• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Об'єкти обліку і бухгалтерські рахунки

Предметом бухгалтерського обліку в комерційному банку виступають банківські операції, які випливають зі статутної діяльності банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цінними паперами, позичкові операції, операції з касового обслуговування бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку.

Сама по собі банківська операція є досить складним фактом господарської діяльності банку. Це обумовлює необхідність класифікації операцій за певними ознаками і виділення в їх складі об'єктів, які підлягають реєстрації в бухгалтерських книгах і відображенню в звітності. Так, наприклад, депозитні операції можна класифікувати за суб'єктами, видами, строками депозитів. Операції з цінними паперами класифікуються за: видами операцій, видами цінних паперів, емітентами та іншими ознаками.

У бухгалтерському обліку кожному об'єкту відповідає рахунок. Рахунок — це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень.

Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунку і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.

Система відображення інформації в бухгалтерському обліку грунтується на тому, що для функціонування, здійснення статутної діяльності банку потрібні кошти, тобто економічні ресурси. Ці кошти формуються за рахунок внесків (паїв) засновників (власників) банку в грошовій або майновій формі. Це явище можна відобразити з допомогою рівняння:

Економічні ресурси (кошти) = Увесь капітал (засоби, власність).

Кожен банк, як і будь-яке підприємство, має два типи капіталу: власний і залучений (кредиторська заборгованість). Таким чином:

Економічні ресурси = Залучений (або позичений) капітал (кредиторська заборгованість) + Власний капітал (внесок власника).

Згідно з прийнятою у вітчизняній бухгалтерській практиці термінологією економічні ресурси розглядаються як активи, а весь капітал — як пасиви. Отже,

Активи = Пасиви, або
Активи = Заборгованість + Капітал

(Assets = Liabilities + Capital).

За прийнятою в міжнародній обліковій практиці термінологією під пасивами розуміють лише кредиторську заборгованість, тому:

Активи = Пасиви (заборгованість) + Капітал.

Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними. Це рівняння відображає фінансовий стан банку (підприємства). Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм, на певний момент часу.

Активи — це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому дохід.

У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позичками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку та ін.

Зобов'язання (залучений капітал) — це кредиторська заборгованість підприємства, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка мас бути погашена у визначений термін. Зобов'язання банку передбачають зменшення доходів, які пов'язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов'язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов'язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та ін.

Власний капітал — це різниця між активами та зобов'язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку. Для товариства — це капітал партнерів; для акціонерної компанії — акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать: сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та ін.

Капітал — це заявка власника на активи компанії. Це засоби, які залишаться власнику, якщо він погасить заборгованість за зобов'язаннями. З наведеного вище рівняння

Капітал = Активи - Зобов'язання.

Оскільки капітал дорівнює активам за мінусом зобов'язань, іноді вважають, що капітал дорівнює нетто-активам (net assets).

Для поточного обліку банківських операцій в бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового обліку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові; позабалансові.

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їх основі складається баланс банку. Серед них виділяють такі групи рахунків:

— рахунки активів;

— рахунки зобов'язань;

— рахунки власного капіталу.

Рахунки активів — це активні рахунки, які відображають наявність та зміни різноманітних активів банку.

Рахунки зобов'язань — це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Виділяють короткострокову та довгострокову заборгованість.

Рахунки власного капіталу — це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу банку за звітний період.

У складі балансових рахунків виділяють:

— контрпасивні рахунки (активні);

— контрактивні рахунки (пасивні).

За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них належать, наприклад, рахунки № 5041 “Збитки минулого року, що очікують затвердження”, № 2511 “Технічний рахунок для перерахування коштів Державного бюджету України”.

Контрактивні рахунки — пасивні. До них належать, наприклад, рахунки № 2400 “Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам” та № 4409 “Знос операційних основних засобів”.

Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статті активів та пасивів. Так, у балансі рахунок “Знос операційних засобів” відображається в складі активів після рахунку “Операційні основні засоби”.

Операційні основні засоби відображаються за первісною вартістю (тобто за фактичною вартістю придбання). Наявність контрактивного рахунку “Знос основних засобів” дозволяє, наприклад, напряму з балансу отримати відомості про залишкову вартість операційних основних засобів:

Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх елементами та доходів — за видами. У свою чергу вони поділяються на дві групи: рахунки витрат; рахунки доходів.

Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.

Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.

Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку.

Для графічного зображення рахунку використовується Т-подібнамодель рахунку (його структура подібна до букви Т).

Т-рахунок складається з трьох елементів: найменування (номера) рахунку; лівого боку — дебет; правого боку — кредит.

Модель виглядає так:

Номер рахунку

Найменування рахунку

Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні рахунки — дебетовий залишок (сальдо).

Модель Т-рахунку можна наочно проілюструвати на прикладі рахунку “Банкноти та монети в касі банку”. В лівій частині відображений залишок у гривнях грошової готівки в касі банку на початок дня, а також перераховані надходження грошей в касу (при цьому в дужках вказується номер касової операції), а в правій — виплати з каси банку:

Банкноти та монети в касі банку

Залишок на початок дня грошової готівки в касі складає50 000 грн., сума надходжень протягом дня — 54 000 грн., виплати з каси — 35 000 грн. Підсумки операцій за день відображають обіги за рахунком. У нашому прикладі сальдо на кінець дня становить69 000 грн. і відображало суму готівкових грошей в касі банку на кінець дня (50 000 + 54 000 - 35 000 = 69 000).

За пасивними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня + Обіги кредитові - Обіги дебетові.

За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня + Обіги дебетові - Обіги кредитові.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає наступним умовам:

1) ймовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з цим елементом активу або пасиву;

2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.

Об'єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках.

Це передусім наступні об'єкти:

— умовні вимоги та зобов'язання банку (тобто реальні вимоги та зобов'язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики);

— документи і цінності;

— операції з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запису. Характер рахунку — активний або пасивний — визначається наступним:

— позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 “Гарантії, що надані клієнтам” активний, тому що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 “Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями”;

— позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 “Зобов'язання за кредитами, які отримані від інших банків”пасивний, тому що у випадку, коли банк скористається кредитною лінією, він буде кредитувати рахунок балансу у розділі “Кошти інших банків” першого класу групи “Кредити, які отримані від інших банків”.

Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.

Приклад. АБ “Аркада” надав 1 лютого гарантію ВАТ “Родон” у сумі 100 000 грн., строк дії якої 2 міс.

Станом на 1 лютого операція за наданою гарантією відображається бухгалтерською проводкою:

Д-т “Гарантії, що надані клієнтам” 100 000 грн.

К-т Контр рахунок 100 000 грн.
30 березня закінчується строк дії гарантії. Невикористана гарантія списується з обліку:

Д-т Контр рахунок 100 000 грн.

К-т “Гарантії, що надані клієнтам” 100 000 грн.
Якщо, наприклад, 5 березня клієнт скористається гарантією, що надана банком:

Д-т Контррихунок 100 000 грн.

К-т “Гарантії, що надані клієнтам” 100 000 грн.
Водночас операція відображається за балансовим рахунком.

Д-т “Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями 100 000 грн.

К-т “Контррахуноку Національному банку України” 100 000 грн.
Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються умовні вимоги та зобов'язання, відображаються у грошовій оцінці за номіналом.

Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці, наприклад, одна грошова чекова книжка — 1 грн.

Отже, операція з видачі клієнту двох грошових чекових книжок відображається бухгалтерською проводкою:

Д-т “Контррахунок” 2 грн.

К-т “Бланки суворої звітності” 2 грн.

Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням нових фінансових інструментів. До таких операцій належать зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то:

— кредитні лінії;

— дозволений овердрафт;

— непокриті безвідзивні акредитиви;

— гарантійні зобов'язання;

— зобов'язання за цінними паперами;

— спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.

У міжнародній практиці обліку на позабалансових рахунках обліковуються, як правило, операції тільки такого характеру.

Облік документів і цінностей на позабалансових рахунках — це традиція радянської школи банківського обліку. Такий облік забезпечує додатковий контроль за правильністю і своєчасністю проведення операцій, які безпосередньо впливають на активи і пасиви банку. До них належать такі рахунки: “Бланки цінних паперів та інші бланки”; “Документи за розрахунковими операціями” та ін.

Класифікація бухгалтерських рахунків (за економічним змістом) наведена на с. 49 (А — активні рахунки; П — пасивні рахунки):

План рахунків і принципи його побудови

Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних банків.

План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах: відповідність обліку і звітності; простота викладення.

Останній принцип констатує те, що баланс є головним інструментом для фінансового менеджменту. Мета полягала в тому, щоби максимально спростити план рахунків і забезпечити його сприйняття та високу інформативність. Уся мінімально необхідна фінансова ін формація залишена на рівні рахунків другого порядку.

Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:

— детальний та повний облік усіх банківських операцій;

— своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;

— відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.

У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов'язані між собою:

— балансова частина;

— частина доходів і витрат;

— позабалансова частина.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев'ять класів. Балансова частина об'єднує перші п'ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (9 клас).

Слід зазначити, що особливість побудови плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень.

Фінансовий результат, що відображається на рахунку п'ятого класу “Результат поточного року”, визначається за даними рахунків шостого та сьомого класів (що свідчить про логічний зв'язок між першою і другою частинами плану рахунків).

Умовні зобов'язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев'ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов'язаннями і суттєво вплинути на результати його діяльності (що свідчить про логічний зв'язок між третьою і першою частинами плану рахунків).

Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії ввикористовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.

Групування бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за наступними принципами:

— за видами контрагентів;

— за функціями комерційних банків (вид операції);

— за принципом ліквідності.

Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо у першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами — у другому класі; у межах класу рахунки об'єднуються за видами контрагентів.

Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з казначейськими інструментами відображаються за рахунками першого класу; розрахункові та кредитні операції — у другому класі; операції з цінними паперами — у третьому класі; внутрішньобанківські операції — у третьому та четвертому класах тощо.

Згідно з третім принципом активи та пасиви першого—четвертого класів розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто активи — від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); пасиви — від зобов'язань за вимогою до довгострокових зобов'язань.

Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних і відрізняються ступенем деталізації інформації про об'єкт обліку. Наприклад, перший клас називається “Казначейські та міжбанківські операції”. У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.

Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які можуть використовуватись банком. Наприклад, до казначейських інструментів належать:

— готівкові кошти — рахунок № 10;

— дорогоцінні метали (монетарні)—рахунок № 11;

— кошти у Національному банку України — рахунок № 12;

— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ — рахунок № 14 та ін.

До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:

— кореспондентські рахунки, які включають рахунки № 15 “Кошти в інших банках”, № 16 “Кошти інших банків”;

— депозити до запитання та строкові депозити;

— кредити, операції РЕПО та ін.

Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками. Так, деталізація рахунку № 10 “Готівкові кошти” за рахунками III порядку здійснюється за ознакою “Вид готівкових коштів (банкноти та монети, дорожні чеки)”. Рахунки IV порядку до цього рахунку виділяються за ознакою “Місцезнаходження готівкових коштів”. Наприклад, на рахунку № 1001 враховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1007 — банкноти та монети в дорозі.

Рахунки в плані рахунків розташовуються за принципом зростання номерів рахунків. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II і III порядку.

Рахунки І порядку — однозначні (клас);

Рахунки II порядку — двозначні (розділ);

Рахунки III порядку — тризначні (група);

Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).

Рахунки І порядку повторюють найменування класу. Кожному класу протистоїть рахунок І порядку, найменування якого дублює найменування класу.

У складі класів можна виділити розділи. Кожному розділу протистоїть рахунок II порядку однойменної назви. Розділи формуються за такими критеріями: статті (рахунки) активів — активи розташовуються за ступенем зменшення ліквідності, від високоліквідних до неліквідних, а статті (рахунки) пасивів — за видами обов'язків, від короткострокових до довгострокових, а усередині видів — за строками і контрагентами.

Таким чином, у плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунку в групі.

Наприклад, рахунок № 1200 “Коррахунок у Національному банку України” означає, що це — рахунок IV порядку, є першим у першій групі рахунків, розташований у першому класі та належить до третього розділу.

Правильне розуміння ознак, які покладено в основу групування рахунків усередині розділів та класів, у подальшому полегшить проведення аналізу банківської діяльності.

У першому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків. До казначейських інструментів належать:

— готівкові кошти;

— монетарні дорогоцінні метали;

— цінні папери, які рефінансуються Національним банком України;

— кошти комерційних банків у Національному банку України;

— кошти Національного банку України у комерційному банку. До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:

— кореспондентські рахунки;

— депозити до запитання та строкові депозити;

— кредити, операції РЕПО;

— фінансовий лізинг.

Готівкові кошти, що стоять на першому місці — це найбільш ліквідні активи. Готівковими коштами вважаються всі грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також дорожні чеки незалежно від того, де вони знаходяться. Грошові та дорожні чеки обліковуються на різних рахунках. Безбалансові відділення можуть здійснювати тільки розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.

До інших найбільш ліквідних активів належать рахунки двох типів, що не приносять відсоткового доходу: залишки на кореспондентському рахунку в НБУ і залишки на кореспондентських рахунках в інших банках. З метою проведення розрахунків банки змушені тримати кошти на кожному з цих активів.

У розділах “Кошти у Національному банку України” та “Кошти Національного банку України” відображаються активні та пасивні операції комерційного банку з НБУ. На кореспондентському рахунку комерційного банку у Національному банку України, крім розрахункових операцій, обліковуються і обов'язкові резерви комерційного банку. Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України запроваджує для комерційних банків нормативи та порядок формування обов'язкових резервів.

Національний банк України у стосунках з комерційними банками використовує такі фінансові інструменти, як ломбардні кредити, операції РЕПО, пряме кредитування, аукціонні кредити та ін. Вибір фінансових інструментів залежить від характеру грошово-кредитної політики.

До достатньо ліквідних активів належать облігації внутрішньої державної позики; депозити овернайт і короткострокові депозити, які розміщені в інших банках; кредити овернайт та короткострокові кредити, надані іншими банками.

Виконання операцій з дорогоцінними (монетарними) металами комерційними банками можливе лише за умови існування ліцензії. Дорогоцінні метали також розглядаються як достатньо ліквідні активи. У розділі “Дорогоцінні метали” обліковуються тільки ті метали, які визначені законодавчими актами. У цьому розділі не повинні обліковуватись дорогоцінні метали, що знаходяться у сховищі банку за дорученням його клієнтів (їх облік ведеться поза балансом), та цінні папери, які не входять до переліку цінних паперів, що рефінансуються НБУ (їх облік ведеться у третьому та четвертому класах). Перелік цінних паперів, та порядок їх рефінансування визначається Національним банком України.

До простроченої заборгованості належать депозити та кредити, термін сплати за якими прострочено, але ризик неповернення за ними не є настільки високим, щоб відносити їх до сумнівної заборгованості. Сумнівними є такі депозити та кредити, повернення яких не гарантовано. За рахунками сумнівної заборгованості обліковують лише суми основного боргу.

У другому класі відображаються операції з усіма категоріями клієнтів, крім банків, зокрема, операції за розрахунками; наданими кредитами та залученими депозитами; довірчі операції, операції РЕПО з клієнтами та ін.

Поділ клієнтів на контрагенти на рівні плану рахунків відбувається на основі секторів економіки. Згідно з “Методичними рекомендаціями щодо класифікації інституційних секторів економіки України”, які затверджені наказом Міністерства статистики України № 172 від 25.07.94 р., поділ економіки України щодо функціонування особливостей та структури здійснено на п'ять секторів:

1) фінансові інституційні одиниці;

2) не фінансові інституційні одиниці;

3) сектор загального державного управління;

4) сектор домашні господарства;

5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Відповідно групуються інституційні одиниці нерезидентів при відкритті рахунків.

У третьому класі відображаються два різних типи операцій. До першого типу належать операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ,— вони відображаються в першому класі — та довгострокових вкладень, які відображені в першому та другому класах).

Операції з цінними паперами поділяються на три види:

— торгові операції з цінними паперами;

— інвестиційні операції з цінними паперами;

— операції з цінними паперами власної емісії.

Цінні папери враховуються в розрізі контрагентів-емітентів. До другого типу належать операції за іншими розрахунками. До їх складу відносять господарчі операції комерційних банків. Це операції з малоцінними і швидкозношуваними предметами та матеріалами, операції з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Причому дебіторська і кредиторська заборгованість враховується: за господарчою діяльністю банку; за розрахунками з працівниками банку; сумнівна дебіторська та кредиторська заборгованість.

До інших операцій належать: облік дебіторської та кредиторської заборгованості з внутрішньобанківськими операціями і деякими іншими операціями, клірингові розрахунки, розрахунки з урегулювання валютної позиції банку, а також міжфілійні розрахунки між підрозділами одного банку.

Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг — довгострокова позика, яка надасться дочірніми фірмами банку і яка в разі ліквідації або банкрутства боржника підлягає погашенню після задоволення вимог усіх інших кредиторів.

У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. Вкладення банку в асоційовані дочірні підприємства — це по суті інвестиції банку.

Рахунки даного класу призначені для узагальнення інформації про наявність та рух належних банку основних засобів та їх зношення, нематеріальних активів, вкладень в інші активи довгострокового характеру, такі як капітальні вкладення та ін.

Взаємовідносини між підприємствами — інвестором та дочірніми і асоційованими підприємствами — регулюються чинним законодавством.

До нематеріальних активів належать витрати банку, що приносять дохід. Нематеріальні активи не мають фізичної форми, але мають власну вартість, що базується на правах або привілеях банку. Нематеріальні активи — це вартість придбаних установою прав користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, права власності на квартиру, а також інші майнові права, що визначаються об'єктом права власності певної установи банку і приносять дохід. До інших майнових прав належать винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програм забезпечення обчислювальної техніки, “ноу-хау”, придбані права на місце на товарній фондовій біржі, до вартості якого входять усі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для установи банку.

Нематеріальні активи обліковуються в балансі тільки за умови, що вони були придбані за певну ціну. Нематеріальні активи обліковуються в бухгалтерському обліку за первісною оцінкою, яка складається з фактичних витрат на придбання і приведення до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.

Вартість нематеріальних активів погашається за нормами амортизаційних відрахувань, регламентованих банком, виходячи з фактичного терміну корисного використання.

У п'ятому класі обліковується капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.

П'ятий клас включає такі складові власних коштів банку:

— статутний капітал та інші фонди банку;

— результат поточного року;

— результати переоцінки основних засобів.

Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.

Згідно з чинними правилами рахунки п'ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п'ятого класу кореспондуються тільки між собою.

У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов'язані з формуванням доходів, а також витрати, які виникають під час діяльності комерційного банку. Всі доходи і витрати обліковуються в цих розділах незалежно від порядку оподаткування.

Доходи — це збільшення вигод протягом періоду у формі притоку, або зростання активів, або зменшення зобов'язань, які призводять до збільшення капіталу і різняться від тих, що являють собою вклади власників, часткою власного капіталу.

Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відтоку або використання активів, або виникнення заборгованості, які спричинюють зменшення власного капіталу і різняться від тих, що розподілені між власниками власного капіталу.

Усі доходи і витрати поділяються на:

— доходи і витрати від статутної діяльності;

— доходи і витрати, що забезпечують статутну діяльність;

— створення резервів;

— непередбачені доходи і витрати.

До першої групи належать доходи і витрати, безпосередньо пов'язані з видами діяльності, передбаченими Законом “Про банки і банківську діяльність” (статутною діяльністю): відсоткові, комісійні, торговельні та ін.

Друга група включає доходи і витрати, які не передбачені статутною діяльністю, але забезпечують функціонування банку: адміністративні витрати; доходи і витрати від продажу основних засобів та нематеріальних активів; від фінансових інвестицій (вкладень в асоційовані і дочірні компанії); орендних операцій; консультацій не фінансового характеру та ін.

Третя група включає витрати на створення резервів. Особливість цих витрат полягає в тому, що це—не грошові витрати. Створення резервів свідчить, що банк визнає погіршення якості активів або підвищення ризику операцій, їх негативний вплив на фінансовий результат.

Резерви формуються під знецінення заборгованості за кредитами, втрати від знецінення цінних паперів та під іншу сумнівну дебіторську заборгованість, яка визначається у певний звітний період.

Доходи і витрати вважаються непередбаченими, якщо вони мають такі ознаки:

— виникають у разі надзвичайних ситуацій і носять поодинокий характер — прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій;

— не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів та пасивів);

— не підлягають контролю і не можуть бути взяті до уваги при фінансовій оцінці банку.

При визначенні доходів і витрат основним вважається принцип нарахування і відповідності.

Рахункивосьмого класу призначені для відображення операцій управлінського обліку. Треба зазначити, що в Україні до останнього часу управлінський облік не набув такої ваги, як у міжнародній практиці, де він використовується як важливіший інструмент управління витратами банків. Вітчизняним комерційним банкам у світлі нової концепції бухгалтерського обліку належить розробити методологію і методику ведення управлінського обліку.

Дев'ятий клас призначений для відображення позабалансових операцій. Усі рахунки цього класу можна поділити на три групи.

1. Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, які несуть різні ризики для банку. Це зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, що мають юридичну силу.

2. Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.

3. Розділ 99 містить контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за позабалансовими рахунками.

Особливості нового плану рахунків полягають у наступному.

1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв'язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.

2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.

3. У плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.

4. Нові вимоги до аналітичного обліку (див. п. 2.4).

Переглядів: 1336