Умовиводи за аналогією

Аналогія (гр. – схожість) являє собою традуктивний умовивід, в якому на підставі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність і за іншими ознаками.Наприклад, виявивши, що Марс у багатьох властивостях схожий на Землю, і, знаючи, що на Землі є життя, припускається, що і на Марсі може бути життя.

Шляхом умовиводу за аналогією знання про один предмет переноситься на інший. Аналогія, як і неповна індукція, дає вірогідне знання.

Розрізняють строгу аналогію і просту (нестрогу). У строгій аналогії відомо, що між ознакою, яка переноситься і ознаками схожості існує суттєвий зв’язок. Строгий характер носять, як правило, наукові аналогії.

Ступінь імовірності аналогії буде тим більшою: чим більше встановлено ознак схожості між двома явищами, які порівнюються; чим істотні ший характер носять ознаки схожості; чим тісніше пов’язані між собою ознаки схожості і чим істотніший їх зв’язок із ознакою, що переноситься на досліджуваний предмет; чим повніше враховані відмінності між порівнюваними предметами.

Висновок за аналогією лежить в основі методу моделювання.

Елементи теорії аргументації.

Аргументація являє собою логіко-комунікативну процедуру обґрунтування (спростування) певної точки зору за допомогою інших знань, в істинності яких немає сумніву. Суб’єктами процесу аргументації виступають: пропонент – той, хто висуває і захищає певне твердження; опонент – той, хто висловлює свою незгоду з цим твердженням; аудиторія - виражає свою згоду чи незгоду з позиціями сторін.

Логічними елементами аргументації виступають: теза - певне положення, висунуте пропонентом, істинність чи хибність якого він прагне обґрунтувати; аргументи (докази) - судження, істинність яких вже встановлена, не підлягає сумніву, в силу чого з їх допомогою можна обґрунтувати тезу; демонстрація - логічний зв’язок між тезою і аргументами, який реалізується у формі умовиводів.

Процедура аргументації являє собою змагання двох сторін, що займають різні позиції по відношенню до тези. Отже, вона поєднує дві різноспрямовані операції: обґрунтування - логічну процедуру встановлення істинності тези шляхом виведення її з аргументів та спростування (критику) - логічну операцію, спрямовану на те, щоб зруйнувати обґрунтування, довести хибність тези або неспроможність демонстрації. Доведення і критика підпорядковуються певним правилам, порушення яких веде до різного роду помилок: паралогізмамів - ненавмисних порушень правил логіки та софізмів – навмисних порушень.

Правила аргументації поділяються на правила стосовно тези, стосовно аргументів та стосовно демонстрації.

Стосовно тези є два правила: правило визначеності тези та незмінності її. Стосовно аргументів необхідно дотримуватись таких правил: аргументи мають бути достовірними; істинність аргументів повинна визначатись незалежно від тези; одні аргументи не повинні суперечити іншим і бути достатніми для підтвердження тези. Стосовно демонстрації необхідною умовою є безумовне дотримання правил умовиводів.

Складною формою аргументації є суперечка. Є коректні і некоректні прийоми ведення суперечки. До коректних, тобто узгоджених з правилами логіки і дозволених нормами моралі способів здійснення переконуючого впливу, відносять: ініціативу в ході суперечки (за принципом: “наступ – найкраща оборона”); наполягання саме на тих доказах, відносно яких ми помічаємо зніяковілість і розгубленість суперника, напад на найбільш вразливі місця його доказів; “відтягування заперечення” - не слід одразу погоджуватись з доказами опонента, можна “потягнути час”, збираючись з думками; використання аргументів суперника для спростування його ж позиції; перекладення тягаря аргументації на суперника за принципом: “а от Ви доведіть, що Ваша теза істинна” тощо.

До некоректних, заборонених засобів, “недозволених хитрощів” відносяться: обструкція – позбавлення суперника можливості говорити; “психологічна диверсія” – прагнення якимось чином вивести опонента з рівноваги; “використання певних вад людей” – таких як схильність до конформізму, сприйнятливість до лестощів, страх втратити обличчя тощо; “навмисне нерозуміння тези або її втрата”; “логічна диверсія” - переключення уваги на обговорення іншого питання; аргументи до сили у вигляді погрози, до співчуття, до авторитету; перехід на особистість опонента.

Загальні рекомендації щодо ведення суперечки наступні: необхідність уяснити смисл суперечки, її доцільність; виявити наявність спільних вихідних позицій сторін; ретельний підбір аргументів; вміння вислухати суперника; поважливе ставлення до опонента; уміння володіти собою.

Висока культура дискусії є однією з найсуттєвіших ознак громадянина демократичного суспільства, а важливою умовою ефективності суперечки, її коректності є знання логіки.

План семінарського заняття

1. Поняття, його логічна структура, операції з поняттям.

2. Судження, його типи.

3. Основні формально-логічні закони.

4. Умовивід як форма мислення:

а) дедукція;

б) індукція;

в) аналогія.

5. Структура і правила аргументації.

Читайте також:

Частота зрізу за аналогією зі звичайними фільтрами визначається як

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
А суть В, або С, або D; А не суть В, ні С; Отже, А суть D	\|	Тема 10. Людина та її буття як предмет філософського осмислення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.