• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Урок 26 Працюємо сумлінно

Сонечко та дощик Павло Грабовський

Якось сонечко казало:

-Буду все собі світити! –

Почув дощик: - Пуття мало,

От я краще буду лити!

- З тебе людям холод, сльота, -

Каже сонечко і слуха.

Відрік дощик: - не робота,

Як почнеться і посуха.

Зазмагались. – Хто все плодить:

Груші, сливи, огірочки?

- А без мене, - дощ доводить, -

Враз пов’януть всі садочки!

Так сперечались довгенько

І на тому покінчили,

Щоб робити звичайненько

Їм обом як перш робили.

Кожна людина з дитинства привчає себе до праці. Тоді життя її стає яскравим і цікавим. Звичайна людина, яка любить працю, та ще й з розумом діє, точно бідувати не буде. У неї буде лад і на роботі, і в дворі, і в хаті... Я точно не знаю, можливо просто наша лінь нам заважає помріяти, почитати, присвятити більше часу улюбленій справі… Проте в будь-якому випадку впевнена, що наші проблеми зазвичай є продуктом наших же дій або бездіяльності.

У нас як народу не так часто буває шанс доводити свою життєву мудрість. Все в наших руках і головах. Бачиш, що сусід дурень, то не будь байдужим і лінивим - зроби, щоб він своєю дурістю не заразив іншого сусіда! Тільки таким чином наша мудрість і працелюбність стане не міфом, а доведеною нашими діями реальністю…

Тепер ти станеш Учнем Людським Василь Сухомлинський

Дала мати синові паперові картки з буквами — від А до Я. Прочитала букви й сказала:

— Вчи, сину. Вивчиш азбуку — читати навчишся. Умітимеш читати — Учнем Людським станеш. Станеш Учнем Людським — з кожним днем розумнішатимеш.

Почав син учити азбуку. Та сталося якось, що найбільше сподобалась йому буква "я". Читає її й читає. Мати каже йому:

— Читай, сину, інші букви. Я — це остання буква. Але синові не хочеться братися за інші букви.

— Я, я, — говорить він матері, і здається йому, що немає на світі кращого слова.

— Що нам світить і гріє? — питає мати.

— Я, я, — відповідає син.

— Що дає життя спраглій землі?

— Я, я! — відповідає син.

Злякалася мати: той, хто любить себе, хто милується собою, не може бути й найменшим листочком на гіллястому дереві людського роду.

Як же врятувати сина?

Уночі, коли син заснув, узяла вона картку з буквою "я" та й сховала. Прокинувся син, став пригадувати свою наймилішу букву, та не пригадає ніяк.

Почав син учити букви: а, б, в, г — і до кінця... Власне, всі букви. Тоді і "я" пригадалось, — але тепер воно стало маленьке — маленьке й сором'язливе.

— Що нам світить і гріє? — питає мати, коли син вивчив усю азбуку й навчився читати.

— Сонце, — відповідає син.

— Що дає життя спраглій землі?

— Дощ, — відповідає син.

— Тепер ти став Учнем Людським, — каже мати.

Для того, щоб полюбити будь-яку працю, слід запитати себе: «Навіщо я це роблю?» Завжди легше працювати, коли знаєш, для чого чи для кого ти це робиш. Яким би не було доручення – великим чи маленьким – намагайся підходити до роботи сумлінно.

Мудра людина розуміє, що без праці неможливо досягти певної мети, що чесна праця приносить користь іншим і собі, і водночас є джерелом радості та щастя.

Хто ж муруватиме печі Василь Сухомлинський

Настала осінь. Треба топити, холодно в хаті. Тарасикова мати розтопила в печі, але дрова не горіли.

— Піч треба полагодити, — каже мати. — До діда Трохима піду.

Дід Трохим був єдиний у селі чоловік, що умів мурувати й лагодити печі.

Тарасик із повагою й острахом дивився на велику дідову бороду. Дід простукав ручкою кельми стінки слабої печі й сказав:

— Ця піч не грітиме, скільки не лагодь. Другу треба мурувати.

Мати й Тарасик винесли на подвір'я цеглу, печі не стало. Дід Трохим став класти нову, Тарасик йому допомагав.

— Діду, це правда, що ніхто, крім вас, не вміє у нашому селі піч мурувати?

— Правда, сину, — каже дід Трохим.

— А як вас не стане?

— Не стане — нікому буде й цеглину покласти. Тарасик довго сидів зажурений. Потім підходить до діда Трохима й просить:

— Діду, навчіть мурувати піч...

Як Микита став працьовитийВасиль Сухомлинський

Микита був дуже ледачий. Не хотів як слід працювати та й одержав з граматики двійку.

Дали Микиті роботу на літо. Поклав він на столі підручник та й зітхнув тяжко. Треба виконати двісті вправ. Хіба ж таку роботу зробиш!

Минув день, минув другий, минув третій. Ось і тиждень минає, а Микита щодня тільки гляне на книжку та й зітхне тяжко-тяжко.

Втомився хлопець від неробства. Сидить і дивиться у вікно. А за вікном під водостічною трубою стоїть порожнє відро. І в нього з труби капає вода — крапля за краплею.

Нічого робити Микиті, сидить біля вікна цілий день та все дивиться, як вода капає.

А ввечері вийшов, дивиться, а вже піввідра накапало. Наступного ранку було повне відро.

Здивувався Микита: виходить, із маленьких краплинок може назбиратися повне відро води! Зітхнув тяжко та й відкрив граматику і зошит відкрив.

Хто найкращий майстер на землі Василь Сухомлинський

Це було дуже давно. В одному селі на Україні дівчата й жінки надумали показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона створила своїми руками: вишитий рушник, мережива, полотно, скатертину, одежу.

І от у неділю всі дівчата й жінки прийшли на майдан. Принесли силу чудових речей. У дідів та бабусь, яким громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбігались: так багато було талановитих дівчат і жінок. Дружини та доньки багачів принесли гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мережані занавіски, на яких були вив'язані дивовижні пташки.

Та переможницею несподівано для всіх стала дружина одного бідняка — Марина. Вона не принесла ні рушника, ні мережив, хоч усе це вона уміла прекрасно робити. Вона привела п'ятирічного сина Петруся, а Петрусь приніс жайворонка, якого він сам вирізав із дерева. Підніс Петрусь жайворонка до вуст — і заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі стояли на майдані, затамувавши дух, а над майданом, у блакитному небі, співав справжній, живий жайворонок, приваблений співом із землі...

Переглядів: 1587