• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 4

Конституція України вперше в історії розвитку нашого суспільства запровадила самостійний інститут парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Цей парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений), який у своїй діяльності зобов'язаний керуватися Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини на постійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. Він є аналогом інституту омбудсмена, що був вперше заснований у 1809 р. у Швеції і нині існує більш як у ста зарубіжних державах. У державно-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадами, але без права зміни прийнятих ними рішень. Слід підкреслити, що омбудсмен – це переважно політичний інститут, а не правоохоронний; його головне завдання полягає у тому, щоб захистити права і свободи людини тоді, коли інші державні органи виявляються неспроможними, оскільки причиною порушень є недосконалість самих законів.

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра загальноправових дисциплін

Лекція

З дисципліни «Правозахисні органи України»

Тема № 4

“ ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗАВДАННЯ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ ”

(2 години)

Для студентів, слухачів юридичного факультету ННІ права та безпеки

Дніпропетровськ – 2014

Лекцію підготував доцент кафедри загальноправових дисциплін ДДУВС Щербина Є.М

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри

загальноправових дисциплін

“22” серпня 2014 р., протокол № 2

План:

Вступ

1. Організація та завдання органів юстиції.

2. Функції Мінстерства юстиції України.

3. Основні функції інших органів юстиції.

Висновок

Нормативні акти:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 52. – Ст. 793 (із наступними змінами).

3. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62 (із наступними змінами).

4. Закон України “Про Вищу раду юстиції України”.

5. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.04р.

6. Закон України “ Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р.

7. Розпорядження Президента України “Про положення про Міністерство юстиції України”.

8. Всеобщая декларация прав человека: Офиц. текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с.

9. Международные акты о правах человека: Сб. документов / Сост. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М., 2002.

10. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Юрінформ, 1992. – 200 с.

Спеціалізована література:

1. Антонович М. Конвенція про захист прав і свобод у судах європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України. – 2000. – №8.

2. Баштанник В. Регламентація захисту прав людини у системі права ЄС: організаційно-правовий аспект // Право України. – 2006. – №9. – С. 56-60.

3. Бернхардт Р. Европейский Суд по правам человека в Страсбурге: новый этап, новые проблемы // Государство и право. – 1999. – №7.

4. Битяк Ю.П. Правові засади забезпечення прав людини і громадянина в сфері державної служби // Проблеми законності. – Харків, 1999. – Вип. 36.

5. Бородін І. Функціональні обов’язки прав прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина (загальний нагляд, представництво інтересів громадян) // Право України. – 2000. – № 7. – С. 46-48.

6. Вільдхабер Л. Місце Європейського Суду з прав людини у європейському конституційному контексті // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – №1. – С. 56-59.

7. Дмитриев Ю.А. Защита конституционных прав граждан в уголовной и конституционной юстиции // Государство и право. – 1999. – №6.

8. Захаров Є. Права людини в Україні і Загальна декларація. Точка зору // Права людини. – 1998. – №29.

9. Захист прав і свобод громадянина у Конституційному судочинстві // Юридичний вісник України. – 1999. – 29 липня – 4 серпня. – №30. – С. 1-2.

10. Калініченко О. Генеза системи конституційного контролю за реалізацією прав, свобод людини і громадянина // Право України. – 2003. – №5.

11. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини: [У контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини] // Право України. – 2001. – №1.

12. Комарова В.В. Уполномоченный по правам человека в Российской Федерации // Государство и право. – 1999. – № 9. – С. 21-31.

13. Кондратьєв Ю.Я. Конституційні права і свободи людини і громадянина під захистом кримінального закону // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах. – К., 2002. – С. 12-14.

14. Кулага Е. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №12. – С. 92-96.

15. Кушніренко О., Барабаш Ю. Інститут євроомбудсмена: Питання теорії і позитивної практики // Право України. – 2001. – №6.

16. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини і громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського суду з прав людини: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2002.

17. Малинникова Л. Проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення державно-правової реформи в Україні // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №6.

18. Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні // Право України. – 2003. – № 10. – С. 44-48.

19. Мінченко М.М. Організаційно-правові механізми забезпечення конституційних прав і свобод громадян України // Проблеми законності. – Харків, 1998. – Вип. 34.

20. Негодченко А.В. Проблемы использования зарубежного опыта в деятельности органов внутренних дел Украины по защите прав и свобод человека // Проблемы развития образования, юридической науки и практики: Мат. науч.-прак. конференции, посвященной 45-летию Академии МВД Республики Беларусь (Минск, 24-25 марта 2003 г.). – Минск, 2003. – С. 39-46.

21. Орзих М. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика // Юридический вестник. – 2001. – № 4. – С. 117-127.

22. Рабінович П.М., Раданович Н.М. Європейська конвенція з прав людини: Проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти) // Праці Львівської лабораторії прав людини. – Львів, 2002. – Серія 1: Дослідження та реферати. – Вип. 4.

23. Рогожин А., Цвік М. Роль Конституційного Суду і прокуратури в забезпеченні прав людини // Право України. – 1998. – №12. – С. 134-136.

24. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №1.

25. Савенко Н. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. – 1999. – № 2. – С. 3-10.

26. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. – 1999. – №5.

27. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина України // Право України. – 2001. – №1.

28. Тихий В. Захист конституційних прав і свобод Конституційним Судом України за зверненням фізичних та юридичних осіб // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – №2. – С. 67-69.

29. Тодика Ю.М., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №2.

30. Туманов В.А. Европейский Суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. – М.: НОРМА, 2001. – 304 с.

31. Хальота А. Методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав людини // Право України. – 2001. – № 5. – С. 43-46.

32. Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. – № 3. – С. 31-33.

33. Цимбалістий Т.О. Конституційна скарга як гарантія захисту прав людини // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року). – Івано-Франківськ, 2006. – 408 с. – С. 132-134.

34. Чубар Л.П. Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №1.

35. Шишкін В. Рада Європи: інституція захисту прав людини // Віче. – 1998. – №11.

36. Шумський П. Роль прокуратури у захисті прав людини // Право України. – 1997. – № 3. – С. 36-38.

Вступ.

Система органів юстиції за час свого існування змінювалася залежно від завдань, які на неї покладали. Історія становлення та розвитку органів юстиції в Україні налічує понад 85 років — від створення Міністерства судових справ і Народного секретарства юстиції до сучасного центрального органу виконавчої влади — Міністерства юстиції з його складною розвинутою структурою підрозділів, державних служб, інститутів та підприємств.

Проголошення незалежності України, здійснення політичної, правової та економічної реформ зумовили необхідність кардинальних змін пріоритетів у діяльності Мін'юсту, значного розширення його повноважень, покладення на нього нових функцій, що відповідно привело до суттєвих структурних перетворень і змін у центральному апараті. Так, з 1992 року на Мін'юст покладено обов'язки з організаційного та кадрового забезпечення діяльності військових судів, а також судів, які здійснюють правосуддя на особливих режимних об'єктах. А з 1993 року розпочато реєстрацію благодійних фондів і державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або актів, що мають міжвідомчий характер. З 1994 року установи Мін'юсту здійснюють експертне забезпечення правосуддя.

Метою вивчення теми“Організація та завдання органів юстиції” є опанування та засвоєння студентами даної лекції, яка регулює законодавчо закріплений порядок звернення до органів юстиції України для захисту фізичних та юридичних осіб.

Уповноважений Міністерство юстиції України забезпечує охорону й захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом захисту на підставі Конституції та законодавства України.

Відповідно завдання вивчення даної лекції полягають у засвоєнні студентами основних положень чинного законодавства України. Важливим є набуття навичок щодо користування відповідними нормативними актами, вмінь вирішувати конкретні практичні питання, що пов’язані із застосуванням законодавства України з врахуванням змін у поточному законодавстві. Вивчаючи дану тему курсу, ми розглянемо основоположні питання курсу, а саме: Організація та завдання органів юстиції. Функції Міністерства юстиції України. Основні функції інших органів юстиції.

Переглядів: 564