• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Этиопатогенез атеросклероза.

Систему принципів сучасної журналістики складають гуманізм, правдивість та об’єктивність, етика як система моральних і творчих принципів, науковість, демократизм, загальнолюдські цінності.

Усі принципи преси так чи інакше тісно пов'язані з нормами службової або професійної етики журналіста.

Одним із основоположних елементів журналістської етики повинна бутиправдивістьу відображенні подій і поданні інформації, фактів тощо. Поняття «достовірність», «точність» та «правдивість» соціальної інформації – в органічній єдності. Передусім за перо слід братися лише чистими руками і з відкритим серцем. Внутрішній світ журналіста відбивається в його слові. Необхідно тлумачити позицію автора на основі розкриття, класифікації та аналізу фактів.

До поняття правдивостісоціальної інформації додають ще три елементи:

· проникнення в будь-який матеріал до найменших подробиць;

· достовірність та обґрунтована оцінка журналістом об'єкта зображення – ситуації чи особи;

· точність у відображенні будь-якого факту, написанні чи вимовленні імені, дати, цифри.

Класовий характер правдивості соціальної інформації. В оцінці фактів та явищ завжди виступають цілі та інтереси, а також принципи, ідеї певного класу чи певного прошарку суспільства. Це може бути депутатський корпус, банківські кола, міська адміністрація, кооператив із закупівлі сільськогосподарської продукції тощо.

Якість соціальної інформації в пресі, на радіо і телебаченні виявляється, насамперед, у об'єктивності, науковості, у повному розкритті характерів, суттєвих рис, у показі основних процесів, тенденцій, явищ.Тільки за таких умов можна оцінити й інші її важливі риси: суспільне значення, наявність справжніх духовних цінностей, зображувальні засоби (стиль, мова, жанрова довершеність, мотиви цілеспрямованої дії тощо). Лише коли усі вказані елементи виступатимуть в органічній єдності, можна говорити про результативність соціальної інформації.

Завжди потрібна повна і правдива інформація. Соціальна інформація може бути правдивою лише тоді, коли вона є повною і в цьому розумінні – точною.

Нерідко продукуються статті, де є невірні факти, висловлюються думки, які не відповідають часу, реальному розвитку суспільства. У більшості випадків неточності подібного типу йдуть від неповного дослідження фактів чи явищ, від збігу деяких ознак чи елементів явища. Від журналіста чекають не тільки істини, а й повного відображення дійсності – це основний предмет нашого дослідження, нашої творчості.

Точність завжди повинна бути тісно пов'язана з мотивами журналіста, з його гіпотезами і добросовісністю. Справжня публіцистика не допускає навмисного викривлення фактів та явищ. Без цього найважливішого етичного принципу порушуються основи взаємин автор – творець – аудиторія.

Поняття професійної моральності – це особлива сукупність спеціальних норм моралі, а також додаткові норми, правила і принципи поведінки, прийняті в тому чи іншому колективі працівників.

Моральні норми, правила та принципи конче необхідні у журналістиці, адже вплив будь-якої публікації, її соціальний ефект залежать значною мірою від особи автора, його престижу й авторитету.

Суть поняття журналістської етики виходить далеко за межі професійних обов'язків, добросовісності, точності, правдивості, об'єктивності та відповідальності.

Професор Ясен Засурський (Москва) надає великого значення проблемі журналістської етики як важливому фактору ефективності публіцистики: проблеми етики є надзвичайно важливими з професійної точки зору, особливо у справі навчання журналістів, виховання в них духу справжньої моральності, авторитету професії, а з авторитетом журналістики пов'язана й дієвість преси.

Поняття справжньої журналістської етики є багатогранним. У різних авторів знаходимо різні тлумачення журналістської етики, до якої входять:

· правдивість;

· переконаність і принциповість;

· організованість і дисципліна;

· швидка орієнтація в конкретно-історичній обстановці;

· правильна оцінка ситуації.

Моральна відповідальність журналіста виявляється у виборі теми, а також у моральній мотивації його твору та виборі того чи іншого засобу відображення.

Моральне обличчя творця, його моральну відповідальність необхідні кожній людині. Але існують такі вимоги, які обов'язкові для журналістів.

Сумлінність – одна з найсуттєвіших норм журналістської етики. Журналіст має одну величезну перевагу і водночас відповідальний обов'язок – він мусить діяти сумлінно, в рамках закону зібрати якомога більше фактів та документів, які незаперечно доводитимуть його правоту і точність, тобто базуватимуться на принципах правдивості й об'єктивності.

Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство. Навмисне викривлення фактів, інсинуації та підтасовки дуже близько межують з криміналом, особливо, якщо мають суспільний резонанс.

У 1994 р. представники країн – членів Ради Європи, зібравшись у Празі на Європейську конференцію, присвячену політиці у галузі мас-медіа, проголосили такі принципи:

Принцип 1.Існування та розвиток справжньої демократії неможливі без існування та зміцнення вільної, незалежної, плюралістичної та відповідальної журналістики.

Принцип 2.Журналістика спирається у своїй діяльності в різних електронних та друкованих засобах інформації на фундаментальне право на свободу слова, гарантоване ст. 10 Європейської конвенції про права людини.

Принцип З.Для того, щоб журналістика реально сприяла демократичному розвитку суспільства, їй необхідно мати:

•необмежені можливості для оволодіння професією журналіста;

•повну незалежність редакцій від політичної влади і тиску з боку груп, що мають особисті інтереси, або з боку громадських органів;

•доступ до отримання чесної та неупередженої інформації від громадських владних структур для забезпечення відкритої інформаційної політики;

•захист права журналістів на утаємничення джерела інформації.

Принцип 4.Маючи на увазі фундаментальну роль журналістської свободи слова у суспільстві справжньої демократії, будь-яке втручання у журналістику з боку громадських владних структур повинно:

•бути необхідним у демократичному суспільстві та відповідати його суттєвим соціальним потребам;

•бути затверджене законом і мати ясне та чітке формулювання;

•мати вузьку інтерпретацію (тлумачення);

•бути пропорційним до тієї мети, яка ставиться.

Принцип 5.Перевага (підтримка) з боку владних структур, і відповідно тих, хто зайнятий у сфері журналістики, має бути надана:

•високоякісним системам професійної підготовки журналістів;

•діалогу між журналістами, редакторами, видавцями, власниками електронних і друкованих засобів інформації та владними структурами, що відповідають за політику ЗМІ на урядовому чи міжурядовому рівнях;

•створенню таких умов, які б захищали журналістів в екстремальних ситуаціях при виконанні небезпечних завдань, використовуючи для цього такий спосіб, як двосторонні та багатосторонні угоди;

• прозорості щодо діяльності;

•структурі власності різних підприємств у галузі ЗМІ;

•відносинам із третіми сторонами, що мають вплив на незалежність редакцій ЗМІ.

Принцип 6.Фундаментальна функція журналістики у демократичній країні передбачає, що всі, хто займається журналістикою, здійснюють це відповідально і дотримуються етичних норм, а головне — не втрачають своєї незалежності та критичності. Журналістика має слугувати свободі слова, що включає право одержувати та передавати інформацію, поважаючи при цьому інші фундаментальні права, свободи, інтереси, що їх захищає Європейська конвенція Про права людини.

Принцип 7.Практика журналістики у демократичному суспільстві виробила цілу низку норм, які ввійшли до багатьох професійних кодексів поведінки:

•повага до права громадськості бути точно інформованою про факти та події;

•збір інформації чесними (законними) методами;

•чесність в інформуванні, коментуванні, критиці, утримання від невиправданого втручання у приватне життя, наклепів, необгрунтованих звинувачень;

•виправлення будь-якої друкованої або переданої в ефірі інформації, що виявилася неточною (помилковою);

•збереження професійної таємниці щодо джерела інформації;

•утримання від пропаганди насильства, ненависті, нетерпимості на расовій, статевій, сексуальній, мовній, релігійній, політичній або іншій основі, що мають національне, регіональне або соціальне походження.

Принцип 8.Розуміючи, що різні ЗМІ працюють в різних умовах і ці умови не є стабільними, владні структури мають обережно посилатися на правила, про які йдеться у принципі 7, і мають визнати, що всі, хто працює у сфері журналістики, мають право виробити свої особисті стандарти поведінки – н-д, у формі кодексів поведінки, де буде визначено, яким чином права і свободи журналістів узгоджуються з іншими правами, свободами та інтересами, з якими може виникнути конфлікт, а також обов'язки журналістів.

6.Термін «дієвість» почав використовуватися в журналістиці значно раніше, ніж термін «ефективність». Працівники газет і журналів зверталися до нього вже в 30-ті рр.

Дієвість –це особлива форма результативності, що визначається як конкретна участь журналістики в розв’язанні соціально-економічних, господпрчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами журналістів.

Під дієвістю преси розуміють оперативну, безпосередню реакцію соціальних інститутів і посадових осіб на її виступи.

При визначенні поняття дієвості фігурують такі взаємодіючі компонентами, як напрям-кадри-засоби-форми-методи; аудиторія-регіон-середовище.

7. Ефективність преси включає результати впливу преси на людину і суспільство, результати, які можна виміряти на рівні свідомості і практики, а також оцінити з точки зору суспільного процесу.

Рівень ефективності ЗМІ та її конкретний вияв зумовлені характером завдань, мети, ідей, їх реальністю; науковістю процесу поширення загальнолюдських цінностей; ступенем прийняття або неприйняття, глибокого засвоєння людьми (аудиторією) тих же цінностей, втілення їх у практику, соціальну реальність. Останнє і є результатом впливу, який виступає в формі духовних і практичних ефектів.

Ефективність впливу ЗМІ залежить від багатьох обставин: змісту, мети, яка поставлена; підготовленості кадрів, вибору засобів, форм і методів впливу; особливостей аудиторії і рівня, на якому здійснюється масовоінформаційна діяльність; впливу зовнішніх умов, середовища як на ЗМІ, так і на аудиторію.

Ефективність ЗМІ відзначається винятковою багатогранністю.

Вихідною точкою аналізу ефективності є з'ясування мети впливу. Мета– це серцевина діяльності ЗМІ, вона в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір засобів, форм і методів впливу на свідомість і поведінку людей. Мета ефективна тільки в тому випадку, якщо вона максимально відповідає потребам і можливостям суспільного розвитку.

Ефективність діяльності ЗМІ завжди оцінюється з урахуванням поставленої мети. Ефективність є власне мірою, ступенем досягнення мети.

Терміни «ефект» і «ефективність» пов'язані між собою, але не збігаються.

Ефект– це результат будь-якої діяльності ЗМІ, процесу споживання інформації населенням.

Ефективність – лише той результат, що збігається з наміром джерела інформації і свідчить про досягнення цілей, які ставилися перед інформацією в процесі її створення і поширення.

Серед ефектів ми знаходимо і ті, що підтверджують більш чи менш високу (чи відповідно низьку) ефективність інформації ЗМІ, і ті, що свідчать про повну неефективність цієї інформації, і ті, що збігаються з результатами, протилежними намірам джерела інформації (негативний, нефункціональний ефект), і ті, що є, так би мовити, нейтральними відносно ефективності, не мають відношення до неї.

Ефективність роботи ЗМІ є співвідношення досягнутого у здійсненні цілей з відповідною цільовою установкою. Міра ефективності – це ступінь наближення до вихідної цілі.

Категорія ефективності в широкому розумінні цього слова передбачає досягнення найвищих результатів при найменших затратах праці і часу.

Друковане чи мовлене слово ефективне тоді, коли воно вносить істотні зміни в свідомість і вчинки людей. Щоб воно було більш ефективним, треба всебічно знати аудиторію. Велика аудиторія диференціюється на багато напрямів.

Звідси проблема планомірності, послідовності, цілеспрямованості, чітко систематизованого впливу – у відповідності до запитів, нахилів різних соціальних груп населення і соціальних типів людей обґрунтувати найбільш раціональні методи і форми роботи преси, радіо і телебачення.

Диференційованість ЗМІ – необхідна умова їх ефективності.

Про ефективність діяльності ЗМІ правомірно судити з сукупності її виявів.

Абсолютизування техніко-економічних показників при оцінці ефективності виховного впливу ЗМІ призводить до недооцінки психологічних результатів, які відіграють важливу роль у визначенні життєвої позиції людини.

Результати діяльності ЗМІ виявляються в двох параметрах – у свідомості і поведінці як великих соціальних груп, так і окремих людей. Відповідно говорять про дві форми ефективності – духовну і практичну, а отже, про дві групи її критеріїв і показників.

За основу систематизації критеріїв ефективності варто взяти найважливіші властивості свідомості і поведінки великих соціальних груп та особистості з точки зору знань, пізнавальної активності, почуттів, світогляду, трудової і громадсько-політичної діяльності, моральності. Критерії повинні всебічно характеризувати свідомість і вчинки людей. Кожному критерію властива індивідуальна визначеність. Межі критерію включають всебічну характеристику: просторову, часову, кількісну та якісну, що дозволяє виділити загальні і специфічні критерії, а також розкрити структуру кожного з них зокрема.

Загальні критерії ефективностівиражають переважно сукупні результати діяльності преси, телебачення і радіо за порівняно тривалий проміжок часу.

Специфічні критеріїсвідчать про окремі досягнення разових заходів.

Окремо з'ясовується ефективність на рівні всього суспільства (громадська думка, суспільний настрій), окремо – коли вона оцінюється на рівні особистості (читача, слухача, глядача) – тут поряд з оцінкою соціальної активності людини важливо встановити, як преса впливає на формування її моральних якостей.

Провідним критерієм духовної сфери ефективності ЗМІ є переконання. На їх основі створюється той моральний ідеал, згідно з яким особистість вивіряє свою думку і характер поведінки. Ідеал, концентруючи в собі все краще, що є в дійсності, передбачає майбутнє і ніби випереджає життя, відображає тенденції його розвитку.

Найважливіші показники критерію ефективності щодо всього суспільства чи окремого колективу – це стан громадської думки, суспільний і особистий настрій, суспільні емоції.

Практичні критерії ефективності – це зворотний бік духовної форми ефективності. Дієвість впливу саме і досягає своєї найвищої точки, коли моральні норми, прогресивні ідеї, стаючи глибокими переконаннями, знаходять свій вияв у конкретній ситуації в формі дій, вчинків.

У рамках практичної форми ефективності впливу ЗМІ її критеріями є: на рівні особистості – трудова і громадсько-політична активність, моральність поведінки в побуті, в сфері спілкування; на рівні окремого колективу чи суспільства в цілому – суспільно-політична і трудова активність людей.

Найчастіше переважає чисто кількісний підхід – ефективність оцінюють як суму часом різнопланових характеристик. Кількісні показники ефективності зачіпають переважно зовнішній бік діяльності засобів масової інформації.

Этиопатогенез атеросклероза.

Выделяют две группы этиопатогенетических факторов атеросклероза.

Первая группа способствует появлению в организме атерогенных липопротеидов. К этим факторам относятся-

- нарушения функции нервной и эндокринных систем, печени и ЖКТ

- наследственная предрасположенность.

Вторая группа факторов оказывает отрицательное воздействие на очистительные способности интимы:

-интоксикация,

-инфекция,

-иммунные факторы,

-возраст

-гидродинамические воздействия на интиму

-наследственность

-регенераторные способности эндотелия

С учетом вышеназванных факторов выделяют 4 нозологических формы атеросклероза

1\ Классическая форма. Патогенез: дислипопротеинемия атерогенного типа и гиперхолестеринемия, обусловленная нарушением функции печени. Течение болезни: медленное. Лечение и профилактика- диета, направленная на снижение уровня холестерина в организме.

2\ Аутоиммунная форма. Патогенез: дислипопротеинемия атерогенного типа и гиперхолестеринемия + сенсибилизация с появлением иммунных комплексов, усиливающих повреждение артерий. Течение болезни: быстрое. Лечение: нормализация обмена + десенсибилизация.

3\ Наследственная форма. Может проявляться по 2 вариантам: При гиперхолестеринемическом варианте отмечается появление в организме уже в сравнительно молодом возрасте большое количество атерогенных липопротеидов и холестерина.

При ферментопатическом варианте у больных наблюдается снижение уровня в интиме артерий особого фермента, который активизирует расщепление и утилизацию холестерина и других атерогенных факторов.

4\ Вторичная форма. Сопутствует такой эндокринной патологии, как сахарный диабет, гипофункция щитовидной железы и надпочечника.

В заключение следует подчеркнуть, что атеросклероз это сложная в этио-патогенентичском плане патология. Следовательно, профилактика и лечение ее должны быть комплексными и индивидуальными.

Переглядів: 789