МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||
ВСВ «Медицина» 2010Підписано до друку 7.4.2010 Формат 42x59,41/іб. Гарнітура «Таймс». Друк офсетний. Наклад 300 прим. Замовлення №2870.
Типографія Вольф 04073, м. Київ, вул. Сирецька, 28/2 Тел. +38 (044) 464-40-09 www.wolf.ua
Підручник ЗАТВЕРДЖЕНО Управлінням освіти та науки МОЗ України як підручник для студентів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів І-І\/ рівнів акредитації Київ ВСВ «Медицина» 2010
Київ ВСВ «Медицина» 2010 УДК 658.562 ББК 53.5я723 Т12 Рецензенти: І.Я. Губенко — директор Черкаського медичного коледжу, кандидат медичних наук, викладач-методист вищої категорії, заслужений лікар України; О.Г. Процек — завідувач кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров'я, історії медицини Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, доктор медичних наук, професор; П.М. Гунько — головний лікар обласної лікарні ім. М.І. Пирогова, кандидат медичних наук, доцент, заслужений лікар України, лауреат Державної премії Тарасюк, B.C. Т12 Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник / B.C. Тарасюк, Г.Б. Кучанська. — К • ВСВ "Медицина", 2010. — 488 с. ISBN 978-617-505-106-1 У підручнику висвітлено основні положення законодавчих актів з охорони праці, зокрема умови працевлаштування, тривалість робочого часу, трудова дисципліна, відпочинок, право на охорону праці, пільги та компенсації за важкі умови праці. Розглянуто питання техніки безпеки у лікувальних закладах під час роботи з приладами різного виду випромінювання, охорони праці в рентгенологічних, фізіотерапевтичних кабінетах, забудови та експлуатації інфекційних психоневрологічних відділень, клініко-діагностичних лабораторій, судово-медичних закладів тощо. А також питання безпеки населення під час надзвичайних ситуацій, застосування засобів індивідуального і медичного захисту населення, проведення рятувальних робіт. Для студентів вищих медичних навчальних закладів I—IV рівнів акредитації, лікарів, медичних сестер, співробітників санітарно-епідеміологічних станцій. ББК 53.5я723 ISBN 978-617-505-106-1 ® ^"Г"*' ^ ЗМІСТ Список скорочень...................................................................................................... 5 Розділ 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ». ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ......................................... 7 Основи охорони та безпеки праці........................................................................... 7 Основні принципи трудового права....................................................................... 9 Працевлаштування молодих спеціалістів............................................................. 11 Медичні огляди працівників................................................................................. 17 Тривалість робочого часу, час відпочинку........................................................... 20 Поняття «заробітна плата», принципи її диференціації...................................... 27 Трудова дисципліна ............................................................................................ 44 Основні законодавчі акти з охорони праці. Забезпечення нешкідливих і безпечних умов праці.................................................................................. 48 Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві, на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці............................ 74 Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві................................. 82 Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань........................................................................ 97 Організація навчання з охорони праці.............................................................. 104 Розділ 2. ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ В ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ....................................................... 113 Загальні положення системи управління охороною праці.................................. 113 Заходи безпеки під час експлуатації електроприладів....................................... 116 Охорона праці під час роботи з обладнанням, що генерує лазерне випромінювання......................................................................................... 123 Правила експлуатації і техніки безпеки при роботі з автоклавами.................... 129 Техніка безпеки при експлуатації балонів.......................................................... 135 Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах)............................................ 143 Правила забудови, техніка безпеки в операційному блоці................................. 152 Охорона праці в рентгенологічних відділеннях (кабінетах).............................. 164 Правила забудови й експлуатації інфекційних закладів (відділень) та охорона праці персоналу цих закладів................................................... 178 З Правила санітарно-протиепідемічного режиму та техніка безпеки при роботі у протитуберкульозних закладах системи МОЗ України.......................................................................................... Правила експлуатації та охорони праці у психоневрологічних та психіатричних лікарнях (відділеннях)................................................... 185 Правила забудови, техніки безпеки і виробничої санітарії в лабораторіях лікувально-профілактичних закладів................................ 194 Правила облаштування, техніки безпеки, виробничої санітарії та особистої гігієни при роботі в лабораторіях (відділеннях, відділах) санітарно-епідеміологічних закладів.......................................... 205 Правила забудови та експлуатації приміщень патологоанатомічних відділень і моргів (патогістологічних і судово-гістологічних лабораторій) у лікувально-профілактичних і судово-медичних закладах, інститутах та навчальних закладах............................................. 211 Правила забудови та експлуатації стоматологічних поліклінік (кабінетів), зубопротезних лабораторій....................................................... 215 Пожежна безпека як складова охорони праці в медичній галузі................ 223 Розділ 3. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ............................................................ 258 Безпека життєдіяльності в умовах повсякденного життя, у побуті, на виробництві......................................................................... 258 Причини виникнення та захист населення під час надзвичайних ситуацій................................................................................. 3^ Основні принципи та засоби захисту населення під час надзвичайних ситуацій. Оповіщення населення............................................................... 343 Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій. Проведення рятувальних робіт........................................................................... 388 Тестовий контроль ....................................................................... 3QQ Додатки .................................................................................................................... 412 Список літератури........................................................................... Список науживаніших термінів .............................................................................. СПИСОК СКОРОЧЕНЬ АЕС — атомна електростанція АІ-2 — аптечка індивідуальна-2 АК — аудіометр клінічний AM — аудіометр масовий АП — аудіометр поліклінічний АТ-01 — аудіотестер БЖД — безпека життєдіяльності БСМД — бригади спеціалізованої медичної допомоги ВІЛ — вірус імунодефіциту людини ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я ВРУДДКА — відділення рентгенударнохвильового дистанційного дроблення каміння ГДК — гранично допустима концентрація ГДР — гранично допустимий рівень ГЕР — група епідеміологічної розвідки ГМР — група медичної розвідки ГОСТ — государственный стандарт (рос.) ДПД — добровільна пожежна дружина ДСМК — державна служба медицини катастроф ДСТУ — державні стандарти України ЕМП — електромагнітні поля ЄДРПОУ — єдиний державний реєстр підприємств і організацій України ЄДСЗНС — єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям ЖЕО — житлово-експлуатаційне об'єднання ЖЕУ — житлово-експлуатаційне управління 313 — засоби індивідуального захисту ЗПМД — загони першої медичної допомоги ЗСД — загони санітарних дружин ЗСМД — загони спеціалізованої медичної допомоги ІПП — індивідуальний протихімічний пакет ІРГ — інфекційний рухомий госпіталь КЗпП — Кодекс законів України про працю КОАТУУ — класифікатор об'єктів адміністративно-територіального устрою України КпАП — Кодекс України про адміністративне правопорушення ЛЗР — легкозаймисті речовини ЛПЗ — лікувально-профілактичні заклади МНС — Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій МОЗ — Міністерство охорони здоров'я МСЕК — медико-соціальна експертна комісія МСЦО — медична служба цивільної оборони НПАОП — нормативно-правові акти охорони праці НРБУ — норми радіаційної безпеки України НХР — небезпечні хімічні речовини ОБ — операційний блок ОМК — особова медична книжка ОСПУ — основні санітарні правила протирадіаційного захисту України ПАФ — протиаерозольний фільтр ПГС — протигангренозна сироватка ППІ — перев'язувальний пакет індивідуальний ППС — протиправцева сироватка ПТЕ — правила технічної експлуатації електроустановок ПТК — пожежно-технічна комісія ПУЕ — правила улаштування електроустановок ПХО — первинна хірургічна обробка РНР — рятувальні та інші невідкладні роботи РПЕЗ — рухомі протиепідемічні загони РТМО — районні територіальні медичні об'єднання СДОР — сильнодійні отруйні речовини СДТР — сильнодійні токсичні речовини СЕС — санітарно-епідеміологічна станція СНІД — синдром набутого імунодефіциту СОЗ — система охорони здоров'я СОП — санітарно-обмивальний пункт СПГ — сили постійної готовності СПЕБ — спеціалізовані протиепідемічні бригади СПОДУ — система позначення органів державного управління ССБТ — стандарти системи безпеки праці СЦМСЕ — спеціалізовані центри медико-соціальної експертизи ТСЗЗ — технічні способи та засоби захисту ФАП — фельдшерсько-акушерський пункт ФОС — фосфороорганічні сполуки ФТК — фізіотерапевтичний кабінет
ЦНС — центральна нервова система Розділ 1 МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ». ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ Основи охорони та безпеки праці Поняття «охорона праці» виникло внаслідок інтенсивного розвитку машинного виробництва, яке поряд із полегшенням праці, підвищенням її продуктивності створило небезпеку для життя і здоров'я працівників. Метою.навчальної дисципліни «Охорона праці» є вивчення основ законодавства України з охорони праці і на цій підставі засвоєння комплексу адміністративних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних та медичних заходів у галузі охорони здоров'я, спрямованих на профілактику виробничого травматизму, виникнення професійних отруєнь і захворювань та інших несприятливих порушень у стані здоров'я в результаті впливу шкідливих факторів виробничого середовища. Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх п багатогранних проявах відбувається в межах виробничих підприємств, організацій, установ та закладів різних форм власності, які включають певні території, будівлі, споруди, шляхи сполучення, устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), понад 100 тис. хімічних речовин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та близько 20 несприятливих ергономічних чинників можуть стати шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на стан здоров'я людини. Міжнародна організація праці у Всесвітній день охорони праці, який щорічно відзначається 28 квітня, представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах світу в цифрах і фактах. В одній з останніх зазначено, що безпечні умови праці є насамперед економічно вигідними. Тому її фахівці переконані, що впровадження найсуворіших норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам кожного працівника, кожного роботодавця, кожної країни загалом. Згідно з останніми даними, щороку внаслідок дії виробничих факторів помирає до 2 млн осіб, причому чотирма головними «вбивцями» вважаються: професійно зумовлені онкологічні (32 %) та серцево-судинні (23 %) захворювання, нещасні випадки на виробництві (19 %) та інфекційні хвороби, виникнення яких пов'язане з умовами трудової діяльності (17 %). За даними Міжнародного бюро праці, кожного року нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання обходяться для світової економіки більше ніж у 1,25 трлн доларів СІЛА, унаслідок їх виникнення втрачається до 4 % світового валового продукту. Щороку в світі трапляється близько 270 млн нещасних випадків на виробництві, реєструється понад 160 млн професійних захворювань тощо. Більше половини нещасних випадків припадає на сільське господарство. Крім того, велику стурбованість станом виробничого травматизму викликають насамперед вугільна галузь, будівництво та рибальство. Усе це стосується і України, яка в результаті аварій, травм та професійних захворювань щороку втрачає близько 1 млрд грн і, що найбільш прикро, при цьому на виробництві травмується понад 25 тис. осіб, у тому числі смертельно — 900—1200 працівників. У загальній структурі смертності населення смертність від нещасних випадків на виробництві, травм, гострих та хронічних професійних захворювань посідає одне з чільних місць. Разом з тим міжгалузевою комплексною програмою «Здоров'я нації» передбачено досягти послідовного скорочення смертності від нещасних випадків, травм та отруєнь: з 2010 р. до 2020 р. — на 40 %, до 2030 р. — на 45 %. Причому в комплексі загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику виникнення виробничих негараздів, які призводять до порушень стану здоров'я працівників, провідна роль відводиться охороні праці. Відповідно до даних світової статистики 80 % нещасних випадків пов'язані з людським фактором. Саме за таких обставин стають невідкладними організація навчання населення основам охорони та безпеки праці, усвідомлення кожним працівником необхідності забезпечення нешкідливих і безпечних умов праці, формування важливих орієнтирів на пріоритетність життя і здоров'я людей порівняно зі значущістю результатів виробничої діяльності. Отже, охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Значення охорони праці полягає в тому, що саме вона є головною умовою збереження здоров'я та захисту людини від впливу шкідливих факторів виробничого середовища. Охорона праці як невід'ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, заклади й організації незалежно від форм їх власності та видів діяльності, на всіх громадян, які працюють, тощо. Тому за порушення організації охорони праці однаковою мірою несуть відповідальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник (виконавець). Охорона праці є обов'язковим компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров'я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фармацевтичної галузі тощо). З охороною праці тісно пов'язана така дисципліна, як «Безпека життєдіяльності» — наука про комфортну та безпечну взаємодію людини із середовищем, в якому вона перебуває. Метою цієї дисципліни є вивчення загальних закономірностей виникнення і розвитку небезпечних та надзвичайних ситуацій, їх властивостей, можливий вплив на життя і здоров'я людини, заходи для їх ліквідації і запобігання їм, захист людей та навколишнього середовища. Нинішня структура економіки України не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємність і енергоємність виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду й атмосферу. Усе це, посилене радіоактивним забрудненням територій у результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на великих територіях нашої країни несприятливих умов проживання людей. Безпека життєдіяльності об'єднала питання, які вивчаються спеціальними дисциплінами, зокрема охороною праці, цивільною обороною, промисловою екологією, комунальною гігієною тощо. Вона охоплює досягнення в галузі таких наук, як психологія, ергономіка, соціологія, фізіологія, теорія дійсності тощо. Безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в цій галузі, що є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеціальних дисциплін з безпеки. Безпека життєдіяльності — не засіб особистого захисту, а дисципліна, що навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, людства. Успішне засвоєння основ цієї дисципліни дає можливість вміло діяти в умовах небезпеки, захищаючи таким чином як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей. Основні принципи трудового права Трудове право України як складник загальної теорії національного права є самостійною галуззю, має певні принципи правового регулювання праці. Основні принципи трудового права (дод. 1) за спрямованістю умовно об'єднують у три групи, кожна з яких ґрунтується на таких основних джерелах трудового права, як Конституція України та Кодекс законів України про працю (КЗпП). Перша група містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню високого рівня умов праці й охорони трудових прав. Принципи другої групи стосуються правового забезпечення трудових відносин. Третя група включає принципи, що розкривають суть виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості працівника у процесі праці. Кожний з основних принципів трудового права (свобода праці та зайнятості, захист від безробіття, рівноправність у праці, справедлива винагорода за працю, охорона пращ, право на відпочинок, професійну підготовку, захист трудових прав, право на виробничу демократію, право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язку сумлінної праці тощо) належно спрямований і наповнений відповідним змістом. Першу групу становлять три основних принципи трудового права: 1) свобода праці й занятості, заборона примусової праці (ст. 43 Конституції України, статті 5, 21, 49-4 КЗпП); 2) право на працю, захист від безробіття, допомога у працевлаштуванні та матеріальна підтримка безробітних (ст. 43 Конституції України, статті 2 5 гл. III та ІИ-А КЗпП); 3) рівноправність у праці й зайнятості, заборона дискримінації в праці (ст 24 Конституції України, статті 2, 21 КЗпП). Головним змістом зазначених основних принципів трудового права є зосередження можливостей працівника на отриманні роботи у роботодавця будь- якої форми власності відповідно до своєї спеціальності чи професії, у безпечних умовах пращ, а в разі звільнення з роботи чи безробіття - реалізування можливості сприяння держави у працевлаштуванні й матеріальної підтримки працівника, який тимчасово не працює. Іншими словами, принцип забезпечення вільної праці стосується всіх суб'єктів трудового права; головним його змістом є добровільне волевиявлення суб'єктів трудового права вступати у трудові відносини, змінювати чи припиняти їх, а конкретизація принципу забезпечення вільної пращ відбувається в нормах таких інститутів, як працевлаштування, зайнятість, трудовий договір. Друга група основних принципів трудового права, на відміну від першої де йдеться про правове забезпечення трудових відносин, розкриває зміст тих основних принципів трудового права, що реалізуються за наявності трудових відносин. До цієї групи належать такі принципи: 1) справедлива винагорода за виконану роботу. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) оплата праці; б) гаранти і компенсації; ' * 2) охорона праці. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудовий договір (прийняття на роботу, переведення на іншу роботу); б) охорона праці як загальний інститут, у тому числі як посилена охорона праці жінок та молоді, контроль за охороною праці; в) норми матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові в разі трудового каліцтва; 3) право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням; 4) захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормами таких інститутів: а) нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства; б) повноваження профспілок і трудових колективів; в) трудові спори. До третьої групи належать такі принципи: 1) безоплатна професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) працевлаштування і зайнятість населення; б) трудовий договір; в) робочий час; г) оплата праці й гарантійні виплати; 2) виконання трудових обов'язків сторонами трудового договору. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудова дисципліна; б) трудовий договір (дисциплінарні звільнення); в) матеріальна відповідальність сторін трудового договору за заподіяну шкоду; г) розгляд трудових спорів. Зазначені основні принципи трудового права України є передумовою розкриття правової сутності інституту суб'єктів трудового права та інститутів загальної і особливої його частин. Працевлаштування молодих спеціалістів Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, відбувається на основі Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» № 992 від 22 серпня 1996 р. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів розроблено відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту», на виконання Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» № 77 від 23 січня 1996 р. у редакції Указу Президента України № 342 від 16 травня 1996 р.та ст. 197 КЗпП. Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником. Час навчання в інтернатурі до цього терміну не включається. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, враховуючи інтереси замовника, доводять державне замовлення до підпорядкованих їм вищих навчальних закладів. Керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за відповідною формою (дод. 2). За рік до закінчення навчання міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України, укладають контракти з виконавцями державного замовлення (далі — державні замовники) відповідно до кількості замовлених місць, подають міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, які виконують державне замовлення (далі — виконавці державного замовлення), перелік місць працевлаштування та умов, які вони зобов'язуються створити випускнику (забезпеченість житлом, розмір заробітної плати, інші соціальні гарантії). Замовники несуть відповідальність за достовірність поданої інформації стосовно потреби у фахівцях. Права та обов'язки замовників та випускників Згідно з угодою випускник зобов'язаний набути всіх необхідних навичок професійної діяльності, передбачених відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад - забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою. Замовники можуть за рахунок своїх коштів надавати студентам матеріальну допомогу, а також встановлювати доплати до державної стипендії, визначеної для відповідної спеціальності, курсу, навчального закладу. Граничні розміри зазначених виплат не обмежуються. Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом, після зарахування на навчання повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. Особи, зараховані до вищих навчальних закладів на цільові місця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про пільги для сільської мотоді при прииомі до вищих навчальних закладів, удосконалення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів» № 408 від 21 липня 1992 р (ЗП України, 1992 p., № 8, ст. 192), після закінчення вищого навчального закладу направляються на роботу на підприємства, до організацій сільського, лісового водного господарства, переробних галузей агропромислового комплексу закладів соціальної сфери села і зобов'язані відпрацювати за призначенням не менше трьох років. Особи, зараховані до вищих навчальних закладів відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і віднесені до 3-ї та 4-ї категорій, зобов'язані після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати за призначенням не менше трьох років. Розірвання випускником угоди допускається з таких поважних причин- 1) встановлення інвалідності І або II групи, унаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням; 2) встановлення інвалідності І або II групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків (або осіб, які їх замінюють) випускника; 3) якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; 4) проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), у тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського і старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних силах України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі, Службі безпеки України, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника (підпункт 4 п. 9 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1402 від 4 вересня 2003 p.); 5) вступ до вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації випускників вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації. Розірвання угоди за ініціативою замовника допускається в разі: 1) неможливості надання випускникові роботи за спеціальністю згідно з медичним висновком (якщо медичний огляд для прийняття на роботу відповідно до законодавства є обов'язковим) або висновком медико-соціальної (експертної) комісії; 2) банкрутства замовника. Якщо випускник без поважних причин не захистив дипломний проект, замовник може надати йому роботу з урахуванням одержаної спеціальності та кваліфікації. Випускник, призваний на строкову військову службу до Збройних сил України, після її закінчення зобов'язаний прибути на роботу за призначенням. Перебування у лавах Збройних сил України зараховується в передбачений угодою термін роботи за призначенням. Це стосується також випускників, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Час перебування жінки у відпустці після закінчення вищого навчального закладу у зв'язку з вагітністю, пологами, доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до терміну роботи за призначенням. Якщо умови угод, укладених до шлюбу чоловіком і дружиною, не передбачають направлення їх до одного й того ж населеного пункту, місце їх роботи визначається за домовленістю між ними й замовниками, а якщо вони не дійшли згоди, один з подружжя має право розірвати договір в односторонньому порядку. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи аміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Випускникові, якому відмовлено у прийнятті на роботу після прибуття до місця призначення, замовник компенсує витрати, пов'язані як з переїздом випускника і членів його сім'ї до місця призначення, так і з поверненням до постійного місця проживання (якщо він був направлений до іншої місцевості) згідно з визначеними в угоді умовами. У разі відмови у прийнятті на роботу за призначенням і звернення молодих фахівців до центрів зайнятості замовники відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, перепідготовкою, виплатою допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги в розмірі стипендії під час проходження професійної підготовки і перепідготовки. Отримані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду сприяння зайнятості населення. Конфлікти, що виникають у разі порушень угоди, розглядаються в судовому порядку. Порядок працевлаштування випускників, які навчались за державним замовленням, проводиться згідно із законами України. Випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, перелік яких надсилають виконавці державного замовлення до вищого навчального закладу. Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника (дод. 3) у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий — надсилається замовникові. Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників. Вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу (дод. 4) та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюються протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником. Молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Якщо замовник відмовив молодому фахівцю у прийнятті на роботу, останній звертається до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. При цьому пред'являється направлення на роботу і скріплена печаткою замовника довідка про відмову у працевлаштуванні. Реєстрація молодих фахівців у державній службі зайнятості здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, визначеному законодавством про зайнятість населення. На прохання молодого фахівця, який отримав довідку про надання можливості самостійного працевлаштування (дод. 5), або згідно з направленням служби зайнятості протягом трьох років після закінчення молодшим фахівцем вищого навчального закладу керівник підприємства, установи, організації може оформити направлення на роботу. Соціальні гарантії і компенсації Молодим фахівцям, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю ЗО календарних днів. За час відпустки молодим фахівцям виплачується допомога у розмірі академічної або соціальної стипендії, яку вони отримували в останній місяць навчання у вищому навчальному закладі (крім додаткової соціальної стипендії, що виплачується особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи) за рахунок замовника. Після укладення ^трудового договору на молодих фахівців поширюються усі види соціального захисту, передбачені колективним договором працівників підприємства, установи, організації (п. 24 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 882 від 12 липня 2004 p.). Молодим фахівцям, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості і зареєстровані як такі, що шукають роботу, протягом десяти календарних днів з моменту реєстрації шукають відповідну роботу з урахуванням спеціальності. Якщо відповідної роботи не запропоновано, їм надається статус безробітних з виплатою допомоги у зв'язку з безробіттям до вирішення питання про працевлаштування згідно із законодавством про зайнятість населення. У цей період молоді фахівці мають право на безоплатну професійну орієнтацію, а також на участь в оплачуваних громадських роботах. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Звільнення молодого фахівця з ініціативи замовника до закінчення терміну угоди дозволяється у випадках, передбачених ст. 40 КЗпП. У разі неможливості надати відповідну роботу державна служба зайнятості за бажанням молодих фахівців наплавляє їх на перепідготовку з метою подальшого працевлаштування за новою набутою спеціальністю чи професією. Якщо замовник відмовляє молодому фахівцеві у прийнятті на роботу після одержання з вищого навчального закладу картки працевлаштування, влаштування його на роботу здійснюється згідно з пунктом 25 цього Порядку, якщо вищий навчальний заклад не може запропонувати випускникові інше місце роботи. Посади за штатним розписом, на які в поточному році мають бути прийняті на роботу молоді фахівці згідно з угодою, не підлягають заміщенню іншими працівниками. У разі виробничої потреби на ці посади можуть бути прийняті інші працівники на термін до призначення на них молодих фахівців. Якщо випускник за його згодою переводиться на роботу до іншого підприємства, установи, організації, йому видається цим підприємством, установою, організацією нове направлення на роботу. За випускником у цьому разі зберігаються всі права та обов'язки молодого фахівця. Випускникам, які закінчили вищі навчальні заклади з відзнакою, за рішенням замовника може встановлюватисязшца заробітна плата в межах схеми посадових окладів [Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника зЧтт^&ттквадат^Ш^ШШ? важеного ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Особи, що навчались у навчальних закладах на контрактних умовах, пра- цевлаштовуються самостійно. Медичні огляди працівників Визначальне місце в системі заходів, спрямованих на запобігання виникненню професійних захворювань та охорону здоров'я працівників у цілому, у структурі лікувально-профілактичних заходів належить проведенню медичних оглядів працівників. Метою цих оглядів є своєчасне виявлення захворювань або відхилень у стані здоров'я, що загрожують працівникові та його оточенню у конкретних умовах здійснення професійної діяльності. За своїм характером розрізняють запобіжні (попередні) і періодичні медичні огляди. Запобіжні (попередні) медичні огляди проводять під час прийняття на роботу для встановлення фізичної, психофізіологічної та психологічної придатності осіб до роботи за конкретно обраними професією, спеціальністю або посадою. Періодичні медичні огляди проводять протягом часу виконання працівником трудових обов'язків; вони забезпечують динамічне спостерігання за станом здоров'я працівників, виявлення ранніх ознак шкідливого впливу виробничих умов на організм, а також захворювань, наявність яких унеможливлює продовження роботи запевним фахом; запобігають виникненню нещасних випадків, поширенню інфекційних і паразитарних захворювань тощо. Роботодавцю для проведення обов'язкових медичних оглядів працівників потрібно ознайомитися з такими документами, як: — Кодекс законів України про працю (КЗпП), який затверджується Законом України № 322-VIII від 10 грудня 1971 p., зі змінами та доповненнями; — Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) № 8073-Х від 7 грудня 1984 p., зі змінами та доповненнями. — Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» № 4004-ХІІ від 24 лютого 1994 p., зі змінами та доповненнями; — Закон України «Про захист населення від інфекційних захворювань» № 1645-ІІІ від 6 квітня 2000 p., зі змінами та доповненнями; — Закон України «Про охорону праці» № 2694-ХІІ від 14 жовтня 1992 p., зі змінами та доповненнями; — Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, Порядку проведення цих оглядів та видачі особових медичних книжок» № 559 від 23 травня 2001 p., зі змінами та доповненнями; — Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Щодо організації проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення й може привести до поширення інфекційних хвороб» № 280 віл 23 липня 2002 р. — «Перелік робіт, де є необхідність професійного добору», затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України, Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 263/121 від 23 вересня 1994 р. — «Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій», затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 246 віл 21 травня 2007 р. — Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» №528 від 27 грудня 2001р. У Для проходження медичних оглядів працівникам потрібно за свій рахунок придбати особові медичні книжки (ОМК). їх видачу чи реалізацію можуть здійснювати: — організації, уповноважені реалізовувати бланки суворої звітності; - заклади та установи охорони здоров'я, що проводитимуть обов'язкові медичні огляди. Далі ОМК зберігається в роботодавця. Вона може видаватися працівникові тільки для проходження медичного огляду, після чого підлягає поверненню роботодавцю. В окремих випадках, коли зберігання ОМК у роботодавця є недоцільним або неможливим, допускається її зберігання у працівника. У разі звільнення працівника ОМК видається йому під розписку. Крім того, роботодавець має забезпечити ведення журналу реєстрації ОМК, де зазначають номер, серію, дату видачі книжки, прізвище, ім'я, по батькові її власника. Після того як медичний огляд буде пройдено, комісія оформляє свої висновки про стан здоров'я працівника. Так, результати медичного огляду заносяться до Картки працівника (форма 246), що підлягає попередньому (періодичним) медичному огляду, та до Медичної картки амбулаторного хворого (форма 025/о). У Картці працівника зазначають скарги працівника на стан здоров'я, анамнез, результати медичного огляду, лабораторних, функціональних та інших досліджень, діагноз, висновок про професійну придатність працівника. Наявна в Картці інформація є конфіденційною, тому передбачено, що вона має зберігатися у штатного медпрацівника чи у відділі кадрів. На підставі Картки працівника комісія видає працівникові медичну довідку про проходження попереднього (періодичних) медичного огляду. У разі зміни місця роботи Картка працівника видається йому під розписку для пред'явлення на новому місці роботи (передбачено, що кожна сторінка Картки має засвідчуватися печаткою відділу кадрів, але у випадку з підприємцем це може бути його печатка чи просто підпис, за відсутностідіечатки). Копія Картки працівника зберігається в роботодавця (за основним місцем роботи) протягом 15 років після звільнення працівника. Крім того, роботодавцеві протягом місяця після закінчення медичного огляду комісія передає Заключний акт. Результати медичного огляду може бути оскаржено роботодавцем або громадянином у лікувально-профілактичному закладі вищого рівня чи в судовому порядку. Як адміністрація (роботодавець), так і лікувально-профілактичні заклади та працівники мають певні права й обов'язки, пов'язані з проведенням медичних оглядів. Так, роботодавець зобов'язаний зберегти за працівником на час проходження медичного огляду місце роботи (посаду) і середній заробіток. Адміністрація (роботодавець) несе безпосередню відповідальність за здійснення контролю за проведенням медичних оглядів. Працівник має право одержувати інформацію про шкідливі та небезпечні виробничі фактори на робочих місцях і можливі наслідки їх впливу на здоров'я у процесі виконання професійної діяльності на підприємстві, про стан здоров'я на підставі висновків комісії, яка здійснює медичний огляд, тощо. Лікувально-профілактичний заклад несе відповідальність за якість проведення медичних оглядів, достовірність медичних висновків, об'єктивність оці- нення стану здоров'я, відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника, повноту обліку осіб, які підлягають диспансерному спостеріганню, своєчасне виявлення професійних захворювань та отруєнь тощо. Якщо роботодавець допускає до виконання обов'язків працівника, який обслуговує населення, без профогляду, результати якого вказані в ОМК, то він порушує санітарне законодавство, як і його працівник. Це порушення карається штрафом, який стягується як з найманого робітника, так і з роботодавця. У деяких випадках правопорушення підпадають під адміністративні і розглядаються представниками органів, установ та закладів державної санітарно- епідеміологічної служби (ст. 236 КпАП). Порядок проведення медичних оглядів для медичних працівників Організація і проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників медичних закладів та установ, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 23 травня 2001 p., де вказані перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам; Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів і видачі ОМК, а також згідно з Наказом МОЗ України № 280 від 23 липня 2002 р. (дод. 6), а за наявності шкідливих та небезпечних чинників — ще й Наказом «Про порядок проведення медичних оглядів працівників певних катего- рш» № 246 від 21 травня 2007 р. (дод. 7). Проведення медичних оглядів пш щвнишв певних категорій, розроблений на виконання ст і 7 Закону УкнГ Тривалість робочого часу, час відпочинку кон?ТвГ; Г*™ РОбОЧОГО Часу вста»™™еться законом або на основі за- такі види: 1 тривалість робочого часу, яку можна поділи™ на тиждениГіГ Го КЗптЬГб0Ч0Г° ^ Щ° НЄ М°ЖЄ 40 год на змін ло Вона встановлена Законом України «Про внесення ГзбіТхПв.д ^7 листопада m7n° іТ"™ 4°-™" р<*очого тижн™ ^SSHS 20 ся 36 год на тиждень, а для осіб віком 15—16 років і учнів віком 14—15 років, які працюють, — 24 год на тиждень; для працівників, які працюють у несприятливих умовах (шкідливих — інфекційні лікарні, протитуберкульозні, психіатричні заклади тощо; важких — шахтарі) залежно від рівня шкідливого впливу на їхнє здоров'я, тривалість робочого часу встановлюється 24 год на тиждень. Певні особливості має й такий вид робочого часу, як неповний робочий час, менший за нормальний нормований та скорочений. Зазвичай неповний робочий час встановлюється як під час прийняття на роботу, так і пізніше. Характерні ознаки цього виду робочого часу: а) як правило, він встановлюється за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з нормами виробітку чи залежно від відпрацьованого часу; в) обсяг трудових прав працівників не обмежується; г) для окремих працівників власник зобов'язаний встановити неповний робочий час (це вагітні, а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда). У правовому регулюванні робочого часу особливе місце займають режим і облік тривалості праці. Режим праці чи робочого часу — це певний порядок розподілу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі. Режим праці включає певну тривалість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну — поділ робочого часу на частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, надурочну роботу, чергування та облік робочого часу. Ненормований робочий день — це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структурних підрозділів та ін.), коли тривалість їх праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою тривалістю зо семи календарних днів. Нічний робочий час визначається законом з 22-ї години до 6-ї години (ст. 55 КЗпП) і має таку особливість, як заборона залучати до роботи в нічний час ва- t гітних і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років, та інших передбачених законом працівників. Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу: — щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи; — щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин (наприклад, 40, 24, 6 чи менше); — підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої ворми тривалості робочого часу. Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 год на кожного працівника. Такий облік застосовується за наявності змін різної тривалості •бо на безперервно діючих підприємствах тощо. Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України 1996 p.). Це право забезпечується різними засобами, найголовніші з яких: Установлені такі види відпусток (дод. 8): I. Щорічна відпустка: — щорічна основна відпустка — не менше ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Керівникам, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти щорічна основна відпустка встановлена впродовж 56 календарних днів. Особам у віці до 18 років — 31 календарний день, інвалідам І і II груп — ЗО календарних днів, інвалідам III групи — 26 календарних днів. Установлено тривалість щорічних відпусток для шахтарів, працівників лісової промисловості, гірничорятувальних частин; — щорічна додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці — до 35 календарних днів (для зайнятих на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів; конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах); — щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці — до 35 календарних днів (для працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово- емоційним та інтелектуальним навантаженням; конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах) і 7 календарних днів — працівникам з ненормованим робочим днем. II. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням працівників: а) у середніх навчальних закладах — працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах. Надається додаткова оплачувана відпустка на період складання: — випускних іспитів в основній школі — тривалістю 10 календарних днів; — перевідних іспитів у старшій школі — 23 календарні дні; — перевідних іспитів в основній і старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних. Тим, хто складає іспити екстерном за основну і старшу школи, — відповідно 21 і 28 календарних днів; б) працівникам, які навчаються у професійно-технічних закладах освіти; вони мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 35 календарних днів упродовж року; в) працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі. Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки: 1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому і другому курсах у зищих навчальних закладах: І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 днів щорічно; - III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно; — незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — ЗО календарних днів щорічно; 2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах вищих навчальних закладів: - І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно; у - III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно; - незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно; 3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації — ЗО календарних днів; 4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації - 2 міс., а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 міс. Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах витого навчального закладу відповідного рівня акредитації. Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка із розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Тим, хто навчається в аспірантурі без відриву від виробництва та успішно виконує індивідуальний план підготовки надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю ЗО календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням. у Відпустка у зв'язку з профспілковим навчанням - на час профспілкового навчання працівників, обраних до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів.
III. Творча відпустка: надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників і в інших випадках, передбачених законо- 24 давством. Тривалість, порядок, умови і оплату встановлює Кабінет Міністрів України. IV. Соціальні відпустки: 1) у зв'язку з вагітністю та пологами. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: до пологів — 70 календарних днів, після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів. Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд; 2) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабусею, дідусем чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. За бажанням жінки або осіб, згаданих вище, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною; 3) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Жінкам, які працюють і мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда, або які усиновили дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів. V. Відпустка без збереження заробітної плати: 1) надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку: — матері або батьку, який виховує дітей без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; — чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів; — матері або іншим особам, які доглядають за дитиною, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку; якщо дитина Мета і завдання дисципліни «Охорона праці та безпека життєдіяльності» ченого віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної ди тини. [и а Працівникам, які навчаються в аспірантурі без відриву від виробництва, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільнии від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати; 2) за згодою сторін: за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Поняття «заробітна плата», принципи її диференціації Заробітна плата - це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу (ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p.). Важливими положеннями цього закону є те, що він містить визначення додаткової та основної заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю. На відміну від загального поняття основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм пращ (норми часу , виробітку, обслуговування) і посадових обов'язків, тобто у вигляді тарифної ставки (окладу), відрядних розцінок для робітників чи посадових окладів для СЛУД6о7аткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови пращ (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати тощо). Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороду за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами чи положеннями тощо. Саме основна та додаткова заробітна плата та інші заохочувальні виплати і становлять структуру заробітної плати. До основних принципів правової організації винагороди за працю належать: а) заборона дискримінації в оплаті; б) визначення державного мінімального розміру оплати пращ; ^ в) визначення винагороди за працю з урахуванням особливостей умов праці, її складності, шкідливості, значення для народного господарства та інших —н'кретні форми, системи й тарифи оплати праці, що визначаються колективними договорами та угодами. Головні відмінності винагороди за працю за трудовим договором від оплати за працю за цивільним договором полягають у тому, що виплата за трудовим договором: здійснюється систематично за виконану роботу (за цивільним договором — одноразово); — поділяється на основну та додаткову частини (надбавки, доплати, премії тощо); — має встановлений державою мінімальний розмір. У контексті економічно-правових та організаційних заходів окреме місце посідають форми та системи виплати заробітної плати. У ст. 23 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. визначено три форми виплати заробітної плати. За першою формою заробітна плата виплачується працівникам у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Другою формою є можливість її виплати банківськими чеками. Згідно з третьою формою, як виняток припускається можливість виплати заробітної плати натурою, але вона має реалізуватися через колективні договори й лише частково, а не в повному розмірі. Системи оплати праці поділяють на види залежно від того, що береться за основу виміру праці. Так, якщо оплата праці нараховується за встановлений відпрацьований час, то це погодинна система оплати праці. Погодинна заробітна плата застосовується тоді, коли результати праці не піддаються точному обліку або коли виробництво продукції диктується ходом технологічного процесу (оплата праці на конвеєрах, автоматичних лініях). Нарахування ж заробітної плати за кількість виробленої продукції належної якості називають відрядною системою заробітної плати. Обидві системи мають певні різновиди. Наприклад, відрядна система поділяється на пряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну, акордну. Погодинна ж система оплати праці поділяється на погодинну, поденну і помісячну. При простій погодинній оплаті за відпрацьований час робітники отримують установлену їм тарифну ставку, а інженерно-технічні працівники та службовці — посадовий оклад. Таку систему використовують переважно у закладах освіти. На підприємствах здебільшого застосовують погодинно-преміальну систему, коли робітник крім тарифної ставки чи окладу отримує премію, яку нараховують за досягнення високих кількісних і якісних показників у роботі (зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції, скорочення терміну ремонту обладнання тощо). Керівний склад і службовці одержують премії за високоефективну роботу підприємства. При прямій відрядній оплаті проводиться виплата за кожну одиницю виробленої продукції за однаковою розцінкою, і заробіток прямо пропорційний виробітку робітника. При відрядно-прогресивній оплаті праця робітника оплачується за вироблену продукцію в межах норми виробітку за основними відрядними розцінками, і за продукцію, що вироблена понад норму, — за більш високими і поступово зростаючими розцінками. При відрядно-преміальній системі відрядний заробіток доповнюється премією за перевиконання норм виробітку або за високу якість продукції, економію сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо. Особливим різновидом відрядної оплати праці є колективна оплата праці. Вона передбачає визначення групі робітників загаль- ної суми заробітку за той обсяг роботи чи кількості продукції, який має бути досягнутий незалежно від терміну його виконання. Ця система широко застосовується у будівництві, сільському господарстві і деяких інших галузях. У деяких країнах (СІЛА, Японія, ФРН, Велика Британія та ін.) також широко застосовуються погодинна та відрядна форми оплати праці і такі системи заробітної плати, як тарифні, преміальні, колективні тощо. їх дія спрямована на забезпечення безперебійної роботи устаткування, підвищення кваліфікації працівників, покращення якості продукції, економічне використання матеріальних та енергетичних ресурсів, зростання продуктивності праці. Проте в нових галузях з високим технічним оснащенням і прогресивними, новими технологіями виробництва підприємці все частіше відмов
|
||||||||||
|