• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види змертвінь

Некрозом називається змертвіння клітин, тканин або органів (“місцева” смерть).

Він може виникати внаслідок: а) дії механічних, фізико-хімічних, електричних і токсичних факторів; б) нервово-судинних захворювань; в) різних видів розладів кровообігу (облітеруючий ендартеріїт, облітеруючий атеросклероз, тромбоз, емболія та ін.).

Розвиток некротичного процесу залежить від: а) наявності анастомозів у судинній мережі судин; б) швидкості припинення кровообігу; в) патологічних змін в артеріях.

Клінічні ознаки. Некроз може бути коагуляційним, або сухим, як це спостерігають при опіках кислотами, сухій гангрені, і колікваційним, або вологим, як це буває при опіках лугами, вологій гангрені. Основні ознаки некрозу виникають через 4-6 год після змертвіння тканин і залежать від характеру основного захворювання, локалізації і виду некрозу. Некрози, що виникли внаслідок травмуючого фактора, як правило, поверхневі і діагностуються при огляді. Шкіра на місці травматизації набрякає, чутливість її знижується, з’являються ділянки темно-синього або чорного кольору, на яких утворюються пухирі з геморагічним вмістом. Останні, як правило, відпадають і на поверхні тіла (кінцівки) утворюється виразка. При великих некрозах всмоктування токсичних продуктів розпаду тканин призводить до розвитку вираженої інтоксикації.

Гангрена є різновидністю некрозу. Основними причинами розвитку гангрени є глибокі порушення кровопостачання тканин, які виникають при облітеруючих захворюваннях судин (облітеруючий ендартеріїт, облітеруючий атеросклероз), тромбозах та емболіях артерій, цукровому діабеті, травмах магістральних судин, стискуванні судин пухлиною. Тканини при гангрені мають темне забарвлення – від сіро-бурого до чорного.

За клінічним перебігом розрізняють суху і вологу гангрену

Суха гангрена розвивається при повільно прогресуючій недостатності кровопостачання певних ділянок кінцівки без розвитку супровідної інфекції. Як правило, вона відмежовується і утворюється демаркаційна лінія між здоровою і некротизованою ділянками тканин. Некротизовані тканини поступово висихають, ущільнюються, набувають чорного кольору. Іноді при невеликих розмірах і глибині процесу настає самостійне відшарування некротичних тканин із наступним загоєнням рани вторинним натягом. Найчастішою причиною сухої гангрени є облітеруючий атеросклероз.

Волога гангрена переважно розвивається при швидкому порушенні кровопостачання з одночасним інфікуванням уражених тканин (при емболіях, пораненнях крупних судин, особливо при наявності розчавлених м’яких тканин, цукровому діабеті), що супроводжується гнильним розпадом тканин, всмоктуванням продуктів їх розпаду в організм і досить часто розвитком анаеробної інфекції. Все це прискорює розповсюдження гангрени і наростаючої тяжкої інтоксикації організму. Загальний стан цих хворих тяжкий, вони в’ялі, загальмовані, у них загострені риси обличчя, язик сухий, підвищується температура тіла, пульс частий, слабкого наповнення і напруження, артеріальний тиск низький. Місцево спостерігають значний наростаючий набряк, шкіра кінцівки бліда з мармуровим відтінком, холодна на дотик, відсутні всі види чутливості, пульс на периферійних артеріях не визначається, активні рухи відсутні. Обмеження (демаркація) процесу не настає.

Лікування повинно бути спрямоване на відновлення і поліпшення кровопостачання ураженої ділянки за допомогою медикаментозних середників (спазмолітики, антиагреганти, антикоагулянти і фібринолітики при тромбозах), або оперативного втручання. Загальне лікування, перш за все, передбачає боротьбу з інтоксикацією, поліпшення функцій усіх життєво важливих органів, а також цілеспрямовану масивну антибактеріальну терапію.

Місцеве лікування полягає у видаленні некротичних тканин (некректомія) і накладанні пов’язок з антисептиками, що попереджує розвиток інфекції.

При вологій гангрені можлива спроба перевести її в суху за умови відсутності прогресування. З цією метою знімають пухирі, проводять часткову некректомію, оксигенацію тканин пероксидом водню, перманганатом калію, накладають пов’язки з підсушувальними розчинами антисептиків (спирту і фурациліну в співвідношенні 1:1, 25-30 % димексиду ), антибіотиків. Ампутацію роблять після появи демаркаційної лінії в межах здорових тканин.

Виразкою (ulcus) називається дефект шкіри, слизової і глибше розташованих тканин у зв’язку з відсутністю або слабо вираженими процесами регенерації. Виразка характеризується хронічним і рецидивним перебігом

Причинами розвитку виразок можуть бути: а) розлади лімфо- та кровообігу (артеріального, венозного);

б) травматичні ушкодження;

в) розвиток неспецифічної та специфічної інфекції (гнійна, туберкульоз, сифіліс);

г) розлади обміну речовин (діабет, цинга);

д) трофічні розлади при ураженнях нервової системи (спинні сухоти, сирингомієлія, травми нервів, спинного мозку);

е) виразкування пухлин.

Лікування виразок базується на усуненні причин, які викликали їх розвиток, тобто лікування повинно бути етіопатогенетичним. Наприклад, при варикозних виразках виконують операцію видалення варикозно розширених вен, при нейротрофічних – відновлення неперервності нервових стовбурів або лікування відповідної хвороби.

Норицею, або фістулою, називають вузький канал зі стінками, які покриті епітелієм або грануляційною тканиною, що з’єднує патологічне, глибше розташоване вогнище зі шкірою або слизовою (зовнішні нориці), або порожнисті органи між собою (внутрішні фістули)

Розрізняють уроджені нориці внаслідок вад розвитку (фістули шиї, пупка, сечового міхура) та набуті в результаті розвитку некрозу в тканинах при хронічному остеомієліті, кістковому туберкульозі, сторонніх тілах (лігатури, осколки), при наявності гнійників у черевній порожнині, нагноєннях кіст. Крім того, фістули бувають прості (прямий хід) і складні, трубчасті та губоподібні. В останньому випадку слизова оболонка зрощена зі шкірою.

Діагностика нориць базується на наявності на шкірі або слизовій оболонці отворів різного діаметра, з яких виділяється гнійний або серозний вміст. Для уточнення характеру нориці, окрім її зондування, проводять рентгенівське контрастне дослідження (фістулографія). В деяких випадках штучні фістули накладають хірурги (колостома, еюностома, цистостома) при гострій кишковій непрохідності, аденомі простатичної залози.

Лікування нориць, як правило, оперативне і полягає в ліквідації джерела нориці та повному висіченні фістули в межах здорових тканин. У деяких випадках при неможливості видалити джерело нориці проводять лікування шляхом введення в норицю сильних антисептиків, антибактеріальних препаратів і склерозувальних речовин, що в багатьох випадках сприяє ліквідації запального процесу і загоєнню нориці.

Некроз- це змертвіння тканини, або всього органа живого організму.

Причинами некрозу є:

Екзогенні: 1. Дія крайніх температур.

2. Контакт з хімічними речовинами.

3. Ураження електричним струмом і проникаючою радіацією.

4. Гнійно-септична інфекція

Ендогенні: 1. Розлади крово- та лімфообігу (спазми кровоносних судин, тромбози, емболії, облітерація судин, лімфостаз).

2.Пошкодження нервів і захворювання, які призводять до порушення трофічної іннервації (сирінгоміелія, проказа).

3. Алергічні та метаболічні розлади

4. Хвороби крові

Розрізняють:

1) коагуляційний або сухий некроз;

2) колікваційний або вологий некроз.

3) Прямий

4) Непрямий

1. Неспецифічні некрози, викликані головним чином зовнішньою дією:

а) пошкодження магістральної судини;

б) зовнішнє механічне пошкодження м'яких тканин (пост травматичний некроз, синдром довготривалого здавлення );

в) термічні травми (відмороження, опіки );

г) порушення трофіки тканин (пролежні);

д) ін'єкційні некрози шкіри.

2. Захворювання шкіри і клітковини:

а) злоякісні пухлини (меланома, саркома Капоші);

б) інфекційні захворювання шкіри (флегмона, рожа , некротична піодермія);

в) некротичні дерматити .

3. Захворювання і стани з проявом некротичного шкірного синдрому:

а) інфекційні хвороби (менінгококцемія, сибірська виразка та ін.);

б) септичні васкуліти.

4. Захворювання судин:

1) запальні захворювання судин:

а) системні васкуліти (геморагічний васкуліт аортоартерііт Такаясу, вузликовий періартеріїт, хвороба Рейно, синдром Рейно, гранульоматоз Вегенера та ін.);

б) шкірні васкуліти (поліморфний дермальний ангііт, ліведоангііт);

2) облітеруючі захворювання судин (атеросклероз, медіокальциноз Менкеберга, облітеруючий тромбангіт);

3) пухлини судин;

4) тромбози і емболії судин ;

5) ангіо- і ангіотрофоневрози (еритромегалія — хвороба Мітчелла та ін.);

6) ангіодисплазії);

7) захворювання вен:

а) посттромбофлебітичний синдром;

б) варикозна хвороба.

5. Хронічна або гостра інтоксикація: дія токсинів або отрут (в тому числі дія природних отрут — укуси комах і тварин).

6. Захворювання крові:

1) захворювання крові (тромбоцитопенія, лейкоз , еритремія та ін.);

2) захворювання і стани, що супроводжуються гіперкоагуляційним синдромом і пригніченням фібринолізу (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, тромбангіт, ІХС, ДВЗ-синдром).

7. Розлади периферичного кровообігу (недостатність кровообігу, шок, колапс).

8. Дія лікарських препаратів (аміназин, наркотики, преднізолон).

ПОРУШЕННЯ КРОВООБІГУ.

Основні варіанти недостатності кровообігу.

І Артеріальна недостатність:

1.Гострий ішемічний синдром (гостра артеріальна недостатність, ГАН).

2.Хронічний ішемічний синдром (хронічна артеріальна недостатність, ХАН).

Переглядів: 2373