Друге покоління комп'ютерів (1956-1963 роки)

Електронні вакуумні лампи виділяли велику кількість тепла, поглинали багато електричної енергії, були громіздкими, дорогими і ненадійними. Як наслідок, комп'ютери першого покоління, побудовані на вакуумних лампах, мали низьку швидкодію і невисоку надійність. У 1947 році співробітники американської компанії "Белл" Вільям Шокли, Джон Бардін і Уолтер Бреттейн винайшли транзистор. Транзистори виконували ті ж функції, що й електронні лампи, але використовували електричні властивості напівпровідників. У порівнянні з вакуумними трубками транзистори займали в 200 разів менше місця і споживали в 100 разів менше електроенергії. У той же час з'являються нові пристрої для організації пам'яті комп'ютерів - феритові сердечники. З винаходом транзистора і використанням нових технологій збереження даних у пам'яті з'явилася можливість значно зменшити розміри комп'ютерів, зробити їх більш швидкими і надійними, а також значно збільшити ємність пам'яті комп'ютерів.

У 1954 році компанія Texas Іnstruments оголосила про початок серійного виробництва транзисторів, а в 1956 році вчені Массачусетского технологічного інституту створили перший цілком побудований на транзисторах комп'ютер ТХ-О.

Машинна мова, що застосовувалася в першому поколінні комп'ютерів, була украй незручною для сприйняття людиною. Числове кодування операцій, адрес осередків і оброблюваної інформації, залежність виду програми від її місця в пам'яті не давали можливості стежити за змістом програми. Для подолання цих незручностей була придумана мова ассемблер. Для запису кодів операцій і оброблюваної інформації в ассемблері використовуються стандартні позначення, що дозволяють записувати числа і текст у загальноприйнятій формі, а для кодів команд - прийняті мнемонічні позначення. Для позначення величин, розташовуваних у пам'яті, можна застосовувати будь-як імена, що відповідають змісту програми. Після введення програми ассемблер сам заміняє символічні імена на адреси пам'яті, а символічні коди команд на числові. Використання ассемблера зробило процес написання програм більш наочним.

Наприкінці 50-х - початку 60-х років комп'ютери другого покоління стали інтенсивно використовуватися державними організаціями і великими компаніями для рішення різних задач. До 1965 року велика частина великих компаній обробляла фінансову інформацію за допомогою комп'ютерів. Поступово вони здобували риси сучасного нам комп'ютера. Так, у цей період були сконструйовані такі пристрої, як графопобудівник і принтер, носії інформації на магнітній стрічці і магнітних дисках і ін.

Розширення області застосування комп'ютерів зажадало створення нових технологій програмування. Програмне забезпечення, написане мовою ассемблер для одного комп'ютера, було непридатно для роботи на іншому комп'ютері. Зокрема , не вдавалося створити стандартну операційну систему - основну керуючу програму комп'ютера, тому що кожен виробник комп'ютерів розробляв свою операційну систему на своєму ассемблері.

Фахівці, що використовують у своїй діяльності комп'ютери, незабаром відчули потребу в більш природних мовах, які б спрощували процес програмування, а також дозволяли переносити програми з одного комп'ютера на іншій. Подібні мови програмування одержали назва мов високого рівня. Для їхнього використання необхідно мати компілятор (чи інтерпретатор), тобто програму, що переводить оператори мови в машинну мову даного комп'ютера.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перше покоління комп'ютерів (1945-1956 роки)	\|	Третє покоління комп'ютерів (1964-1971 роки)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.