у його країні, робить спробу “відкрити” для себе революцію, збагнути ті історичні закономірності, які її обумовили і які змогли б виправдати її катастрофічний характер в очах сучасників і нащадків. Ейфорія від тих рішучих змін, які відбувалися у країні, на деякий час захопила й Пастернака. В його автобіографічній повісті «Охоронна грамота» сказано про цей період: «Я бачив літо на землі, яке немовби не впізнавало себе, природне і доісторичне, як у одкровенні…» В ранній період Пастернак навіть написав овіяний романтикою вірш «Кремль у буревій 1918 року», в якому зображений образ червоного Московського кремля, як символ нового життя, як корабель, спрямований у майбутнє. Формою, яка найбільш точно відповідає масштабові величних змін, викликаних до життя революцією, як гадає в цей час Пастернак, може бути лише велика епічна форма. Він пише кілька поем “Висока хвороба”. “Дев’ятсот п’ятий рік”, “Лейтенант Шмідт”, незакінчений роман у віршах “Спекторський”, в яких революція постає як логічна частка історичного шляху не тільки Росії, але й усієї Європи. Втім, “революційні” ілюзії в творчості Пастернака не були надто тривалими. Якщо на початку своїх роздумів над революцією він високопарно заявляв: “…я звик бачити в революції хімічну особливість нашого повітря, стихію і елемент нашого історичного дня”, то пізніше він у різко критичній формі відгукнеться про свої “революційні” творчі пошуки: “Об цю стіну необхідно було вдаритись”. Слід зауважити, що в усіх цих творах, незважаючи на спроби виправдати революцію, Пастернак, вступаючи у протиріччя з пролетарською доктриною, заперечував насильство як шлях досягнення дкларованих революцією ідеалів. З іншого боку, навіть такі, революційні, з погляду самого поета твори, викликали не надто схвальні відгуки в офіційній критиці. Так, за поему “Лейтенант Шмідт” критика дорікала поетові, що у творі він «…суспільно-значущу тему революції знизив до ліричної оповіді про приватну долю ліричного героя».

З середини 1930-х років і до кінця життя важливим елементом творчого життя Пастернака стала перекладацька діяльність. Він перекладає сучасну і класичну грузинську поезію, трагедії В.Шекспіра (“Отелло”, “Гамлет”, “Король Лір”, “Макбет”, “Ромео і Джульєтта”), “Фауста” Гете та багато інших творів. Паралельно виступає і як літературний критик. В книзі автобіографічної прози “Охоронна грамота”, що стала своєрідним підведенням літературних підсумків за два попередні десятиліття творчості, Пастернак формулює свою позицію в мистецтві, свої уявлення про місце поета у світі, ілюструючи основні положення описом власної біографії і долі В.Маяковського, як поета-сучасника, найбільш близького йому по духу. Водночас, магістральним напрямком творчого розвитку Пастернака продовжує залишатися лірика. В 1922 році світ побачила третя віршова збірка Пастернака “Сестра моя – життя”, яке зробила його ім’я відомим усій Росії. У віршах книги, як і в поемах, відбились враження поета від російської революції, але в доволі специфічній формі, яку пізніше сам Пастернак назвав “інтимізацією історії”. Зовні віршові цикли збірки нагадують ліричний щоденник, в якому провідне місце займають теми кохання, природи і творчості і майже не виявлені конкретні прикмети історичного часу. Однак, сам Пастернак стверджує, що висловив у цій збірці “усе, що тільки можна дізнатись про революцію набільш загадкового і невловимого”. Автор відтворює життя людей і природи, але немовби через їх асоціативну приналежність до грандіозних історичних змін, з якими асоціюється революційна стихія. Водночас зміст збірки має й більш узагальнений, філософський сенс. Як про це свідчить вже назва збірки, поет говорить про бажання зрозуміти і осмислити життя, готовність прийняти його, поріднитись з ним, зробивши його частиною власної біографії. Назва збірки, як і її зміст, співвідносяться з вченням Францізска Ассізського, що стояв біля витоків італійського Відродження. Його ідеї про спорідненість і співпереживання усьому сущому були близькі і Пастернакові. Тематично збірка перекликається й з віршем Верлена “Мудрість” (“Життя негарне, але воно твоя сестра”). Знайдена у збірці поетична формула “сестра моя – життя” залишалася провідною і для подальших творчих пошуків поета. В 1932 році з’явилася нова поетична збірка Пастернака “Друге народження” , яка вже самою своєю назвою, запозиченою із заключного у збірці “Поверх бар’єрів” рядка вірша “Марбург”: “Я можу назватись Народженим вдруге” - засвідчила зміни у творчих пріоритетах поета і його перехід до нової художньої манери. Настанова на нові принципи творчості в жодному разі не означала відмови від корінних для поетики Пастернака засад, зокрема вишуканості і новаторської спрямованості його художньої форми. Але поряд з настановою на художню досконалість віршової форми Пастернак ставить тепер вимогу більшої чіткості та зрозумілості поетичного вираження, намагаться уникати надмірної ускладненості змісту, що часто була притаманна віршам його попередніх збірок. Наскрізні теми збірки “Друге народження” - це смерть (один з головних віршів збірки – “Смерть поета” – відгук на самогубство Маяковського, однойменний з віршовим відгуком Лєрмонтова на загибель Пушкіна), утопічна віра в справедливість соціалістичного ладу, але, разом з тим, і інтуїтивне передчуття грозових змін, які назрівають в соціально-політичній атмосфері життя країни. В критичних відгуках на нові поетичні збірки Пастернака майже одностайно відзначалось зростання його художньої майстерності, але одночасно чим далі, тим більш різко зауважувалась його аполітичність, за якою в окремих критичних висловлюваннях прочитувалась готовність за найпершим сигналом розпочати справжнє ідеологічне цькування поета. Але влада допоки зберегала мовчання.

_____________________________________________________________________________________

“Я один, повсюди лицемірство...” Творчість Б. Пастернака 1941-1960 років.

Після “Другого народження” в поезії Пастернака виникла доволі довга, майже в десять років творча пауза, яка закінчилась лише з початком Другої світової війни. Ахматова пригадувала, як в червні 1941 року Пастернак зателефонував їй: “Я написав Дев’ять віршів. Зараз прийду читати”. І прийшов. Сказав: Це тільки початок – я розпишусь”. Вірші, які Пастернак знову почав писати після довгої перерви, разом з циклом “Вірші про війну” увійшли до його нової поетичної збірки “На вранішніх потягах”, яка побачила світ у 1943 році. Вірші цього періоду перебувають переважно в колі традиційної для творчості Пастернака тематики (природа, кохання, мистецтво і покликання митця) і спрямовані на переборення ускладненості художньої форми, притаманної ранній ліриці поета.З початком Другої Світової війни Пастернак пише вірші, статті на воєнну тематику, збирається написати п’єсу про оборону Москви. В жовтні 1941 року він евакуюється до Чистополя на Камі, а в 1943 році повертається до Москви, звідки в складі письменницької бригади виїжджав на фронт, під Орел. Його вірші з’являлись у літературних збірках, газетах «Красная звезда» і «Красный флот». Створені в евакуації вірші “Зима наближається”, “Оживаюча фреска”, “Переможець”, “Весна” становлять ліричний цикл, в якому постає образ поета як гуманіста і патріота. В 1945 році з’явилася нова поетична збірка Пастернака “Вранішній простір”.

Паралельно віршовим пошукам з 1946 року Пастернак, за його власними словами, починає працювати над “великою прозою”, робота над якою триватиме 10 років і виллється восени 1956 року у роман під назвою “Лікар Живаго”, в якому, за словами одного з критиків, поет немовби пережив “третє народження” і категорично заперечив тезу про революційне перевлаштування світу. Головний герой його роману зауважує: “Я був настроєний надзвичайно революційно, а тепер думаю, що насильництвом нічого не вдієш. /.../ “Коли я чую про переробку життя, я втрачаю владу над собою і впадаю у відчай. /…/ Матеріалом, речовиною життя ніколи не буває. Воно саме є началом, що безперервно себе оновлює, вічно себе перероблює, воно набагато вище від наших з вами тупоголових теорій”. Світоглядною альтернативою революційній ідеології для Пастернака тепер виступає християнське віровчення, надзвичайно сильне захоплення яким він переживає, починаючи з 40-х років, і яке позначається на його творчості появою численних релігійних мотивів, що пронизують і вірші і прозу Пастернака цього періоду.

Головний герой роману – лікар, філософ і поет Юрій Андрійович Живаго, постать якого уособлює трагічну долю російської інтелігенції доби революцій, змальований на тлі катастрофічних історичних зламів, що переживала Росія в першій половині ХХ ст. Критики вважають “Лікаря Живаго” своєрідною духовною автобіографією Пастернака, в якій він висловив свою остаточно сформовану ідейну позицію. Як і у віршах Пастернака, в романі порушуються вічні теми: природа, революція, мистецтво, кохання, філософія, історія і сучасність. “В романі Пастернака, - писав академік Д.Ліхачов, - перехрещуються усі лінії його творчих настанов: на повернення до дитячої безпосередньості погляду на світ, до вияву природності життя, до спроможності літературних традицій відкривати невідкрите. Зійшлись притаманні його творчості прагнення прози до поезії, і поезії до прози. В повній мірі виявились і світоглядні засади Пастернака: його переконаність в справжній цінності сили духу і внутрішньої свободи людини, яка завжди залишається собою і не підпорядковується тиранії сильної волі – власної або чужої. Відбилось й розуміння людської історії як частини природи, в якій людина приймає участь поза своєю волею, і вищої краси дійсності в художній творчості”. Сам Пастернак так визначав задум свого роману: “Я хочу подати історичний образ Росії впродовж останнього сорокап’ятиліття, і водночас ...цей твір буде вираженням моїх поглядів на мистецтво, на Євангеліє, на життя людини в історії і на багато чого ще. /.../ Загальна атмосфера твору – моє християнсво”. До роману доданий цикл з 25 віршів, написаних Юрієм Живаго, що насичені євангельськими картинами і релігійною символікою, яка приховано або й явно співвіднесена з біографічними обставинами та особливостями світогляду Живаго та його автора.

Виключно важливе місце в циклі віршів, доданих до роману, займає твір під назвою “Зимова ніч”. Зміст вірша у формі спогадів головного героя інтерпретує один сюжетних епізодів роману і одночасно має більш узагальнений, філософський сенс, який розкривається через протиставлення двох наскрізних образів: запаленої під час любовного побачення на столі свічки і снігової круговерті, що огортає за вікном землю. Образ свічки сприймається як усталена в поетичному вживанні метафора людської душі, а полум’я свічки символізує духовне горіння людини, світлі начала її душі, глибину її духовних поривань і пошуків. Людське життя асоціативно співвіднесене з сніговою круговертю, в якій на схрещенні двох людських доль спалахує вогонь духовного взаємопорозуміння. Звертає на себе увагу майстерність, з якою поет використовує у вірші прийом художньої деталі. Як відомо, поняттям "художня деталь" в практиці аналізу твору прийнято позначати такі деталі, які або найбільш влучно і характерно підкреслюють загальний смисловий колорит створюваного образу, або постійно супроводжують даний образ в сюжеті твору (такі деталі ще інакше називають лейтмотивами), або у символічний чи якійсь іншій смисловій формі узагальнюють ідею зображуваного. Символічний образ запаленої свічки, що рефреном проходить через увесь вірш, підсилює його емоційну виразність і водночас метафорично розкриває головну думку твору.

Цензура заборонила до друку роман Пастернака “Лікар Живаго”. Після того, як в 1957 році роман був опублікований на Заході, а ще через рік письменнику була присуджена за нього Нобелівська премія з літератури, навколо постаті Пастернака і його роману розгорнулося безпрецедентне за масштабами (як на післясталінські часи) ідеологічне цькування. Письменник був змушений відмовитись від премії і все одно його було виключено із Спілки письменникі СРСР. Партійні кола ініціювали численні колективні збори і масові виступи у пресі звичайних громадян, після яких хрестоматійною стала цинічна фраза: “Я, звичайно, Пастернака не читав, але...” Терпець влади увірвався лише тепер, але хмари згущалися над Пастернаком, починаючи ще з 30-х років, коли поет відкинув вимоги підпорядкувати свою творчість “соціальному замовленню”, відмовився підписувати листи з вимогами смертної кари діячам культури та політики, намагався вступитися за В.Мейерхольда, а пізніше – за А.Ахматову. В 1939 на Пастернака в НКВС була заведена справа і лише з волі Сталіна і відомих лише йому одному політичних міркувань, поет не поплатився життям за свої ідологічні” прорахунки”. Гірким пророцтвом прозвучали рядки з віршів головного героя роману “Лікаря Живаго”: “Та готовий вже порядок дійства, І не відвернути німоти. Я один, повсюди лицемірство...”, що дивним чином виявились спрямованими на долю не лише героя роману, але й його автора. “Десь там воля, свтло, люди, Я ж – мов звір у хащині: Оточили звідусюди, І не вирватись мені”, - відгукнувся Пастернак на присудження йому Нобелівської премії. В несприятливій морально-політичній атмосфері, попри переслідування і цькування, Пастернак продовжує писати, наслідком чого стає поява віршової збірки “Коли розгуляється” – останньої у творчості поета. Творчий задум цієї книги сам пастернак пояснював так: “Я думаю про життя абсолютно чітке. Список його дійових осіб – Бог, Жінка, Природа, Покликання, Смерть. /.../ Ось справжні співучасники, друзі, співрозмовники”. В якійсь мірі остання збірка стала й продовженням життєвстверджувальної філософії, заявленої у більш ранній збірці Пастернака “Сестра моя – життя”.

Остання книга Пастернака стала своєрідним підсумком основних ідей та мотивів усієї його творчості. “Картини і теми цієї книги, як вказував син поета, Євгеній Пастернак, - осяяні світлом і досвідом пережитого, відчуттям наближення кінця і вірності обов’язку, радісним і сповненим гідності усвідомленням незакінченості шляху. Пастернакові хотілось знайти і виділити в теперішньому життєздатні моменти близького майбутнього, оскільки, на його думку, вірно усвідомлене теперішнє це вже й є майбутнє”. Одним з програмних творів збірки є вірш “У всьому хочу я дійти самої суті...”, який представляє яскравий взірець філософської лірики Пастернака. Філософська лірика – це вірші, що містять роздуми поета над вічними питаннями та цінностями буття. Лірика Пастернака завжди була звернута до кореневих основ буття людини і світу, до складної діалектики взаємозв’язків між усім сущим. У вірші поет говорить про свою відкритість світу, про почуття єдності з ним. Тільки за цієї умови, на його думку, поет зможе розкрити таємниці життя, дійти “у всьому ...самої суті”, глибинної основи. Тільки за цих умов і може відбутися “справжнє диво” народження мистецтва.

Останні вірші Пастернака, незважаючи на важку атмосферу і політичну задуху, в якій вони писалися, сповнені світлої віри в кінцеву перемогу світла і істини:

Але майже край могили

Вірю – надійде пора,

Ницості і злоби силу

Подолає дух добра.

__________________

Запитання і завдання:

s Простежте основні етапи творчої еволюції Б.Пастернака.

s Охарактеризуйте коло тем, уподобаних Пастернаком. Чому, на вашу думку, у своїй творчості він мало звертався до соціально-критичної тематики? Розкрийте проблематику роману Пастернака "Лікар Живаго". Прокоментуйте його автобіографічну основу, звязок з лірикою поета.

s В зв’язку з яким літературним напрямком відбувалося становлення Пастернака як поета? Як далі еволюціонували його художні погляди? Чому лірику Пастернака називають філософською? Що відрізняє її від лірики вже відомих вам поетів «срібного століття»?

s Як ви розумієте сенс слів Мандельштама, який говорив, що поезія Пастернака очищує горло, зміцнює дихання, оскільки містить у собі лікувальні властивості?

s Визначте основні прийоми поетичного стилю Пастернака.

_______________________________

“Цей лютий! Час для сліз і віршів...”

s Як наголошується у вірші тема поезії?

s Що становить фактичне тло сюжету твору? Що символізує створена у вірші картина весни?

s Як світ природи співвідноситься у вірші із світом поезії? Що служить підставою для встановлення образних аналогій? Які фарби домінують у вірші? Як чорний колір зв’язує природні і поетичні процеси? Доберіть відповідні приклади з тексту твору. Якими додатковими смисловими відтінками може бути аргументований зв’язок між природними і поетичними образами вірша?

__________________

“Визначення поезії”

s Чому говорячи про поезію, автор запобігає до асоціативного способу її зображення?

s Як би ви інтерпретували смислову спрямованість вірша Пастернака?

s Що означає у ньому мотив солов’їного співу? На що асоціативно вказує образ зоряного неба? Якою, зрештою, бачиться поезія ліричному героєві вірша?

____________

“Зимова ніч”

s Охарактеризуйте центральний образ вірша? Як ви розумієте його філософсько-символічну суть?

s Як у вірші розкривається тема кохання? Як вона співвідноситься з темами запаленої свічки і завірюхи?

s Чи можна вважати образ запаленої свічки метафорою людської душі? Що в такому разі символізує полум’я свічки?

______________________________

У всьому хочу я дійти самої суті...”

s Розкрийте зміст вірша. Чому його можна вважати “програмним” для творчості Пастернака?

s Охарактеризуйте головні мотиви вірша, визначте їх філософський сенс.

ЛАТИНСЬКА МОВА (для неспеціальних факультетів) / Ревак Н.Г., Cулим В.Т.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

ЛНУ імені Івана Франка

Львів 2006

ББК: 81.470я73

УДК: 811.124(075)

Р 32

Ревак Н.Г., Cулим В.Т. Латинська мова (для неспеціальних факультетів) 2-ге вид., виправлене і доповнене. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 415 с.

У підручнику стисло викладено основи фонетики, морфології, синтаксису і словотвору латинської мови. Подано таблиці відмінкових закінчень іменників та особових закінчень дієслів. Для закріплення граматики вміщено навчальні адаптовані тексти і вправи, які розвивають та поглиблюють теоретичні знання.

Наведено латинські прислів’я і крилаті вислови, які мають відповідники у сучасних європейських мовах, а також латинсько-український та українсько-латинський словники.

Для студентів неспеціальних факультетів університетів, коледжів, ґімназій та ліцеїв.

Рекомендувала до друку Вчена Рада Львівського національного університету імені Івана Франка.

Протокол № 11/3 від 27.03.2002 р.

Рецензенти: Р.О. Домбровський, канд.філол. наук, доцент,

завідувач кафедри класичної філології ЛНУ

імені Івана Франка

Р.П. Зорівчак, доктор філол. наук, професор, завідувач кафедри перекладознавства та контрастивної лінгвістики ЛНУ імені Івана Франка

А.О. Содомора, канд. філол. наук, доцент кафедри класичної філології ЛНУ імені Івана Франка

Е.В. Швед, канд. філол. наук, доцент, завідувач кафедри класичної і румунської філології Ужгородського національного університету

Редактор: Мирослава Прихода

ISBN 966-96073-2-9 © Ревак Н., Сулим В., 2005

© ВМГО «Поділля-2000»

Читайте також:

1. ЛАТИНСЬКА МОВА
2. ЛАТИНСЬКА МОВА (для неспеціальних факультетів) / Ревак Н.Г., Cулим В.Т.
3. Латинська мова у Львові
4. Україна та Латинська Америка (Аргентина, Бразилія, Мексика, Куба, Чилі): становлення відносин співробітництва

Переглядів: 847