І (є одне з поширених уражень нервової системи, яке особливо часто зустрічається в старечому віці.
Синдром паркінсонізму має такі форми: 1) ідіопатична; 2) постенце-фвлітична; 3) судинна; 4) токсична; 5) посттравматична; 6) медикаментозна; /) се пильна.
Рідше зустрічаються токсична та посттравматична форми. Сенильна форма виникає у віці 80—90 років.
Медикаментозна форма супроводжує пухлини мозку.
1 Іатогенетично синдром пов'язаний з дегенеративними змінами нейрон іи чорної субстанції, блідого шару і блакитної плями. Нейрохімічні процеси пов'язані з дефіцитом дофаміну.
Паркінсонізм починається із загальних симптомів: головний біль; запаморочення; шум у голові; порушення пам'яті.
Швидкість розвитку тремтіння від дрібних м'язів до великих — від декількох днів до багатьох років. Швидкий злоякісний перебіг має судинна форма з порушенням психіки.
Для оцінки стану хворих виділяють три стадії, які поділяються на підстадії А і Б.
1А — невелике тремтіння без рухових порушень;
1Б — виражене тремтіння, затримані рухи;
2А — підвищення м'язового тонусу в кінцівках, затримка активності рухів, постійне тремтіння, вегетативні розлади;
2Б — порушення ходи, пацієнти вже не можуть працювати;
ЗА — різка м'язова ригідність, виражене тремтіння, порушення статики і ходи (падіння під час ходьби), різкі вегетотрофічні порушення, можливість самообслуговування обмежена;
З Б — повна нерухомість, хворі потребують постійного догляду, вони прикуті до ліжка.
У хворих характерні поза, постава, хода. Вони стоять з нахилом вперед, зігнуті, з опущеними плечима, руки зігнуті в ліктьових суглобах, злегка зігнуті коліна, голова опущена на груди, маскоподібне обличчя з виразом страждання. При спробі рухатися починається тремтіння. У разі зміни напрямку руху хворі роблять зупинку, потім нахиляються вперед і починають бігти, щоб не впасти. Змінюється мова внаслідок порушення дихання, гальмуються рухи язика, губ, піднебіння. Спостерігаються окорухові порушення, розлад сухожилкових рефлексів.
Паркінсонізм у людей 80—90 років пов'язаний з віковими змінами екстрапірамідних утворень.
Гдіопатична і постенцефалітична форми паркінсонізму розвиваються у віці 45—50 років, судинна форма — після 60 років.
Сучасні антипаркінсонічні препарати — леводопа, наком, мадопир. Лікування тривале — декілька місяців і навіть років. Загальне лікування спрямоване на нормалізацію метаболізму, трофічних функцій нервової системи.
Нервова система
Нервова система пристосовує організм до навколишнього середовища, регулює всі внутрішні процеси і підтримує гомеостаз організму. Робота нервової системи базується на рефлекторній діяльності. Головні ланцюжки рефлекторної дуги зображені на мал.
У нервовій системі виділяють центральну частину – головний мозок і спиний мозок і периферичну, яка представлена 12-ма парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів.
Стадии развития человеческого мозга. На 30-дневной стадии можно распознать основные отделы мозга, хотя и в зачаточной форме. К двум месяцам достаточно развита и большая часть подкорковых структур. Кора больших полушарий и мозжечка продолжает развиваться на протяжении всего внутриутробного периода и даже после рождения.
Центральная нервная система (выделена красным цветом) полностью заключена внутри черепа и позвоночника.
Периферические нервы направляются из этих костных вместилищ к мышцам и коже. Другие важные отделы периферической нервной системы - вегетативная система и диффузная нервная система кишечника - здесь не показаны.
Центральна і периферична нервова система поділяються функціонально на соматичну і вегетативну.
Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи і органи чуття.
До вегетативної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалудженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції, тралення, виділення, ріст, розмноження та інші.
Вегетативна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну; які діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.
Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної і соматичної нервовї системи здійснюються корою головного мозку.
Центри вегетативної нервововї системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку.
Симпатична частина вегетативної нервовї системи бере початок у середній частині спинного мозку.
Парасимпатична частина вегетативної нервової системи – утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та ІІ-ІV сегментах крижового відділу спинного мозку.
.
Ембріональний розвиток нервової системи
Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермально-го зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшому утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку.
Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стовщення на 5—6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку (мал. 2). Частини головного мозку розвиваються нерівномірно.
Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розвивається спинний мозок. Таким чином нервова система має ектодермальне походження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.
Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається критичним періодом формування нервової системи.
Спочатку збільшується кількість нейронів, а потім прискорюється поділ гліальних клітин з допоміжною функцією, їх утворення продовжується після народження.
Різні відділи головного мозку мають свої терміни розвитку і свій темп формування.
Внутрішній шар клітин мозкових пухирів росте і дозріває повільніше, ніж кірковий шар. Завдяки переважанню клітин кіркового шару утворюються складки і борозни кори великого мозку.
Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.
На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка.
На 5-му місяці диференціюються головні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою.
На 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес формування головного мозку не закінчується до моменту народження
Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених
Центральная нервная система (ЦНС) I. Шейные нервы. II. Грудные нервы. III. Поясничные нервы. IV. Крестцовые нервы. V. Копчиковые нервы. -/- 1. Головной мозг. 2. Промежуточный мозг. 3. Средний мозг. 4. Мост. 5. Мозжечок. 6. Продолговатый мозг. 7. Спинной мозг. 8. Шейное утолщение. 9. Поперечное утолщение. 10. «Конский хвост»
На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини,
а в дорослих — 20 г.
У новонароджених головний мозок великий, становить 1/8 маси тіла,
у дорослих головний мозок відносно маси тіла становить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).
Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі. Дрібних борозен і звивин мало, кількість їх поступово збільшується, особливо протягом першого року життя. Порівняно з дорослими в дітей менше виражена лобна частка, а потилична, навпаки — більше.
У новонародженого тканина мозку незріла.
Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані.
Речовина півкуль мало диференційована на білу і сіру. Така будова зумовлена тим, що нейрони розташовані не тільки на поверхні кінцевого мозку, а й в значній кількості — у межах білої речовини.
Практично відсутня мієлінова оболонка.
Нейрони мають короткий аксон, тільки один дендрит і тоймалорозгалужений, міжневральні синапси недорозвинені. Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих.
Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі
розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало борозен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих.
Міст теж розташований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки.
Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні.
Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.
Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.
Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин. Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.
Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новонароджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси.
Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість процесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узгодженості.
Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріогенезу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс.
На 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції.
На 11—12-му тижні у плода з'являються рефлекторні рухи пальців ніг. Така рання стадія рефлекторної діяльності була названа стадією локальних відповідей. Збудження не виходить за межі локальних ділянок у центральній нервовій системі. Рефлекторні дуги цих рефлексів розвиваються в напрямку зверху донизу.
На 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подразливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю великої кількості м'язів. Такі масивні рухи на подразнення шкіри зберігаються після народження і пояснюються іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. Нова стадія називається стадією генералізованої рефлекторної діяльності. На тлі генералізації нервових процесів формуються рефлекси, для яких уже відносно удосконалена координація.
Після народження у дитини достатньо виражений смоктальний рефлекс. Стає координованим хапальний рефлекс. Рефлекси дозрівають з участю центрального гальмування.
Початком спеціалізації рефлекторних реакцій є стадія, у якій рефлекторнадіяльність плода забезпечується механізмами стовбура головного мозку і спинним мозком. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку в кору великих півкуль плода надходять імпульси по ретикулокортикальних і таламокортикальних шляхах. Ще до народження дитини підкіркові центри і кора кінцевого мозку визначають диференціальний стан центральної нервової системи.
У новонароджених рефлекторна діяльність забезпечує пристосування до нових умов середовища. Новонароджена дитина беззахисна, більшу частину доби (20—21 год) спить. Прокидається новонароджений у разі посилення харчової мотивації або внаслідок подразнення шкіри. Як тільки дитина прокинулась, у неї проявляються смоктальні рухи і рухи голови, які спрямовані на пошук грудей матері. Якщо дитину розповити, то починаються масові рухи — згинання і розгинання рук і ніг, зміна положення тулуба.
Рухи кінцівок малокоординовані. Більш плавні й повільні рухи характерні для кисті й пальців рук, вони називаються атетоїдними.Таким чином, керування скелетними м'язами в новонароджених відносно стале.
Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяються на три категорії.
Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові рефлекси кінцівок.
Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автоматизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні рефлекси (мієлоенцефальні).
Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.
Безумовні рефлекси новонароджених
Пошуковий рефлекс. Якщо ніжно торкнутися шкіри дитини в ділянці кута рота (не торкаючись губ), відбувається: 1) опускання нижньої губи; 2) відхилення язика; 3) поворот голови в бік подразника. Зникає рефлекс в 1 рік.
Хоботковий рефлекс. Якщо легенько вдарити пальцем по губах новонародженого, відбувається: 1) скорочення колових м'язів рота; 2) витягування губ хоботком.
Смоктальний рефлекс. Якщо дитині дати соску, то починаються активні смоктальні рухи. Зникає рефлекс в 1 рік.
Рефлекс змикання повік. Якщо пальцем постукати по верхній дузі орбіти, то відбувається змикання повік відповідного боку. Зникає рефлекс у 6 міс.
Долонно-ротовий рефлекс Бабкіна. У разі надавлювання великими пальцями на долоні дитини поблизу тенарів відбувається: 1) відкривання рота; 2) згинання голови. Зникає рефлекс у 3 міс.
Хапальний рефлекс. Дитина хапає і міцно утримує вкладені в її долоні пальці.
Рефлекс Рабінсона. Дитина утримує пальці в своїх долонях і її можна припідняти над опорою. Зникає рефлекс у 2—4 міс.
Рефлекс Моро. Якщо вдарити по поверхні, на якій лежить дитина, на нідстані 20 см з обох боків від голови, то дитина відводить руки вбік і розгинає пальці, потім руки повертаються в попереднє положення. Зникає рефлекс у 4 міс.
Рефлекс Бабінського. Якщо провести по підошві по зовнішньому краю стопи від п'ятки до пальців, то виникає: 1) тильне розгинання великого пальця; 2) згинання інших пальців у бік підошви; 3) пальці розходяться віялом. Зникає рефлекс у 2 роки.
Рефлекс Керніга. Дитина лежить на спині, їй згинають ногу в кульшовому і колінному суглобах. У разі позитивного рефлексу не вдається розігнути ногу в колінному суглобі. Зникає рефлекс у 4 міс.
Рефлекс опори. Дитина у вертикальному положенні спирається на поверхню стола повною стопою, ноги напівзігнуті, тулуб випрямлений. Зникає рефлекс у 2 міс.
Рефлекс автоматичної ходи. Дитина, спираючись на поверхню, здійснює крокові рухи, тулуб нахиляється вперед. Зникає рефлекс у 2 міс.
Рефлекс Таланта. Якщо пальцем провести по паравертебральній лінії під шиї до сідниць, коли дитина лежить на боку, то відбувається вигинання тулуба дугою, відкритою назад. Зникає рефлекс у 4 міс.
Рефлекс повзання Бауера. Дитину покласти на живіт, голова і тулуб розташовані по середній лінії. У такому положенні дитина піднімає голову і спонтанно повзе. Якщо прикласти до підошов дитини долоню, то рухи повзання повторюються. Зникає рефлекс у 4 міс.
Рефлекс Переса. Дитина лежить на животі, пальцем проводять по остистих відростках хребта від куприка до шиї, що викликає: 1) прогинання тулуба; 2) згинання верхніх і нижніх кінцівок; 3) піднімання голови, таза; 4) іноді сечовиділення, дефекацію, крик. Зникає рефлекс у 4 міс.
Лабіринтний тонічний рефлекс. Виникає під час зміни положення голови дитини у просторі. Якщо дитина лежить на спині, то підвищений тонус м'язів—розгиначів шиї, спини, ніг. Якщо дитину перевертають на живіт, то збільшується тонус м'язів—згиначів шиї, спини, ніг.
Симетричний шийний тонічний рефлекс. У разі пасивного згинання голови новонародженого, який лежить на спині, підвищується тонус м'язів—згиначів рук і розгиначів ніг. У разі розгинання голови спостерігається зворотна взаємодія.
Дитина лежить на спині, її голова повернута вбік таким чином, щоб підборіддя торкнулося плеча. При цьому зменшується тонус кінцівок, до яких повернуте обличчя, одночасно підвищується тонус протилежних кінцівок. Зникає рефлекс в 1 рік.
Тулубна реакція випрямлення. Якщо стопи дитини спираються на опору, то випрямляється голова. Рефлекс виявляється після 1 міс.
Верхній рефлекс Ландау. Дитина в положенні на животі піднімає голову, верхню частину тулуба і руки, спираючись на долоні рук, і утримується в цьому положенні. Виявляється рефлекс після 4 міс.
Нижній рефлекс Ландау. У положенні на животі дитина розгинає і піднімає ноги. Рефлекс визначається після 5—6 міс.
Прості шийні й тулубні установчі рефлекси. Поворот голови вбік викликає поворот тулуба в той самий бік, але не одночасно, а окремо, спочатку відбувається поворот грудного відділу тулуба, а потім — тазового. Рефлекси виявляються після народження.
Ланцюговий установчий рефлекс з тулуба на тулуб. Коли плечі дитини повертаються вбік, то повертається тулуб і нижні кінцівки в той самий бік, але не одночасно, а окремо. Поворот тазового відділу викликає поворот тулуба. Рефлекс виявляється після 6 міс.
Розвиток нервової системи у віковому аспекті
З віком маса головного мозку швидко збільшується, змінюється його топографічне положення, форма, кількість і розміри борозен і звивин кори великих півкуль. Особливо інтенсивно процес розвитку мозку відбувається на 1 -му році життя.
До 6 міс маса головного мозку збільшується в 2 рази, до 9 міс — у З рази, після 5—6 років швидкість нарощування маси головного мозку зменшується.
Повне диференціювання нервових клітин відбувається до 3 років, а у 8 років кора великого мозку відповідає за будовою корі дорослої людини. Але анатомічно і гістологічно мозкові структури дозрівають до 20 років.
Мієлінізація нервової системи завершується в основному до 3—5 років. Однак і в старших дітей окремі волокна ще залишаються без мієлінової оболонки.
Зміни окружностей, довжини борозен великих півкуль, площі кори великого мозку змінюються залежно від віку людини.
Закінчується мієлінізація в 30—40 років.
З розвитком кори великого мозку нейрони поступово мігрують у верхній шар великих півкуль, сіра речовина відмежовується від білої. Спочатку розвивається аксон, він видовжується, а потім розвиваються дендрити (збільшується їх кількість і розгалуженість). Удосконалюються контакти між відростками нервових клітин (синапси). З розвитком нервової системи відбуваються зміни хімічного складу головного мозку.
Зменшується кількість води, збільшується вміст білків, нуклеїнових кислот, ліпопротеїнів. Ліпіди складають 50 % сухої речовини мозку. Кількість ліпідів білої речовини збільшується в 1 рік у 3 рази, а кількість цереброзидів — у 10 разів, кількість лецетину не змінюється порівняно з періодом новонародженості.
З віком відбувається накопичення в мозковій тканині білкових речовин. Темп збільшення маси і розмірів спинного мозку менш інтенсивний, ніж головного.
Шийне і поперекове стовщення стають помітними тільки в 3 роки.
Подвоєння маси спинного мозку відбувається в 10 міс, потроєння — у 5 років. Довжина його збільшується в 10 років, але це збільшення менше, ніж збільшення самого хребта. Тому нижній кінець спинного мозку в цьому віці переміщується вгору і стає на рівні II поперекового хребця (у новонародженого — на рівні IV хребця).
З віком збільшується загальна кількість спинномозкової рідини, нарощується її тиск. У нормі під час спинномозкової пункції в новонароджених рідина витікає окремими краплями, з віком рідина витікає швидше (20—40 крапель за 1 хв).
У новонароджених спинномозкова рідина ксантохромна, після 14-го дня стає прозорою. Зменшується вміст білка від 0,4—0,8 г/л у період ново народженості до 0,16—0,24 г/л у 6 міс. Змінюється цитоз клітин, їх зменшення відбувається до 6 міс.
Ріст і дозрівання спинного мозку закінчується в 20 років. За цей час його маса збільшується у 8 разів.
Кровопостачання мозку в дітей краще, ніж у дорослих. Цим пояснюється велика капілярна сітка, яка розвивається після народження.
\Потреба мозку в кисні в новонароджених у 20 разів вища, ніж у дорослих. Однак відтік крові від головного мозку гірший. Тому мозкова тканина в дітей дуже чутлива до підвищення внутрішньочерепного тиску. Чим менший вік дитини, тим більша проникність гематоенцефалітного бар'єра.
Вегетативна нервова система, особливо її симпатичний відділ, формується відразу після народження, парасимпатична система дозріває пізніше.
Мієлінізація блукаючого нерва відбувається тільки після 1 року життя.
У зв'язку з посиленим розвитком на 1-му році життя кори великих півкуль, таламуса, гіпоталамуса відбувається зміна форм рефлекторної діяльності.
Протягом 1-го року після народження з'являються і розвиваються умовні рефлекси першої сигнальної системи (згідно з вченням І.П. Павло-ва).
Наприкінці 1-го року починає формуватися функція другої сигнальної системи, яка в подальшому забезпечує розвиток мови і спілкування дитини.
Формування рухової активності та психічних функцій у дітей
У новонароджених спочатку починають функціонувати вищі аналізатори, а потім розвиваються складні локомоторні акти, які потребують складної координації.
Таламо-палідарний рівень організації рухового аналізатора в новонародженого зумовлює хаотичні, генералізовані, нецілеспрямовані рухи; визначається гіпертонус м'язів-згиначів.
У дитини швидко починає розвиватися пірамідно-стріарний рівень організації рухового аналізатора.
Спочатку формується координація м'язів очей, що з'являється на 2—3-му тижні життя, потім дитина повертає голову в бік цікавого предмета, що свідчить про координовані рухи шийних м'язів.
У 1,5 місяця дитина починає тримати голову. Потім розвивається координація рухів рук.
З 3 міс дитина починає впізнавати маму, повторювати за дорослими звуки, криком виражає незадоволеність, відповідає посмішкою на знайомі обличчя близьких людей. Починає довго тримати голову у вертикальному положенні.
З 3—3,5 міс дитина починає розглядати свої руки, перебирає пальцями, мацає край пелюшки. їй потрібні більш дрібні іграшки. У цей час починають формуватися цілеспрямовані рухи.
У віці 4 міс дитина добре впізнає близьких їй людей, по-різному реагує на різний тон звертання до неї. Дитина довго тримає іграшку в руках, самостійно перевертається зі спини на живіт.
У 5 міс дитина тягне руку і хапає іграшку, рухи вже нагадують рухи дорослої людини. Удосконалюється координація рухів м'язів спини, дитина самостійно перевертається зі спини на живіт. У цей час вона може при підтримці сидіти і стояти на випрямлених ногах.
У 6 міс діти стають більш емоційними й активними, у них виражені мімічні та голосові реакції. У 6 міс дитина починає самостійно сидіти, вона вимовляє склади "ма", "па", "ба", добре їсть з ложечки.
У віці 7 міс малюк самостійно тягне до свого рота пляшечку з соскою, пін довго повторює склади, їх стає все більше. Більшість дітей у цьому віці добре повзають.
У 8 міс дитина може самостійно знайти предмет, починає розглядати себе у дзеркалі. Початком ходіння є стояння в ліжку з переступанням ніжками. Дитина з положення сидячи при підтримці стає на ноги.
У 9 міс шукає іграшки, складає гірку, кубики, відповідає на прохання дати ручку.
У віці 10 міс дитина правильно орієнтується в назвах деяких предметів, знає близько 10 слів, повторює за дорослими різноманітні звуки, склади.
Однак активність дитини значно залежить від виховання. Окремі діти можуть самостійно ходити.
В 11 міс малюк довго самостійно грається, він може брати в руку чашку і самостійно пити.
Дитина 1 року знає багато предметів, з цікавістю розглядає малюнки, на прохання дорослих показує предмети. Більшість дітей у цьому віці починають ходити, можуть нахилятися і піднімати предмет з підлоги.
З 1-го року життя з'являється словесна мова, удосконалення рухів продовжується багато років. Тільки в 4—5 років хода в дітей стає зрілою, із синхронним рухом рук.
З віком формується вищий рівень рухового аналізатора, який притаманний тільки людині. Цей рівень називається кортикальним. Починає розвиватися кортикальний рівень з 11—12 міс і продовжує удосконалюватися до маніпуляцій дорослої людини, включаючи письмо, малювання, гру на музичних інструментах тощо.
На 2—3-му році життя закінчується мієлінізація спинного мозку, формується його кінський хвіст. З розвитком спинного мозку і рухових центрів головного мозку рухи дитини стають необмеженими.
Малюк може стрибати,бігати,сходити або підійматися по сходинках,їздити на велосипеді тощо.
Розвиток мозку дитини 3 – 6 років пов’язаний із сприйняттям зовнішнього світу у вигляді гри. Тому в цей період дітей навчають алфавіту, малюванню, музиці, танцям, іноземним мовам. Саме в цей період закладається інтелект людини, відбувається його гармонійний розвиток.
У 7 років закінчується диференціювання клітин мозку і встановлення зв'язків між ними, дитина підготовлена до сприйняття абстракції і до абстрактного мислення, може починати шкільне навчання.
У подальшому удосконалюються й утворюються нові зв'язки між клітинами кори великих півкуль.
У період статевого дозрівання виробляються воля, почуття відповідальності, критичне ставлення до себе і до оточуючих, розвивається логічне мислення, пам'ять, з'являється прагнення до самостійності самовираження як особистості.
У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.
У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:
І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);
ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;
ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.
Геронтологічні зміни нервової системи
Походження вікових змін нервової системи різне, темп їх нарощування теж різний, час появи — індивідуальний.
Обмеження функціональних можливостей з віком природне, як і старіння організму. У другій половині життя зменшуються компенсаторно-пристосувальні можливості, стають менш надійними механізми гемостазу.
З віком зменшується вища нервова діяльність, сила, рухомість, врівноваженість нервових процесів. Клінічно це проявляється астенічним синдромом — падає працездатність, послаблюються увага, пам'ять, порушуються складні форми психічної діяльності й цілеспрямованість поведінки. Разом з цим у людей старечого віку зберігається нормальний стан нервової системи.
У старості симпатичні і парасимпатичні тонічні впливи на діяльність ряду органів слабшають. Це впливає на перебіг важливих вегетативних реакцій і метаболічних процесів і тим самим обмежує адаптивні можливості старіючого організму.
Поряд із цим у процесі старіння знижується вміст у крові катехоламінів, але підвищується чутливість клітин і тканин до їхньої дії , а також до ряду інших фізіологічно активних речовин.
Послаблення вегетативних реакцій є однією з причин зниження працездатності при старінні.
У період старіння настають структурні і функціональні порушення у вегетативних гангліях, які можуть перешкоджати передачі імпульсів у них і впливати на трофіку тканин, яка інервується.
Істотно змінюється гіпоталамічна регуляція вегетативних функцій, що є важливим механізмом старіння організму.
Всі зміни неоднаково виражені в клітинах різних тканин організма.
СУДИННІ РОЗЛАДИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Ризик таких розладів посилюється з віком, після 60 років він стає в 17 разів вищим, ніж у молодих людей. Існує тісний зв'язок нервової, серцево-судинної систем і ліпідного обміну з атеросклеротичними змінами в старечому віці. Цей зв'язок зумовлює клінічні синдроми розладів і синдроми старіння.
Під впливом старіння нейрогуморальні регуляції реакцій серцево-судинної системи стають затяжними, гемодинамічні зсуви і зміни метаболізму в тканинах компенсуються із затримкою, що призводить до гіпоксії. Зміни нервової системи з віком починаються від недостатності мозкового кровообігу. Через порушення гемодинаміки розвивається гіпоксія і формується атеросклеротична енцефалопатія.
АТЕРОСКЛЕРОТИЧНА ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ
Цим терміном позначають дифузні функціональні й структурні зміни головного мозку, що зумовлюється хронічною недостатністю мозкового кровообігу на тлі атеросклерозу.
У генезі початкових проявів лежать такі процеси:
1) порушення кірково-підкіркових зв'язків;
2) вегетосудинна дистонія;
3) порушення співвідношення у постачанні киснем мозку і його потреби в кисні.
У початковий період дефіцит кровопостачання мозку прихований. Він клінічно компенсується і виявляється лише під час дослідження мозку радіонуклідним методом.
Розлади цього періоду незначні й проявляються втомою, зниженням при нездатності, послабленням пам'яті, розладом сну. Сон стає не покійним, переривчастим або настає безсоння.
Задовго до появи розгорнутої клініки виявляються порушення функціонального стану центральної нервової системи: зміни біоелектричної активності мозку; торпідність нейросудинних реакцій; порушення су-цинного тонусу.
Клінічно вони можуть проявлятися запамороченням, головним болем, шумом у голові, порушенням ходи.
Іноді спостерігаються зниження сухожилкових рефлексів, анізорефлексія,рефлекс Бабінського, рефлекси орального автоматизму.
У стадії помірної енцефалопатії визначається поглиблення усіх симптомів. З'являються такі прояви, як затримка темпу рухів; тремор кінцівок, голови;розлад координації; пірамідні знаки; патологія черепних нервів.
Астенічний синдром менше виражений. Звужується коло інтересів, змінюються риси характеру. Головний біль проявляється рідше, але це пов’язанозі зміною порогу чутливості болю. Характерні стійкі запаморочення, особливо в разі зміни положення тіла.
Симптомокомплекс розладу екстрапірамідної системи включає в себе: зменшенняпластичності рухів; сутулуватість; повільну ходу; застиглі риси Обличчя;тиху, монотонну мову; тремор нижніх кінцівок і нижньої щелепи.
Нони часто спостерігаються в стадії виражених клінічних проявів і зумов-іііоюіі. мікроемболії, розм'якшення мозку, міліарні аневризми. Клінічно атенічна стадія енцефалопатії представлена пізньою епілепсією та деменцією.Одним із частих синдромів є паркінсонізм.
У розвитку енцефалопатії відзначають дві особливості: 1) відсутність паралелізму між нервовими і психічними розладами; 2) відсутність протягом тривалого часу розвитку хвороби.
Рання діагностика мозкових розладів можлива завдяки клініко-інстру-ментальним і лабораторним дослідженням. Заходи профілактики:
З віком збільшується частота гострих розладів мозкового кровообігу. Після 40 років захворюваність на інсульт кожні 10 років збільшується втричі. Смертність від крововиливів у мозок більша у віці 40—50 років, а від інфаркту мозку — у 60 років і старших. У молодому віці смертність від інсульту настає в перші 2 доби, а в старечому — через 3—20 днів після початку інсульту. Повторні інфаркти зустрічаються частіше, ніж крововиливи.
Невідкладна допомога передбачає забезпечення максимального спокою. Голову слід тримати набік; подбати про профілактику западання язика й аспірацію блювотних мас. Зубні протези зняти. Застосувати препарати для зменшення набряку, явищ інтоксикації, рухового збудження.
У хворих із геморагічним інсультом вживають заходів із ліквідації набряку мозку, внутрішньочерепної гіпертензії, зниження проникності судинної стінки і підвищення коагуляції крові. У разі судом — седативні препарати.
У хворих із ішемічним інсультом проводять заходи, спрямовані на боротьбу з ослабленням серцевої діяльності, падінням АТ, гіпоксією, на поліпшення колатерального кровообігу, ліквідацію тромбу. Антикоагулян-іп протипоказані, якщо неможливо виключити геморагічну природу інсульту. Догляд передбачає профілактику пролежнів, пневмонії, інфікуванняшкіри.
СПІНАЛЬНІ ВІКОВІ ЗМІНИ СУДИННОГО ПОХОДЖЕННЯ
Анатомічні особливості кровообігу спинного мозку зумовлюють при ішемії особливе ураження ділянок, які віддалені від головного джерела
живлення.
Зони, від яких залежить клінічна картина на периферії: зона С4 — тіпальна артерія; зона Т4 — мало судин; зона Ь1—Ь2 — мало судин.
У людей старечого віку розвивається ішемія цих зон. При ішемії зони 1М— Ь2 виникає слабкість кінцівок, біль у ділянках шиї та грудного пояса. Раптово виникають паралічі й парези з порушенням поверхневої чутливості.
При синдромі розладів у поперековому відділі спочатку з'являється біль у попереку, часто бувають травми хребта. Швидко може розвинутися нижня параплегія з розладом чутливості на рівні Т10—Ь[.
Синдром розладів у дистальних відділах спинного мозку (ділянка конуса): біль у вигляді корінцевого симптому в дистальних відділах хребта, розлад функцій тазових органів із втратою чутливості, ізольоване ураження корінця Ц — парез м'язів — розгиначів стопи і пальців.
У людей 60—65 років виявляються синдроми короткочасних розладів кровообігу спинного мозку, переміжна кульгавість. Клінічно спос-Герігаєтьея слабкість нижніх кінцівок, парестезії, біль корінцевого типу в Стегнах, гомілках. Біль провокується ходою, втомою.
ПАРКІНСОНІЗМ
І (є одне з поширених уражень нервової системи, яке особливо часто зустрічається в старечому віці.
Синдром паркінсонізму має такі форми: 1) ідіопатична; 2) постенце-фвлітична; 3) судинна; 4) токсична; 5) посттравматична; 6) медикаментозна; /) се пильна.
Рідше зустрічаються токсична та посттравматична форми. Сенильна форма виникає у віці 80—90 років.
Медикаментозна форма супроводжує пухлини мозку.
1 Іатогенетично синдром пов'язаний з дегенеративними змінами нейрон іи чорної субстанції, блідого шару і блакитної плями. Нейрохімічні процеси пов'язані з дефіцитом дофаміну.
Паркінсонізм починається із загальних симптомів: головний біль; запаморочення; шум у голові; порушення пам'яті.
Швидкість розвитку тремтіння від дрібних м'язів до великих — від декількох днів до багатьох років. Швидкий злоякісний перебіг має судинна форма з порушенням психіки.
Для оцінки стану хворих виділяють три стадії, які поділяються на підстадії А і Б.
1А — невелике тремтіння без рухових порушень;
1Б — виражене тремтіння, затримані рухи;
2А — підвищення м'язового тонусу в кінцівках, затримка активності рухів, постійне тремтіння, вегетативні розлади;
2Б — порушення ходи, пацієнти вже не можуть працювати;
ЗА — різка м'язова ригідність, виражене тремтіння, порушення статики і ходи (падіння під час ходьби), різкі вегетотрофічні порушення, можливість самообслуговування обмежена;
З Б — повна нерухомість, хворі потребують постійного догляду, вони прикуті до ліжка.
У хворих характерні поза, постава, хода. Вони стоять з нахилом вперед, зігнуті, з опущеними плечима, руки зігнуті в ліктьових суглобах, злегка зігнуті коліна, голова опущена на груди, маскоподібне обличчя з виразом страждання. При спробі рухатися починається тремтіння. У разі зміни напрямку руху хворі роблять зупинку, потім нахиляються вперед і починають бігти, щоб не впасти. Змінюється мова внаслідок порушення дихання, гальмуються рухи язика, губ, піднебіння. Спостерігаються окорухові порушення, розлад сухожилкових рефлексів.
Паркінсонізм у людей 80—90 років пов'язаний з віковими змінами екстрапірамідних утворень.
Гдіопатична і постенцефалітична форми паркінсонізму розвиваються у віці 45—50 років, судинна форма — після 60 років.
Сучасні антипаркінсонічні препарати — леводопа, наком, мадопир. Лікування тривале — декілька місяців і навіть років. Загальне лікування спрямоване на нормалізацію метаболізму, трофічних функцій нервової системи.
Аналізатори
Згідно з теорією І.П. Павлова, відтворення зовнішнього світу відбувається завдяки аналізу навколишнього середовища. Структури, які здійснюють аналіз подразників, І.П. Павлов назвав аналізаторами.
Крім цих понять, поширений термін "сенсорні системи" — це сукупність структур, які беруть участь у сприйнятті подразників і переробленні отриманої від рецепторів інформації.
Органи чуття розвиваються в онтогенезі раніше, ніж центральні механізми, що забезпечують аналіз інформації на вищих рівнях мозкових структур. Розвиток окремих аналізаторів відбувається по-різному. Найраніше дозріває структура вестибулярного аналізатора, потім нюхового, аналізатора смаку і шкірного. Пізніше відбувається розвиток слухового і зорового аналізаторів..
Зрительная система.
Показаны связи, идущие от первичных рецепторов сетчатки через передаточные ядра таламуса и гипоталамуса к первичной зрительной зоне коры
Слуховая система.
Показаны связи, идущие от первичных рецепторов улитки через таламус к первичной слуховой зоне коры
Обонятельная система. Показаны связи, идущие от рецепторов слизистой носа через обонятельные луковицы и базальные ядра переднего мозга к конечным пунктам в обонятельной коре.
Вкусовая система.
Изображены связи, идущие от рецепторов языка через первоначальные мишени варолиева моста к мишеням следующего порядка в коре больших полушарий.
Ощущения с поверхности тела.
Представлены связи, идущие от кожных рецепторов через вставочные нейроны спинного мозга и таламуса к первичной сенсорной зоне коры.
Чувство равновесия.
Показаны связи, идущие от первичных рецепторов преддверия внутреннего уха (вестибулярного аппарата) к ядрам ствола мозга и таламуса. Эта информация, по-видимому, не имеет путей для передачи в кору большого мозга.
Непроизвольная мускулатура (слева) контролирует движения пищевода, радужной оболочки, сердца и кровеносных сосудов. Произвольная мускулатура (справа) управляет движениями глаз, лицевых мышц, языка и гортан
Зоровий аналізатор
\
Рефракція ока
- це переломлююча сила оптичної системи ока, яка виражена в діоптріях. Різновиди аномалій рефракцій є гіперметропія і міопія
Оптична система ока
Розвиток очей починається на 3-му тижні ембріогенезу.
· Сітківка ока розвивається з випинання структур проміжного мозку.
· Судинна оболонка і склера утворюється з механізми, кришталик має ектодермальне походження .
Додаткові структури ока
1 — сльозові залози; 2 — кон’юнктива; 3 — сльозові канальці; 4 — нососльозова протока; 5 — м’язи очного яблука.
Будова ока:
1 — склера; 2 — прямий медіальний м’яз; 3 — задня камера ока; 4 — передня камера ока; 5 — зіниця; 6 — райдужна оболонка; 7 — війковий м’яз; 8 — кришталик; 9 — прямий латеральний м’яз; 10 — зоровий нерв; 11 —кровоносні судини сітківки; 12 — порожнина заповнена склистим тілом; 13 — сітківка; 14 — судинна оболонка
· У момент народження дитини периферійна ділянка сітківки ока краще диференційована,ніж центральна.
· Тому колбочки залишаються більше нерозвинутими, ніж палички.
· Колбочки мають кулясту форму, кількість їх у 4 рази менша, ніж у дорослих.
· Не завершений процес організації центральної ямки.
· Морфологічно розвиток центральної ямки закінчується на 4-му місяці, після народження, у цей час підвищується гострота зору.
· Мієлінізація зорових нервів починається після народження, від хіазми в бік таламуса, а в 3— 4 міс завершується мієлінізація периферійної частини зорового нерва.
· Інтенсивний розвиток підкіркових зорових структур, зорової зони кори відбувається на 1-му році життя і завершується дозріванням клітинних структур зорового аналізатора в 6 – 7років.
· Чутливість до світла в дітей з'являється відразу ж після народження. На достатньо сильне світло в дітей з'являється рефлекс зіниці ока, миготливий рефлекс, рух голови.
· Світлова чутливість у новонароджених низька. Вона підвищується в перші місяці життя. З 7 до 18 років світлова чутливість очей збільшується в 2 рази.
· З віком підвищується функціональна рухливість зорових рецепторів. У маленьких дітей погано виражена темнова і світлова адаптація. Обидва процеси посилюються до 20—24 років.
Схематическое изображение зрительных путей (вид сверху). Образы, воспринимаемые палочками и колбочками носовой (внутренней) половины каждой сетчатки, передаются ганглиозным клеткам, аксоны которых перекрещиваются в хиазме. Образы, воспринимаемые рецепторами височной (наружной) половины каждой сетчатки, передаются ганглиозным клеткам, аксоны которых не перекрещиваются. Таким образом, правая сторона зрительной системы получает информацию об объектах, расположенных слева от средней линии, и наоборот.
РЕФРА
· Протягом дитячого віку змінюється розмір очних яблук
· Новонародженим дітям притаманна невелика гіперметропія (далекозорість).
· Гіперметропія (1—4 діоптрії) зумовлена відносно малим розміром очних яблук і короткою передньозадньою віссю ока. Хоча у новонароджених рогівка і кришталик більш опуклі, ніж у дорослих, задній фокус оптичної системи міститься за сітківкою ока.
· Переважання гіперметропії може зберігатися в і рудному і дошкільному віці. Завдяки збільшенню очних яблук з віком зменщується гіперметропія і в більшості дітей у 8—12 років очі стають сметропічними.
· Далекозорість, або гіперметропія, спричиняється зменшенням очних яблук або зниженням еластичності кришталика. У цих випадках зображення фокусується позаду сітківки, тому воно виходить розпливчастим. Щоб перемістити зображення на сітківку око збільшує кривизну кришталика вже при розгляданні предметів на значній відстані, а для ясного бачення близько розміщених предметів потрібне значне напруження зору. Найчастіше далекозорість проявляється із віком, особливо після 45-50 років. При далекозорості назначають окуляри із опуклими лінзами.
· Короткозорість, або міопія, виникає, якщо очні яблука збільшуються. Зображення фокусується не на сітківку, а перед нею. Схильність до короткозорості часто вроджена, однак встановлено, що за період навчання в школі кількість хворих на короткозорість зростає у 5 разів. Основною причиною цього є недостатня освітленість навчальних приміщень, неправильна поза при сидінні, дрібний шрифт книжок та неякісний (“блідий”) друк. Розвитку короткозорості сприяють рахіт, туберкульоз, ревматизм та інші хвороби. Іноді короткозорість призводить до змін у сітківці, вона починає відшаровуватися. Без відповідного лікування людина може осліпнути. При короткозорості назначають окуляри, або контактні лінзи, які перетворюють паралельні промені в такі, що розходяться (з увігнутими очними лінзами).
· Астигматизм — це неможливість сходження всіх променів від предмета в одній точці. Ця хвороба є наслідком неоднакової кривизни рогівки в різних її меридіанах. При астигматизмі окуляри виготовляють індивідуально.