Олеся та Богданко впродовж вечора кілька разів телефонували одне одному: радилися, як виконати домашні завдання.
- Олесю, чи написала ти твір з української мови про день, сповнений нашими добрими вчинками? - спитав Богдан.
- Це завдання виявилося для мене найпростішим, - не без гордощів відповіла дівчинка. - Я написала про вчорашній день, послухай: «Добрі справи витрушувалися, як з чарівної торби, - самі собою. Я легко прокинулася й без нагадування застелила ліжко, швидко дісталася до школи, була уважною на всіх уроках; після школи виконала всі домашні завдання, почитала додатково, поскладала іграшки, не засиджувалася біля телевізора та вчасно лягла спати».
- А де ж тут добрі вчинки? - здивувався Богдан. - Адже все, про що ти написала, стосувалося тебе самої, а не інших людей.
- Чому тільки мене? - не погодилася Олеся. - А моя мама? Вона була дуже задоволена цим днем. Сказала, що я добра дівчинка.
ü Чи однаково зрозуміли поняття «вчинок» наші герої?