МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ГЛЙВП 19ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ .ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ § 1. Поняття, склад та загальна характеристика земель лісового фонду Землі лісового фонду — одна з категорій земель України (п. «е»ст. 19 ЗК). До земель лісового фонду належать лісові й нелісові землі. Лісові землі це: а) вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю і б) не вкриті рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами. Нелісові землі це: а) зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); в) зайняті болотами і водоймами у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. Такий поділ земель лісового фонду на лісові й нелісові зумовлений їх різним цільовим призначенням. Так, лісові землі передбачені для вирощування лісів, раціонального та ефективного їх використання, відтворення, підвищення продуктивності і поліпшення якісного складу насаджень, нарощування природоохоронного потенціалу лісів і т. ін. До них віднесено й ті ділянки лісового фонду, які не вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища, пустирі тощо), але призначені для залісення і тому віднесені до лісових земель. Нелісові землі не тільки не зайняті лісовою рослинністю, а й не призначені для її вирощування. їх призначення полягає в ,,. 323 обслуговуванні різних цілей лісового господарства — будівництво шляхів, просік, трас ліній електропередач, сіножатей, пасовищ, вони можуть бути зайняті болотами та водоймами тощо. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж проводиться у порядку, встановленому статтями 6—17 ЗК України та статтями 11—16 і 93 Лісового кодексу України. Переведення лісових земель до інших категорій відбувається за згодою відповідних державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя згідно зі ст. 42 Лісового кодексу. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, б) полезахисними лісовими смугами, захисними насад в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на Від імені держави землями лісового фонду, а також лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження щодо розпорядження ними Верховній Раді Автономної Республіки Крим, місцевим органам влади та самоврядування, а також центральному та місцевим органам виконавчої влади у порядку, передбаченому статтями 6— 17 ЗК України та статтями 11—16, 29 і ЗО Лісового кодексу України. Порядок управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів і земель лісового фонду, а також компетенцію державних органів у цій галузі викладено у статтях 29—32 Лісового кодексу України. § 2. Правові форми використання земель лісового фонду Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ст. 56 ЗК). Передача земель лісового фонду державної власності у комунальну власність та земель лісового фонду комунальної власності у державну провадиться у порядку, встановленому ЗК України для юридичних осіб (ст. 117) та згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності» від 1 серпня 2002 р.1 До земель державної і комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать усі землі лісового фонду, крім випадків, передбачених ч. 2 ст, 56 ЗК України. До цих випадків належить положення про те, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватися у власність замкнені ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь фермерських та інших господарств. «Замкнені ділянки» — це такі земельні ділянки лісового фонду, які відокремлені природними (болотами, водоймами, пустирями і т. ін.) або протипожежними розривами (п. «а» ст. 5 Лісового кодексу). Порядок надання їх у приватну власність регулюється статтями 116, 118, 125, 126—132 ЗК України. У спільному наказі Мінагрополітики та Держкомлісгоспу «Про ліси сільськогосподарських підприємств» від 26 червня 2000 року № 106/60 передбачено, що згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року, № 1529/99 при реформуванні2 колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно і створенні різних типів господарських структур відповідно до законодавства лісові землі паюванню не підлягають. Громадяни та юридичні особи у встановленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Порядок надання громадянам та юридичним особам у власність деградованих і малопродуктивних угідь для залісення передбачений такий самий, як і для інших земель. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на 1 Урядовий кур'єр. — 2002. — 21 серпня. 2 Офіційний вісник України. — 1999. — № 49. — Ст. 11.
умовах оренди — іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт у порядку, передбаченому Лісовим кодексом України. Таким чином, користування земельними ділянками лісового фонду можу бути постійним або орендним. Надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам для зазначених цілей відбувається у порядку, передбаченому статтями 116, 122—128 Земельного кодексу та ст. 9 Лісового кодексу. Постійне користування землями лісового фонду посвідчу-ється державним актом, форму якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р.1 Надання земельних ділянок лісового фонду в оренду передбачається також Лісовим кодексом, який у ст. 9 визначає ширше коло орендарів цих земель. Так, орендарями названих земель можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні особи та громадяни (ч. 5 ст. 9 Лісового кодексу). Лісовий кодекс (ст. 9) передбачає можливість тимчасового використання земельних ділянок лісового фонду. Але це положення не відповідає вимогам Земельного кодексу, який не містить приписів щодо регулювання такого різновиду землекористування. У зв'язку з цим слід зазначити, що використання земельних ділянок лісового фонду може здійснюватися як на умовах постійного,' так і орендного землекористування. В останньому випадку термін оренди визначається ст. 933 ЗК України, а не ст. 9 Лісового кодексу України. Підставою для висновку є положення ст. З ЗК України. Експлуатація земель лісового фонду здійснюється у порядку загального і спеціального використання. У порядку загального використання цих земель громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому вони зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися вищезазначеними лісовими ресурсами у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами, і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одному або кільком лісокористувачам для спеціального використання різних видів лісових ресурсів, а саме: заготівля деревини під час рубок головного користування; заготівля живиці, другорядних лісових матеріалів (пень, дуб, кора, деревна зелень тощо); побічні лісові користування. Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та для науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до нелісових у цілях, пов'язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони довкілля. Земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського господарства — мисливські угіддя — надаються користувачам згідно з законами України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.1 (статті 15, 21 і 24 та «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.2 (ст. 22).
■■ ! 1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 221. 1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 2. — Ст. 47. 2 Там само. — 2000. — № 12. — Ст. 442.
Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами. Користування мисливськими угіддями на землях лісового фонду є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування ними визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких розташовані угіддя. Розмір цієї плати встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів. Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах, у населених пунктах, прикордонній смузі та лісах, що зазнали радіоактивного забруднення, визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. зі змінами від 14 грудня 1999 р.1 та статей 78—80 Лісового кодексу. Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених статтями 141—144 ЗК України. Порядок вилучення цих земель для суспільних та інших потреб провадиться згідно зі статтям 149—151, 156 і 157 ЗК України. При цьому Кабінет Міністрів України 17 листопада 1997 р. затвердив постанову «Про розміри і порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню»2. Право на орендне користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими радами за погодженням з постійними лісокористувачами. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду для зазначених цілей та робіт встановлює Кабінет Міністрів України. Для проведення науково-дослідних робіт відповідним лі-сокористувачам можуть виділятися земельні ділянки лісового фонду, на яких може бути обмежено або повністю заборонено спеціальне використання лісових ресурсів, якщо це не суперечить цілям науково-дослідних робіт. Рішення про обмеження чи заборону спеціального використання лісових ресурсів та користування цими ділянками для інших цілей приймають місцеві Ради, які надають ці ділянки, за погодженням з постійними лісокористувачами. Загальне користування землями лісового фонду є безоплатним. Спеціальне користування цими землями, наданими у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам є платним. Розмір плати та розподіл платежів (зборів) за користування цими землями передбачені статтями 89—91 Лісового кодексу, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду» від 6 липня 1998 р.г, а також Інструкцією про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженою Державним комітетом лісового господарства 15 жовтня 1999 р.2 Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у складі плати за використання лісових ресурсів.
1 Відомості Верховної Ради. — 2000. — № 4. — Ст. 26. 2 Офіційний вісник України. — 1997. — № 47. — С. 40. 1 Офіційний вісник України. — 1998. — № 27. — Ст. 997. 2 Там само. — 1999. — № 46. — Ст. 2285.
ГЛПІЗП 20 правове регулювання використання земель .водного фонду § 1. Загальна характеристика земель водного фонду Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є самостійною складовою земель України. До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 Водного кодексу належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Зазначений перелік, є вичерпним. Чинний Земельний кодекс України виділяє кілька видів земель водного фонду. Головною частиною цих земель є землі покриті водою. Фактично всі водні об'єкти займають земельні ділянки, на яких вони знаходяться. Виняток становлять лише підземні води і джерела, тому що вони розміщені в надрах землі. До водопокритих земель відносять лише земельні ділянки, які покриті водою тривалу частину року. Землі, вкриті водою нетривалий час, не належать до водопокритих земель.. Не належать до цих земель і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи комунальних і промислових водопроводів тощо. Другий вид земель водного фонду складають землі, зайняті болотами й островами. Відповідно до Водного кодексу України болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом. Болота не належать до водних об'єктів. Вони є особливим типом наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу. Особливість островів полягає в тому, що вони фактично відокремлені від суші з усіх боків водами, і їх правовий режим залежить від режиму водних об'єктів. До третього виду земель водного фонду відносять землі: зайняті прибережними захисними смугами уздовж морів, річок і навколо водойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів. Вони призначені для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, виснаження та здійснення певної господарської діяльності, пов'язаної з використанням водних об'єктів. Прибережні захисні смуги є складовою водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. Ці смути безпосередньо прилягають до водних об'єктів. Головна мета виділення земель під прибережні захисні смуги полягає в охороні поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Згідно зі ст. 60 ЗК України вони встановлюються уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З га — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м. Розмір та межі прибережної захисної смути уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з урахуванням вимог містобудівної документації. Конкретні розміри і межі прибережних захисних смуг уздовж морів і навколо морських заток і лиманів ЗК України не визначає. У цих випадках їх встановлюють відповідно до проектів землеустрою. Разом з тим слід зазначити, що у ст. 88 Водного кодексу України щодо цих водних об'єктів передбачено виділення прибережної захисної смуги завширшки не менше 2 км від урізу води. Тому ширина таких смуг згідно з проектами землеустрою має бути не менше 2 км. Смуги відведення виступають самостійною складовою частиною земель водного фонду. Вони включають земельні ділянки водного фонду, на яких встановлюється особливий правовий режим їх використання для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магіс- г тральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних спорудах, а також водойм і гребель на берегах річок. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами після погодження зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і органами водного господарства. Берегові смуги водних шляхів — також самостійний елемент земель водного фонду. Відповідно до ст. 64 ЗК України і ст. 92 Водного кодексу України вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 67 Водного кодексу України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджує Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 12 червня 1996 р. № 640 затвердив Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних1. У Земельному кодексі не встановлюються конкретні розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. їх розміри визначаються за проектами землеустрою. Окремий вид земель водного фонду становлять землі, зайняті безпосередньо гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами. У ст. 58 ЗК України додатково вказується, що для створення сприятливого водного режиму водних об'єктів встановлюються їх водоохоронні зони. Вони фактично забезпечують охорону поверхневих водних об'єктів (природних водойм, водотоків і штучних водойм) і морів. Водоохоронні зони являють собою земельні ділянки, що є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. У складі водоохоронних зон виділяють прибережні захисні смуги, які належать до земель водного фонду. Тому землі водоохоронних зон частково є землями водного фонду, оскільки у їх межах виділено прибережні захисні смуги. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 4862. 1 Зібрання постанов уряду України. — 1996. — № 13. — Ст. 364. 2 Там само. — 1996. — № 10. — Ст. 318. Водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділяється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та цілі використання. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів населених пунктів та природних характеристик водних об'єктів. На землях водного фонду відповідно до Водного кодексу України можуть бути виділені земельні ділянки для створення зон санітарної охорони й окремі пояси особливого режиму цих зон. Зона санітарної охорони—це територія й акваторія, на якій запроваджується особливий правовий режим для запобігання погіршенню якості води джерел централізованого водопостачання у районах забору води та забезпечення охорони водопровідних споруд. Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізованого водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) — територія, на якій встановлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спостереження) — територія, призначена для спостереження за станом водних об'єктів і веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення. Відповідно до ст. 59 ЗК України земельні ділянки даної категорії земель можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Але їм притаманні певні особливості. Зокрема, берегові смуги водних шляхів здебільшого перебувають у державній або приватній власності. Можливість перебування їх у комунальній власності обмежена, адже їх встановлюють за межами населених пунктів. § 2. Правові форми використання земель водного фонду Використання земель водного фонду регулюється Земельним кодексом України, Водним кодексом України та іншими нормативними актами. Земельний кодекс закріплює можливість використання земель водного фонду на праві власності і праві користуван-
г І ня. Користування цими землями може" бути постійним і на умовах оренди. Право постійного землекористування на цих землях обмежено як за формою власності юридичних осіб, так і за цілями використання. На праві постійного землекористування відповідні земельні ділянки надаються тільки державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Всім іншим юридичним і фізичним особам земельні ділянки водного фонду надаються в користування на умовах оренди. Орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи. Право постійного та орендного користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає у встановленому порядку. Земельним кодексом України (ст. 59) встановлено, що із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Особливість оренди цих земель полягає в тому, що згідно з вимогами ЗК вона не залежить від значення і правового режиму відповідного водного об'єкта. Крім того, орендне землекористування має здійснюватися з додержанням вимог щодо охорони водойм від забруднення, засмічення і замулення, а також державних норм, правил і санітарних вимог. Порядок використання земель водного фонду регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р., якою на користувачів цих земель покладаються певні права та обов'язки1. Конкретний перелік прав та обов'язків користувачів земель водного фонду залежить від встановленого правового режиму. Так, користувачі, що експлуатують гідротехнічні та інші споруди водогосподарських систем, зобов'язані додержуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлу- 1 Зібрання постанов уряду України. — 1996. — №11. — Ст. 326. атації, здійснювати насадження, догляд і охорону лісів у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів користувачі мають право проводити роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові і геологорозвідувальні роботи. їм дозволяється здійснювати видобування корисних копалин (крім піску, гальки і гравію у руслах малих та гірських річок). Додаткові права користувачів земель водного фонду передбачені Порядком встановлення берегових смуг водних шляхів і користування ними, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.1 Відповідно до ст. 91 Водного кодексу України земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб. Зазначені суб'єкти згідно зі ст. 63 ЗК України мають право використовувати їх для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Водний кодекс додатково закріплює можливість будівництва у цих смугах виробничих приміщень. Користувачі берегових смуг водних шляхів земель водного фонду в першу чергу зобов'язані використовувати їх за цільовим призначенням. Крім того, вони зобов'язані суворо додержуватися встановленого правового режиму використання берегових смуг водних шляхів. Використовуючи берегові смуги водних шляхів, користувачі додатково повинні здійснювати заходи щодо охорони цих земель від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення. Користувачі зон санітарної охорони також мають певні права та обов'язки при використанні відповідних земельних ділянок. Правомочності цих суб'єктів залежать від виду поясів зон санітарної охорони і типу джерел водопостачання. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18грудня 1998 р. окремо виділено обов'язки суб'єктів землекористування правового режиму для поверхневих і підземних джерел водопостачання2. -№ 16. —Ст. 80. 1 Офіційний вісник України. — 1997. - 2 Там само. — 1998. — №51. — С. 31.
§ 3. Обмеження права користування землями водного фонду Чинне законодавство передбачає певні обмеження господарської діяльності на землях водного фонду. Правове регулювання обмежень діяльності закріплюють як Земельний, так і Водний кодекси України. Впровадження правового режиму обмеженої господарської діяльності передбачається щодо використання земельних ділянок земель водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, водоохоронними зонами та іншими зонами і смугами. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією. На цих землях встановлюється особливий правовий режим, який включає певні обмеження ведення господарської діяльності. Ці обмеження поділяються залежно від видів водних об'єктів. Так, ст. 61 ЗК України закріплює обмеження щодо використання земельних ділянок прибережних захисних смут уздовж річок, навколо водойм та на островах. По-перше, заборонено діяльність, яка може реально призвести до забруднення водних об'єктів. По-друге, заборонено використання самих земель для сільськогосподарського виробництва, а також для ведення садівництва й городництва, оскільки розорювання земель призводить до змін рельєфу басейну, зменшення природного рослинного світу, що може позначитися на водності водного об'єкта. Крім того, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів. Зазначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг спрямовані на запобігання забрудненню і засміченню цих водних об'єктів. Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України територія прибережної захисної смуги входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. Режим господарської діяльності на землях водоохоронних зон визначається ст. 87 Водного кодексу України і постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р., якою затверджений Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон і режиму ведення господарської діяльності в них. На землях водоохоронних зон встановлюється особливий правовий режим господарювання. Зокрема, на їх території забороняється: використання стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації і т. ін. Істотні обмеження господарської діяльності передбачаються щодо використання зон санітарної охорони. Обмеження діяльності в них спрямовані на запобігання погіршенню якості води, яка використовується для водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб. Характер обмежень залежить від видів поясів зон санітарної охорони. Відповідно до Закону України «Про питну воду і питне водопостачання» від 10 січня 2002 р. забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх вимог і виконання заходів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проектах на будівництво та реконструкцію, інших проектах1. Порушення встановлених обмежень господарської діяльності у цих випадках вважається правопорушенням і призводить до несприятливих наслідків для користувачів земельних ділянок земель водного фонду. Відповідно до ст. 110 Водного кодексу України особи, винні в порушенні режиму господарською діяльності у водоохоронних зонах і на землях водного фонду, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. 1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 6. — Ст. 223. 22 — 4-123 І ГЛИВА 21" правова регулювання використання земель промисловості, транспорту, ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ та іншого призначання § 1. Загальна характеристика земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення — самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га.1 їх правовий режим визначається нормативними приписами, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріплені в окремих правових актах, присвячених в основному спеціальній діяльності тих чи інших підприємств, установ та організацій, зокрема у Повітряному кодексі2, законах України «Про державний кордон»3, «Про оборону України»4, «Про транспорт»5, «Про зв'язок»6, «Про залізничний транспорт»7, «Про . ! Хвесик М., Мельничук А., Іванова Т. Земельні ресурси України // Нерухомість. — 1998. — № 10. — С. 8. 2 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274. 3 Там само. — 1992. — № 2. — Ст. 5. 4 Там само. — 1992. — № 9. — Ст. 106. 5 Там само. — 1994. — № 51. — Ст. 446. 6 Там само. — 1995. — № 20. — Ст. 143. 7 Тим само. — 1996. — № 40. — Ст. 183. трубопровідний транспорт»1 «Про електроенергетику»2, «Про автомобільний транспорт»3. Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підка-тегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних завдань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи нових видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної категорії самостійне місце посідають землі енергетики, які раніше не були відомі законодавству. Склад земель та особливості використання кожного з названих видів земель регулюються окремими статтями ЗК України (статті 66—77). Зазначені землі відрізняються від інших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто вони виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призначення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно. Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених земель базується на єдиних принципах: загальнодержавного 1 Голос України. — 1996. — 15 червня. 2 Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 1. — Ст. 1. 3 Там само. — 2001.— №22. — Ст. 105.
22*
та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель. Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єктів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї категорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення. Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх формування як самостійної категорії земель здійснюється значною мірою за рахунок вилучення або викупу земель із сфери сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Разом з тим, наявність закріпленого земельним законодавством принципу пріоритету сільськогосподарського землекористування зумовлює певне підпорядкування правового режиму зазначених земель інтересам розвитку сільськогосподарського виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що згідно зі ст. 23 ЗК України для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати підприємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих земель є державні підприємства, установи та організації промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва. Таке становище цілком виправдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона — це переважно сфера державної діяльності. В той же час не виключена можливість, коли носіями земельних прав у цих випадках виступають і недержавні, наприклад, комунальні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяльність, зумовлена цільовим призначенням цих земель, здійснювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю. Не виключається і використання цих земель названими суб'єктами і на умовах оренди. З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефективного землекористування та підприємницької діяльності, за- охочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічного розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначення, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у приватну власність як юридичними, так і фізичними особами. Порядок використання зазначених земель встановлюється законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти. На сукупність правових норм, які присвячені регламентації суспільних відносин щодо використання цих земель, поширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і принцип множинності завдань їх використання. Сутність першого принципу полягає в тому, що названі землі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодержавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не можуть передаватися у колективну і приватну власність, оскільки їм притаманне особливе соціально-економічне значення. Другий принцип, який характеризує правову регламентацію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкретних цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть використовуватися для вирішення різнопланових завдань. Перелік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпечення сталого розвитку основних народногосподарських комплексів (промислового, військово-промислового та ін.). § 2. Склад і використання земель промисловості Землі промисловості — окремий вид земель у складі самостійної категорії земель України і їх правовий режим базується на єдиних для даної категорії принципах. До них нале- І жать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд (ст. 66 ЗК). Саме на цих землях підприємства здійснюють відповідну діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, переробкою сировини, розробкою надр та ін. У зв'язку з цим серед промислових підприємств розрізняють, такі, що виробляють продукцію, оборонні, добувні тощо. Землі, які забезпечують функціонування промислових підприємств, неоднорідні за своїм складом. Серед них виокремлюються, в першу чергу, земельні ділянки, які зайняті основними, підсобними й допоміжними будівлями та спорудами промислових та інших підприємств. Такі будівлі та споруди — це об'єкти нерухомого майна, які нерозривно пов'язані з відповідними земельними ділянками, що призначені для їх обслуговування. Основними будівлями та спорудами вважаються такі, що визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені. Допоміжні будівлі та споруди виконують функції допоміжного (другорядного) значення у процесі використання відповідної земельної ділянки. Підсобні ж об'єкти нерухомості забезпечують функціонування основних будівель та споруд. Крім того, до складу цих земель входять надані у встановленому порядку підприємствам земельні ділянки, на яких розміщені під'їзні шляхи, інженерні мережі, адміністративно-побутові будівлі та інші споруди, що забезпечують здійснення підприємствами відповідної діяльності. Основне цільове призначення цих земель полягає в тому, що вони є основою для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Особливість земель промисловості полягає в тому, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності промислових підприємств і (або) експлуатації об'єктів промисловості. Розміри земельних ділянок, що надаються для потреб промисловості, мають бути всебічно обґрунтованими і мінімаль- но необхідними. Вони визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку державних норм і проектної документації. У зв'язку з тим, що будівництво промислових об'єктів здійснюється, як правило, протягом тривалого періоду, відведення відповідних земельних ділянок здійснюється поетапно з урахуванням черговості будівництва і фактичного освоєння земель. Земельні права та обов'язки підприємства при здійсненні відповідної діяльності регулюються актами відомчого управління землекористуванням промислових підприємств відповідного виду. Але перелік і зміст прав та обов'язків з використання й охорони земельних ділянок повинен відповідати вимогам, закріпленим Земельним кодексом. Використання земель підприємствами гірничодобувної промисловості характеризується певними особливостями, які зумовлені тим, що право користування відповідними земельними ділянками нерозривно пов'язане з правом користування надрами. Ці особливості стосуються, зокрема, виникнення земельних прав. Так, законом встановлено, що надання земельних ділянок підприємствам гірничодобувної промисловості для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться, по-перше, після оформлення у встановленому порядку- права користування надрами, по-друге, після відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. У тому разі, коли підприємство гірничодобувної промисловості вже використовувало земельну ділянку, пов'язану з користуванням надрами, воно зобов'язане відновити відповідну її. Таке відновлення має здійснюватися згідно із затвердженим у встановленому порядку проектом рекультивації земель і у відповідні строки. Користування підприємствами гірничодобувної промисловості земельними ділянками, як правило, здійснюється на площі залягання корисних копалин. У зв'язку з цим слід наголосити, що стосовно забудови таких ділянок Кодекс про надра (ст. 58) встановлює спеціальні вимоги. Так, забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускається у виняткових випадках лише за погодженням з відпо- відними територіальними геологічними органами та органами державного гірничого нагляду. Порядок забудови таких площ встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 р.1 Навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню та зменшенню їх негативного впливу на людей і довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти згідно зі ст. 112 ЗК України створюються охоронні зони. Крім того, навколо промислових об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових та електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючого випромінювання тощо, з метою відокремлення цих об'єктів від територій житлової забудови відповідно до ст. 114 ЗК України створюються санітарно-захисні зони. У межах цих зон забороняється будівництво об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель охоронних та санітарно-захисних зон визначається законодавством України. Землі промисловості використовують державні, комунальні та приватні промислові підприємства, а в деяких випадках — і громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності. При цьому державні та комунальні підприємства виступають суб'єктами постійного землекористування, інші суб'єкти використовують зазначені землі на умовах оренди. Чинне законодавство не виключає багатосуб'єктності права власності на землі промисловості. Вони можуть перебувати не тільки у державній, а й у комунальній та приватній власності. Можливість виникнення права приватної власності на землі промисловості може бути пов'язана з придбанням земельних ділянок на конкурентних засадах із земель державної або комунальної власності суб'єктами підприємницької діяльності під забудову відповідно до вимог глави 21 ЗК України. Право власності на землі промисловості можуть набувати іноземні юридичні особи для здійснення інвестиційної діяльності, зокрема за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. 1 Зібрання постанов уряду України. — 1995. — № 3. — Ст. 80. § 3. Склад і використаний земель транспорту Суспільні відносини, пов'язані з діяльністю транспорту як єдиної транспортної системи України1, регулюються Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., законами про окремі види транспорту, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України. Функціонування транспорту нерозривно пов'язане з використанням відповідних земельних ділянок. До земель транспортуст. 67 ЗК України відносить землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, споруд тощо). Узагальнююча підкате-горія землі транспорту включає землі окремих видів транспорту, правовий режим яких визначається самостійними статтями Земельного кодексу. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатацію і ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства та організації. Саме зазначені суб'єкти є носіями земельних прав, якщо це передбачено їх статутами. Цільове призначення земель транспорту полягає у забезпеченні діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів транспорту. Особливістю земель транспорту є те, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності транспортних під- 1 До складу єдиної транспортної системи України входить: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування. Вона повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України. приємств та (або) експлуатації об'єктів залізничного, автомобільного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються підприємствам транспорту для вказаних цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації. Використання земель транспорту, пов'язане з розміщенням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здійснюється за погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. На підприємства транспорту, яким надані земельні ділянки, покладено додаткові обов'язки щодо належного їх використання та охорони. Підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів. У зв'язку з цим частини території підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів (тобто відповідні земельні ділянки), де відбувається рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-розвантажувальні роботи, згідно з законом визнані зонами підвищеної небезпеки. Правила перебування громадян у зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встановлюються Міністерством транспорту України. Чинне законодавство з метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об'єктів на землях, наданих підприємствам транспорту, закріплює можливість встановлення охоронних зон з особливими умовами використання земель. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. їх специфіка полягає і в тому, що вони можуть виступати об'єктами концесії. Самостійним елементом єдиної транспортної системи є залізничний транспорт, суспільні відносини щодо функціонування якого регулюються спеціальним законодавством: законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.1, Правилами технічної експлуатації залізниць України, затвердженими наказом Мін- 1 Офіційний вісник України. — 1998. — № 14. — С. 150. трансу України від 20 грудня 1996 р.1, Інструкцією про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженою Міністерством шляхів сполучення СРСР ЗО січня 1963 р. та іншими нормативними актами. Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця2. Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються Законом України «Про залізничний транспорт», а також їх статутами. Здійснення статутної діяльності цими суб'єктами нерозривно пов'язане з використанням відповідних земельних ділянок. До складу земель залізничного транспортузгідно зі ст. 68 ЗК України входять, у першу чергу, землі, які є смугою відведення залізниць3. Крім того, землями залізничного транспорту вважаються землі, зайняті станціями з усіма будівлями та спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, а також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. У межах смуги відведення для забезпечення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони4. Земельні ді- 1 Офіційний вісник України. — 1997. — № 8. — С. 212. 2 Залізниця — це статутне територіально-галузеве об'єднання, до 3 Смуга відведення — це землі, які зайняті залізничним полотном, 4 Охоронні зони — це ділянки землі, прилеглі до земель залізнично
лянки цих зон не вилучається зі складу земель, на яких вони встановлені, але в інтересах обслуговування залізниці право користування ними обмежуються. В них, зокрема, забороняється: зводити будівлі і споруди; споруджувати лінії зв'язку, силові повітряні та кабельні мережі; розробляти кар'єри та ін. На органи залізничного транспорту, у віддані яких перебувають охоронні зони, покладено обов'язок щодо відшкодування відповідним землекористувачам у повному розмірі збитків, зумовлених встановленням цих зон. Умови використання охоронних зон землекористувачами, у межах території яких їх встановлено, а також вартість відшкодування збитків визначаються на підставі договорів, що укладаються сторонами. Транспортні послуги надають також підприємства водного (морського і річкового) транспорту (пароплавства, порти, пристані і т. ін.), що теж пов'язано з використанням відповідних земельних ділянок. Відповідно до ЗК України землями морського транспорту,є дві відносно самостійні групи земельних ділянок. До першої належать ті, що використовуються як просторова база для розміщення морських портів з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуваннями, об'єктами загальнопор-тового і комплексного обслуговування флоту. Другу групу становлять землі, на яких розташовані будівлі та споруди, що обслуговують морський транспорт. Правовою основою використання цих земель є приписи Земельного кодексу. Водного кодексу, Кодексу торговельного мореплавства України та інших нормативних актів. Земельні ділянки із земель морського транспорту можуть передаватися у власність або надаватися у постійне користування чи оренду підприємствам, які обслуговують потреби морського флоту (морським портам, суднобудівним і судноремонтним заводам, базам та ін.). Розміри ділянок та умови користування ними визначаються проектною документацією і закріплюються у рішеннях уповноважених органів, які надали ці ділянки. Частиною 2 ст. 69 ЗК України передбачено можливість встановлення обмежень у використанні земель на відповідних земельних ділянках, розташованих на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів. Відповідно до ст. 70 ЗК України до складу земель річкового транспортуналежать певні різновиди земель. Серед них землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт. Самостійне місце посідають землі, призначені для розміщення пасажирських вокзалів, павільйонів і причалів. До цих земель закон відносить окремо землі, надані під судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні споруди, службово-технічні будівлі. Певними особливостями характеризуються землі, призначені під спеціальні насадження для вирощування деревини, у тому числі ділової. Деяка специфіка притаманна землям, наданим у користування під берегоукріплювальні споруди й насадження. До складу земель річкового транспорту включаються також земельні ділянки, призначені для розміщення і подальшого обслуговування вузлів зв'язку, радіоцентрів і радіостанцій. Нарешті, до земель річкового транспорту належать землі, надані у користування під будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту. Особливості використання земельних ділянок, наданих для потреб цього виду транспорту, встановлені Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. (з наступними змінами та доповненнями)1. Цей документ діє у частині, що не суперечить чинному законодавству України. Відповідно до ст. 71 ЗК України землі автомобільного транспортуподіляються на два види: власне землі автомобільного транспорту та землі дорожнього господарства. Наявність цих двох складових земель забезпечує виконання завдань, які поставлені перед автомобільним транспортом загального користування. До земель автомобільного транспорту належать земельні ділянки, надані для зведення та подальшої експлуатації споруд, будівель та інших об'єктів, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Землями дорожнього господарства вважаються землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декора- 1 СП СССР. — 1959. — № 2. — Ст. 12.
тивним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг. їх перелік закріплений у ч. 2 ст. 71 ЗК України. Залежно від характеру цих споруд вони класифіковані на чотири групи. До першої групи віднесені паралельні об'їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протиселеві споруди, вловлюючі з'їзди. Друга група споруд включає майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу. Третю групу становлять будинки (у тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами. До останньої групи належать захисні насадження. Використання земель автомобільного транспорту здійснюється відповідно до вимог Земельного кодексу, законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1994 р.1 (зі змінами та доповненнями), Порядку видачі дозволів та погоджень на розміщення і будівництво об'єктів сервісу, будівель побутово-торговельного призначення, рекламоносіїв на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» Мінтрансу України від 10 березня 2000 р.2, та ін. Однією з новел чинного земельного законодавства є можливість надання земельних ділянок із земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства для здійснення концесійної діяльності. Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р.3 та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії на будів- 1 Зібрання постанов уряду України. — 1994. — № 7. — Ст. 182. 2 Офіційний вісник України. — 2000. — № 15. — Ст. 163. 3 Там само. — 2000. — № 1. — Ст. 22. ництво та експлуатацію автомобільних доріг загального користування від 6 липня 2000 р.1 визначають особливості надання концесій на будівництво автомобільних (позаміських) доріг загального користування та їх подальшу експлуатацію в інтересах економіки України. До земель авіаційного транспорту,згідно зі ст. 72 ЗК України належать землі під аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Для забезпечення належного функціонування авіаційного транспорту та забезпечення безпеки польотів повітряних суден на цих землях встановлюються спеціальні охоронні зони. Вони включають приаеродромні території2 та смуги повітряних підходів. Особливий режим використання земель у межах приаеродромної території полягає у тому, що тут запроваджується спеціальний порядок одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за погодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповідною місцевою радою. Суб'єкти, які допустили порушення правил будівництва та інші дії на приаеродромній території, згідно зі ст. 41 Повітряного кодексу України зобов'язані на вимогу власника аеродрому (аеропорту) чи уповноваженої ним особи припинити будівництво чи іншу діяльність на цій території та у встановлений термін своїм коштом і своїми силами усунути допущені порушення. 1 Офіційний вісник України. — 2000 — № 27. — Ст. 1137. 2 Приаеродромна територія (прилегла до аеродрому зона контролю і До земель трубопровідного транспортуст. 73 ЗК України відносить земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Правова регламентація використання земель трубопровідного транспорту здійснюється відповідно до норм Земельного, Лісового і Водного кодексів, законів України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р.1, та інших нормативно-правових актів. Для будівництва магістральних трубопроводів, як і інших лінійних споруд, з урахуванням пріоритету земель сільськогосподарського призначення згідно зі ст. 23 ЗК України надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Оскільки закон вимагає, щоб лінії електропередачі і зв'язку, магістральні трубопроводи та інші комунікації проводилися головним чином уздовж шляхів, трас тощо, то не виключена можливість проходження цих лінійних споруд в одному технічному коридорі2. Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати власникам землі і землекористувачам відшкодування заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту об'єктів трубопровідного транспорту. Уздовж наземних, надземн
|
||||||||
|