• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ю.Т.Волков В. І. Добреньков В. Н. Нечипуренко А.В. Попів

Джерела сучасного права країн Африки і Мадагаскару характеризуються «правовою багатошаровістю», яка включає:

1) традиційно-звичаєві норми;

2) норми і принципи, привнесені за часів колоніального панування законами та іншими актами європейських держав;

(3) норми загальнотериторіального права, створювані в результаті проведення кодифікації з урахуванням норм звичаєвого

>>>643>>>

права, а також закріплених нормативних актів європейських держав з пріоритетним запозиченням норм англійського права;

4) норми африканських міждержавних об'єднань;

5) норми міжнародного права.

З часу набуття незалежності (50—60 роки XX ст.) у країнах Африки відбувається подальша зміна звичаєвого права під впливом сучасного законодавства і судової системи колишніх метрополій. Передумови для цього створені в період колонізації Африки:

1) традиційні общинні (племінні) установлення про врегулювання конфліктів поступово замінилися правовими нормами західного зразку;

2) судочинство місцевих судів, що здійснювалося на основі норм звичаєвого права, перейшло до розгляду справ з урахуванням європейського права;

3) введені закони, які (не скасовуючи норми звичаєвого права) надали місцевим жителям можливості регулювати свої відносини за допомогою норм іноземного (колоніального) права;

4) скасовані звичаї, визнані нелюдськими (рабство, калічення та ін.).

Серед інших чинників, що викликають кардинальну зміну або скасування норм звичаєвого права, слід назвати зростання правосвідомості керівних осіб держав. Так, в Ефіопії за ініціативою імператора Хайле Селласіє І було розпочато відновлення права країни через кодифікацію, у результаті якої в одних сферах правового регулювання створені нові норми, а в інших -сильно змінені звичаї. Як заявив міністр юстиції Мадагаскару, «мета закону — трансформувати традиції, щоб відкрити шлях до соціальної та економічної емансипації; він не може тому не ввійти в суперечність із звичаєм»[149].

У монархічних арабських державах змінився звичай успадкування старшим сином царюючого монарха. Наприклад, спадкоємцем у Кувейті може бути призначений будь-який син монарха, у Катарі — будь-який із його родичів. У деяких держав кандидатура спадкоємця, запропонована монархом, підлягає затвердженню національними зборами.

Для більшості африканських держав загальними тенденціями стали такі.

>>>644>>>

1. Проведення уніфікації звичаєвого права, відмова від безглуздого роздрібнення права (на Мадагаскарі в 1957 р., у Танганьїку в 1961 р. та в інших країнах).

2. Включення діючих звичаїв до галузевих кодексів та інших нормативних актів (з нерідким ігноруванням звичаїв інших народностей, соціальних груп, що проживають на території даної країни).

3. Проведення величезної законодавчої роботи.

4. Запозичення норм зобов'язального, торгового, адміністративного, кримінального права та інших галузей права від колишніх метрополій при створенні національних кодексів. У Ефіопії за період 1957—1965 pp. набули чинності 5 кодексів, близькі моделям кодексів Наполеона. У франкомовних країнах за ці роки створено понад 100 кодексів. Важливі закони прийняті в англомовних країнах — Гані, Нігерії, країнах Східної Африки.

5. Формування загальнотериторіального права, створення єдиної національної правової системи в межах своєї території, що стало можливим і необхідним в умовах деколонізації країн Африки і Мадагаскару.

Незважаючи на формування загальнотериторіального права, супроводжуване витисненням або обмеженням звичаєвого права, правова свідомість більшості сільського населення принципово не змінилася. Сільські жителі продовжують орієнтуватися на норми звичаєвого права.

6. Збереження глибоких відмінностей між правовими системами країн, що пережили колоніальну залежність від Франції та Бельгії, і країн, що були англійськими колоніальними володіннями. Як правило, африканські юристи одержують освіту в європейських державах — колишніх метрополіях або в національних університетах, навчаючись за їх програмами. Після одержання вищої освіти вони втілюють правові традиції та норми континентального або загального права в юридичну практику своїх країн, що сприяє збереженню відмінностей між ними. Звичаєве право, незважаючи на позиції, що похитнулися, є традиційною об'єднуючою засадою правових систем африканських країн.

ЗМІСТ

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Глава 1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

§ 1. Поняття та ознаки юридичної науки

§ 2. Об'єкти, предмет, метод, функції юридичної науки

§ 3. Юриспруденція як система юридичних наук

Глава 2. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА

§ 1. Виникнення загальної теорії держави і права

§ 2. Предмет теорії держави і права

§ 3. Функції теорії держави і права

§ 4. Метод теорії держави і права

§ 5. Теорія держави і права в системі суспільних наук

§ 6. Теорія держави і права в системі юридичних наук

Розділ II ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Глава З ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

§ 1. Основні теорії походження держави

§ 2. Загальні закономірності виникнення держави

§ 3. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу

Глава 4 ДЕРЖАВНА ВЛАДА І ДЕРЖАВА

§ 1. Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави

§ 2. Поняття і ознаки держави

§ 3. Сутність держави

§ 4. Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації

§ 5. Функції держави

§ 6. Типологія держав

§ 7. Деякі наукові концепції сучасної держави

Глава 5 ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

§ 1. Громадянське суспільство і держава

§ 2. Політична система суспільства І держава

§ 3. Правові форми взаємовідносин держави і громадського об'єднання

§ 4. Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації

§ 5. Відносна самостійність держави

Глава 6 ФОРМА ДЕРЖАВИ

§ 1. Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління

§ 2. Класифікація форм державного устрою

§ 3. Види форм державного (політичного) режиму

Глава 7 МЕХАНІЗМ І АПАРАТ ДЕРЖАВИ

§ 1. Механізм держави

§ 2. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави

§ 3. Принципи організації та діяльності державного апарату

§ 4. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату

§ 5. Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової

§ 6. Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади

§ 7. Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування

§ 8. Професійна і державна служба.

§ 9. Служба в органах внутрішніх справ

Глава 8 ДЕРЖАВНІ ОРГАНІ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

§ 1. Вищий представницький орган державної влади

§ 2. Глава держави

§ 3. Вищий виконавчий орган влади

§ 4. Представницькі органи влади на місцях

§ 5. Виконавчі органи влади на місцях

§ 6. Судові органи влади

§ 7. Правоохоронні та контрольно-наглядові органи

§ 8. Роль органів внутрішніх справ у механізмі правової держави

§ 9. Міністерство юстиції та Вища рада юстиції

Глава 9 СОЦІАЛЬНА ПРАВОВА ДЕРЖАВА

§ 1. Історія ідеї про правову і соціальну державу

§ 2. Поняття і ознаки соціальної правової держави

§ 3. Особа і держава

Розділ III ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ. ПРАВА ЛЮДИНИ

Глава 10 ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕМОКРАТІЮ

§ 1. Поняття і ознаки демократії

§ 2. Функції і принципи демократії

§ 3. Форми та інститути демократії

§ 4. Демократія і самоврядування

§ 5. Демократія як загальнолюдська цінність

§ 6. Демократія і права соціальних меншостей (меншин)

Глава 11 ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

§ 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини

§ 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини

§ 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина

§ 4. Система обов'язків людини і громадянина

§ 5. Система прав дитини

§ 6. Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі

§ 7. Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини

§ 8. Міжнародний захист прав людини

§ 9. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні прав і свобод людини

Глава 12 ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ

§ 1. Пролетарська (соціалістична) теорія демократії

§ 2. Теорія «плюралістичної демократії»

§ 3. Теорія елітарної демократії

§ 4. Теорія партисипаторної демократії

§ 5. Теорія корпоративної демократії

§ 6. Теорія «комп'ютерної демократії»

Розділ IV ТЕОРІЯ ПРАВА

Глава 13 ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО

§ 1. Термін «право»

§ 2. Походження права

§ 3. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві

§ 4. Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу

§ 5. Сучасні концепції праворозуміння

§ 6. Поняття і ознаки права

§ 7. Сутність права

§ 8. Принципи права

§ 9. Функції права

§ 10. Цінність права

§ 11. Співвідношення права і закону

§ 12. Співвідношення національного і міжнародного права

§ 13. Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив

Глава 14. ПРАВОВА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ І СИСТЕМА ПРАВА. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МАТЕРІАЛУ

§ 1. Поняття і структура правової системи

§ 2. Поняття, основні ознаки і структура системи права

§ 3. Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи права

§ 4. Публічне і приватне право

§ 5. Галузь права

§ 6. Інститут і підгалузь права

§ 7. Система законодавства. Співвідношення системи права і системи законодавства

§ 8. Поняття галузі та інституту законодавства. Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства

§ 9. Структура системи законодавства. Види галузей законодавства

§10. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів

Глава 15 НОРМИ ПРАВА У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

§ 1. Поняття, ознаки і види соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами

§ 2. Норми моралі і норми права: їх зв'язок і взаємодія

§ 3. Норми-звичаї і норми права

§ 4. Корпоративні норми і норми права

§ 5. Поняття і ознаки норми права

§ 6. Види норм права

§ 7. Спеціалізовані (нетипові) норми права

§ 8. Структура норми права і норми-розпорядження

§ 9. Класифікація структурних елементів норми права за ступенем визначеності та складом

§10. Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта

Глава 16 ПРАВОТВОРЧІСТЬ

§ 1. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості

§ 2. Принципи і функції правотворчості

§ 3. Стадії правотворчого процесу

§ 4. Види і форми правотворчості держави

§ 5. Види правотворчості громадянського суспільства

§ 6. Судова правотворчість -особливий вид правотворчості

§ 7. Юридичні джерела (форми) права

Глава 17. ПРАВОВИЙ АКТ. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ. МІЖНАРОДНИЙ ДОГОВІР

§ 1. Правовий акт

§ 2. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів

§ 3. Види нормативно-правових актів

§ 4. Поняття і ознаки закону

§ 5. Законодавчий процес

§ 6. Види законів

§ 7. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави

§ 8. Дія нормативно-правового акта в часі

§ 9. Дія нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб

§ 10. Поняття л/дзаконного нормативно-правового акта.

§11. Відомчий акт

§ 12. Підзаконний нормативний акт органу місцевого самоврядування. Підзаконний нормативний акт місцевого органу виконавчої влади

§ 13. Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації

§ 14. Міжнародний договір

Глава 18 ПРАВОВІДНОСИНИ. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ

§ 1. Поняття та ознаки правовідносин

§ 2. Склад (структура) правовідносин

§ 3. Передумови виникнення правовідносини

§ 4. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин

§ 5. Суб'єкти правовідносин

§ б. Правосуб'єктність фізичних осіб

§ 7. Правосуб'єктність юридичних осіб

§ 8. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб'єктності

§ 9. Об'єкти правовідносин

§ 10. Види правовідносин

§11. Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад

§12. Презумпції

§ 13. Правовідносини, що виникають при виконанні обов'язків

Глава 19 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ, НАРОДУ, ДЕРЖАВИ

§ 1. Правовий статус особи

§ 2. Правовий статус народу

Глава 20 РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА. ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

§ 1. Поняття і основні форми реалізації норм права

§ 2. Поняття і ознаки правозастосування

§ 3. Основні стадії застосування норм права

§ 4. Основні вимоги до правильного застосування норм права

§ 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права

§ 6. Види актів застосування норм права

§ 7. Прогалини в праві і способи їх усунення.

Глава 21 ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

§ 1. Поняття тлумачення норм права

§ 2. Способи (методи) тлумачення норм права

§ 3. Види тлумачення норм права за суб'єктами

§ 4. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту

§ 5. Акт тлумачення норм права

Глава 22. ПРАВОВА І ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА. ПРАВОПОРУШЕННЯ

§ 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки

§ 2. Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки

§ 3. Склад і види правомірної поведінки

§ 4. Поняття і ознаки правопорушення

§ 5. Склад правопорушення

§ 6. Види правопорушень. Правопорушність

§ 7. Зловживання правом

Глава 23 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття і ознаки юридичної відповідальності

§ 2. Принципи і функції юридичної відповідальності

§ 3. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права

§ 4. Підстави і стадії юридичної відповідальності

§ 5. Правопорушення і юридична відповідальність співробітника органів внутрішніх справ

Глава 24 ЗАКОННІСТЬ. ПРАВОПОРЯДОК

§ 1. Поняття законності

§ 2. Принципи законності

§ 3. Вимоги законності

§ 4. Гарантії законності

§ 5. Поняття правопорядку

§ 6. Функції та принципи правопорядку

§ 7. Державна дисципліна

Глава 25 ПРАВОСВІДОМІСТЬ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА

§ 1. Поняття і структура правосвідомості

§ 2. Класифікація форм правосвідомості за суб'єктами і глибиною відображення правової дійсності

§ 3. Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації

§ 4. Правова культура: зв'язок із загальною культурою. Види правової культури

§ 5. Правова культура суспільства

§ 6. Правова культура особи

§ 7. Професійна правова культура

§ 8. Структура правової культури суспільства

§ 9. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ

Глава 26 ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ. ПРАВОВИЙ ВСЕОБУЧ

§ 1. Поняття, ознаки І функції правового виховання

§ 2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість

§ 3. Правове загальне навчання (правовий всеобуч)

§ 4. Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання

Глава 27 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ЙОГО МЕХАНІЗМ. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА

§ 1. Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу

§ 2. Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання

§ 3, Види, способи і типи правового регулювання

§ 4. Механізм правового регулювання

§ 5. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення

§ 6. Стадії механізму правового регулювання

§ 7. Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму правового регулювання

§ 8. Юридична техніка

Розділ V. ОСНОВНІ ТИПИ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ (ЗАГАЛЬНЕ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО)

Глава 28. ПРЕДМЕТ ЗАГАЛЬНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА. ПОНЯТТЯ ТИПУ І ТИПОЛОГІЇ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ

§ 1. Предмет і об'єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства.

§ 2. Поняття типу (сім'ї) правової системи

§ 3. Класифікація правових систем світу

§ 4. Основні типи і підтипи (групи} правових систем світу

§ 5. Місце правової системи України

Глава 29 РОМАНС-ГЕРМАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

§ 1. Поняття романо-германського типу правової системи

§ 2. Формування романо-германського типу правової системи

§ 3. Система права та її структура

§ 4. Нормативно-правовий акт (закон) у системі джерела права

§ 5. Делегована правотворчість

§ 6. Правотворчість суб'єктів федерації

§ 7. Правовий звичай

§ 9. Принципи права

§ 10. Роль судової практики

§11. Кодификація

Глава 30 АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Частина І ПРАВОВА СИСТЕМА АНГЛІЇ

§ 1. Поняття англо-американського типу правової системи

§ 2. Загальне право Англії

§ 3. Право справедливості

§ 4. Судовий прецедент у системі джерела права

§ 6. Правова доктрина

§ 7. Принципи права

§ 8. Система англійського права

§ 9. Норма права

§10. Дія прецедентно'! норми в часі та просторі

§ 11. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту

§ 12. Делегована правотворчість Англії

§ 13. Юридична термінологія країн загального права

§ 14. Судова система Англії

Частина II ПРАВОВА СИСТЕМА США

§ 1. Вплив англійського права на становлення правової системи США

§ 2. Специфічні риси американської правової системи (у порівнянні з англійською)

§ 3. Судова система США

Частина ІІІ. ІНШІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО І ПОЗАЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОГО ТИПУ

§ 1. Своєрідність правової системи Шотландії

§ 2. Загальна характеристика правової системи Ірландії

§ 3. Основні риси правової системи Канади

§ 4. Особливості правової системи Австралії

§ 5. Характерні риси правової системи Нової Зеландії

Глава 31 ЗМІШАНИЙ (ГІБРИДНИЙ) ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Частина І. ПІВШЧНОЄВРОПЕЙСЬКА (СКАНДИНАВСЬКА) ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

§ 1. Поняття змішаного типу правової системи

§ 2. Загальна характеристика скандинавської групи правових систем

§ 3. Джерела (форми) права скандинавських країн

§ 4. Система права. Кодифікація

§ 5. Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії

Частина II ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

§ 1. Загальна характеристика латиноамериканської групи правових систем

§ 2. Основні риси правових систем країн Латинської Америки

Глава 32 РЕЛІГІЙНО-ТРАДИЦІЙНИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Частина І РЕЛІГІЙНО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

1.1. МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Поняття релігійно-традиційного типу правової системи

§ 2. Поняття мусульманського права

§ 3. Виникнення і розвиток мусульманського права

§ 4. Джерела мусульманського права

§ 5. Система мусульманського права та її структура

§ 6. Норма мусульманського права

§ 7. Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика

§ 8. Мусульмансько-правова доктрина

§ 9. Принципи права

§ 10. Правовий звичай

§ 12. Особливості судової системи

1.2. ІНДУСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Поняття індуського права

§ 2. Релігійні та ідеологічні джерела індуського права

§ 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент

§ 4. Еволюція індуського права. Вплив англійської системи права

§ 5. Індуське право у правовій системі сучасної Індії

Частина II ДАЛЕКОСХІДНА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

2.1. КИТАЙСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Загальна характеристика далекосхідної групи правових систем

§ 2. Поняття китайського права і філолофсько-моральні джерела його формування

§ 3. Джерела права

§ 4. Термін «право». Ставлення до суб'єктивного права

§ 5. Система права. Норма права

§ 6. Кодифікація

2.2. ЯПОНСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Поняття японського права і особливості його формування

§ 2. Джерела права сучасної Японії

§ 3. Система права сучасної Японії

§ 4. Закон. Кодифікація

Частина III ЗВИЧАЄВО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

3.3. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО АФРИКИ І МАДАГАСКАРУ

§ 1. Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем

§ 2. Основні риси звичаєвого права

§ 3. Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки

§ 4. Звичаєве право в сучасних правових системах Африки і Мадагаскару

[1] Криміналістика (від лат. criminalis — стосується злочину, обвинувачення) — наука про тактику, методику розкриття і розслідування злочинів і застосування науково-технічних засобів у боротьбі з ними.

[2] Цей лад скоріше був прафеодальним чи ранньофеодальним (селяни зберігали волю і власність на землю, знать не мала великої земельної власності), ніж феодальним. Феодальний лад, на відміну від прафеодального, характеризується такими класичними ознаками, як закріплення несвободи селянина і наявність великої земельної власності землевласника.

[3] Боротьба за державність України йшла протягом сторіч з більш-меншим успіхом. Це - народно-визвольна боротьба українського народу 1648—1654 pp. під керівництвом Б. Хмельницького. Це й спроби 1.Мазепи у 1709р. використати російсько-шведську війну з метою створення самостійної України. Це - події початку XX ст., коли була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) на чолі з М. Грушевським. а також - Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР, ЗУНР. Сюди належить і майже 70-літній період існування радянської України у складі СРСР. Державність самостійної незалежної України не набула стійкого характеру в зазначені періоди її виникнення чи спроб створення. Відновлення нової незалежної України

[4] Див.: Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. — М., 1997. — С. 77.

[5] Радянська доктрина в ЗО—50-х роках XX ст. спиралася на розуміння держави як апарату класового панування і гноблення. (Див.: Материалы Первого совещания научных работников права. — М., 1938; Вышинский А. Я. Вопросы теории государства и права. — М., 1949. — С. 83, 411, 417).

[6] Термін суверенітет (фр. — верховна влада) стосовно держави вперше вжитий Жаном Боденом (Франція, XVI ст.).

[7] Юрисдикція (лат jurisdictio — суд, судочинство) — обсяг правомочносте й відповідних державних органів (суду, арбітражного суду, адміністративних органів та ін.) вирішувати спори про право і справи про правопорушення, зокрема оцінювати дії особи з погляду правомірності і застосовувати юридичні санкції до правопорушників.

[8] Нація (в юридичному відношенні) рівнозначна терміну «народ». У термін «нація» вкладається і значення громадянства. Нація — громадяни держави різних національностей, об'єднані схожістю у вирішенні істотних політичних І психологічних проблем. Ця схожість виникає внаслідок проживання на одній території і тривалого спілкування один з одним. Нація (в етнічному відношенні) — етносоціальна спільнота, в якої сформувалося самоусвідомлення своєї ідентичності (спільність історичної долі, психології і характеру, схильність до національних, матеріальних і духовних цінностей, тощо), а також територіально-мовна і господарсько-економічна єдність. Населення — сукупність фізичних осіб, незалежно від їх національності і громадянства, що законно проживають на території конкретної держави.

[9] Цивілізація (лат. civilis — цивільний, міський) — це соціокультурна система, що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень свободи особи — економічної, політичний, соціальної і духовної.

[10] Правда, цивілізаційний підхід ближче до типології суспільства, ніж держави.

[11] Див.: Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник. — 2-е вид. К„ 1994.

[12] Поняття «громадянське суспільство» з'явилося в XVII ст. в працях Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка й одержало фундаментальний розвиток у наступних століттях у роботах Ж.-Ж. Руссо, Ш.Монтеск'є, Гегеля й ін. Гегель, наприклад, розглядав громадянське суспільство як єдність осіб, що його складають. Він вважав, шо оскільки ці особи мають різні інтереси, нерідко протилежні, виникає потреба в державі як організації загального зв'язку кожного з кожним. Діалектично пояснюючи їх взаємозв'язок, Гегель називав державу абсолютною метою громадянського суспільства, їй (державі) підвладного.

[13] Спочатку протягом тривалого часу громадянське суспільство виробляє норму права в рамках фактичних відносин. Завдяки визнанню норми державою фактичні відносини доводяться до статусу «юридичних».

[14] Американський політолог Г. Алмонд запропонував класифікацію політичних систем світу: англо-американська (США, Англія, Канада, Австралія); континентально-європейська (Франція, Німеччина, Італія); доіндустриаль-на і частково індустріальна (країни Азії, Африки і Латинської Америки); тоталітарна (фашистська Італія, нацистська Німеччина, країни так званої «світової системи соціалізму»).

[15] В Україні правові основи взаємовідносин держави і об'єднань громадян закріплені в Законі від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», визначені статтями 36, 37 Конституції України.

[16] Однак для виконання статутних завдань і цілей зареєстровані суспільні об'єднання (особливо благодійні організації) можуть здійснювати необхідну комерційну діяльність, бути співзасновниками комерційних організацій, створювати госпрозрахункові установи і організації зі статутом юридичної особи, засновувати підприємства в порядку, встановленому законодавством (в інтересах захисту прав споживачів, екології, охорони культурних цінностей, розвитку наукових, правових і інших експертиз). Політичні партії, створені ними установи і організації не мають права займатися комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політич- ної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів із власною символікою і т. ін.

Релігійні організації мають право для виконання статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні та інші підприємства, а також благодійні установи, що мають право юридичної особи.

[17] Складається з преамбули і 14 статей. У ст. 7 визначена сфера спільної діяльності, яка реалізовується на рівноправній основі через спільні координуючі інститути Співдружності: координація зовнішньополітичної діяльності; співробітництво у формуванні і розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринків; у галузі митної політики; співробітництво в розвитку систем транспорту і зв'язку; співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні всеосяжної міжнародної системи екологічної безпеки; питання міграційної політики; боротьба з організованою злочинністю.

[18] Термін (і поняття) «тоталітаризм» з'явився в західній науці в 30-і роки XX ст. для характеристики фашистських і комуністичних режимів, а спеціальні

[19] Юридичним вираженням сукупності повноважень, предмета ведення (функцій) і юридичної відповідальності органу є його компетенція (див. докладніше про компетенцію § «Компетенція державного органу як вираження його спеціальної правосуб'єктності»).

[20] Парламентаризм набув розвитку в Англії кінця XVII ст. У той час Джоном Локком була створена своєрідна теорія поділу влади. Влада була ним поділені на законодавчу, виконавчу, федеративну — сфера зовнішніх зносин. На відміну від пізнішої теорії Монтеск'є, Локк ще не виділив судову владу як самостійну і розглядав її разом із виконавчою. Однак своєю теорією поділу влади він затвердив принцип парламентаризму, поставивши законодавчу владу (парламент) вище за виконавчу (уряду).

[21] Уперше парламент був створений у 1265 р. в Англії — у результаті відсторонення від влади короля вирішення найважливіших державних справ було доручено з'їзду представників усього вільного населення країни.

[22] Система судів України будується за принципами територіальності і спеціалізації. Судочинство Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції є роздільним. Не допускається створення надзвичайних та особливих судів.

[23] Є кілька теорій самоврядування. Теорія вільної громади (розроблена німецькими вченими на початку XX ст.) — має в основі ідею обмеження втручання держави в справи громади і природне право громади завідувати своїми справами як історично більш ранього утворення, ніж держава. Господарська і суспільна теорія самоврядування — має вихідним положення про те, що самоврядування є управління справами місцевого господарства, протиставлення держави суспільству. Державна теорія самоврядування (розроблена Лоренцом Штейном і Рудольфом Гнейстом — середина XIX ст.) — грунтується на ідеї про органи місцевого самоврядування як органи державного управління, компетенція яких визначається державою. Політичні теорії місцевого самоврядування (одна з них закладена Р.Гнейстом і розвинута О. Майє-ром) — грунтується на тезі про те, що місцеве самоврядування здійснюється почесними представниками місцевого населення, що виконують свої обов'язки безоплатно, розглядають їх як побічне, а не основне заняття. А саме це заняття — прояв не стільки юридичних засад, скільки певного політичного прийому.

[24] Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування в Україні є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші грошові кошти, земля, природні ресурси, що знаходяться у власності територіальних спільнот сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що знаходяться в управлінні районних і обласних Рад.

[25] Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ — постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.91 зі змінами і доповненнями від 27.01.92 № 33, від 20.03.98 № 349.

[26] Назва даного інституту походить зі Швеції (1809 p.), англійською звучить як «омбудсмен».

[27] Докладніше про контрасигнацію див. § «Поняття підзаконного нормативно-правового акта Підзаконний нормативний акт центральних органів держави».

[28] Конституція Автономної Республіки Крим прийнята на другій сесії Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. Затверджена Законом України від 23 грудня 1998 р «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», відповідно до якого набула чинності з дня її опублікування — 12.01.99.

[29] Див.: ст. 139 Конституції України і п. 4 ст. 5 Конституції Автономної Республіки Крим.

[30] Загальний нагляд прокуратури за законністю здійснюється лише в деяких країнах (крім України, у В'єтнамі, Китаї, Росії та ін.). У більшості країн її завдання обмежується розслідуванням певного роду злочинів, порушенням обвинувачення і підтриманням його в суді. Однак загальною тенденцією останніх десятиліть стало розширення функцій прокуратури, додання їй контрольних функцій (наприклад, у Сальвадорі, Колумбії та ін.).

[31] Міністерство юстиції України діє на підставі Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 18. вересня 1996 р.

[32] Держава, за Цицероном, це не «будь-яке об'єднання людей, зібраних у будь-який спосіб», а «об'єднання багатьох людей, зв'язаних згодою щодо питань права і спільними інтересами». З погляду співвідношення з правом держава є не що інше, як «спільний (колективний, загальний) правовий пристрій».

[33] Про наукові концепції щодо сучасних держав див. у главі 4 «Державна влада і держава».

[34] Геноцид (від лат. genus — група і caeclere — убивати) — свідоме знищення груп людей.

[35] Апартеїд — нелюдські акти, вчинені з метою встановити І підтримувати панування однієї расової групи людей над іншою.

[36] Істотний внесок у встановлення стандартів у галузі прав людини робить Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Нині до її складу входять 53 держави-члени.

[37] Апатрид — особа без громадянства.

[38] Біженець (іноземний громадянин чи особа без громадянства) — особа, змушена залишити місце свого постійного проживання (територію іншої держави) унаслідок вчиненого там щодо неї насильства або переслідування чи реальної небезпеки зазнати насильства або іншого переслідування.

[39] Право на життя людини в сприятливих умовах вперше офіційно визнано в Стокгольмській декларації Конференції ООН про навколишнє середовище від 16.06.72. Дана формула з необхідними трансформаціями відбилася спочатку в Конституції СРСР 1977 p., а згодом у чинних конституціях країн СНД.

[40] Спосіб забезпечення правового захисту громадян у сфері дії публічного права в Англії, США мас свої особливості І називається «квазісудовим».

[41] У п. 8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративні права визначаються як «право власності на частину (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи право на управління, одержання відповідної частини цієї юридичної особи, а також частини активів у разі його ліквідації згідно з чинним законодавством».

[42] Виділяють три види суб'єктивних прав:

— природні права, дані людині від народження, незалежно від того, закріплені вони в законі чи ні;

— суб'єктивні права, що випливають із норм об'єктивного права, тобто встановлених державою (це — суб'єктивне юридичне право-.

— суб'єктивні права, що виникають у процесі встановлення певних відносин.

[43] Один з перших представників буржуазної теорії природного права Джон Локк зауважував, що кожна людина за законом природи має право відстоювати «свою власність, тобто своє життя, волю І майно».

[44] «Право має цінність саме тому, що є нормою», — стверджував ідеолог нор-мативистской теорії права Ганс Кельзен.

[45] В книзі представника соціологічної теорії права Е.Зрліха «Основи соціології права» (1913) обґрунтовується, що центр ваги розвитку права «знаходиться не в законодавстві... а в самому суспільстві». Автор протиставляв право в законах і «живе право» — фактичні відносини суспільних об'єднань (спілок).

[46] Юридична аксіологія спрямована на відрізнений цінності та оцінюваного факту (явища, об'єкта, відносин і т. ін.) і визначення (з позицій і в контексті відповідної ієрархії і системи цінностей) його ціннісного значення і сенсу. Цінність при цьому належить до сфери цілей, значень повинності, нормативності, формальності в її відрізненні від сфери емпіричного, сущого, фактичного. До предмета юридичної аксіології входить вивчення цінності права, цінносно-правового значення закону і держави.

[47] Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 г. поняття законодавства включає закони, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті у межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України.

[48] Нагадуємо, що нормативне розпорядження — текст граматично і логічно завершених частин нормативного акта, в якому безпосередньо виражаються зміст і структура правових норм.

[49] Термін «кодифікація» введений до наукового обігу І.Бентамом (XIX ст.).

[50] Указом Президента України від 22 січня 1996 р. «Про видання актів законодавства України» визнано за необхідне видавати, починаючи з 1996 p., збірники актів законодавства України. Встановлено, що до збірників актів законодавства України вносяться закони, постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер; нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, що підлягають державної реєстрації. Офіційне видання збірників актів законодавства покладено на Міністерство юстиції України.

[51] В широкому розумінні система корпоративних норм утворює корпоративне право. Вузьке розуміння використовується в правових системах англо-аме-риканського типу. Корпоративне право там прирівнюється до акціонерного права, тобто системи правил поведінки, які регулюють відносини, що складаються усередині акціонерного товариства — підприємства, статутний капітал якого поділений на рівні частини. Це пояснюється домінуванням акціонерних товариств над підприємствами, основаними на державній формі власності, а також над підприємствами, основаними на приватній (індивідуальної) власності.

[52] Регламент (фр. reglement, лат. regula — правило).

[53] Колізійні норми складають зміст так званого колізійного права — загальної процесуальної галузі, яка формується у рамках публічного права Колізійне право — сукупність норм, що вирішують відповідні неузгодженості (конфлікти) між чинними нормативними актами, їх суперечності стосовно одного й того ж предмета регулювання. Вирішити колізії можна різними способами: прийняттям нового акта, скасуванням старого акта, внесенням змін до чинного акта, систематизацією (кодифікацією) законодавства, тлумаченням, роботою конституційних та інших судів, переговорами через погоджувальні комісії та ін.

[54] В проекті Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про колективні договори та угоди» пропонується вважати обов'язковим укладення договору на підприємствах з кількістю працюючих не менш ніж 15 чоловік.

[55] Загальні збори вважаються повноважними, якщо в них бере участь більше ніж половина колективу, а конференція — не менше від 2/3 делегатів.

[56] Колективний договір підлягає реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади, порядок якої визначається Кабінетом Міністрів України. Він набуває чинності з дня підписання його сторонами (підписується не раніше ніж через п'ять днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) колективу) або від дня, зазначеного в ньому, і діє до часу складання нового чи перегляду поточного, якщо інше не передбачене законом (докладніше див.: Закон України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори та угоди» та ст. 11 «Колективний договір» Кодексу законів про працю України).

[57] Див.: Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм Конституції // Право України. — 1997. — № 6. — С. 6.

[58] Наприклад, про це писав проф. М. «.орлеанський в «Юридичному віснику України» (№ 6 (84) від 6—12.02.97. — С. 16—17).

[59] Правові акти глави держави, які підлягають відповідно до конституції підписанню главою уряду чи міністром (скріплюються підписами відповідних посадових осіб з визначенням їх реквізитів: назви посад та імен цих посадових осіб) називаються контрасигнованими актами. Див. про них докладніше в § 10 «Поняття підзаконного нормативно-правового акта».

[60] Стаття 73 Конституції Італійської Республіки містить з цього питання типове для більшості країн положення: «Закони промульговуються Президентом Республіки протягом місяця від дня їх затвердження. Якщо Палати, кожна абсолютною більшістю своїх членів,проголошує закон терміновим, то він промульговується у строк, зазначений у цьому законі. Закони публікуються після промульгації і набирають чинності на п'ятнадцятий день після публікації, за винятком випадків, коли сам закон встановлює інший строк».

[61] Статут — акт, прийнятий в установленому порядку в ідентичній редакції обома палатами парламенту і санкціонований монархом Великої Британії.

[62] Процедура прийняття конституційного закону може мати спрощений, ускладнений чи змішаний характер. В Україні конституційне закріплена змішана процедура прийняття внесених змін до Конституції:

спрощена (2/3 конституційного складу Верховної Ради) — для законопроекту про внесення змін до Конституції України для всіх розділів (крім розділів І, III, XIII);

ускладнена (2/3 конституційного складу Верховної Ради з наступним затвердженням всеукраїнським референдумом, призначуваним Президентом України) — для законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII.

[63] В ряді країн діють органічні закони (Франція, Іспанія). Наприклад, Конституція Франції передбачає врегулювання органічними законами статусу Конституційної Ради, Високого Суду правосуддя, Суду правосуддя Республіки, Економічної і соціальної Ради, Вищої ради магістратури, порядку виборів палат Парламенту та ін. (див. главу «Романо-германский тип правової системи»).

[64] Нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань її відання повинні відповідати Конституції України, законам України (ст. 28 Конституції Автономної Республіки Крим).

[65] Дипломатичні привілеї та імунітети утворюють єдиний, загальновизнаний у міжнародному спілкуванні статус дипломатичних агентів, принципи і норми якого кодифіковані Віденською конвенцією (1961) про дипломатичні зносини. Указом Президента України 10 червня 1993 р. затверджене «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні».

[66] Закон України «Про правовий статус іноземців» охоплює терміном «іноземець» як громадян іноземних держав, так і осіб без громадянства.

[67] Відповідно до Конституції України 1996 р. протягом трьох років після набрання нею чинності Президент України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем 'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради.

[68] Про правомочність див. § «Компетенція державних органів», про юридичну відповідальність — главу «Юридична відповідальність».

[69] В ряді країн нижня границя кримінальної дієздатності є високою (16—17 років), в інших — низькою (8-9 років).

[70] Третейський суд — одна з форм судового захисту прав громадян і організацій, альтернативний засіб вирішення спорів. Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесуального кодексу України третейські суди, поряд з арбітражним судом, правомочні розглядати будь-які економічні спори, підвідомчі арбітражному суду, за винятком спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні і виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Крім того, третейському суду також не підвідомчі справи про банкрутство. Як процесуальна форма, третейський суд має цілу низку переваг у порівнянні з державними

[71] Інакше: предмет діяльності, функціональне призначення.

[72] Див. про це в кн.: Общая теория прав человека / Под ред. Е.А.Лукашевой. — М., 1996. - С.29-30.

[73] Інтерес — потреба особи, яка виражається в діяльності з усвідомлення та реалізації цілей у суспільних відносинах.

[74] До відома читача: до 60-х років XX ст. у вітчизняній юридичній науці правовий статус ототожнювався з правоздатністю. Мотивувалося це тим, що правовий статус і правоздатність виникають і припиняються у суб'єкта одночасно, що вони є в однаковій мірі невідчужуваними.

[75] Прогалину в праві не можна ототожнювати з «помилкою в праві» як результат невірної оцінки об'єктивних умов і вияву не тієї законодавчої волі, котру слід було б втілити в нормативно-правовому акті. «Помилка в праві» можлива у випадках, коли правотворчий орган: 1) помилково вважає якісь відносини такими, що не підлягають правовому регулюванню; 2) помилково покладається на конкретизацію права в ході його застосування; 3) помил-

[76] Див.: Алексеев С. Государство и право. Начальный курс. — М., 1993. — С. 157-160.

[77] Враховуються не лише шкідливі наслідки, які настали, але й ті, які можуть настати. Законним вважається наказ, який відданий керівником у межах його компетенції з дотриманням належної форми і не містить розпоряджень чинити протиправні дії. Виконання наказу, в якому відсутня хоча б одна із зазначених умов, вважається незаконним, і відповідальність несе як той, хто віддав такий наказ, так й той, хто його виконав.

[78] Вщ винних діянь слід відрізняти невинні діяння, які вчиняються з волі особи та є об'єктивно протиправними Це діяння, що чиняться під час виконання професійно-службових обов'язків (наприклад, заподіяння шкоди майну пожежником при гасінні пожежі).

[79] Про презумпцію доцільності закону обгрунтовано говориться в підручнику: Теория государства и права / Под ред. М.В. Корельского и В. Д. Перевало-ва. - М., 1997.- С. 445.

[80] Про функції і принципи правопорядку див.: Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. — Т. 2. Теория права. — М., 1998. — С. 547-553.

[81] Юридична практика — це юридична діяльність, пов'язана з прийняттям, тлумаченням, застосуванням правових розпоряджень, узята в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом.

[82] Прес-конференція — збори представників преси, телебачення, радіо, які офіційно скликаються управлінням юстиції (можливо, разом з УВС, прокуратурою, обласним і арбітражним судами, організацією спілки юристів та іншими) для важливої інформації правового характеру, відповідей на запитання

[83] Брифінг — коротка прес-конференція.

[84] Зустріч — бесіда керівника або фахівця з одним чи групою журналістів, як правило, з їх ініціативи.

[85] Див.: ст. 29 Закону України від 23 березня 1996 р. «Про освіту» із змінами і доповненнями.

[86] Слід розмежовувати сферу регулювання законів і підзаконних актів.

[87] Нагадаємо, що на початковій стадії капіталізму держава виступала як «нічний сторож». Вона охороняло приватну власність, однак не втручалася в соціально-економічні відносини, відносини приватної власності. У 50— 60 роки XX ст. економічна та соціальна функції буржуазної держави чітко визначилися, і сфера правового регулювання розширилася за їхній рахунок. Держава взяла на себе турботу про соціальне забезпечення громадян, через що одтимала назву держави «загального благоденства». Відбулися зміни в сфері і напрямку правового регулювання в Україні. В умовах командно-адміністративної системи Радянської України принцип планування поширювався на всі економічні відносини, на всі галузі виробництва. У сучасних умовах ступінь утручання держави в економічні відносини зменшився, однак держава змушена програмувати економічну діяльність. Економіка України не зможе звестися на ноги без підтримки держави, а виробництво не в змозі функціонувати без державних замовлень. Це не означає, що держава повинна займатися патерналістичною діяльністю -підтримувати будь-які неефективні виробничі структури, виділяючи їм дотації, списуючи їхні борги.

[88] Процесуальне право — система норм, що визначають процедуру реалізації норм матеріального права в різних формах правової діяльності уповноважених на те суб'єктів.

[89] Щоб уникнути цього, у Законі України «Про податок на додаткову вартість» (п. 1 ст. 1) вказується, що терміни — корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, гроші, цінні папери, деривативи, дивіденди, відсотки, кредит, депозит, лізинг (оренда), бартер, звичайні ціни, безкоштовно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (оборот), основні фонди та нематеріальні активи — повинні розумітися у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

[90] К. Цвайгерт і Х.Кьотц вважають, що «законодавче порівняльне правознавство» відомо з першої половини XIX ст. у Німеччині (Прусське загальне земське право 1794 р. і Австрійське цивільне уложення 1811 р.) і Франції (ЦК як сплав римського писаного права південних провінцій з кутюмами / переважно германського походження/) (див.: К. Цвайгерт, X. Кьотц. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. — М., 1998. — Т. 1.- С. 80),

[91] Крім порівняння — загального і галузевого, велике значення мають: порівняльно-правові дослідження міжнародного права і внутрішнього права країн світу; порівняльно-правові дослідження сучасних правових вчень.

[92] В 1967 р. був опублікований перший російський переклад другого французького видання цієї книги. У 1988 р. вийшов російський переклад сьомого видання цієї книги, зроблений професором В.А. Тумановим.

[93] Див.: Цвайгерт К., Кьотц Г. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. — М., 1998. — Т. І—II.

[94] Див.: Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридичнеская география мира. М., 1993.

[95] Див.: Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Пере-валова. — М., 1997; Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчи-кова. - К.., 1997.

[96] Див.: Цвайгерт К., Хьоц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. — М., 1998. — Т. 1. — С. ПО.

[97] Див.: Правовая система Нидерландов / Под ред. В.В.Бойцовой, Л.В. Бойцовой. — М., 1998. Предисловие.

[98] Школа юристів XI—XIII ст.ст., що виникла в Болоньї й одержала назві від приміток (глосс), якими юристи постачали тексти кодексу Юстині

[99] У міру розвитку канонічне право піддавалося кодификації — Звід канонічного права 1582 р. Як основне джерело канонічного права завжди виступала Біблія.

[100] Див.: Давид Р. Основные правовые системи современности. — М., 1988. — С. 61.

В країнах континентальної Європи маються дві форми контролю над кон-ституційністю нормативно-правових актів:

превентивний, чи попередній - здійснюється до прийняття нормативно-правового акта (наприклад, ч. 1 і 2 ст. 61 Конституції Франції; ч. 2 ст. 138 Федерального конституційного закону Австрії — у частині, що стосується компетенції Федерації і земель; ст. 127 Конституції Італії — у частині, що стосується стверджень про порушення законодавчої компетенції та ін.); репресивний, чи подальший - здійснюється після прийняття нормативно-правового акта. Предметом репресивного конституційного контролю є: нормативно-правові акти вищих органів влади (і посадових осіб); нормативно-правові акти про надзвичайний стан; закони, прийняті до вступу в силу нової конституції; порядок внесення пропозицій про зміну конституції і самої процедури її зміни, а також зміст цих змін (останнє, наприклад, передбачене ч. З ст 79 Конституції ФРН).[101] П'ять відомих кодексів Франції — Цивільний кодекс 1804 p., Цивільний процесуальний кодекс 1806 p., Торговий кодекс 1807 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1808 р. і Кримінальний кодекс 1810 р. — вплинули на розвиток голландського права.

[102] Ордонанси набули особливого значення з XVII—XVIII ст.ст.: про цивільний процес (1667 р.), про кримінальний процес (1670 р.), про договори дарування (1731 р.), про заповіти (1747 р.) та ін.

[103] Бундестаг і Бундесрат — дві палати парламенту ФРН.

[104] Див.: Современный немецкий конституционализм. — М., 1994. — С. 13.

[105] Див.: Правовая система Нидерландов / Под ред. В.В.Бойцовой, Л.В. Бойцовой. - М, 1998. - С. 224.

[106] В Європі затвердилася назва «англосаксонська сім'я правових систем», що є невірним і відкидається країнами, що належать до цієї сім'ї. Англосаксонським періодом в Англії називається період до нормандського завоювання 1066 p., коли англійське загальне право ще не склалося. Відповіднішою до суті сучасного «загального права» є назва «англо-американська сім'я (тип) правових систем», яка поширена в наукових колах цих країн.

[107] Палата лордів до 1966 р. була суворо зв'язана своїми прецедентними рішеннями, а нині вважається, що в інтересах правосуддя вона може відходити від них. Повноваження Палати лордів відкидати свої колишні рішення було закріплено Парламентом у Законі про відправлення правосуддя 1966 р. Правда, на практиці це нововведення використовується дуже помірно.

[108] Терміни «statute» І «law» переводяться на українську мову як «закон». Крім поняття «закон», «law» має ще значення «право» і включає як акти парламенту («statutes»), так і прецеденти, звичаї І доктрини чи їх норми відповідно. Можна сказати, що law — закон з погляду його розуміння англійською доктриною, a statute — це те, що йменується законом у рамках континентальної правової системи і є лише різновидом, хоча й найважливішим, законів в англійській правовій системі.

[109] Давид Р. Основные правовые системы современности. — М., 1988. — С. 342.

[110] Всі істотні зміни, внесені до систему суду присяжних Англії законами 1967, 1971, 1972 pp., були згодом консолідовані Законом 1974 р. про присяжних. Нині посилаються лише на Закон 1974 р.

[111] В США щорічно більш ніж 100 000 справ розглядаються судами присяжних, позаяк в Англії це число складає 20 000, а у Франції - лише 1200.

[112] Див.: Решетников Ф.М. Правовые системи стран мира. Справочник. — М., 1993. - С. 28.

[113] За рішенням уряду від 1976 р країна за рубежем називається Австралія, а усередині — Австралійський Союз.

[114] Шаріат (араб, шаріа — «шлях прямування» або «правильний шлях до мети») — сукупність обов'язкових приписань Аллаха, переданих через пророка Мухаммеда, втілених головним чином у Корані та суні, які визначають спосіб мислення і поведінки мусульманина. Шаріат виступає як всеосяжна система соціального регулювання, що охоплює різні категорії норм — не лише правові, але й релігійні, моральні, побутові, дотримання яких означає ведення праведного, бажаного Аллаху життя, яке приводить мусульманина до раю. Всі ці норми - зобов'язання, покладені на мусульманина, а не права, які він може мати.

[115] Факіх (від араб, факіфа — розуміти, знати) — знавець фікху, мусульманського права.

[116] Муджтахід — найавторитетніший законознавець (факіх), який має право виносити самостійне судження (іджтихад) з правових і релігійних питань.

[117] На відміну від сунітської доктрини шиїтська правова думка активно відстоювала волю іджтихаду, додання юридичного характеру загальним положен-ням-орієнтирам Корану і суни, формування на їх основі конкретних судових рішень, а у разі їх мовчання — створення нових норм за допомогою різних способів тлумачення. Вона в більшому ступені, ніж сунітська, сприяла затвердженню доктрини як самостійного джерела права в юридичному сенсі.

[118] В наші дні налічується чотири сунітські (ханіфітська, маликітська, шафіїтська, ханбалитська) школи мусульманського права, а також три шиїтські (джафаритська, ісмаїлітська, зейдитська) із власними юридичними методиками і концепцією.

[119] Муфтій - посадова особа в системі релігійного суду, виносить рішення (фет-ви) з різних релігійно-юридичних питань, використовуючи судові рішення з практики каді (релігійний суддя в мусульманській общині, який приймає рішення як з питань релігії, так і з питань сімейного, спадкоємного та частково кримінального права). У кожній мусульманській державі є головний муфтій країни. Верховний муфтій міг видавати акти «правової політики» (як халіфи та султани), які включалися до структури нормативних актів вищих органів мусульманської держави. Його фетви — судження з будь-якого правового чи культурного питання - були джерелами ряду норм фікху.

[120] За формою це книга віршів, що містить 114 сур (глав), більш ніж 6 тис. коротких віршованих фрагментів, не пов'язаних загальним єдиним началом. За змістом ці збори висловів Мухаммеда, його проповідей чи переска-заних древніх легенд І повчань, а також полемічних виступів проти християнства й іудейства, висловлених у різний час і зібраних разом.

[121] За формою це збірник хадисів, тобто розповідей про життя, спосіб мислення і поведінку пророка, його вчинки.

[122] Терміни «шаріат» і «фікх» часто помилково вживають як тотожні. Фікх -теоретичне осмислення і обгрунтування шаріату правознавцями. Інакше можна сказати, що фікх — теорія мусульманського права, що розробляє принципи використання Корана та суни та дає їхню інтерпретацію для виробітки соціальних (насамперед правових) норм.

[123] Відповідно до поділу ісламу мусульманське право можна диференціювати на сунітське (ортодоксальне) та шиїтське (гетеродоксальне). Останнє застосовується головним чином в Ірані й Іраку.

[124] Наприклад, законодавство Марокко, Йорданії і Пакистану передбачає для мусульман кримінальну відповідальність за недодержання посту під час рамадану. У Пакистані службовці зобов'язані п'ять разів на день здійснювати молитву, а чоловікам заборонено працювати і навіть знаходитися у жіночих навчальних закладах. В Ірані створені спеціальні мусульманські суди для боротьби з «моральною деградацією». Вони мають право застосовувати покарання за ігнорування мусульманських звичаїв щодо одягу, а також правил поведінки в громадських місцях.

[125] Імам — передстоятель на молитві, духовний керівник, голова мусульманської общини.

[126] Хадж — паломництво до Мекки, один із головних обов'язків кожного мусульманина.

[127] Османський закон про сімейне право був прийнятий ще у 1917 р.

[128] У свідомості певної частини населення ісламських країн періодично оживає ідея про формування ідеального теократичного суспільства, яке встановиться в усьому світі і буде підвладне релігії ісламу.

[129] Група населення гірських районів Лівану та Сирії, яка відрізняється особливостями побуту та культури. Утворює одну Із шиїтських сект.

[130] Сансара («блукання», «перехід через різні стани», «круговорот») — мирське буття, пов'язане з низкою народжень і переходом з одного існування в інше. Після смерті істоти перероджуються, або залишаються у своїй колишній сфері, або переходять до більш-менш сприятливої сфери, що залежить від здійснених вчинків (карма). Мається шість видів істот, у які може переродитися людина: боги, асури (вищий клас небесних демонів — супротивників богів), люди — це сприятливі; тварини, прети (істоти, ворожі людям, у мирському житті скупі, жорстокі та ненажерливі) та мешканці нараки (пекла) — це несприятливі.

[131] Сучасний індуїзм існує у вигляді двох течій - вішнуїзм (Північна Індія) і шиваїзм (Південна і Східна Індія)

[132] У 40 роках XX ст. в Індії було 3,5 тис. каст і підкаст.

[133] Основні школи Індуського права — школа Даябаа у Бенгалії І школа мита-кшара з кількома напрямками Ці школи відрізнялися неоднаковим підходом до вирішення трьох важливих питань: права спадкування, правового режиму майна окремих членів єдиної родини, поділ сімейного майна.

[134] Мусульманське право застосовувалося до індусів головним чином у галузі кримінальних злочинів.

[135] Тут бенефіціарій (вигодонабувач, який не бере ніякої участі в процесі встановлення довірчої власності) має право зажадати від довірчого власника (особи, яка встановлює довірчу власність) виконання своїх обов'язків. Крім того, індійський закон про довірчу власність не регулює відносин, пов'язаних із сімейною власністю.

[136] На півночі та сході Індії (Пенджаб, провінції Північного сходу, Деккан) судді керувалися місцевими звичаями; на півдні (Мадрас та ін.) перейшли до використання судових прецедентів. З 1845 р. в Індії публікуються збірники судових рішень.

[137] Внаслідок релігійно-общинної ворожнечі у 1947 р. країна була поділена на два домініони - Індійський Союз і Пакистан. У 1950 р. Індійський Союз став незалежною Республікою Індія.

[138] Політичний (державний) режим при Мао Цзедуні, який був главою соціалістичної держави Китай, називають маоїстським.

[139] Давид Р. Основные правовые системи современности. — М, 1988. — С.456 та ін.

[140] Нода И. Сравнительное правоведение в Японии: прошлое и настоящее/ Очерки сравнительного права. — М., 1981. — С.229—255.

[141] Етатизм — активне втручання держави в життя громадянського суспільства, поглинання його функцій.

[142] Стаття 81 нині чинної Конституції Японії містить таке розпорядження: «Верховний суд є судом найвищої інстанції, уповноваженим вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, наказу, розпорядження або офіційного акта».

[143] Наприклад, у Сенегалі в 1961 р. було офіційно визнано 68 звичаїв, з них 20 ісламських і 7 християнських.

[144] Французька колоніальна адміністрація підготувала численні «збірники звичаїв» (близько 150), лише половина із них опублікована.

[145] Див.: Давид Р. Основные правовые системи современности. — М., 1988. — С. 463.

[146] Політика колонізаторів була неоднаковою: Франція, Іспанія, Португалія проводили політику асиміляції. Наприклад, Конституція Франції 1946 р. проголосила: тубільці зберігають свій особистий статус у разі, «якщо вони від нього не відмовляються». Англія вважала за краще здійснювати політику непрямого управління (типу протекторату). Однак результат був однаковий: країни, що входили до Британської імперії, відносять свої правові системи до загального права, а країни, що входили до «імперії» Франції (бельгійське Конго, Руанда, Бурунді), — до романської групи правових систем.

[147] Відповідно до звичаєвого права праця — спосіб життя у союзі із силами природи. Праця за договором за винагороду викликала необхідність у рецепції європейського трудового права.

[148] Один том збірника судових рішень Нігерії містить більше випадків, що стосуються звичаєвого права, ніж усі серії збірників судових рішень Кенії, Уганди чи Танганьїки.

[149] Див.: Давид Р. Основные правовые системи современности. — М., 1988. — С. 482.

Ю.Т.Волков В. І. Добреньков В. Н. Нечипуренко А.В. Попів

СОЦІОЛОГІЯ Видання 2-е Рекомендовано Міністерствам освіти Російської Федерації як підручника для студентів вищих учбових закладів МОСКВА   disciplinae

Підручник зайняв 1-е місце у Всеросійському конкурсі (2001 р.) Міністерства освіти Російської Федерації на створення підручників по циклу "Загальні гуманітарні і соціально-економічні дисципліни" в номінації "Соціологія"

Рецензенти:

член-кореспондент РАН, доктор філософських наук, професор А.В.Дмитриев, доктор філософських наук, професор Н.С.Слепцов

Читайте також:

1. Волков Ю.Г., Добреньков В. І., Нечипуренко В. Н., Попів А.В.
2. Ю.Т.Волков В. І. Добреньков В. Н. Нечипуренко А.В. Попів

Переглядів: 710