Тема 26. Виконання зобов'язань

Виконання зобов 'язання — це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі зобов 'язання, що існує між ними.

Вимоги до виконання зобов'язань визначають, насамперед, принципи — закріплені в законі основоположні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах.

У літературі називають різні принципи виконання зобов'язань. Найчастіше згадують принцип належного виконання зобов'язань. Крім того, вказують на існування принципу співпраці, який передбачає, що сторони мають не тільки виконувати зобов'язання належним чином і реально, але й створювати контрагенту найбільш сприятливі умови і надавати допомогу в цьому1. Називають також принцип економічності, який передбачає взаємне врахування економічних інтересів контрагентів, та принцип реального виконання зобов'язання, суть якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пені) та збитків не позбавляє боржника обов'язку виконання зобов'язання в натурі (ст.ст. 552, 622 ЦК). Деякі автори вказують також на принцип стабільності зобов'язань, посилаючись при цьому на норми ЦК, що передбачають неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань і односторонньої зміни їх умов.

Орієнтири визначення загальних умов належного виконання зобов'язань встановлюють ст.ст. 526—545 ЦК, аналіз котрих дозволяє зробити висновок, що зобов'язання мають виконуватися:

1) щодо належного предмету зобов'язання;

2) належними сторонами;

3) у належний строк;

4) у належному місці;

5) належним способом (і з належним оформленням). Предмет виконання — це певні матеріальні або духовні блага, в зв'язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов'язання. У предметі виконання виражаються найбільш істотні обов'язки боржника з належного виконання договірного зобов'язання. Це пов'язано з тим, що від належного виконання зобов'язання щодо його предмета залежить питання набуття кредитором саме тих благ, заради яких він вступив у договірні відносини.

Розрізняють виконання зобов'язання залежно від властивостей речей, що є їх предметом, виконання грошових зобов'язань, а також виконання альтернативних і факультативних зобов'язань.

Якщо кредитору повинна бути передана індивідуально-визначена річ, то зобов'язання може бути виконане тільки шляхом надання саме цієї речі. Якщо зобов'язання є родового характеру, то воно вважається належно виконаним при передачі боржником відповідної кількості предметів цього роду.

Загальним правилом є виконання зобов'язання повністю (у повному обсязі). Тому кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.ст. 524, 533 ЦК грошові зобов'язання мають бути виражені у вітчизняній валюті, тобто в гривнях. Виняток з цього правила допускається тільки у випадках, прямо передбачених законодавством.

Залежно від предмету виконання, зобов'язання можуть бути конкретно визначеними, альтернативними або факультативними.

Конкретно визначені зобов'язання стосуються певного блага, "предмету", який має бути наданим боржником кредитору.

Під альтернативними зобов'язаннями маються на увазі такі зобов'язання, за якими боржник повинен здійснити одну з двох або декількох дій. Наприклад, у договорі купівлі-продажу може бути передбачено, що продавець передасть покупцеві одну з двох рівноцінних речей, які є у нього для продажу; за зобов'язаннями із завдання моральної шкоди боржник (особа, яка завдала моральної шкоди) зобов'язана відшкодувати її грішми, іншим майном або в іншій спосіб (ст. 23 ЦК). Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Альтернативне зобов'язання слід відрізняти від факультативного, за яким боржник зобов'язується до здійснення певної дії вчинити замість цієї дії іншу, також вказану у зобов'язанні, дію.

Належними мають бути суб'єкти виконання. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків (наприклад, вчинення дій особою, що діяла без повноважень або з перевищенням повноважень) непред'явлен-ня такої вимоги (ст. 527 ЦК).

Виконання обов'язку може бути покладене боржником на іншу особу ("передоручення виконання"), якщо з умов договору, положень актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Якщо особа, на яку боржник поклав обов'язок виконання зобов'язання (представник), не виконала або неналежним чином виконала його, цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Загальним правилом є виконання зобов'язання іншою особою зі згоди (зазвичай, на прохання) боржника. Проте закон передбачає випадок, коли інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника. Згідно з ч. З ст. 528 ЦК таке допускається у разі виникнення небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні, і застосовуються положення ст. 514-521 ЦК.

Має особливості виконання договорів у зобов'язаннях з декількома кредиторами або декількома боржниками (так звана множинність осіб). Цьому питанню присвячені ст.ст. 540—544 ЦК.

За загальним правилом зобов'язання з множинністю осіб є частковими. Іншими словами, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частині, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання. Суть їх полягає в тому, що кредитор (або будь-який з солідарних кредиторів за їх множинності) вправі вимагати виконання зобов'язання від будь-якого з солідарних боржників чи від усіх них спільно (або від боржника — за активної множинності) не тільки в частині боргу, як це має місце у часткових зобов'язаннях, але й повністю.

Належне виконання означає також виконання у встановлений строк (термін).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання (певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення), то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання (певний момент у часі, із настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення), то воно підлягає виконанню у цей термін. Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо договором не встановлений строк його виконання, або якщо він визначений лише моментом "до запитання ", то згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК кредитор має право вимагати виконання, а боржник — виконати зобов'язання в будь-який час. Однак з метою охорони інтересів боржника, для якого вимога кредитора про негайне виконання зобов'язання може виявитися складною, закон надає боржнику право виконати зобов'язання у 7-денний строк від дня вимоги про виконання. Цей пільговий термін не застосовується в тих випадках, коли негайне виконання випливає зі суті встановлених договором зобов'язань. Наприклад, річ була залишена на зберігання без зазначення строку. Вона має бути повернута на першу вимогу, негайно.

Закон допускає дострокове виконання зобов'язань. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає зі суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК). За загальним правилом, можливість дострокового виконання залежить від того, в чиїх інтересах встановлений строк (термін) виконання — кредитора чи боржника. Якщо він встановлений в інтересах кредитора (наприклад, зберігання на певний строк), то кредитор має право вимагати дострокового виконання, а боржник проявляти таку ініціативу не має права. Якщо ж строк встановлений в інтересах боржника (договір позики), то боржник може виконати зобов'язання достроково, а кредитор не має права вимагати дострокового виконання.

Для того, щоб виконання вважалося належним, треба, щоб воно відбулося у належному місці, яке визначається договором або актами цивільного законодавства. Воно може також випливати зі суті зобов'язань чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 532 ЦК безумовна перевага у визначенні місця виконання надається договору між сторонами.

У разі, коли місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: а) за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна; б) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові; в) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; г) за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і повідомив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на нього всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання; д) за іншими зобов'язаннями — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має виконуватися належним способом і з належним оформленням.

Ця вимога означає, що зобов'язання має виконуватися боржником шляхом вчинення дій, що складають його зміст. При цьому боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: а) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи в місці виконання зобов'язання; б) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; в) відсутності представника недієздатного кредитора.

У разі невиконання однією зі сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Документ, що підтверджує виконання зобов'язання, може бути складений у довільній формі, але в деяких випадках його реквізити встановлюються нормативними актами про відповідні види договорів (наприклад, щодо договорів поставки, перевезення та ін.).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 25. Підстави виникнення зобов’язань	\|	Тема 27. Забезпечення зобов’язань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.