• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальновиробничі витрати

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства на одиницю продукції, що безпосередньо пов’язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Загальновиробничими витратами є накладні витрати, які спрямовані на обслуговування і управління кількох виробничих центрів.

За способом включення до собівартості продукції виробничі витрати поділяються на прямі і непрямі.

Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими.

Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Загальновиробничі витрати належать до непрямих витрат.

Загальновиробничі (непрямі) витрати поділяються на постійні та змінні.

Змінні загальновиробничі витрати – це витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Постійні загальновиробничі витрати – відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні діяльності підприємства.

Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат, виходячи із специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають в примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.

Таблиця 13.5

Групування загальновиробничих витрат

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому вони були здійснені, наступні витрати:

§ понаднормативні відходи;

§ витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;

§ адміністративні накладні витрати;

§ витрати на збут.

Формування витрат на виробництво продукції відбувається у процесі виробництва. Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Цей рахунок не застосовується підприємствами торгівлі.

За дебетом 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визначених витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізованої продукції».

Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат.

Таблиця 13.6

Основні бухгалтерські проводки з обліку загальновиробничих витрат

Отже, виробничими накладними (загальновиробничими) витратами називаються: витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та інше); амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничому персоналу, відрахування на соціальні заходи); витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції; витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища; інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та інше).

Загальновиробничі витрати відносяться до непрямих витрат, як правило, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому вони прямо до собівартості тієї або іншої продукції не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції.

Загальновиробничі витрати характеризують ресурси, використані в процесі виробництва продукції. Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. П(С)БО 16 «Витрати», головному документі, що регламентує облік витрат підприємства, при визначенні непрямих видатків за основу береться критерій механізму віднесення витрат, а не характер самих видатків. В той же час, цей термін в тексті стандарту не використовується. Поряд з цим слід констатувати, що визначення непрямих витрат в системі ПСБО відсутнє. Таким чином, визначення прямих витрат наведене спеціально для ідентифікації непрямих витрат «від протилежного». Тобто непрямі витрати – це ті, що не є прямими.

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця: прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі – на збірно-розподільчих.

2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

§ змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

§ постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності;

§ нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).

Підприємство, що випускає кілька видів продукції, містить кілька цехів по випуску продукції. Кожен цех може випускати або один вид, або кілька видів продукції. Витрати, що прямо відносяться на продукцію, що випускається, називаються виробничими і протягом місяця вони списуються на дебет 23 рахунка. Кожен цех веде аналітичний облік по статтях витрат, по видах продукції, що виготовляється, і наприкінці місяця складає зведену відомість витрат по цеху № (раніше це була типова форма «Відомість №12»).

Крім того, на утримування усіх цехів здійснюються деякі загальновиробничі витрати. Ці витрати відображаються бухгалтером наприкінці місяця у відомості обліку загальновиробничих витрат (раніше – типова форма «Відомість №15»).

Отже, наприкінці місяця з кожного цеху в бухгалтерію передається «Відомість витрат по цеху №» і «Відомість загальновиробничих витрат». Бухгалтер зводить в одну усі відомості по цехах, у такий спосіб одержуючи «Зведену відомість витрат по цехах».

На підставі відомості випуску продукції бухгалтер визначає загальний обсяг випуску продукції за місяць. Якщо обсяг випуску більше установленої виробничої потужності підприємства, то загальновиробничі витрати цілком списуються на виробництво. Якщо ж обсяг випуску менше, те відбувається розподіл по рахунках 23 «Виробництво» і 90 «Собівартість реалізації». А якщо за звітний період не здійснювалася реалізація готової продукції, то недорозподілену частину загальновиробничих витрат доцільно списувати в дебет 949 «Інші витрати операційної діяльності», тобто розподіляти між рахунками 23 і 949 .

Кожна продукція має планову (кошторисну) собівартість. Наприкінці місяця загальновиробничі витрати розподіляються (при виконанні вищевикладених умов) на кожен вид продукції. У такий спосіб утворюється дві звітні відомості: «Відомість розподілу загальновиробничих витрат по рахунках 23 і 90» і «Аналітична відомість розподілу загальновиробничих витрат на кожен вид продукції по рахунку 23».

Наприкінці кожного звітного періоду загальновиробничі витрати підлягають розподілу. На початку року підприємство самостійне встановлює собі виробничу потужність, при досягненні якої всі загальновиробничі витрати розподіляються на рахунок «виробництво». Також необхідно вибрати вимірник як базу розподілу.

Передбачено, що підприємства можуть самостійно вибирати вимірник за базу розподілу витрат виробничої діяльності.

Схематично розподіл загальновиробничих витрат можна зобразити наступним чином (рис.13.5 )

Рис.13.5. Схема розподілу загальновиробничих витрат

Слід зазначити, що абсолютно точного поділу витрат на постійні та змінні досягти важко, тому що існує ще й такий вид витрат, як змішані витрати, тобто витрати які містять в собі постійну та змінну частини.

У зв’язку з тим, що розрахунок розподілу загальновиробничих витрат за встановленою формою складається в узагальнених сумах змінних та постійних загальновиробничих витрат, для розподілу та віднесення цих витрат на кожен об’єкт калькулювання необхідний допоміжний розрахунок. Він складається на основі показників розподілу загальновиробничих витрат за фактичною потужністю.

Цей допоміжний розрахунок рекомендується складати аналогічно тому, як складається розрахунок розподілу заготівельно-транспортних витрат на окремі види (групи) продукції. Різниця в тому, що замість суми основних матеріалів вказуються назва та сума бази розподілу за фактичною потужністю (машино-години, зарплата тощо), а замість середнього відсотка витрат – середня сума загальновиробничих витрат, списаних на витрати виробництва, на одиницю фактичної бази розподілу (на одну машино-годину, на одну гривню зарплати тощо).

Допоміжний розрахунок розподілу загальновиробничих витрат на окремі види (групи) готової продукції служить основою тільки для записів в аналітичному обліку витрат на виробництво за видами (групами) готової продукції (робіт, послуг) до рахунку 23 «Виробництво».

Очевидно, що при відсутності з об’єктивних причин розрахункових (планових) показників бази розподілу та загальновиробничих витрат за нормальною потужністю фактичні змінні та постійні загальновиробничі витрати можуть бути розподілені та списані на об’єкти витрат (калькулювання) лише на базі розподілу за фактичною потужністю. В цьому разі можна та необхідно скласти тільки другу частину розрахунку за фактичними показниками бази розподілу та загальновиробничих витрат. При цьому вся сума змінних і постійних витрат розподіляється та списується на витрати виробництва, а постійних нерозподілених витрат бути не може. В цьому випадку розрахунок розподілу загальновиробничих витрат складається за прикладом другого звітного періоду.

Підбиваючи підсумок вищевикладеному, зазначимо, що для визначення суми розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат підприємству необхідно:

§ обрати базу для розподілу ЗВВ (наприклад, обсяг виробництва готової продукції в натуральному виразі (штук, тонн, куб. м тощо), обсяг послуг або робіт у вартісному виразі, час роботи обладнання (машино-години), години праці (людино-години) тощо);

§ встановити очікуваний середній обсяг діяльності за звичайних умов господарювання (нормальну потужність), який установлюється на декілька років;

§ визначити загальну планову величину загальновиробничих витрат, у тому числі з розбивкою на змінні та постійні;

§ обчислити норматив змінних і постійних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу;

§ визначити загальну суму постійних загальновиробничих витрат шляхом вирахування із суми ЗВВ, котра фактично склалася у звітному періоді в цілому по підприємству (при цеховій структурі – по цеху), їх змінну величину;

§ порівняти фактичну величину постійних ЗВВ з нормативом і у випадку перевищення здійснити їх розподіл.

Таким чином, розподілу фактично підлягають саме постійні загальновиробничі витрати.

Списані на витрати виробництва (до дебету рахунка 23 «Виробництво») загальновиробничі витрати (змінні та розподілені постійні), крім того, щомісяця розподіляються між різними видами продукції (робіт, послуг).

Так, підприємства з приблизно однаковим рівнем механізації та автоматизації виробничих процесів розподіляють такі витрати пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників (без доплат і надбавок за прогресивно-преміальними системами), зайнятих у виробництві відповідної продукції.

В окремих галузях промисловості з урахуванням особливостей технології та організації виробництва ЗВВ розподіляють пропорційно сумі основних витрат без урахування вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Крім того, ці витрати можуть розподілятися між об’єктами обліку (видами продукції, що випускається) пропорційно прямим витратам, кількості відпрацьованих машино-годин та іншими методами.

Зауважимо, що ЗВВ включаються тільки до собівартості продукції, яка виробляється в даному цеху, в тому числі до собівартості робіт і послуг, виконаних для інших цехів або господарств. Під час розподілу фактичних загальновиробничих витрат необхідно враховувати, що їх відповідна частина відноситься на собівартість технічно неминучого браку.

Оскільки загальновиробничі витрати відносяться до непрямих витрат і достовірність звітних калькуляцій собівартості виробів багато в чому залежить від методів розподілу цих витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, а також між окремими видами (групами) виробів, на нашу думку, на підприємствах має бути збережено накопичений роками досвід калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Іншими словами, не слід відмовлятись від норм, установлених галузевою інструкцією щодо планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) та використовуваного на підприємстві методу розподілу загальновиробничих витрат між об’єктами калькулювання, тим більше що П(С)БО 16 надає підприємству можливість самостійно обрати базу розподілу ЗВВ. При цьому важливо, щоб обраний підприємством метод розподілу забезпечував якнайточніше обчислення собівартості продукції, робіт, послуг.

Нормативним документом, який регламентує склад витрат, що їх включається до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), є П(С)БО №16, п.11 якого до таких витрат відносить: прямі матеріальні витрати:

§ прямі витрати на оплату праці;

§ інші прямі витрати;

§ загальновиробничі витрати.

При цьому до прямих відносять витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (калькулювання). Слід зазначити, що склад прямих витрат не змінився порівняно з тим, який установлено Типовим положенням щодо планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженим постановою № 473 Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 року (далі – Положення № 473).

Ті ж витрати, які не можна безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат (калькулювання), включають до загальновиробничих витрат. Досить складний перелік витрат, що підлягають включенню до складу загальновиробничих, наведено в п.15 П(С)БО №16. До таких витрат віднесено:

§ витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління структурними підрозділами; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць);

§ амортизацію основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

§ амортизацію нематеріальних активів (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

§ витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, – операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

§ витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва), поліпшення якості продукції, підвищення її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати на матеріали, комплектуючі вироби і напівфабрикати; оплата послуг сторонніх організацій тощо;

§ витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водо-відведення та інше утримання виробничих приміщень;

§ витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників і апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю робіт, продукції, послуг);

§ витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища;

§ інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

До 1 січня 2000 року загальновиробничі витрати і витрати на утримання та експлуатацію обладнання велись окремо на різних рахунках та за новим Планом рахунків їх об’єднали в одному рахунку №91 «Загальновиробничі витрати». Однак П(С)БО №16 надає підприємствам свободу в установленні переліку і складу статей калькулювання, тому підприємства можуть до рахунку № 91 відкрити субрахунки.

З 1 січня 2000 року до складу виробничої собівартості можуть бути віднесені не всі витрати, зібрані підприємством протягом місяця на рахунку № 91 «Загальновиробничі витрати», а тільки їх частина, залежно від співвідношення фактичного обсягу продукції (виконаних робіт, наданих послуг) і нормальної виробничої потужності, а решта визнається витратами в період їх виникнення. Іншими словами, загальновиробничі витрати щомісяця слід розподіляти між рахунками № 23 «Виробництво» і № 90 «Собівартість реалізації».

Для такого розподілу П(С)БО №16 передбачає поділ загальновиробничих витрат на змінні та постійні. Але формують виробничу собівартість продукції тільки змінні та розподілені постійні загальновиробничі витрати. Нерозподілені загальновиробничі витрати підлягають списанню на витрати звітного періоду, в якому вони виникли, і до складу виробничої собівартості не включаються.

При цьому перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат підприємства установлюють самостійно, виходячи зі специфіки його діяльності (п.16 П(С)БО №16).

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва. Такі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, наприклад кількість готової продукції, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Іншими словами, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (до дебету рахунку № 23 «Виробництво») щомісяця в повному обсязі і розподілу не підлягають. У цьому разі розподіл загальновиробничих витрат - це розподіл змінних загальновиробничих витрат на одиницю бази з подальшим віднесенням на різні види продукції, яку випускає підприємство.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Загальновиробничі постійні витрати формуються протягом звітного періоду у відносно однакових розмірах незалежно від обсягу випущеної продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Серед них – амортизація, орендна плата щодо основних засобів, використовуваних з виробничою метою, витрати на утримання будівель та обладнання цехів (дільниць), опалення, освітлення цехів, дільниць, а також витрати на управління виробництвом, зокрема, витрати на оплату праці управлінського персоналу цеху тощо.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу виробництва, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. При цьому під нормальною потужністю розуміється очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства, протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуговування виробництва. Величину нормальної виробничої потужності підприємство визначає самостійно.

Під базою розподілу розуміється показник (грошовий або натуральний), у розрахунку на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат. На підприємствах, де використовується здебільшого ручна праця, за базу розподілу доцільно приймати відпрацьовані людино-години, на повністю автоматизованому виробництві – машино-години тощо.

Оскільки фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і в бік зменшення, то для встановлення величини постійних загальновиробничих витрат, котрі підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості, потрібно запланований на одиницю бази розподілу норматив постійних витрат помножити на фактично досягнутий обсяг діяльності.

Отже, постійні загальновиробничі витрати потрапляють до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у повному обсязі тільки в тому разі, якщо фактична сума таких витрат дорівнюватиме встановленому нормативу, розрахованому, виходячи з так званої нормальної потужності, або буде менша від нього. У такому разі постійні загальновиробничі витрати списують з кредиту рахунку № 91 «Загальновиробничі витрати» у дебет рахунку № 23 «Виробництво у повній сумі.

Якщо фактичний розмір постійних загальновиробничих витрат перевищить розрахунковий норматив, то до складу виробничої собівартості продукції (робіт послуг) відносять лише частину постійних загальновиробничих витрат (котрі називаються розподіленими) у межах такого нормативу. Решта цих витрат, які називаються нерозподіленими, визнається витратами в період їх виникнення і включається до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), тобто списується в дебет рахунку №90 «Собівартість реалізації» незалежно від моменту реалізації готової продукції.

Доходимо висновку, що нерозподілені постійні загально-виробничі витрати виникають тільки в тому разі, коли сума постійних загальновиробничих витрат, що склалася фактично, перевищує рівень нормативу. В іншому разі всю суму постійних витрат буде розподілено.

Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

Переглядів: 16124