Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Громадяни як суб'єкти трудового права

Найчисельнішою групою суб'єктів трудового права є громадяни. Вони можуть виступати в ролі найманих пра­цівників, підприємців-роботодавців, а також працюю­чих власників. Як сторони трудових правовідносин вони володіють трудовою правосуб'єктністю, яка, як уже за­значалось, включає в себе правоздатність і дієздатність. Трудова правосуб'єктність — це не лише обов'язкова фактична здатність до праці, яка властива і малій дитині. Це такий рівень розвитку розумових і фізичних здібнос­тей суб'єкта, який за певних умов (досягнення певного віку, відповідність стану здоров'я виконуваній роботі, наявність вольового критерію) визначає його здатність до систематичної, врегульованої нормами права трудо­вої діяльності. Отже, трудова правосуб'єктність є підста­вою використання суб'єктом його права на працю. Як уже зазначалось, реалізується це право шляхом укладен­ня трудового договору.

Відповідно до законодавства України, трудова право­суб'єктність настає для громадян у загальному порядку з 16 років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийма­тися особи, які досягли 15 років. Закон допускає з метою підготовки молоді до продуктивної праці приймати на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-техніч­них і середніх спеціальних навчальних закладів для вико­нання роботи, яка не завдає шкоди їх здоров'ю, у вільний від навчання час після досягнення ними 14 років за зго­дою одного з батьків або особи, що його замінює.

Оскільки Конституція України закріплює право кожно­го громадянина вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вільно обирати вид трудової діяльності чи про­фесію (ст. 43), то обмеження трудової правосуб'єктності може бути встановлене лише в інтересах працівника. Таке обмеження може бути обумовлене захистом здоров'я пра­цівника або оточуючих його громадян і стосуватись віку працівника, стану здоров'я, статі, дієздатності. Наприк­лад, Кодекс законів про працю забороняє застосовувати працю осіб, молодших 18 років, на роботах з важкими і шкідливими умовами праці; не дозволяється використан­ня праці жінок на підземних роботах і в гірничодобувній промисловості на будівництві підземних споруд.

Трудова правосуб'єктність працівника може бути об­межена у випадку виявлення у нього вад здоров'я, які перешкоджають йому у виконанні професійних обов'язків чи можуть спричинити небезпеку для інших громадян. Але це не перешкоджає йому реалізувати свою здатність до праці на іншій роботі.

Здатність виконувати певну роботу може бути обмеже­на законом внаслідок досягнення працівником пенсій­ного віку, що стосується, наприклад, державної служби.

Крім того, в інтересах держави і її громадян суд може встановити тимчасове чи часткове обмеження трудової правосуб'єктності для громадян, які вчинили злочин, щодо заняття ними певних посад чи певним видом діяль­ності.

Крім трудової правосуб'єктності громадян як суб'єктів трудового права характеризує категорія суб'єктних прав і обов'язків, що становлять ядро правового статусу гро­мадянина. В загальних рисах трудові права громадян зак­ріплені в Конституції України (ст.ст. 43-46) і Кодексі за­конів про працю (ст.2). Це право на працю, належну її оплату, право на всі види відпочинку, на безпечні і здо­рові умови праці, право на професійну підготовку, ма­теріальне забезпечення у випадку захворювання чи втра­ти працездатності і самої роботи.

До обов'язків відноситься вимога працювати чесно і добросовісно, дотримуватись трудової дисципліни, своє­часно і точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватись технологічної дисципліни і вимог безпе­ки праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, дбай­ливо ставитись до майна власника підприємства (устано­ви, організації).

Будучи найбільш загальними, ці права і обов'язки відно­сяться до всіх працівників — суб'єктів трудового права. Більш детально вони викладені в Типових і галузевих правилах внутрішнього трудового розпорядку, правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприє­мства, установи, організації.

Безпосередні обов'язки будь-якого працівника виз­начаються трудовим договором (контрактом), який містить вказівку на спеціальність, посаду, яку займе працівник. Вони чітко обумовлені посадовими інструк­ціями, положеннями, розробленими і затвердженими на даному підприємстві, в установі чи організації. Об'єм і зміст цих прав та обов'язків визначає межі, в яких працівник, виконуючи свою трудову функцію, може діяти.

Діючим законодавством передбачені гарантії виконання прав і обов'язків працівника, без яких їх проголошен­ня було б суто декларативним. Гарантії — це організацій­но-правові засоби, за допомогою яких забезпечується ви­конання суб'єктних прав і обов'язків. Саме в силу цього вони є необхідним елементом правового статусу суб'єкта трудового права. Їх дієвість забезпечується наявністю в трудовому законодавстві відповідних норм і діяльністю трудових колективів та їх представників — профспілок, інших виборних органів — виразників і захисників інте­ресів працюючих.

Так, гарантією права на працю є заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, створення дер­жавою органів, які допомагають громадянам реалізувати це право, — державних служб зайнятості.

Гарантією охорони трудових прав найманих працівників є норми, що передбачають можливість їх звернення за захистом своїх прав в органи, які займаються розглядом трудових спорів, захистом і встановленням порушених прав. З цією ж метою звільнення з роботи за ініціативою роботодавця обмежується переліком підстав, чітко виз­начених законом.

Останнім, але не менш важливим елементом правово­го статусу громадян — суб'єктів трудового права є їх відпо­відальність за ступінь виконання ними своїх трудових обо­в'язків. Встановлення відповідальності обумовлене необ­хідністю забезпечити виконання працівниками своїх прав і обов'язків. Мета встановлення відповідальності за неви­конання чи неналежне виконання обов'язків не тільки і не стільки в застосуванні до працівника, який не вико­нав встановлених вимог, стягнення і покарання, а більше в тому, щоб під впливом усвідомлення невідворотної відповідальності забезпечити своєчасне і якісне виконання. Усвідомлення самої можливості застосування санкцій слугує засобом формування у суб'єкта стимулу до якіс­ного виконання ним його трудових функцій.




Переглядів: 753

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття і види суб'єктів трудового права | Підприємство як суб'єкт трудового права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.