Щедрість: Ваша свіча не гасне, коли від неї запалюються інші. Все, що не віддане — втрачене.
«Радість людині — добродійність його»
Щедрість Божа дає нам можливість бути господарями у цьому світі живої природи, щоби своїм життям і стараннями вінчати Божу Премудрість, бо Господь людину сотворив, як вінець всієї природи. І сам стався подібним до людини. Прийшов на землю, зростав в ласці у Бога і в людей. І він своєю мудрістю нас навчає, як ми маємо сприймати мудрість Божу заявлену в його Слові, його ділах, в історії Старого і Нового завітів…
Щедрий заєцьУкраїнська народна казка
Жили собі заєць та зайчиха. А в них було п’ятеро зайченят. От одного разу взяв заєць мішок і пішов шукати, чим нагодувати зайченят. Ходив, ходив і знайшов яблуньку, на якій росло багато яблук. Нарвав заєць мішок яблук та й поніс додому.
Йшов, йшов він, а назустріч йому білочки. Дізналися, що зайчик яблука несе, та й просять, щоб і їм дав. Зайчик поділився. Далі зустрів козу і теж поділився з нею яблуками. Потім зустрів ведмедика, крота і їм також дав яблук. Аж тут назустріч йому летить ворона і теж просить яблук. А мішок уже пустий. Вернувся заєць назад до яблуньки. А ворона всьому лісові розказала, що в зайчика дітки голодні сидять, а він усім пороздавав яблука. Прийшов вухань до яблуньки та й давай трусить. А під деревом спав вовк. Він схопився і погнався за зайцем. Ледве утік заєць. Іде додому ні з чим, думає, чим діток годувати. Відчиняє двері, а там повний дім їжі. Кізочка принесла капусти, білочка горішків, ведмідь — меду, а кріт — бурячків і моркви.