• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику.

Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері гро­шового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин (рис. 7.6).

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, що проводяться державою в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.

Головним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо Уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).

Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

В умовах ринкової економіки усім суб’єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій по кредитуванню та розрахунково-касовому обслуговуванню.

В ході вивчення сучасної грошової системи особливу увагу потрібно звернути на методи регулювання грошового обігу.

З огляду на це можна виділити такі основні цілі грошово-кредитної політики (рис. 7.7).

Рис. 7.7. Цілі грошово-кредитної політики

До стратегічних цілей відносять зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізацію цін і ставок проценту, врегулювання платіжного балансу країни та забезпечення стабільності валютного курсу. Між стратегічними цілями існують протиріччя, одночасно досягти всіх їх неможливо. Тому центральний банк в конкретних економічних умовах вибирає одну.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Рис. 7.6.Інструменти регулювання грошового обігу в Україні

Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

В залежності від господарчої кон’юнктури ринку можна виділити такі типи грошово-кредитної політики (рис.7.8), для кожного з яких існує свій набір інструментів і методів регулювання.

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах України.

Операції на відкритому ринку – це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високо розвинутими ринковими економіками.

В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі займе ключове положення і в монетарній політиці НБУ.

Типи грошово-кредитної політики в залежності від кон’юнктури ринку

Рис. 7.9. Типи грошово-кредитної політики в залежності від кон’юнктури ринку

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов. Регулювання норми обов'язкових резервів – високо потужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитоспроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну - збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитоспроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Процентна політика – один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк встановлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:- стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

- сигналізує економічним суб'єктам про свій намір "здорожити" гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок - зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

Регулювання курсу національної валюти - інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, "дружнього переконання" та рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

При виборі грошово-кредитної політики існують де­кілька принципових підходів, що пов'язано насамперед з неодностайністю економістів у поглядах на цю проблему. В макроекономіці, як і в кожній науці, існують різні теорії. Найбільш фундаментальні з них — це класична теорія (монетаризм) та Кейнсіанська теорія (кейнсіанство), що мають різні погляди на ряд основоположних економічних понять.

Монетаристи (тобто прихильники класичної макроекономічної теорії) вважають за необхідне здійснен­ня монетарного контролю, спрямованого на під­тримання постійного темпу зростання пропози­ції грошей. Монетарний контроль означає контроль за величиною грошової маси в обігу. Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

Монетарний контроль здійснюється різними методами: зміна рівня резервних вимог, об­сягів рефінансування комерційних банків з боку Центрального банку, шляхом регулювання облікової став­ки Центрального банку, операцій на відкритому рин­ку тощо. З їхньої точки зору, монетарний контроль необхідний для того, щоб знизити інфляцію, яка стри­мує економічне зростання, бо породжує економічну невизначеність. Коливання обсягів грошової маси мо­нетаристи вважають причиною економічної неста­більності, а звідси підтримка стабільних темпів зрос­тання пропозиції грошей дає можливість стабілізації макроекономічних показників.

На відміну від попереднього підходу, прихильники кейнсіанствавважають за необхідне при виборі кре­дитно-грошової політики орієнтуватися на забезпе­чення заданих темпів зростання сукупного націо­нального продукту. Якщо фактичні темпи зростання номінального сукупного національного продукту пе­ревищують очікувані, то необхідно стримати зрос­тання сукупного попиту шляхом зниження темпів зростання грошової маси, і навпаки — в протилеж­ному випадку.

Прихильники кейнсіанства вважають також, що в умовах безробіття можна стимулювати інвестиції та випуск продукції шляхом державної фіскальної політики, тобто шляхом зміни державних видатків та податкової системи, знижуючи безробіття і не під­вищуючи при цьому рівень інфляції.

Читайте також:

1. Аналітичні методи та інструменти підтримки прийняття управлінських рішень.
2. ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ІНСТРУМЕНТИ
3. Грошово-кредитна політика
4. Грошово-кредитна політика
5. Грошово-кредитна політика
6. Грошово-кредитна політика НБУ
7. Грошово-кредитна політика україни в перехідний період у світлі монетаристської теорії
8. Грошово-кредитна політика України в ринковій економіці.
9. Грошово-кредитна політика центрального банку
10. Грошово-кредитна політика центрального банку.
11. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання.
12. Грошово-кредитна політика центрального банку: типи, стратегічні цілі, проміжні й тактичні завдання. Інструменти реалізації грошово-кредитної політики.

Переглядів: 9318