• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перший закон Ньютона. Маса. Сила.

Рис.1.4

Вектори лінійної швидкості і змінюється як за величиною, так і за напрямком. З рис.1.4. видно, що

. (1.3.1)

У цьому випадку миттєве прискорення точки буде дорівнювати

. (1.3.2)

В граничному випадку при Dt®0, , де

і

. (1.3.3)

У випадку, коли вектори змінюються з часом, зв’язок між кінематичними величинами знаходять шляхом диференціювання за часом векторного добутку , тобто

. (1.3.4)

З цього співвідношення отримуємо:

і

. (1.3.5)

Напрямки векторів а також і є взаємно перпендикулярними.

Із цих міркувань можна зробити такі висновки:

- нормальне й тангенціальне прискорення точки зростають лінійно із зростанням відстані точки до осі обертання;

- вектор дотичного або тангенціального прискорення завжди збігається з дотичною до колової траєкторії;

- вектор нормального прискорення направлений від точки на коловій траєкторії в стророну центра кола.

ЛЕКЦІЯ 2

Динаміка поступального руху точки

2.2. Другий закон Ньютона. Рівняння руху точки.

2.3.Третій закон Ньютона. Закон збереження імпульсу.

2.1. Перший закон Ньютона. Маса. Сила

При русі матеріальної точки її швидкість може змінюватись як за величиною, так і за напрямком. Це означає, що точка рухається з деяким прискоренням. Як показує досвід, будь-яка зміна швидкості тіла можлива під впливом інших тіл. Якщо в кінематиці не ставилось питання про фізичну причину руху тіл з прискоренням, то динаміка розглядає дію одних тіл на інші тіла, як основну причину прискорення руху.

Розділ механіки, який вивчає закони взаємодії тіл, називається динамікою.

Закони динаміки були відкриті Ньютоном ще в ХVII сторіччі. Три закони динаміки, сформульовані Ньютоном лежать у основі класичної механіки. Закони Ньютона слід розглядати, як узагальнення великої кількості експериментальних фактів.

Висновки класичної механіки справедливі лише для руху тіл з малими швидкостями, значно меншими за швидкість світла.

Найпростішою механічною системою є ізольоване тіло на яке не діють інші тіла. Так - як рух і спокій відносні, то в різних системах відліку рух ізольованого тіла буде різним. В одній системі відліку тіло може перебувати у спокої, а в іншій – рухатись з постійною швидкістю, а ще в іншій системі – рухатись з прискоренням.

Існують такі системи відліку, відносно яких тверде тіло зберігає стан спокою або рівномірного й прямолінійного руху до тих пір, доки дією інших тіл воно не буде виведене з цього стану.

Це формулювання є першим законом Ньютона. Властивість тіл зберігати свій стан при відсутності дії інших тіл називається інерцією. Тому перший закон Ньютона називають ще законом інерції. Перший закон Ньютона, або закон інерції, діє тільки в інерціальних системах відліку. Лише в ізольованій інерціальній системі відліку на тіло або матеріальну точку не діють інші тіла, і створюється можливість стану спокою або рівномірного й прямолінійного руху.

Системи відліку, зв’язані з Землею, приблизно можна вважати інерціальними. Однак, при підвищенні точності вимірювання появляються відхилення від закону інерції, обумовлені добовим обертанням Землі навколо своєї осі.

З високим ступеням точності інерціальною системою є геліоцентрична система відліку, пов’язана з Сонцем. В цій системі відліку Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння.

Усі інерціальні системи відліку, що рухаються одна відносно іншої рівномірно й прямолінійно, утворюють групу інерціальних систем. Прискорення будь-якого тіла в різних інерціальних системах відліку однакові.

Отже, причиною зміни швидкості тіла завжди є його взаємодія з іншими тілами. Для кількісної характеристики руху тіла під впливом інших тіл необхідно ввести дві нові фізичні величини – інертну масу тіла й силу.

Маса тіла – це властивість, що характеризує його інертність. Більш інертне тіло має більшу масу. Якщо два тіла взаємодіють одне з одним, то в процесі взаємодії вони набувають різних прискорень. На основі досвіду установлено, що маси різних взаємодіючих тіл обернено пропорційні їх прискоренням:

. (2.1.1)

Знак “мінус” у правій стороні рівності (2.1.1) означає, що прискорення взаємодіючих тіл спрямовані в протилежних напрямках.

У системі СІ маса тіла вимірюється у кілограмах (кг). За одиницю маси прийнято масу еталонного тіла. Маси інших тіл визначають шляхом порівнювання їх з масою еталона.

Маса тіла є скалярною величиною. Дослідним шляхом доведено, що якщо два тіла з масами m₁ і m₂ з’єднати в одне, то маса складеного тіла виявиться рівною сумі мас m₁ і m_2, тобто

m = m₁ + m₂ . (2.1.2)

Цю властивість мас називають адитивністю.

Поряд з інертними властивостями тіл (інертна маса), слід відмітити гравітаційні властивості тіл, пов’язані із їхнім взаємним притягуванням. Маса, яка входить в закон всесвітнього тяжіння Ньютона, називається гравітаційною масою. Найточніші дослідження властивостей інертної й гравітаційної маси будь-яких відмінностей між ними не виявили. Ці маси є повністю еквівалентні.

Сила – векторна величина, яка є мірою механічної дії одного тіла на інше тіло, у результаті чого перше тіло набуває прискорення і може змінити свою форму й розміри. Механічна взаємодія може відбуватися як між тілами, які безпосередньо перебувають у контакті, так і між віддаленими тілами за рахунок існуючих біля них фізичних полів.

Особлива форма матерії, яка зв’язує різні тіла в єдині системи на будь-яких відстанях і передає цю взаємодію з кінцевою швидкістю, називається фізичним полем або полем. Взаємодія віддалених тіл між собою відбувається за рахунок взаємодії їхніх гравітаційних або електромагнітних полів.

Вектор сили повністю буде заданим, якщо вказується його модуль F, напрям у просторі і точка прикладання.

Пряма, вздовж якої направлена сила, називається лінією дії сили. Сили називаються центральними, якщо вони направлені уздовж прямих, які проходять через одну точку - центр сил, і залежать лише від відстані до центра сил.

Поле, яке діє на матеріальну точку або тіло із сталою силою , називається стаціонарним полем.

Одночасна дія на матеріальну точку кількох сил або полів еквівалентна дії однієї сили, яка називається рівнодійною. Рівнодійна кількох діючих сил дорівнює її геометричній сумі.

Одиницею сили є ньютон (Н). Один ньютон - це сила, яка тілу масою 1 кг надає прискорення 1 м/с²

1 Н = .

Механічною системою називається сукупність матеріальних точок (тіл), які розглядаються як єдине ціле. Тіла, які не входять до механічної системи, називають зовнішніми. Сили, які діють зі сторони зовнішніх тіл, називаються зовнішніми силами. Внутрішніми називаються сили, які виникають при взаємодії між тілами самої ізольованої системи.

Ізольованою системою може бути будь-яка система, якщо в ній на тіло не діють зовнішні сили.

Векторна величина , яка дорівнює добутку маси m матеріальної точки на її швидкість називається імпульсом. Вектор імпульсу завжди направлений уздовж напрямку дії швидкості

. (2.1.3)

Співвідношення (2.1.3) справедливе як для матеріальних точок, так і для протяжних рухомих тіл. У цьому випадку протяжне тіло, котре рухається поступально, можна виразити через сукупність матеріальних точок з масами . Тому повний імпульс тіла буде дорівнювати:

.

Слід відмітити, що в релятивістській механіці співвідношення для імпульсу твердого тіла має дещо складніший характер, а саме

(2.1.4)

У цьому виразі m₀ – маса спокою тіла, тобто маса тіла, швидкість руху якого ; c – швидкість світла у вакуумі.

Зівставлення формул (2.1.3) і (2.1.4) показує, що маса тіла змінюється при великих швидкостях руху. Відчутні зміни маси рухомого тіла наступають лише при наближенні швидкості його руху до швидкості світла. При малих (звичайних) швидкостях руху тіла ця залежність практично не проявляється.

У найбільш загальному випадку маса рухомого тіла буде дорівнювати:

(2.1.5)

У цій формулі масу рухомого тіла m називають релятивістською масою.

2.2. Другий закон Ньютона. Рівняння руху точки

Другий закон Ньютона є основним законом динаміки. Він виконується лише в інерційних системах відліку. Це фундаментальний закон природи, которий є узагальненням багатьох дослідних фактів. Формулюється другий закон Ньютона так:

Прискорення,набуте матеріальною точкою або тілом, пропорційне рівнодійній всіх діючих сил і обернено пропорційне масі матеріальної точки або тіла.

, або . (2.2.1)

Більш загальне формулювання другого закону Ньютона таке:

Швидкість зміни імпульсу тіла дорівнює діючій на нього силі.

. (2.2.2)

Векторна величина називається елементарним імпульсом сили. Згідно з другим законом Ньютона зміна імпульсу матеріальної точки або тіла дорівнює імпульсу діючої на точку або тіло сили, тобто

. (2.2.3)

Основний закон динаміки матеріальної точки виражає принцип причинності в класичній механіці. Суть цього принципу визначає однозначний зв’язок між зміною в часі стану руху і положення в просторі матеріальної точки або тіла і діючої сили. Це дозволяє використати початкові умови стану матеріальної точки та розрахувати її стан в довільний наступний момент часу.

Другий закон Ньютона, записаний у вигляді

, (2.2.4)

називається рівнянням руху точки. Така форма запису другого закону Ньютона використовується для розв’язування задач стосовно матеріальної точки або твердого тіла.

У механіці велике значення має принцип незалежної дії сил. Якщо на матеріальну точку діють одночасно кілька сил, то кожна з них надає матеріальній точці прискорення у відповідності з другим законом Ньютона. Згідно з цим принципом сили й прискорення можна проектувати на координатні осі, що суттєво полегшує розв’язування задач.

Дотичне (тангенціальне) й нормальне (доцентрове) прискорення матеріальної точки або твердого тіла, можна визначати за допомогою відповідних складових сил:

; ; , (2.2.5)

а також

; ; , (2.2.6)

де - дотична складова діючої сили; - нормальна складова сили.

Короткі висновки:

- другий закон Ньютона є експериментальним законом. Він виник у результаті оброблення величезної кількості експериментальних фактів;

- у випадку, коли результуюча всіх діючих сил = 0, тобто при відсутності дії на тіло інших тіл, прискорення з яким рухається тіло теж буде дорівнювати нулю. Цей висновок збігається з першим законом Ньютона, тому можна вважати, що перший закон Ньютона є окремим випадком другого закону.

2.3. Третій закон Ньютона. Закон збереження імпульсу

Сили, з якими взаємодіють тіла або матеріальні точки, завжди рівні за модулем й протилежні за напрямком.

Це і є формулювання третього закону Ньютона.

Результатом третього закону Ньютона є ствердження того, що сили взаємодії направлені уздовж прямої, яка з’єднує взаємодіючі тіла або матеріальні точки, тобто

. (2.3.1)

У співвідношенні (2.3.1) сили і прикладені до різних тіл, а тому не можуть зрівноважувати одна одну. Додавати за правилом векторного додавання можна лише сили, прикладені до одного тіла. Сили, прикладені до різних матеріальних точок (тіл), завжди діють парами і є силами однієї природи.

Третій закон Ньютона дозволяє перейти від динаміки окремої матеріальної точки до динаміки системи матеріальних точок, оскільки дозволяє звести будь-яку взаємодію до сил парної взаємодії між цими матеріальними точками.

Доведемо що в довільній замкненій системі сумарний імпульс всіх матеріальних точок або тіл цієїсистеми з часом не змінюється (закон збереження імпульсу).

Розглянемо механічну систему, яка складається із n матеріальних точок або тіл, маси і швидкості яких відповідно дорівнюють m₁, m_2, m_3,… m_n і , ,,...

Запишемо другий закон Ньютона для кожного із тіл (матеріальних точок) цієї системи:

,

. . . . . . . . . . . .

, (2.3.1)

де - рівнодійні всіх внутрішніх сил, діючих на відповідні тіла або матеріальні точки системи; - рівнодійні всіх зовнішніх сил.

Додамо почленно ці рівняння, одержимо:

. (2.3.2)

або

. (2.3.3)

У відповідності з третім законом Ньютона всі внутрішні сили мають парний характер, а тому взаємно компенсують одна одну

. (2.3.4)

Для замкненої механічної системи , зовнішні сили на тіла ізольованої системи не діють. Тому

,

звідки

. (2.3.5)

Вираз (2.3.5) є законом збереження імпульсу в механіці.

У відповідності з законом збереження імпульсу відбувається рух ракет, взаємодіють між собою матеріальні точки або тверді тіла тощо.

Короткі висновки:

- при відсутності дії зовнішніх сил сумарний імпульс усіх тіл замкнутої системи з часом не змінюється. (наслідок закону збереження імпульсу);

- сумарний імпульс залишається сталим і для незамкнутої системи при умові, що зовнішні сили в сумі не дорівнюють нулю. Однак і в цьому випадку проекції суми цих сил на відповідні напрямки мають дорівнювати нулю.

В класичній механіці Ньютона через те, що маса тіла не залежить від швидкості руху (v << c), імпульс системи тіл може бути виражений через швидкість її центра мас.

Центром мас (або центром інерції) системи матеріальних точок називається деяка точка в тілі або системі матеріальних точок, положення якої характеризує розподіл маси цієї системи.

Радіус-вектор центра мас системи матеріальних точок або твердих тіл (рис. 2.1.) дорівнює

, (2.3.6)

де і - маса і радіус-вектор і -ї точки в системі; - сумарна маса всіх тіл або матеріальних точок системи.

У цьому випадку імпульс системи матеріальних точок визначається формулою:

. (2.3.7)

Рис.2.1.

Центр мас системи рухається як матеріальна точка, в якій зосереджена маса всієї системи. Рівняння руху центра мас системи можна записати так:

. (2.3.8)

Із закону збереження імпульсу витікає, що центр мас замкнутої системи або рухається рівномірно й прямолінійно, або залишається в стані спокою.

Зупинимося коротко на характеристиці сил, які діють в механіці.

В системі відліку зв’язаною із Землею, на будь-яке тіло масою m діє сила тяжіння.

, (2.3.9)

де – прискорення сили земного тяжіння. Біля поверхні землі g=9,81 м/с² . Сили тяжіння діють на всі тіла. Не завжди сила тяжіння може бути вагою тіла.

Вага тіла – це сила, з якою тіло діє внаслідок тяжіння на опору або підвіс. Вага тіла може дорівнювати силі тяжіння лише у випадку перебування його в стані спокою на горизонтальній підставці (рис. 2.2)

Вага тіла чисельно дорівнює реакції опори , однак направлена по лінії дії сили тяжіння .

. (2.3.10)

Рис.2.2.

В усіх інших випадках вага тіла не дорівнює силі тяжіння.

Невагомість– це стан тіла, при якому воно рухається тільки під дією сили тяжіння. Будь-яке вільно падаюче тіло перебуває завжди в стані невагомості.

Крім гравітаційних сил широко поширені сили пружності, які проявляються при взаємодії тіл у вигляді деформацій.

В межах пружності тіл пружні сили, як правило, пропорційні величині деформацій

, (2.3.11)

де - величина деформації; k - коефіцієнт пружності, різний для різних тіл.

Природа пружних сил пов’язана з електромагнітними взаємодія-ми.

Сили тертя виникають при ковзанні одних тіл по поверхні інших тіл. У цьому випадку сила тертя пропорційна силі нормального тиску , тобто

_тер = k·, (2.3.12)

де k – коефіцієнт тертя (залежить від оброблення поверхонь ковзання); N – сила нормального тиску.

Сила тертя завжди перешкоджає направленому руху тіла. Природа сили тертя теж пов’язана із електромагнітними взаємодіями.

ЛЕКЦІЯ 3

МЕХАНІЧНА ЕНЕРГІЯ

3.1.Механічна робота, як міра зміни енергії. Потужність. Кінетична енергія.

3.2.Консервативні й неконсервативні сили. Потенціальна енергія. Зв’язок роботи й потенціальної енергії.

3.3.Сила й потенціальна енергія. Поняття градієнта.

3.4.Закон збереження й перетворення механічної енергії.

3.1. Механічна робота, як міра зміни енергії. Потужність. Кінетична енергія

Енергія – це універсальна міра руху різних форм матерії.

З різними формами руху матерії пов’язані різні форми енергії: механічна, теплова, електромагнітна, ядерна та ін.

Будь-які зміни механічного руху визиваються силами, що діють із сторони інших тіл.

Фізична величина, яка чисельно дорівнює скалярному добутку векторів сили і переміщення , називається механічною роботою.

^), (3.1.1)

де і - модулі векторів сили і переміщення; ^) – кут між напрямками векторів сили і переміщення.

У загальному випадку дія сили може змінюватись як за величиною, так і за напрямком, тому в таких випадках формулою (3.1.1) користуватися не можна.

На безмежно малому переміщенні силу можна вважати постійною. В цьому випадку величина елементарної роботи A буде дорівнювати

. (3.1.2)

Робота змінної сили визначається за допомогою інтеграла:

. (3.1.3)

Одиницею вимірювання роботи в системі СІ є джоуль (Дж)

= Н·м = Дж.

Розглянемо найбільш загальний випадок руху матеріальної точки уздовж криволінійної траєкторії L. Умовно поділимо пройдений шлях на безмежно малі ділянки шириною dx, на яких силу F може вважати сталою величиною (рис. 3.1).

Елементарна робота на таких безмежно малих переміщеннях може бути розрахована за формулою

. (3.1.4)

Рис.3.1

Якщо скласти всі елементарні роботи, то одержимо вираз для знаходження повної роботи у вигляді криволінійного інтеграла уздовж криволінійної траєкторії

. (3.1.5)

Робота сили, виконана за одиницю часу, називається потужністю. Потужність – це швидкість виконання механічної роботи. Тому

. (3.1.6)

Одиницею вимірювання потужності є ват (Вт). Один Вт дорівнює 1Дж/с.

Оскільки

, (3.1.7)

то формулу для роботи можна переписати у вигляді

, (3.1.8)

тобто роботу можна виразити через інтеграл від потужності й часу, а також через скалярний добуток вектора сили й вектора швидкості. В останньому випадку сила, перпендикулярна до вектора швидкості, роботи не виконує.

З урахуванням другого закону Ньютона вираз для механічної роботи набуде вигляду:

. (3.1.9)

Оскільки , а , то

. (3.1.10)

Якщо швидкість матеріальної точки в процесі руху змінюється від u₁ до u₂ , то робота, яка виконується у цьому випадку, буде дорівнювати

. (3.1.11)

Скалярна величина називається кінетичною енергією. Таким чином ми довели, що робота сили по переміщенню матеріальної точки дорівнює зміні її кінетичної енергії.

Слід також пам’ятати, що в цьому прикладі ми мали справу з повною силою, діючою на точку. Так, у випадку переміщення саней уздовж не дуже гладенької дороги, посипаної піском, виконується робота, відмінна від нуля. Приросту кінетичної енергії тут не буде. Вся справа в тому, що сила опору руху саней має протилежний напрям. Робота цієї сили має від’ємний знак. Сила тертя теж виконує роботу, але від’ємну. А в результаті повна сила і повна робота виявляються рівними нулю.

3.2. Консервативні й неконсервативні сили. Потенціальна енергія. Зв’язок роботи й потенціальної енергії

Всі сили, які зустрічаються в механіці макроскопічних тіл, прийнято поділяти на консервативні й неконсервативні.

До консервативних сил відносяться такі сили, робота яких не залежить від форми шляху між двома точками 1 і 2 (рис. 3.2).

A_1,2(a)=A_1,2(b)=A_1,2(c)

Рис.. 3.2

Прикладом консервативних сил є сила тяжіння Землі. Робота сили тяжіння при перенесенні матеріальної точки із положення 1 в положення 2, уздовж прямолінійного відрізку (рис.3.3) дорівнює:

Рис. 3.3

, (3.2.1)

де h₁ і h₂ - висоти, на яких перебувала матеріальна точка на початку і в кінці шляху. Вираз роботи (3.2.1) справедливий для переміщення з точки 1 в точку 2 на будь-якому шляху.

Ще одним прикладом консервативних сил є так звані центральнісили. Прикладом центральних сил можуть бути гравітаційні сили планет і зірок, кулонівські сили точкових зарядів обох знаків, ядерні сили ( на дуже малих відстанях) тощо.

Покажемо, що робота центральних сил не залежить від форми шляху. Знайдемо роботу сили гравітаційного притягання двох точкових мас m і М у випадку переміщення точкової маси m з точки 1 в точку 2 в гравітаційному полі точкової маси М (рис. 3.4.).

Рис. 3.4

. (3.2.2)

В даних перетвореннях . Тому

. (3.2.3)

Введемо поняття потенціальної енергії, як частини механічної енергії, яка залежить від взаємного розміщення матеріальних точок (тіл) у силовому полі.

Силове поле називається потенціальним, якщо робота переміщення точки в цьому полі не залежить від форми шляху. В потенціальних полях діють лише консервативні сили.

Потенціальна енергія чисельно дорівнює роботі переміщення матеріальної точки (тіла) з даної точки простору в деяке фіксоване або нульове положення. Точка ”О” на рис. 3.5. є фіксованою.

Знайдемо роботу переміщення матеріальної точки з положення М₁ в положення М₂. Для цього спочатку знайдемо роботу переміщення точки (тіла) з точки “М₁” в точку “О” і з точки “М₂” в точку “О”.

, . (3.2.4)

Рис. 3.5.

. (3.2.5)

В цих розрахунках П₁ і П₂, згідно з визначенням, є потенціальними енергіями матеріальної точки (тіла) в точках М₁ і М₂ простору. Тому робота консервативних сил в потенціальних полях може бути виражена через втрату (зменшення) потенціальної енергії

П, де dП= - (П₂ – П₁). (3.2.6)

При заміні одного нульового положення іншим, потенціальна енергія змінюється на постійну величину. Таким чином, потенціальна енергія визначається неоднозначно, а з точністю до деякої константи. Однак це не впливає на кінцеві результати, так як в цьому випадку є важливою лише різниця потенціальних енергій dП.

Прикладами потенціальної енергії у деяких найпростіших випадках є:

П=mgh – потенціальна енергія однорідного поля тяжіння;

П=- потенціальна енергія розтягнутої на величину х пружини ( початкова точка х=0);

П=- потенціальна енергія гравітаційного притягання точкових мас m і М.

3.3.Сила й потенціальна енергія. Поняття градієнта

Зв’язок сили й потенціальної енергії знайдемо із співвідношення (3.2.6)

, звідки . (3.2.7)

Потенціальна енергія є скалярною величиною. Однак її зміна в певному напрямі є векторною величиною. Зміна потенціальної енергії в певному напрямі називається градієнтом, тобто

. (3.2.8)

В рівності (3.2.8) вектором є градієнт.

Для руху матеріальної точки (тіла) в тривимірному просторі градієнт потенціальної енергії повинен враховувати проекції на осі координат х, у, z, тобто

, (3.2.9)

де - одиничні вектори в напрямках координатних осей х,у, z; - частинні похідні потенціальної енергії в напрямку відповідних осей координат.

Вираз (3.2.9) також можна записати через оператор набла, тобто

, (3.2.10)

де - - оператор набла.

В формулі (3.2.10) потенціальна енергія є скалярною величиною, а ось диференціювання скалярної величини по координатним осям дає вектор.

Вирази оператора набла і grad мають однаковий фізичний зміст, і відображують одну і ту ж зміну скалярної величини П в напрямку координатних осей х, у, z; тобто

. (3.2.11)

Градієнт скалярної величини П є вектор, який направлений вздовж нормалі в сторону зростання функції П_z (рис.3.6).

Поверхні однакової потенціальної енергії називаються еквіпотенціальними поверхнями.

Рис. 3.6.

3.4. Закон збереження й перетворення механічної енергії

Сума кінетичної і потенціальної енергії всіх тіл, які складають замкнуту систему і взаємодіють між собою лише консервативними силами, залишається незмінною.

Це твердження виражає собою закон збереження й перетворення енергії в механічних процесах.

Якщо між тілами, які входять до замкнутої системи, будуть діяти сили тертя, то механічна енергія не зберігається. Частина її перетворюється у внутрішню енергію нагрівання тіл.

Розглянемо замкнуту систему матеріальних точок масами m₁, m₂, m₃, ..., m_n, які рухаються з швидкостями відповідно v₁, v₂, v₃, …,v_n під дією внутрішніх консервативних сил f₁, f₂ , f₃,…, f_n . Запишемо для всіх тіл цієї системи ІІ-й закон Ньютона:

(3.4.1)

Нехай за час dt кожна із точок системи здійснює відповідне переміщення

Помножимо рівності (3.4.1) на відповідні їм переміщення, одержимо:

(3.4.2)

Склавши всі ці рівняння в одно, одержимо

або

. (3.4.3)

В рівності (3.4.3) під знаками сум є безмежно малі зміни відповідно кінетичної і потенціальної енергій, тобто

. (3.4.4)

В рівності (3.4.4) враховано, що робота консервативних сил виконується за рахунок зменшення потенціальної енергії (рівність 3.2.6), або

, (3.4.5)

де - повна кінетична енергія всіх тіл замкненої системи;

- повна потенціальна енергія всіх матеріальних точок (тіл) замкненої системи.

З урахуванням цих зауважень одержуємо:

d(К+П)=0, звідки К+П=const . (3.4.6)

Повна механічна енергія всіх тіл замкненої системи з часом не змінюється. В межах замкнутої системи відбувається перетворення енергії з одного виду в інший.

Системи тіл, в яких спостерігається перетворення енергії в інші, не механічні види енергії, називаютьсядисипативною. Однак і в цьому випадку відповідна еквівалентність між енергіями обов’язково зберігається.

Короткий висновок:

Таким чином, енергія ніколи не зникає безслідно і не виникає, вона лише перетворюється із одного виду в інший у рівновеликих кількостях.У цьому твердженні полягає основна фізична суть закону збереження і перетворення механічної енергії – суть не зникнення матерії та її руху.

ЛЕКЦІЯ 4

Динаміка обертального руху твердого тіла

4.1. Момент інерції матеріальної точки відносно нерухомої осі.

4.2. Моменти інерції найпростіших тіл: диск, стержень, куля. Теорема Штейнера.

4.3. Момент імпульсу. Момент сили. Основне рівняння динаміки обертального руху. Кінетична енергія обертання.

4.4. Закон збереження моменту імпульсу і його використання. Гіроскоп. Гіроскопічний ефект.

4.1. Момент інерції матеріальної точки відносно нерухомої осі

Моментом інерціїматеріальної точки відносно осі обертання, називається фізична величина, яка дорівнює добутку маси цієї точки на квадрат відстані до осі обертання.

, (4.1.1)

де dm – маса матеріальної точки; r – відстань до осі обертання.

Моментом інерціїтвердого тіла відносно осі обертання називають фізичну величину, яка дорівнює сумі добутків мас всіх матеріальних точок твердого тіла на квадрат їх відстаней до осі обертання (рис.4.1)

Рис.4.1

. (4.1.2)

Якщо маса твердого тіла розподілена безперервно, то знак суми заміняють інтегралом

. (4.1.3)

Момент інерції в динаміці обертального руху відіграє таку ж роль, що й маса тіла в динаміці поступального руху. Точніше кажучи, момент інерції твердого тіла є мірою інертності цього тіла при обертальному русі.

Однак, є принципова різниця між інертностями поступального й обертального рухів. Якщо маса – внутрішня властивість тіла, яка не залежить від його руху, то момент інерції залежить від того, навколо якої осі тіло обертається.

Для різних осей обертання момент інерції одного і того ж тіла буде різний.

4.2. Моменти інерції найпростіших тіл: диск, стержень, куля.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. IV. Закони ідеальних газів.
3. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
4. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
5. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
6. Аграрні закони України
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
10. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
11. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
12. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства

Переглядів: 2270