• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КУРС «ОСНОВЫ ЛОГОПЕДИИ И ДЕФЕКТОЛОГИИ С ПРАКТИКУМОМ»

1. Поняття, ознаки і сутність права.

2. Джерела права та їх види. Система права.

3. Правові норми.

4. Характеристика правових відносин.

1.Право сприймається як сукупність правил поведінки, встановлених державою як загальнообов'язкові і забезпечених у разі їх невиконання примусовою силою держави. Виділяють наступні ознаки права:

1) нормативність, тобто воно складається з правил поведінки, які чітко визначають права і обов'язки людей та організацій;

2) загальнообов’язковість, тобто норми права обов'язкові для всіх членів суспільства і всіх, хто знаходиться на території даної держави; у разі порушення норм права держава може застосувати примушення;

3) завжди існують у письмовій формі і обов'язково мають чітко встановлену форму якого-небудь акту - закону, указу, постанови;

4) неперсоніфікованість, тобто відсутність конкретного адресата;

5) ієрархічність норм права, їх підпорядкування: норми права мають різну юридичну силу;

6) особливий предмет відображення: норми права регулюють не будь-які, а найбільш важливі для життя суспільства відносини - владу, власність тощо.

Отже, правоможна визначити як систему загальнообов'язкових, формально визначених нормативних установок, регулюючих суспільні відносини і вихідних від держави, забезпечених до виконання примушенням з боку держави.

2.Під джерелом права сучасна юридична наука розуміє офіційні й інші засоби вираження й закріплення норм права, надання їм загальнообов'язкового юридичного значення. Інакше кажучи, це - зовнішня форма вираження права.

Як форми (джерела) права визнаються: правовий звичай, правовий прецедент, правова доктрина, договори нормативного змісту, нормативно-правовий акт, релігійна норма.

Правовий звичай - звичайне правило поведінки, якому держава надає загальнообов'язкову юридичну силу (що і перетворює його на джерело права), охороняючи силою свого примусу. Здійснюється це або шляхом відсилання до звичаю, що міститься в нормативному акті, або фактичним визнанням в судових рішеннях. Звичай є історично первинним джерелом права.

Правовий прецедент - головне джерело права в державах, що належать до англосаксонської правової сім'ї. Під правовим прецедентом розуміється рішення судових або адміністративних органів з конкретної справи, яке приймається за загальнообов'язкове правило при вирішенні згодом аналогічних справ.

Правова доктрина - це теоретичні положення, наукові теорії юридичного характеру, в яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії, поняття, переконання вчених-юристів (Гай, Павл, Ульпіан, Папініан, Модестін), як джерело права широко застосовувалася в Стародавньому Римі. В наші дні в багатьох країнах доктрина використовується як додатковий аргумент при вирішенні юридичних справ, а в окремих країнах правова доктрина, поєднана з релігійними вченнями, виступає самостійним джерелом права (наприклад, в Лівії).

Нормативний договір– юридичний документ, що приймається в результаті угоди двох або кількох суб'єктів і що містить правила поведінки на майбутній час. Нормативний договір як джерело права схожий з міжнародною угодою в частині встановлення майбутніх правил поведінки, відрізняється від останнього тим, що укладається між суб'єктами всередині однієї держави.

Це джерело права схоже також з нормативно-правовим актом як письмовий обов'язковий юридичний документ, проте, на відміну від нормативного акту договір приймається як результат угоди (домовленості) сторін – учасників.

Різновидом нормативного договору є типовий договір.

Нормативно-правовий акт - офіційний юридичний документ, що приймається в процесі правотворчості уповноваженими органами і містить правові норми. У більшості держав служить головним джерелом і формою права. Він закріплює норми права, тобто правила поведінки, встановлені державою і забезпечені можливістю з боку держави застосувати примушення. Для нормативно-правового акта характерні наступні ознаки:

а) нормативний правовий акт видається державою;

б) існує особливий порядок (процедура) його прийняття;

в) використовується письмова форма, і сам акт оформляється в спеціальному вигляді;

г) ієрархічна підлеглість, заснована на різній юридичній силі окремих актів;

д) зміст акта складають правила поведінки.

Нормативні правові акти поділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти. Закони приймаються представницькими органами, підзаконні акти - всіма іншими уповноваженими органами та посадовими особами.

Закон- це нормативний правовий акт, прийнятий представницькими (законодавчими) органами влади в особливому порядку, який регулює найбільш важливі для життя суспільства відносини і має вищу юридичну силу.

Види законів:

-конституційні закони (їх приймають для регулювання най­важливіших суспільних відносин. Це можуть бути, крім конституцій, закони, які вносять зміни і доповнення до тексту конституції, та закони, необхідність видання яких перед­бачена конституцією).

-звичайні закони (їх приймають з інших питань державного життя. Це можуть бутикодифікаційні (основи законодавст­ва, кодекси) тапоточні закони).

Закони в Україні приймають: Верховна Рада України або народ, шляхом Всенародного референдуму.

Усі закони мають визначені юридичні властивості, а саме:

- є нормативно-правовими актами органів законодавчої влади або самого народу;

- їх встановлюють і приймають для регулювання найважли­віших питань суспільного і державного життя, закріплення найважливіших суспільних зв'язків, відправних засад право­вого регулювання;

- вони мають найвищу юридичну силу і верховенство щодо всіх інших нормативно-правових актів і джерел права;

- мають особливий порядок прийняття і введення в дію (вне­сення змін та доповнень), а також скасування;

- повинні відображати волю й інтереси суспільства в цілому;

- мають спеціальну форму виразу і є тільки нормативними (вміщують суто норми права, на відміну від інших норма­тивно-правових актів, що можуть мати індивідуально-особисті приписи).

Підзаконний нормативно-правовий акт - це норматив­ний акт компетентних правотворчих органів, який вони видають на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяють на:

- загальні - поширюються на всю територію і населення (постанови Верховної Ради, Укази і розпорядження Президента України; постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України);

- відомчі - поширюються на певну сферу суспільних відносин (накази, інструкції та розпорядження міністерств і відомств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади);

-місцеві - мають чинність на території певної адміністративної одиниці (нормативні акти місцевої державної адміністрації; рішення органів місцевого самоврядування);

- локальні - регламентують діяльність конкретних під­приємств, установ і організацій (статут підприємства, колективний договір).

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасо­вують відповідальність особи.

Система права - це структурна організація права, яка зумовлена об'єктивними умовами його існування і забезпечує внутрішню єдність і несуперечність права. Вона складається з декількох основних компонентів: галузі права, підгалузі, правових інститути та норм права.

Галузь права - сукупність норм права, регулюючих якісно однорідну групу суспільних відносин. Вона відрізняється своєрідністю предмета і методу правового регулювання (конституційне, трудове право, цивільне, сімейне, кримінальне та ін.). Предмет правового регулювання складають суспільні відносини, що регулюються даною сукупністю норм права. Метод правового регулювання є сукупністю різних способів правового впливу галузі права на суспільні відносини, що є предметом її регулювання.

Декілька близьких за характером регулювання правових інститутів утворюють підгалузь права (наприклад, у складі цивільного права існує авторське, патентне та ін.).

Правовий інститут - це складова частина галузі права, що є сукупністю правових норм, які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин (трудовий договір, оплату праці, робочий час, час відпочинку в трудовому праві та ін.).

Первинним елементом системи права є норма права - конкретне правило поведінки.

Слід розрізняти поняття «система права» і «правова система». Правова система– це впорядкована сукупність всіх юридичних явищ певної держави. Складові елементи правової системи: система права, юридична практика і правова ідеологія.

3. Нормою права називається загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене державою як критерій правомірної або забороненої поведінки, і забезпечене державними засобами.

Нормам права, як і праву загалом, властиві свої ознаки:

а) державно-владне походження;

б) загальний характер;

в) представницько-зобов'язуючий характер;

г) формальна визначеність;

д) внутрішня структура.

Виділяють три складові норми права: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза - це вказівка на умови і обставини, за яких реалізовується дана норма. Диспозиція містить саме правило поведінки, права і обов'язки суб'єктів. Санкція є вказівкою на несприятливі наслідки, які можуть виникнути у разі недотримання приписів диспозиції.

За різними підставами можна виділити кілька основнихвидівправових норм:

– за галузевою приналежністю – конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні, трудові і т.д.;

– за функціональним значенням – регулятивні і правоохоронні. Регулятивні – надають права і покладають обов'язки. Правоохоронні – фіксують заходи державного примусу;

– за характером дії на суспільні відносини – матеріальні і процесуальні. Матеріальні – встановлюють права, обов'язки, заборони. Процесуальні – встановлюють процедуру здійснення прав і обов'язків;

– за задачами правового регулювання – оперативні, норми – принципи, норми – визначення, колізійні норми тощо;

– за способом правового регулювання – забороняючи, зобов’язуючі, управомачиваючі. Забороняючи – містять заборони певних діянь. Зобов’язуючі – закріплюють обов’язки суб’єктів. Управомачиваючі – надають права на певні діяння;

– за змістом диспозиції – імперативні і диспозитивні. Імперативні – мають владно категоричний характер, що не допускає відхилень в регульованій поведінки. Диспозитивні – містять вказівки на можливість вибору варіанту поведінки;

– за юридичною силою – загальні і локальні норми. Загальні – розповсюджуються на всіх громадян і функціонують на всій території держави. Локальні – діють в межах окремих державних, суспільних або приватних структур.

4. Правовідносини- це врегульовані нормою права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Структура правовідносин вбирає в себе весь їх елементний склад: суб'єкт, об'єкт і зміст.

Суб'єкти - це учасники правовідносин. Ними можуть бути громадяни, підприємства, державні органи, сама держава. Щоб стати учасником юридичних правовідносин, треба мати правоздатність та дієздатність.

Правоздатність - здатність громадянина бути суб'єктом права, мати права і нести обов'язки. Вона виникає в момент народження і припиняється смертю.

Дієздатність - це передбачена правовими нормами здатність суб'єкта особисто вчиняти юридичні дії, тобто здатність набувати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Виникає вона в повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18 років.

Об'єктом правовідносин є те, на що воно спрямоване: речі, поведінка, продукти духовної творчості, нематеріальні блага.

Суб'єктивні права визначають міру можливої, а юридичні обов'язки - міру належної поведінки учасників правових відносин.

Динаміка правовідносин залежить від юридичних фактів. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Вони мають різноманітний характер і охоплюють усі види суспільних відносин, що регулюються правом. Юридичні факти поділяються на події та дії. Якщо події не залежать від волі людей, то дії здійснюються по волі громадян. Дії бувають правомірними і неправомірними. Правомірні дії можуть бути юридичними актами або вчинками, неправомірні дії - проступками або злочинами.

КУРС «ОСНОВЫ ЛОГОПЕДИИ И ДЕФЕКТОЛОГИИ С ПРАКТИКУМОМ»

Переглядів: 750