Прагматизм

У 70-х pp. XIX ст. виникає ще один напрям західної філософії, який отримав назву прагматизм (від гр.: pragma - справа, дія). Найбільшого поширення прагматизм набуває в США. Від самого початку прагматизм - цілком новий тип філософського мислення, що походить із своєрідного розуміння людської дії, яка стала тим центром, навколо якого обертаються і формуються усі філософські поняття і концепції. Оскільки дія має свідомий і доцільний характер, то постає питання про механізми свідомості, розумові структури, що забезпечують продуктивну дію.

Центральна проблема у прагматизмі - проблема цінності понять, суджень, що виявляється у практичних результатах дій, які на них базуються. Критерієм цінності та істинності знань у прагматизмі вважається практика, яка тлумачиться як діяльність індивіда, спрямована на задоволення його безпосередніх потреб, а не як взаємодія людини з об'єктивною природою. Об'єктивну реальність прагматизм ототожнює з досвідом, суб'єктивізує її, розчиняє реальність у свідомості. Закони і форми логіки прагматики вважають фікціями, корисними для пристосування людини до оточуючого світу. Прогрес у суспільстві полягає, на їх думку, не у досягненні суспільством певної мети, а в самому процесі руху.

Філософія, на думку представників прагматизму, повинна займатися людськими цілями, засобами їх досягнення, вона повинна бути перетворена в інтересах того, що вигідне, корисне для нашого життя. Людина діє в ірраціональному і непізнаванному світі, а тому до наукових теорій, моральних принципів слід підходити інструментально, з точки зору їхньої корисності, зручності. Особливою рисою поглядів Чарльза Пірса є відмова розглядати пізнавальну діяльність стосовно зовнішньої (об'єктивної) реальності і перенесення уваги на суто внутрішні, значною мірою психологічні процеси. Насамперед Пірс став говорити не про знання, а про віру, розуміючи під нею готовність або звичку діяти у той чи інший спосіб.

Чарльз Пірс розробив дві теорії: сумніву-віри та значення. Згідно з концепцією сумніву-віри функцією мислення є подолання сумніву та вироблення стійкої віри як звички діяти за певних обставинах. При цьому байдуже, чи відповідає віра реальності, чи ні. Таким чином, об'єктивне знання було замінене соціально прийнятним віруванням.

Істинною вважається така стійка віра, яка веде нас до поставленої мети. У межах теорії значення Пірс тлумачить мислення як досягнення суб'єктивного психологічного задоволення, істину - як те, що веде нас до мети, а речі ототожнює із сукупністю їх чуттєвих або «практичних» наслідків.

Джордж Джеймс у своїх творах «Залежність віри від волі», «Різноманітність релігійного досвіду», «Прагматизм», «Всесвіт з плюралістичної точки зору» розробив доктрину прагматизму, згідно з якою значення ідей і теорій визначається їх практичними наслідками, а істина тлумачиться як успішність або корисність їх застосування у досвіді. «Плюралістичний Всесвіт» являє собою «квітуче безладдя, що гуде, дзижчить»; він незамкнений, незакономірний. У ньому панує випадок і постійно виникає нове. Всесвіт еластичний, податливий до людських зусиль, але немає точки, з якої його можна охопити і виразити в одній системі. Світ за Джеймсом далекий від досконалості, але може бути прикрашеним (так звана позиція меліоризму).

Американський філософ закликав розраховувати не на науку і розум, а на волю і віру, бо ми маємо право на власний ризик вірити в будь-яку гіпотезу, якщо вона приносить задоволення. Оскільки ідеї релігії за Джеймсом вносять заспокоєння і надію, вони є істинними. Основою світу Джеймс вважає чистий досвід, бо все фігурує або як речі», або як ідеї. Зусиллям волі ми відділяємо з потоку свідомості згустки, які стають речами навколишнього світу. Згідно з концепцією «радикального емпіризму», реальність - «пластичною», ми можемо зусиллям волі надати їй будь-яку форму. Досвід охоплює і сни, і галюцинації, і релігійний екстаз, і спіритичні видовища. Таким чином, ці ідеї Джеймса можна характеризувати як суб'єктивно-ідеалістичні, волюнтаристські.

У своїй версії прагматизму Джон Дьюї також спирається на досвід, що включає усі форми і вияви життя людини. Філософія за Дьюї виникла не від здивування перед світом, як вважали стародавні філософи, а із стресів та напруженості суспільного життя, а отже, саме аналіз і вдосконалення соціального досвіду складають для нього основну мету філософії.

Американський мислитель вважає науку засобом, що забезпечує успішну поведінку людини у світі. Пізнання він тлумачить не як пасивне, а як енергійне втручання у пізнавальне явище. Але насправді у Дьюї пізнається не реальність, а сама пізнавальна діяльність, зникає сам об'єкт пізнання і залишається лише «процес дослідження». Таким чином, речі виникають у процесі пізнання. Вода не існує до пізнання, вона є продукт хімічних досліджень. Існувати за Дьюї - означає бути об'єктом наукового дослідження.

Дьюї вважає завданням науки «перетворення проблематичної ситуації у вирішену». Для цього вчений утворює категорії, поняття, що не відображують об'єкти реальності, а використовуються в міру корисності і зручності. Наука, таким чином, тлумачиться як «скринька з інструментами» (ідеями, законами), з яких вибираються корисні, необхідні. У суспільному житті з накопиченням фактів (політика, торгівля, виховання і т. п.) «логіка ситуації» дозволяє методом проб та помилок експериментально обрати будь-який фактор для поліпшення суспільства. При цьому не враховуються засади суспільного розвитку (спосіб виробництва).

Моральність вчинку теж оцінюється з погляду успішності вирішення моральної «проблематичної ситуації». Прагматизмові притаманний своєрідний етичний релятивізм, згідно з яким моральне є те, що корисне.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Неокантіанство, неогегельянство	\|	Філософія життя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.