• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Об'єкти і напрями проектування землекористування

Землевпорядне проектування здійснює розроблення ефективних способів і доцільних форм використання землі та простору. Воно відрізняється масштабом на різних просторових базових поверхнях та відповідає їхньому гомогенному характеру. Базовим об'єктом зе­млевпорядного проектування є форми використання землі в їх сус­пільному контексті, причому головними напрямами використання землі і простору є:

* території адміністративно-територіальних утворень;

* землі сільськогосподарського призначення;

* землі лісового та водного фондів;

* землі природно-заповідного та природоохоронного призначення;

* землі житлової та іншої забудови;

* землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного при­
значення;

* землі промисловості, транспорту, оборони та іншого призна­чення.

Обґрунтування виділення земель під об'єкти для цих напрямів використання становить мету проектування, що передбачає поєд­нання як головних форм землекористування, так і їх деталізування. Динамічним базовим об'єктом проектування землекористування та одночасно суб'єктом у цьому просторі (земля/ландшафт) є людина з її поведінкою та потребами, а також її діяльністю.

Можна виокремити різні форми землекористування, які при його проектуванні передбачає збереження загальносуспільних благ.

По-перше, використання землі можна контролювати, вплива­ти законами на землевласників так, щоб певною мірою обмежити виснажливе використання ними своєї землі. Наприклад, у Великій Британії законодавство у сфері планування села і міста обмежує перехід земель сільськогосподарського використання у міське вико­ристання, в інших країнах застосовують декрети зонування для то­го, щоб контролювати тип та інтенсивність землекористування в певному районі.

По-друге, можна контролювати використання землі, якщо во­на віддана не тільки в суспільну власність. Наприклад, більшість територій національних парків у розвиненому світі контролюється через власників. Важливим інструментом контролю за використан­ням земель є їх зонування та встановлення обмежень і обтяжень у землекористуванні.

По-третє, застосування не тільки прямого контролю, а й роз­роблення різноманітних фіскальних інструментів, зокрема грантів і субсидій для сприяння вирощуванню певних сільськогосподарських культур, чи застосування ґрунтозахисних технологій.

Безпечне та здорове, а отже, приємне та привабливе довкілля, як міське, так і сільське, потребує від процесу проектування землеко­ристування зберегти існуючі цінності. Ті, кому суспільство довірило відповідальність за громадське землекористування, мають складне завдання — знайти відповідний баланс між чинниками, які часто конфліктують між собою. Це завдання особливо ускладнюється че­рез різні форми власності на землю і відмінності в юрисдикції.

Наприклад, у США термін планування землекористування зму­шує людей думати про використання політичних сил місцевим уря­дом, щоб контролювати розвиток приватної власності з одночасним збереженням певних, як приватних, так і громадських цінностей. Там, як правило, тільки служба планування землекористування може проігнорувати реальну історію інших типів землекористуван­ня і залучити державні та федеральні урядові рівні.

Концепцію системи проектування землекористування Нідерландів (так зване фізичне планування) можна описати як процес, спрямований на просторовий розвиток шляхом, який найпривабливіший для суспільства в цілому. Це означає дещо більше, ніж тільки введення законів і регулювань для фізичного плануван­ня. У минулому фізичне планування в Нідерландах використову­валося для визначення того, яку територію потрібно розбити на зо­ни для забудови та міського розвитку. Нині воно розвинулося в бік формування інформації для управління фізичною (просторовою) структурою і якістю оточення людини як у міських, так і в сільських територіях. Сутність політики уряду у сфері фізичного планування полягає у свідомому управлінні просторовим розвитком уздовж пев­них магістралей. Це зумовлює певні процеси у самому суспільстві. За фізичне планування відповідає особливий урядовий сектор управління, який розглядає всі просторові аспекти і наслідки управління уряду в цілому. Мета законодавства щодо фізичного планування полягає у забезпеченні послідовності політики уряду і тієї діяльності, що пов'язана з просторовими аспектами міського і сільського розвитку землекористування.

Датська концепція проектування землекористування – це забезпечення бездоганного функціонування задіяних державних секторів (сільське господарство, житлова забудова, збереження при­роди, забезпечення енергією) і знаходження зв'язку між фізичними аспектами і наслідками прийнятих рішень у різних секторах госпо­дарства.

Проектування землекористування впливає на всі сектори полі­тики, воно спрямоване на особливі аспекти багатьох політичних се­кторів, які разом формують завдання уряду. Ці особливі аспекти охоплюють просторові прагнення і впливи різних політичних рі­шень уряду. Термін «сектор», що використовується тут, розуміють як

галузь діяльності уряду, яка переважно збігається з одним міністер­ством або відділом міністерства. Такими галузями є сільське госпо­дарство, житлова забудова, збереження природи і ландшафту, рек­реація, забезпечення енергією, оборона, транспорт і шляхи сполу­чення тощо. Мета сектору політики — забезпечити бездоганну мож­ливість проведення такої діяльності. Термін «аспект» належить до окремого аспекту (тобто фізичне планування, соціоекономічний або соціокультурний аспект) діяльності. Мета окремого аспекту політи­ки — інтегрувати всі види діяльності уряду в простий і доступний підхід. Датське проектування землекористування ґрунтується на поняттях «сектор планування» і «аспект планування».

Сектор планування — це детальне програмування звичайної га­лузі урядової агенції, що переважно збігається з відділом уряду або урядовою агенцією, тоді як аспект планування зосереджує увагу, як правило, на одному аспекті різної секторальної діяльності. З огляду на це, проектування землекористування має координуючу силу з інтегрованим урядовим плануванням або інтегрованим просторо­вим впорядкуванням. Просторове впорядкування містить три най­важливіших аспекти урядової діяльності: фізичне, економічне і соціокультурне планування.

Система землекористування охоплює такі підсистеми: міське зе­млекористування, сільське землекористування, шляхи сполучення, • громадські вигоди, навколишнє природне середовище, ландшафт і містобудування.

Основна мета проектування розвитку сільських територій, згідно з притаманними їм функціями в межах політики уряду, пе­редбачає розроблення плану дій для управління цими взаємоза­лежними функціями у вигляді, який максимізує соціальний потен­ціал районів, на які вплинула політика.

Земельна політика полягає у детальному опрацюванні таких під ці л ей:

1)підтримка або поліпшення конкуруючих позицій сільського
господарства;

2)усунення або зменшення регіонального дефіциту в прибутках
від сільського господарства;

3)поліпшення умов праці в сільському господарстві;

4)зонування земель за придатністю та доцільним використан­ням і вибір ділянок землекористування, непридатних для сільсько­го господарства;

5)поліпшення якості земель і довкілля;

6)ефективний та безпечний доступ до сільських територій відпо­відно до тих функцій, які ці території здійснюють;

7)поліпшення контролю за якістю вод у сільських районах;

8)поліпшення якості навколишнього природного середовища
для проживання в селах;

9)планування сільських територій таким чином, щоб сприяти
водночас політиці урбанізації;

10)сприяння реалізації політики розширення рекреації;

11)сприяння охороні та розвитку природних територій, які мають культурне та історичне значення, і створення відповідних умов
для їхнього ефективного менеджменту;

12)сприяння розвитку існуючих лісистих територій, створення
нових лісів і умов, відповідних для ефективного управління такими
територіями;

13)поліпшення інфраструктур і вигод для розвитку сільських
територій.

Ці причини реалізовуються в індивідуальних проектах землеуст­рою згідно з функціями, зазначеними земельною політикою для проектування землекористування.

Мета землевпорядного проектування землекористування на ре­гіональному рівні — досягти балансу між економікою, суспільством і довкіллям, хоча більшість дій з регіонального планування нині спрямовано на економічне зростання, а не на сталий розвиток.

Роль регіонального і міського проектування землекористування можна визначити як професійно-активний механізм, завдання яко­го полягає в реалізації переходу від теорії сталого розвитку у прак­тику, що передбачає:

* розроблення регіональних планів сталого розвитку, які стануть
основою міжнародних угод;

* розроблення нових соціокультурних парадигм для того, щоб
був демократичний вибір;

* врахування взаємодій між економічними, соціальними, екологічними і культурними вимірами нових парадигм, застосування
принципів «колективної свідомості» в однорідному екологічному ре­гіоні;

* зменшення виробничого тиску та «авторитарної держави» як
імпульсу для зростання;

* повернення економіки і суспільства до природно необхідних
обмежень, виходячи з екологічно орієнтованих процесів;

* збереження ресурсів за допомогою стратегій повторного вико­ристання і переробки;

наголошення на незалежному розвитку людини.

Переглядів: 663