Кредитний моніторинг та його складові

Розділення ризиків має місце у тому разі, коли сума за планованим або укладеним кредитним договором ділиться на «однорідні» частини між кількома кредиторами. Розділення ризиків використовується, як правило, при операціях надання дуже великих кредитів, оскільки в цих випадках розмір окремого кредиту часто перевищує можливості банку-кредитора, а значить і його готовність взяти на себе відповідний ризик. Крім того, існують певні обмеження на видачу великих кредитів, у яких допустима сума кредиту ставиться в залежність від власного капіталу банку, змушуючи цим банк до створення консорціуму для видачі кредиту.

Крім можливості зменшення наданої суми консорціальні (синдиковані) кредитидають змогу банкам проводити кредитування таких позичальників, з якими банки не змогли б працювати поодинці (поєднання високої прибутковості зі значними ризиками).

Нарешті, ініціатором розділення ризиків може бути банк, якщо він у принципі міг би самостійно надати позичальникові необхідну суму, але із стратегічних міркувань керівництво банку вважає вигіднішим здійснити видачу синдикованого кредиту, сподіваючись у майбутньому бути запрошеним для участі в наданні великих синдикованих кредитів.

Інтереси банківського консорціуму представляє головний кре-дитодавець, який отримує повноваження від інших учасників банківського консорціуму згідно з умовами консорціумної угоди.

Надання кредиту банківським консорціумом здійснюється через укладення кредитного договору з позичальником. Кредитний договір з позичальником від імені банківського консорціуму укладає головний кредитодавець після погодження умов цього договору з усіма учасниками консорціуму. Учасник банківського консорціуму, який не погодив кредитного договору з позичальником, вибуває з консорціуму. Учасники банківського консорціуму беруть на себе ризик за наданим кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Паралельні кредити надають два і більше банків. Відрізняються паралельні позички від синдикованих тим, що кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на одних, завчасно погоджених, умовах.

Одним із способів передавання банківських ризиків є укладення договорів гарантії та поруки.

За договором порукипоручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Відповідно до Цивільного кодексу України поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, зокрема за сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За гарантієюбанк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії висувається у письмовій формі. До вимоги додаються документи, зазначені в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор мусить зазначити, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може висунути вимогу до гаранта у межах строку, установленого в гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що однозначного підходу до визначення поняття «кредитний моніторинг»немає. В одному випадку під цим поняттям розуміють спостереження змін кредитоспроможності позичальника і визначення того, які дії необхідно вжити у разі виникнення проблем; у другому — періодичний аналіз кредитного досьє клієнта, перегляд кредитного портфеля банку, оцінювання стану позичок і проведення аудиторських перевірок; у третьому — спостереження за життєвим циклом виданого кредиту, контроль за використанням кредиту, аналіз змін фінансового стану позичальника і те, у який спосіб вони позначаться на його спроможності вчасно погасити кредит і проценти за користування ним. Отже, учені досить широко трактують визначення «кредитний моніторинг», що дає змогу їм включити в це поняття оцінку і контроль якості кредитного портфеля і роботу з проблемними кредитами.

Найважливішим елементом кредитного моніторингу є збір достовірної інформації та її ретельний аналіз. Інформація, необхідна для процесу кредитного моніторингу, має включати:

- абсолютну величину кредитного ризику;

- величину кредитного ризику з урахуванням забезпечення;

- початкові та переглянуті кредитні рейтинги;

- експрес-аналіз поточного фінансового стану найбільших позичальників;

- показники обслуговування заборгованості;

- звітність про резервування на випадок втрат за кредитами.

Усі стандарти кредитного портфеля, особливо всі орієнтири формування кредитного портфеля, мають регулярно переглядатися не рідше одного-двох разів на рік. Це необхідно для того, щоб ліміти кредитного портфеля відповідали змінам ринкової ситуації, і для того, щоб виявити випадки відхилення від прийнятих стандартів і цілей кредитної політики банку. Також кредитні працівники і вищі службовці ретельно переглядають склад кредитного портфеля з метою виявлення надмірної концентрації кредитів та проблемних позичок. До перевірки складу кредитного портфеля часто застосовується диференційований підхід: найбільш надійні кредити підлягають перевірці один раз на рік, тоді як проблемні позички потребують постійного аналізу і контролю. Ще один варіант — постійний контроль за великими позичками і періодичний — за позичками нижче встановленої величини.

Для управління процесом моніторингу треба розробляти і впроваджувати систему класифікації ризиків для ранжування кредитів за їх якістю не менш як один раз на рік. Ранжуванням кредитів називається метод систематичної і об'єктивної класифікації кредитного портфеля відповідно до характеристик якості і ризику. Основною метою ранжування кредитів є поліпшення якості портфеля за рахунок:

- використання сигналів, що попереджають заздалегідь про можливу неплатоспроможність позичальника;

- оперативного структурування управлінської інформації;

- визначення стандартів для встановлення меж відповідальності.

Однак найважливішими факторами, відповідно до яких здійснюється ранжування кредитів, є стан звітності, інформація про стан справ і рахунків клієнта, відносин з клієнтами, наявність забезпечення.

Аудиторська перевірка позичок проводиться аналогічно описаному вище контролю кредитного портфеля, але вона, як правило, здійснюється негласно працівниками незалежних служб, не пов'язаних із кредитними відділами. Результати аудиторської перевірки відображаються в спеціальному звіті, де робиться оцінка якості всього кредитного портфеля на момент перевірки і подається характеристика ефективності роботи керівництва і персоналу кредитних відділів. Крім того, аудитори дають свої рекомендації щодо поліпшення роботи і зміни методів і форм кредитування в банку, що склалися.

Моніторинг окремо взятої позички, що входить до складу кредитного портфеля, включає аналіз кредитного досьє позичальника. Кожний банк має свою систему ведення кредитного досьє. Як правило, документи, що входять до складу кредитного досьє, згруповані в такі розділи:

- документи за позичкою;

- фінансова й економічна інформація;

- запити і звіти про кредитоспроможність;

- матеріали щодо забезпечення позички;

- переписка і пам'ятні записки.

Повторна перевірка позички полягає в повторному аналізі фінансових звітів, відвіданні підприємства позичальника, перевірці документації, забезпечення тощо. При контрольній перевірці знову розглядається питання про відповідність даної позички цілям кредитної політики банку, аналізується кредитоспроможність і фінансовий стан клієнта.

Кредитний контрольвключає цілий ряд заходів банку щодо зниження збитків на рівні кожного наданого кредиту та кредитного портфеля. Головна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень, оскільки згідно зі статистичними дослідженнями 80 % проблемних кредитів виникають саме через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику.

Основні напрями кредитного контролю полягають у зниженні:

- втрат за кожною конкретною позичкою;

- втрат за позичками на рівні кредитного портфеля.

У першому випадку йдеться про контроль за наданням і використанням кредитів, у тому числі за безперервним процесом від-стежування фінансового стану клієнта, його кредитоспроможності, стану застави, напрямів використання коштів протягом усього періоду кредитування.

У другому — класифікація портфеля кредитів за якістю дає змогу диференціювати ступінь контролю за їх різними категоріями. Порядок кредитного контролю для кожної категорії кредитів визначається керівництвом, банку. Так, знаючи структуру кредитного портфеля за категоріями якості кредиту і визначивши статистичним шляхом середній процент проблемних, прострочених, безнадійних позичок за кожною категорією, банк дістає можливість здійснювати низку заходів, спрямованих на зниження втрат за кредитними операціями.

Загалом кредитний контроль вважається ефективним, якщо він має стратегічний характер, націлений на досягнення конкретних результатів, своєчасний, гнучкий, простий у застосуванні та економічний.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи управління проблемними кредитами. Стягнення заборгованості за кредитним договором	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.