Отже, при температурі, вищій за температуру Кюрі , феромагнетик перетворюється на парамагнетик, а якщо це так, то магнітна сприйнятливість повинна підпорядковуватись закону Кюрі-Вейсса
.
Теорія Вейсса дозволяє одержати цей закон. При спонтанна намагнічуваність відсутня, і необхідне магнітне поле для намагнічення парамагнетику. Тоді
,
так само користуємось теорією Ланжевена
,
але тепер
,
в останньому доданку скористались розв’язком попереднього випадку для спонтанного намагнічування. Звідси
,
або знову записуємо систему рівнянь
.
Можна вирішити графічно і цю систему. Але якщо не занадто відрізняється від , тоді система має і аналітичний розв’язок. Дійсно, при змінна , отже , звідки . Тоді
; ,
звідки
.
Остаточно маємо закон Кюрі-Вейсса
.
Отже, теорія Вейсса дозволяє одержати спонтанну намагніченість для феромагнетиків, пояснити температурну залежність намагніченості як нижче, так і вище точки Кюрі. Однак, походження молекулярного струму поля Вейсса в теорії не розкривається.
Самому Вейссу було зрозуміло, що взаємодія магнітних моментів сусідніх атомів у феромагнетику занадто слабка, щоб забезпечити спонтанну намагніченість до точки Кюрі, яка для заліза дорівнює 1043 К, для нікелю – 627 К. За теорією Вейсса стала Вейсса повинна складати кілька одиниць. Візьмемо температуру Кюрі
.
Всі величини у ній можна визначити з експерименту. Розрахована таким чином стала Вейсса виявилась . Така неузгодженість наводила на думку, що треба розбиратись із природою поля молекулярних струмів Вейсса.