• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Громадяни як суб'єкти трудового права

Найчисельнішою групою суб'єктів трудового права є громадяни. Вони можуть виступати в ролі найманих пра­цівників, підприємців-роботодавців, а також працюю­чих власників. Як сторони трудових правовідносин вони володіють трудовою правосуб'єктністю, яка, як уже за­значалось, включає в себе правоздатність і дієздатність. Трудова правосуб'єктність — це не лише обов'язкова фактична здатність до праці, яка властива і малій дитині. Це такий рівень розвитку розумових і фізичних здібнос­тей суб'єкта, який за певних умов (досягнення певного віку, відповідність стану здоров'я виконуваній роботі, наявність вольового критерію) визначає його здатність до систематичної, врегульованої нормами права трудо­вої діяльності. Отже, трудова правосуб'єктність є підста­вою використання суб'єктом його права на працю. Як уже зазначалось, реалізується це право шляхом укладен­ня трудового договору.

Відповідно до законодавства України, трудова право­суб'єктність настає для громадян у загальному порядку з 16 років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийма­тися особи, які досягли 15 років. Закон допускає з метою підготовки молоді до продуктивної праці приймати на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-техніч­них і середніх спеціальних навчальних закладів для вико­нання роботи, яка не завдає шкоди їх здоров'ю, у вільний від навчання час після досягнення ними 14 років за зго­дою одного з батьків або особи, що його замінює.

Оскільки Конституція України закріплює право кожно­го громадянина вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вільно обирати вид трудової діяльності чи про­фесію (ст. 43), то обмеження трудової правосуб'єктності може бути встановлене лише в інтересах працівника. Таке обмеження може бути обумовлене захистом здоров'я пра­цівника або оточуючих його громадян і стосуватись віку працівника, стану здоров'я, статі, дієздатності. Наприк­лад, Кодекс законів про працю забороняє застосовувати працю осіб, молодших 18 років, на роботах з важкими і шкідливими умовами праці; не дозволяється використан­ня праці жінок на підземних роботах і в гірничодобувній промисловості на будівництві підземних споруд.

Трудова правосуб'єктність працівника може бути об­межена у випадку виявлення у нього вад здоров'я, які перешкоджають йому у виконанні професійних обов'язків чи можуть спричинити небезпеку для інших громадян. Але це не перешкоджає йому реалізувати свою здатність до праці на іншій роботі.

Здатність виконувати певну роботу може бути обмеже­на законом внаслідок досягнення працівником пенсій­ного віку, що стосується, наприклад, державної служби.

Крім того, в інтересах держави і її громадян суд може встановити тимчасове чи часткове обмеження трудової правосуб'єктності для громадян, які вчинили злочин, щодо заняття ними певних посад чи певним видом діяль­ності.

Крім трудової правосуб'єктності громадян як суб'єктів трудового права характеризує категорія суб'єктних прав і обов'язків, що становлять ядро правового статусу гро­мадянина. В загальних рисах трудові права громадян зак­ріплені в Конституції України (ст.ст. 43-46) і Кодексі за­конів про працю (ст.2). Це право на працю, належну її оплату, право на всі види відпочинку, на безпечні і здо­рові умови праці, право на професійну підготовку, ма­теріальне забезпечення у випадку захворювання чи втра­ти працездатності і самої роботи.

До обов'язків відноситься вимога працювати чесно і добросовісно, дотримуватись трудової дисципліни, своє­часно і точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватись технологічної дисципліни і вимог безпе­ки праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, дбай­ливо ставитись до майна власника підприємства (устано­ви, організації).

Будучи найбільш загальними, ці права і обов'язки відно­сяться до всіх працівників — суб'єктів трудового права. Більш детально вони викладені в Типових і галузевих правилах внутрішнього трудового розпорядку, правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприє­мства, установи, організації.

Безпосередні обов'язки будь-якого працівника виз­начаються трудовим договором (контрактом), який містить вказівку на спеціальність, посаду, яку займе працівник. Вони чітко обумовлені посадовими інструк­ціями, положеннями, розробленими і затвердженими на даному підприємстві, в установі чи організації. Об'єм і зміст цих прав та обов'язків визначає межі, в яких працівник, виконуючи свою трудову функцію, може діяти.

Діючим законодавством передбачені гарантії виконання прав і обов'язків працівника, без яких їх проголошен­ня було б суто декларативним. Гарантії — це організацій­но-правові засоби, за допомогою яких забезпечується ви­конання суб'єктних прав і обов'язків. Саме в силу цього вони є необхідним елементом правового статусу суб'єкта трудового права. Їх дієвість забезпечується наявністю в трудовому законодавстві відповідних норм і діяльністю трудових колективів та їх представників — профспілок, інших виборних органів — виразників і захисників інте­ресів працюючих.

Так, гарантією права на працю є заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, створення дер­жавою органів, які допомагають громадянам реалізувати це право, — державних служб зайнятості.

Гарантією охорони трудових прав найманих працівників є норми, що передбачають можливість їх звернення за захистом своїх прав в органи, які займаються розглядом трудових спорів, захистом і встановленням порушених прав. З цією ж метою звільнення з роботи за ініціативою роботодавця обмежується переліком підстав, чітко виз­начених законом.

Останнім, але не менш важливим елементом правово­го статусу громадян — суб'єктів трудового права є їх відпо­відальність за ступінь виконання ними своїх трудових обо­в'язків. Встановлення відповідальності обумовлене необ­хідністю забезпечити виконання працівниками своїх прав і обов'язків. Мета встановлення відповідальності за неви­конання чи неналежне виконання обов'язків не тільки і не стільки в застосуванні до працівника, який не вико­нав встановлених вимог, стягнення і покарання, а більше в тому, щоб під впливом усвідомлення невідворотної відповідальності забезпечити своєчасне і якісне виконання. Усвідомлення самої можливості застосування санкцій слугує засобом формування у суб'єкта стимулу до якіс­ного виконання ним його трудових функцій.

Переглядів: 749