• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ergo age, terrae

Píngue solúm primís extémpl(o) a ménsĭbus ánni

Fórtes ínvertánt tauri.

Отже, до справи!

Нехай негайно з перших місяців року сильні воли перевертають родючу землю.

(Georgĭca. Vergili., liber І, v. 63–64)

На сусідньому барельєфі – напис: Aestas (літо).

Át rubicúnda Cerés medió succíditur aéstu

Ét medió tostás aestú terit área frúges.

І зрізається в середині літа золотисте колосся,

І молотиться на тоці в цю пору сухе зерно.

Далі бачимо барельєф із Сатурном і напис: Autumnus (осінь). Тут зображено збір винограду і написано:

΄Et variós ponít foetús autúmnus et álte

Mítis in ápricís coquitúr vindémia sáxis

І приносить осінь різноманітні плоди,

І дозріває солодкий виноград високо на сонячних пагорбах.

(Georgĭca. Vergili., liber ІІ, v. 521-522 )

Останній барельєф із написом: Hiems (зима):

Frígorĭbús parto ágricolaé plerúmque fruúntur

Mútuaque ínter sé laetí convívia cúrant.

Взимку селяни переважно насолоджуються зібраним урожаєм,

І, втішаючись між собою, турбуються про спільні бенкети.

(Georgĭca. Vergili., liber І, v. 300-301 )

На четвертому поверсі під капітеллю лівої пілястри зображений лелека і написано:

Nuntiat ver. – Сповіщає весну, а під капітеллю правої пілястри – Redūcit hiĕmem. – Відводить зиму.

Латинські написи є і на сучасних будинках. Вхідні двері будинку на вул. Парковій,14, прикрашає барельєф із зображенням воїна, а над барельєфом – напис:

Inimīce, praeteri hanc domum!

Недруже, обминай цей дім!

На вул. М.Конопницької, 3, на будинку, збудованому вже у ХХ ст., між вікнами другого і третього поверхів є п’ять таблиць з латинськими сентенціями із першого афоризму старогрецького лікаря Гіп­пократа (460–370 рр. до н.е.):

Vita brevis. – Життя – коротке.

Ars longa. – Мистецтво – вічне.

Occasio praeceps. – Випадок швидкоплинний.

Experientіa fallax. – Досвід обманливий.

Iudіcium difficĭle. – Судження важке.

Гіппократ вважав, що опанувати мистецтво не можливо протягом всього життя. І.Франко цей вислів трактував так:

Життя коротке, та безмежна штука

І незглибиме творче ремесло.

Уздовж фасаду бібліотеки технічної літератури на вул. Професорській, 1 є напис: Hic mortui vivunt et muti loquuntur. – Тут живуть мертві і німі розмовляють.

На головному корпусі національного університету «Львівська політехніка» (вул. С.Бандери, 12) читаємо: Littĕris et artĭbus. – Для науки і для мистецтв (Наукою і мистецтвами).

На головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Університетська, 1) написано: Patriae decŏri, civĭbus educandis. – Для слави батьківщини і виховання громадян. Головний корпус університету збудував у 1877–1881 рр. архітектор Ю.Гохберґер. У другій половині ХІХ ст. Львів став столицею Галицького намісництва Австро-Угорщини, тому поряд з іншими установами тут було споруджено будинок Галицького сейму. Відповідно до призначення і уявлень того часу, йому надано величного вигляду, для чого використано форми архітектури італійського ренесансу. Особливо парадно оформлений центральний ризаліт з відкритою лоджією, який поєднує другий та третій поверхи. Його високий атик завершується скульптурною групою з алегоричними постатями Галичини, Дністра та Вісли, а внизу, обабіч входу, розміщено групи «Освіта» і «Праця».

Університет у Львові було засновано 1661 року. До сучасного Львівського національного університету імені Івана Франка – він пройшов дуже складний шлях: історія його розвитку становить частину історії українського народу, української історії. Університет функціонував в умовах феодальної Польщі (до 1772), Австро-Угорської монархії (до 1918), буржуазної Польщі (1939). Мовами викладання у ньому були латинська, німецька, польська.

Коли Львів став частиною УРСР, Університет було названо Львівським державним університетом, а мовою викладання стала головно українська мова. 8 січня 1940 року Університетові присвоєно ім’я великого українського письменника і вченого – Івана Франка.

11 жовтня 1999 року Університетові надано статус національного.

У читальній залі наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, що на вул. Драгоманова, 5, читаємо такі написи:

Праворуч:

1. Dux atque imperātor vitae mortalium anĭmus est. – Душа – пол­ководець і володар життя людей;

2. Labor omnia vincit (Vergilius Maro). – Праця перемагає все (Верґілій Марон);

3. Doctrīna est fructus dulcis radīcis amārae. – Наука – солодкий плід гіркого кореня;

4. Ab omnĭbus libenter disce, quod nescis. – Охоче вчися від усіх того, що не знаєш.

Ліворуч:

1. Felix, qui potuit rerum cognoscĕre causas. – Щасливий, хто зумів розпізнати причину речей;

2. Sapientia sola libertas est. – Єдина свобода – мудрість;

3. Duābus alis homo sublevātur a terrēnis: simplicitāte et puritāte. – Людина піднімається над земним за допомогою двох крил: простоти і чистоти;

4. Ego sum, qui doceo homĭnem scientiam. – Я є той, хто навчає людину знань.

В Університеті здавна викладали філологічні дисципліни, серед яких була і класична філологія. У Львівському університеті працювали вчені зі світовими іменами: Л.Цвіклінський, Т.Сінко, С.Вітков­ський, Р.Ґаншинець, Є.Ковальський, Є.Мантейфель, Є.Курилович та інші. З часом Львівський університет перетворився у центр науково-дослідної роботи, де набували відповідних знань фахівці з проблем античності.

У Львові було засновано журнал філологів-класиків «Eos», професор Р.Ґаншинець редаґував журнали з античності «Kwartalnik klasyczny», «Filomata», «Palaestra».Упродовж 1953–1964 рр. на кафедрі працював грецист із світовим іменем С.Я.Лур’є. Тут вийшли друком його ґрунтовні праці «Незмінювані слова у функції присудка в індоєвропейських мовах», «Мова та культура Мікенської Греції», «Основи історичної фонетики грецької мови», що збагатили світову класичну філологію, тут він працював над своїм «Демокрітом».

У 60-х роках XX ст. з’являються переклади Михайла Білика «Енеїди» Верґілія та «Роксоланії» С.-Ф.Кльоновича. Юрій Мушак переклав байки Езопа, комедії Плавта, окремі латиномовні твори Т.Прокоповича.

Чільне місце у діяльності кафедри посів відомий учений та перекладач Йосип Кобів. Професор увійшов в історію української класич­ної філології як засновник наукової школи, що опрацьовувала граматичну спадщину античних дослідників мови. У перекладі Й.Кобіва вийшли «Поетика» Арістотеля, промови Демосфена і Ціцерона, повість про Херея і Каллірою, діалоги Платона, «Сатирикон» Петронія, «Метаморфози або Золотий осел» Апулея, «Місто Сонця» Т.Кампанелли, «Листи темних людей», «Утопія» Т.Мора, «Паралельні життєписи» Плутарха, Кодекс Канонів Східних Церков та багато інших творів. Йосип Кобів багато років був редактором наукового збірника «Питання класичної філології».

Професор Роман Оленич у 70–90-х роках XX ст. досліджував історію античного мовознавства. Він автор монографії «Прісціан і антична граматика» (1973), що стала важливим етапом у вивченні граматичної спадщини античних мовознавців.

Предметом наукових зацікавлень професора Віталія Маслюка є антична теорія художньої мови та її вплив на розвиток теорії літератури в Україні у XVII – першій половині XVIII ст. 1983 року вийшла друком його монографія «Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні». В.Маслюк має чималі здобутки і в галузі художнього перекладу. Він переклав твори: «Портрети» Лукана, «Дафніс і Хлоя» Лонга, «Пісню про зубра» М.Гусовського та інші.

Чимало випускників кафедри класичної філології стали відомими перекладачами з античних мов, зокрема Андрій Содомора (член НСПУ). Він опублікував переклади таких творів: комедій Арістофана (1980), творів Горація (1982), «Метаморфоз» Овідія (1985), «Про природу речей» Лукреція (1988), трагедій Софокла (1989), Есхіла (1990), Евріпіда (1993), «Любовних і скорботних елегій» та «Мистец­тва кохання» Овідія (1999), «Моральних листів до Луцілія» Сенеки (1999), «Розрада від філософії» С.Боеція (2002). Як письменник він є автором книжок «Жива античність» (1983), «Наодинці зі словом» (новели, 1999), «Під чужою тінню» (роман-есе, 2000), «Сивий вітер» (2002), «Лініями долі» (2003).

GAUDEĀMUS (ВЕСЕЛІМОСЬ!) CARMEN SCHOLASTĭCUM

Середньовічна студентська пісня, студентський гімн

Слова пісні приписують студентам Гейдельберґу чи Сорбонни. Канонічний текст підготував мандрівний поет Кіндлебен 1781 року. На ноти поклав цей текст нідерландський композитор XV ст. Жан Оккенгейм. П.І.Чайковський переклав мелодію для чотириголосого чоловічого хору з фортеп’яно.

Цю пісню тепер співають на святах і зустрічах студенти усього світу. Це своєрідний символ студентства, молодості.

ПЕРШЕ ЗАНЯТТЯ (LECTIO PRIMA) Фонетика Латинський алфавіт (Alphabētum Latīnum)

Scienta potentia est Знання – сила

Творцями фонетичного письма вважають фінікійців. У ІХ ст. до н.е. фінікійське письмо запозичили греки, які внесли до фінікійського алфавіту істотні доповнення – графеми для позначення голосних звуків.

До кінця V ст. до н.е. у Греції сформувались дві алфавітні системи: східна, як основа грецького алфавіту, і західна (халкідська), яка через етрусків стала основою латинського алфавіту. З часом графеми зазнали змін і до І ст. до н.е. набули вигляду, що відомий як латиниця, і яким досі користується більшість народів.

З уваги на те, що латинська мова тривалий час функціонувала на території Європи поряд з національними мовами, вона зазнала їхнього впливу. Цей вплив позначився на читанні латинських текстів. Існує два види вимови: перший прагне відтворити деякі особливості вимови класичної латини, другий – відображає середньовічну латинську вимову і за традицією – найпоширеніший у практиці викладання.

Латинський алфавіт класичного періоду складається з 24 букв.

Переглядів: 768