Порядок проведення роботи

1) Виміряти температуру приміщення. При наявності місцевих теплових випромінювань необхідно користуватися парним термометром.

2) Визначити вологість повітря, використовуючи аспіраційний психрометр Ассмана. Для цього за допомогою піпетки змочити марлю вологого термометру, встановити психрометр у кільце штативу, включити вентилятор. Показання сухого і вологого термометрів фіксують на четвертій хвилині після пуску вентилятора. За різницею показань цих термометрів визначають абсолютну і відносну вологість.

Абсолютною вологістю повітря називається кількість водяних парів в грамах, яка міститься у даний час в 1 кг повітря:

(6.2)

де В – пружність насичених водяних парів при температурі вологого термометра (додаток 6.3), мм рт.ст.;

Т_сух, Т_вол – температура відповідно сухого і вологого термометра, ºС.

Відносною вологістю називається відношення абсолютної вологості повітря до максимальної вологості при даній температурі (тобто до максимальної кількості водяних парів, вираженій у грамах, що можуть міститися в 1 кг повітря), %:

(6.3)

де А – абсолютна вологість повітря, г/кг;

В₀ – максимальна пружність водяних парів при температурі сухого термометра (додаток 6.3), мм рт.ст.

3) Виміряти швидкість руху повітря (рух повітря створюється вентилятором, який встановлюють на відстані 3–4 м від точки вимірювання швидкості.

Вимірювання проводять за допомогою крильчастого або чашечного анемометру наступним чином. Спочатку відмічають положення всіх стрілок (одиниць, сотень, тисяч), потім встановлюють анемометр на місці вимірювання. Коли крила (або чашечки) почнуть обертатися з постійною швидкістю, пускається важелем стрілка. Одночасно вмикають секундомір. Так як точність вимірювання в значній мірі залежить від точності співпадіння часу включення анемометра і секундоміра, вимірювання повторити 2–3 рази. Тривалість кожного вимірювання 30 с–1 хв. Після кожного вимірювання записують показання за шкалою анемометра і час експозиції в с. Різницю між кінцевим і початковим відліком за шкалою анемометра ділять на час експозиції і визначають число поділок шкали, що приходиться на 1 с. Так як виконують декілька вимірювань, то визначають середнє значення.

Швидкість руху повітря (вітру) визначають за допомогою градуювального графіку, прикладеного до анемометру. На вертикальній осі графіка знаходять число поділок шкали, що приходиться на 1 с. З цієї точки креслять горизонтальну лінію до перетину з прямою графіка, а з точки перетину – вертикальну до перетину з горизонтальною віссю. Точка перетину вертикалі з горизонтальною віссю графіка дає необхідну швидкість повітряного потоку.

При визначенні швидкості руху повітря індукційним анемометром необхідно зробити витримку 10–15 с для того, щоб вертушка прийняла частоту обертання, яка відповідає швидкості вітру. Вимірювання повторити декілька разів і визначити середнє значення швидкості.

4) Визначити швидкість руху повітря за допомогою кататермометру. Для цього кататермометр нагрівають у воді з температурою 65–75ºС до того моменту, коли спирт з резервуару заповнить капіляр і підніметься до половини верхнього розширення. Нагрітий прилад виймають з води, насухо витирають і підвішують у точці дослідження.

Далі за допомогою секундоміра відмічають час, протягом якого температура спирту опуститься з 38 до 35ºС, визначаючи тим самим час охолодження t приладу. Охолоджуюча сила повітря, мкал/с:

(6.4)

де F – фактор кататермометра.

Під фактором кататермометра розуміють кількість теплоти, яка втрачається з 1 см² поверхні резервуару при охолодженні його з 38 до 35ºС, виражена у мілікалоріях і позначена на приладі.

Потім розраховують Q – різницю між середньою температурою кататермометра (36,5ºС) і температурою повітря і знаходять відношення Н до Q. Подальші розрахунки виконують, використовуючи додатки 6.5 і 6.6.

5) Знайти інтенсивність теплових випромінювань. Інтенсивність теплових випромінювань необхідно вимірювати на робочих місцях або у робочій зоні поблизу джерела випромінювання. Допустима тривалість дії на людину теплової радіації наведена у додатку 6.7.

Так як теплові випромінювання нагрівають навколишні поверхні, створюючи при цьому вторинні джерела тепловиділень, необхідно вимірювати інтенсивність випромінювання не тільки на постійних робочих місцях або в робочій зоні, але і у нейтральних точках і інших місцях приміщень. Інтегральна допустима інтенсивність випромінювання не повинна перевищувати 350 Вт/м².

Вимірюють інтенсивність теплових випромінювань актинометром наступним чином. Перед вимірюванням стрілку гальванометру ставлять у нульове положення за допомогою коректора при закритому від радіації теплоприймачі. Потім на відстані 0,5 м від джерела випромінювання відкривають кришку і прилад у вертикальному положенні направляють термоприймачем у сторону джерела випромінювання. Відлік показань гальванометра проводять через 3 с на місці вимірювання, після чого термоприймач негайно закривають кришкою (актинометр не можна довгий час безперервно тримати під випромінюванням). Інтенсивність теплового випромінювання визначають як середню протягом години, Вт/м²:

(6.5)

де t – час охолодження у зоні випромінювання, хв;

Q – інтенсивність джерела теплової радіації (показання приладу), Вт/м².

Розраховане значення інтенсивності випромінювання порівнюють з допустимим за нормами. Якщо Е більше допустимого, необхідно вказати заходи щодо зменшення дії випромінювання на працюючих.

Вихідні дані для розрахунків наведені в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1 – Вихідні дані для розрахунку метеорологічних умов в робочій зоні виробничих приміщень

№ п/п	Температура термометра, ºС	Рухливість повітря, м/с	Категорія фізичних робіт
сухого	вологого
1.			0,1	І
2.
3.
4.
5.
6.		0,2
7.
8.
9.
10.
11.		0,3
12.

Продовження таблиці 6.1

13.		0,1	І
14.
15.
16.
17.
18.	0,2
19.	ІІа
20.
21.
22.
23.	0,3
24.
25.
26.
27.
28.	0,1
29.
30.
31.
32.
33.		0,2
34.
35.
36.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Використані прилади	\|	Зміст звіту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.