Ранні слов'яни. Антське царство.

Лекція № 2

Тема: Середньовічна історія Полтавщини

(V- перша половина XVI ст.)

(2 години)

План

1. Ранні слов'яни. Антське царство.

2. На межі степу.

3. Сіверянський племінний союз.

4. Входження краю до складу Переяславського князівства.

5. В орбіті кочового світу. Полтавщина, як частина Дешт-і-Кіпчака.

6. Русь і Золота Орда.

7. Литовське володарювання.

Наприкінці III ст. племена антів створили політичне об'єднання типу примітивного царства. Відомі імена Божа, Ардагаста, Мусокія, дипломата Мезамира, полководців Доброгаста, Всегорда, Пирогаста. Після відходу з України ґотів і розпаду Гунської імперії Антське царство стало провідною силою на Сході Європи. У 451-568 рр. Антське царство досягло найвищого піднесення. Наприкінці V - на поч. VI ст. анти й склавини розгорнули широкий наст; на володіння Східноримської (Візантійської) імперії, масово розселяючись на Правобережжі Дунаю та колонізуючи Балкани, Пелопоннес і н віть Малу Азію. Одночасно анти розширювали свій ареал в Україні, просуваючись у Подніпров'я та Приазов'я. Така грандіозна експансія поглинула велику кількість енергії й послабила антські сили. Незабаром заснований в Паннонії Аварський каганат заявив претензії на зверхність над слов'янами. Почалася смуга слов'яно-аварських воєн (568-635 рр.), в результаті яких виснажена до решти Антська держава розпалася. Після 602 р. анти більше не згадуються в писемних джерелах. Провідна роль в Україні перейшла до нащадків склавинів - дулібів.

На теренах Полтавщини анти з'явилися наприкінці IV -на поч. V ст. У цей час до лісостепових районів Лівобережжя повертається слов'янське населення київської культури, раніше витіснене ґотами в Подесення й Посем'я. На сусідніх степових ділянках межиріч Орелі, Ворскли й Псла кочували войовничі гуни. В зоні контактів землеробів лісостепу й степових кочівників й зародилася пеньківська археологічна культура, з якої більшість учених ототожнює слов'ян-антів. Вперше вони були відкриті в 1956-1959 рр. Д.Т. Березовцем на підвищеннях заплави р. Тясмин поблизу с. Пеньківка Світлогірського р-ну Кіровоградської обл. (нині дно Кременчуцького водосховища).

Одне з перших антських поселень на наших землях (І пол. - серед. V ст. н. е.) відкрито Є.О. Горюновим в ур. Сампсоніїв острів, неподалік від с. Сенча Лохвицького району. У 1990- 1992 рр. на поселенні проведено широкомасштабні дослідження під керівництвом Р.В. Терпиловського. Антські матеріали виявлено також на селищі в ур. Сад у с. Більськ Котелевського району та різночасовому поселенні поблизу с. Загребелля Чорнухинського району.

Сенчанське селище площею близько 2 га займало підвищення у заплаві ріки. Розкопано 6 жител-напівземлянок та близько 340 господарських ям, 130 з яких містили матеріали середини І тис. н. е. Рештки житлових споруд належали квадратним напівземлянкам. Виявлено керамічні матеріали у вигляді уламків груболіпних горщиків, сковорідок-дисків, реберчастих мисок та кружального черняхівського посуду. Досить виразною є добірка керамічних пряслиць, частина з яких прикрашена прокресленими хрестами, свастиками, зиґзаґами та іншими знаками. Знайдено залізні ножі, шило, точильні камені, глиняні «ллячки» та ритуальні «хлібці», кочедик, тупики й амулети з кісток та ікол, срібний литий стрижень, а також залізний наконечник стріли гунського часу.

Еталонне селище пеньківської культури на Полтавщині розташоване в ур. Шимбарьове поблизу с. Хитці Лубенського району, в пониззі р. Удай. Воно досліджувалося відомим петербурзьким археологом Є.О. Горюновим у 1970-х рр. Вивчено залишки 14 житлових споруд та більше 1000 господарських ям. Перелік пеньківських поселень нашого краю на сьогодні складає понад 90 пунктів, розташованих у басейнах всіх рік Полтавщини.

Невеликі розкопки поселень пеньківської культури на історичній Полтавщині здійснені: С.П. Юренко - в Пооріллі, поблизу сс. Багате Новомосковського і Чернеччина Магдалинівського р-нів Дніпропетровської обл., біля с. Прогрес Кобеляцького та с. Засулля Лубенського р-нів; М.М. Казанським - на р. Полузір'я поблизу с. Полузір'я Новосанжарсько-го р-ну; Л.М. Рутківською - неподалік с. Жовнин сучасного Чорно-баївського р-ну Черкаської обл.; Б.А. Шрамком - на території Східного укріплення Більського городища. Селища періоду складання пеньківської культури вивчалися також на північно-західній околиці с. Кар-пусі Полтавського та поряд із городищем літописного міста Сніпорід поблизу с. В'язівок Лубенського р-нів. Значний скарб антських прикрас виявлений у 1903 р. на узбережжі р. Мокра Грунь неподалік хут. Блажки та с. Ступки Зіньківського р-ну. Переважна більшість окремих знахідок кола «старожитностей антів» походить з колишнього узбережжя Дніпра, пошкодженого розмивами Кременчуцького і Дніпродзержинського водосховищ. В околицях населених пунктів Святилівка, Пронозівка, Градизьк, Кагамлик Глобинського р-ну виявлено поховальні комплекси з пень-ківськими прикрасами й інвентарем.

Пеньківські поселення, як правило, займали низькі ділянки надзаплавних терас річок та струмків, розташовуючись переважно групами на відстані 3-5 км одне від одного. Гнізда поселень, вірогідно, складали територіальні громади, а групи жител на поселеннях відображали наявність патріархальних сімей. Місцевість, що вибиралася для поселень, не вимагала спорудження штучних укріплень - надійним природним захистом були ріки, ліси, болота. з'явилися у 11 пол. VI-VII ст., спочатку на правому оерезі Дніпра, а згодом і на Лівобережжі. Зміну пічних споряджень, а разом з ними й інтер'єру житла вчені пов'язують зі склавинським впливом. У порубіжних селищах на межі Лісостепу і Степу - в Надпоріжжі, Пооріллі та Середньому Подніпров'ї - споруджувалися овальні юртоподібні житла, характерні для кочовиків.

Із повідомлення візантійського письменника Маврикія про слов’ян і антів (VI ст.):«вони селяться в лісах, біля незручно прохідних рік, боліт і озер, влаштовують в своїх житлах багато виходів».

З повідомлення Прокопія Кесарійського (VI ст.): «...живуть вони у примітивних хижах, селячись далеко один від одного і переміняючи часто кожен своє житло».

Важливою матеріальною складовою пеньківської культури є багаті скарби т. зв. мартинівського типу, відомі у літературі як старожитності антів, або старожитності «русів». До їх складу входили кінцями, трапецієподібні підвіски, частини поясних і головних уборів. Наявність цих скарбів породила концепцію єдиної дружинної культури, яку одні дослідники вважають слов'янською, а інші - тюркською. Очевидно, племінна й військова верхівка антів збагачувалася під час походів на Візантію та в Подунав'я.

Найбагатший скарб ювелірних виробів VI-VII ст. знайдено в 1909 р. біля с. Мартинівка Київської губернії (тепер Канівського району Черкаської обл.). Значною кількістю (близько пуда) срібних речей відзначався Блажківський скарб, знайдений у 1903 р. на території сучасного Зіньківського району. Від цього скарбу збереглося лише кілька предметів.

Мартинівський скарб містив близько ста срібних, почасти позолочених предметів, серед них налобні вінчики, сережки, скроневі кільця, шийна гривна, браслети, пальчаста фібула, численні поясні бляшки, накладки і наконечники, а також дві чаші з візантійськими клеймами, уламок таці, ложка для причастя і дев'ять фігурок, що зображували людей і стилізованих тварин.

Ці фігурки становлять винятковий інтерес для характеристики мистецтва тієї епохи. Вони рельєфні й мають отвори для гвіздків чи заклепок (свідчення того, що ці срібні бляшки прибивали або пришивали до чогось). Чотири фігурки зображують вусатих безбородих чоловіків («танцюристів»), одягнених в сорочки з довгими рукавами і довгі вузькі штани. Кожний з них стоїть, взявшись в боки, ніби готуючись піти навприсядки, ноги зігнуті в колінах, руки — в ліктях. Голови, обрамлені довгим волоссям, порівняно з іншими частинами тіла дещо збільшені в розмірах, обриси обличчя лише намічені лініями або крапками. На грудях вигравійовані взори, що передають вишивку на сорочках. Деякі дослідники вбачають у цих фігурках зображення давніх праукраїнців у вишиванках, а поза «танцюристів», на їх думку, нагадує один з елементів малюнка українського гопака.

Фігурки тварин зображують химерних «коней», котрі швидше нагадують хижих звірів, які біжать з вишкіреними пащами і висунутими язиками. Широкі гриви прикрашені геометричним орнаментом і позолочені. та глеки кочівників тощо.

Могильники пеньківської культури відомі переважно в Середньому Подніпров'ї. Покійники спалювалися, а попіл захоронювався в ямах. У Полтавському реґіоні зустрічаються й інгумації. Поховальний інвентар складають намистини, підвіски, фібули, сережки.

У VIII—IX ст. пеньківські старожитності трансформувалися в пам'ятки культури Лука-Райковецька на Правобережжі та волинцевської культури на лівому березі Дніпра.

Окрім старожитностей антів, на півночі Полтавщини відкриті пам'ятки колочинської культури, а саме: сліди селищ у Пирятинському і Чорнухинському районах та поблизу с. Плішивець Гадяцького району. Значно більше колочинських старожитностей відомо у сусідніх Сумскій та Чернігівській областях.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Доба великого переселення народів.	\|	В орбіті кочового світу. Полтавщина, як частина Дешт-і-Кипчака.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.