Організація науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах

Науково-дослідна робота – це творчий, своєрідний процес, який потребує наявності цілого ряду здібностей, умінь і навичок, а саме: творчого мислення, глибокого проникнення в сутність фактів і явищ з використанням законів мислення.

Розвиток науки у вищій школі передбачає підвищення якості підготовки спеціалістів, здатних, у свою чергу, після закінчення вузу самостійно вирішувати серйозні наукові завдання, йти у рівень з передовими ідеями теорії і практики.

На всеукраїнському рівні проводиться щорічна конференція студентів з різних галузей наук, і зокрема з філології, а також проводиться всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт (перший відбірковий тур проводиться на рівні університету, другий тур проводиться в Києві на базі Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова).

Результати науково-дослідної роботи відбиваються в нових курсах, лекціях і практичних заняттях. Основною формою інтенсифікації науково-дослідних робіт студентів, що охоплює широке коло студентів є спецкурс і спецсемінар. Спецкурси містять матеріал поглиблених наукових досліджень у певній галузі філології, який пропонується студентам у вигляді лекцій. Спецсемінар - це основна форма групової самостійної роботи з певної теми. Тема спецкурсу і спецсемінару може збігатися. Спецсемінари формують навички самостійної наукової роботи.

У системі філологічних наук виділяється два основних напрямки досліджень – лінгвістика і літературознавство.

Лінгвістика – це наука про мову, мовознавство. До курсу лінгвістичних дисциплін входять історія мовознавства, загальне мовознавство, українська діалектологія, історична граматика, історія української мови, основи стилістики і культури мови, сучасна українська літературна мова. Способом організації науки є наукові інститути, наукові школи. Головними науковими інститутами лінгвістики є Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Інститут української мови АН України. Відомими вченими лінгвістами України є Світлана Єрмоленко (стилістика), Анатолій Загнітко (синтаксис), Тараненко Олександр (лексикологія), Василь Грищук, Петро Білоусенко (історія мови), Анатолій Поповський (лексика, діалектологія), Павло Гриценко (діалектологія) та ін.

Літературознавство – наука про художню літературу. Складається з теорії літератури, історії літератури, літературної критики.

Теорія літератури – галузь літературознавства, що різними шляхами вивчає сутність, зміст, форму, ознаки (специфіку) та функції художньої літератури.

Історія літератури – це галузь літературознавства, яка вивчає літературу в процесі її розвитку, літературний процес у різноманітних проявах.

Літературна критика – це галузь літературознавства, що визначає мистецьку цінність сучасних творів української літератури.

Головним науковим інститутом літературознавства є Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Очолює інститут літератури академік Микола Григорович Жулинський. Провідними літературознавцями є Віра Агєєва, Софія Андрусів, Григорій В'язовський, Григорій Грабович, Роман Гром'як, Сергій Єрмоленко, Микола Жулинський, Нінель Заверталюк, Нінель Зелінська, Микола Ільницький, Ігор Качуровський, Григорій Клочек, Юрій Ковалів, Микола Кодак, Анатолій Козлов, Микола Крупач, Олекса Мишанич, Соломія Павличко, Василь Пахаренко, Роман Піхманець, Ярослав Поліщук, Григорій Сивокінь, Лідія Скирда, Валентина Смілянська, Людмила Ставицька, Анатолій Ткаченко, Клавдія Фролова, Григорій Штонь. При Інституті літератури діє Наукова рада НАН України з проблем “Класична спадщина та сучасна українська література”, що регулює обрання тематики кандидатських і докторських дисертацій.

Методика – педагогічна наука про методи навчання, що займається вивченням закономірностей суспільного процесу виховного навчання з метою найбільш правильного керівництва ним. Існує методика викладання мови та методика викладання літератури.

У галузі філологічних наук захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук проводиться за двома групами спеціальностей: літературознавство – 10.01.01 - українська література, 10.01.03 - література слов’янських народів, 10.01.05 - порівняльне літературознавство, 10.01.06- теорія літератури, 10.01.07- фольклористика, 10.01.08 - журналістика, 10.01.09 - літературне джерелознавство і текстологія; мовознавство – 10.02.01 - українська мова, 10.02.15 - загальне мовознавство, 10.02.16 -перекладознавство, 10.02.17 - порівняльно-історичне і типологічне мовознавство, 10.02.21 - структурна, прикладна та математична лінгвістика. У галузі педагогічних наук спеціальності – 13.00.02 - теорія та методика навчання (з галузей знань). У галузі філософських наук спеціальність 09.00.12 - українознавство.

Аспірантура і докторантура є основними формами підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів, що здійснюються при вищих навчальних закладах, наукових установах та організаціях, які мають необхідну матеріальну базу.

Науковий ступінь (в галузі філології і методики) надається після захисту дисертації (видачі диплома). Існують такі наукові ступені: доктор філологічних наук, доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, кандидат педагогічних наук. Вчене звання надається після захисту дисертації і за умови виконання ряду вимог: доцент, професор, академік. У вищій школі існує ієрархія посад, заснована на рівні наукової підготовки викладачів: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна схема наукового дослідження	\|	Форми науково-дослідницьких робіт

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.031 сек.