• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Професійні спілки як суб'єкт трудового права

Професійні спілки — це організації, створювані на підставі вільного вибору громадян, пов'язаних спільни­ми виробничими, професійними інтересами по роду їх діяльності, з метою представництва і захисту їх інтересів та соціально-трудових прав. Профспілки — незалежна гро­мадська організація, наділена правовим статусом, виз­наченим законодавством. Законодавство України, зокре­ма Цивільний кодекс (ст.21), визнає профспілки юри­дичними особами. Це означає, що в результаті їх органі­заційної єдності, економічної самостійності, правової регламентації їх діяльності законодавством і статутними документами вони володіють право- і дієздатністю, спро­можні виступати від свого імені з метою захисту своїх інтересів і в першу чергу — інтересів своїх членів та не­сти юридичну відповідальність.

Як громадська організація професійні спілки засновані на членстві, і кожний громадянин має право вільно виз­начатися щодо своєї участі в профспілці. Належність чи неналежність до них не тягне за собою будь-яких обме­жень громадян у правах. Це положення закріплене стат­тею 36 Конституції України. При цьому слід зазначити, що в питаннях колективних інтересів професійні спілки захищають інтереси всіх працівників незалежно від їх член­

ства в професійній організації. Це обумовлено тим, що умови прийнятого колективного договору поширюються на всіх членів трудового колективу, в тому числі і на тих, хто не є членом профспілки. Що ж до індивідуальних прав останніх, то вони не захищаються профспілками.

Діяльність професійних спілок здійснюється на підставі законодавства і колективних договорів, а регулюється нор­мами, встановленими керівними профспілковими орга­нами.

Законодавчою базою профспілок є в першу чергу Кон­ституція України, Кодекс законів про працю ( гл. II, XVI і ряд статей інших глав), Закон України «Про колективні договори і угоди», а також Закон СРСР від 10 грудня 1990 року «Про професійні спілки, права і гарантії їх діяльності» і Положення про права профспілкового комі­тету, установи, організації, затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 вересня 1971 року, які про­довжують діяти до прийняття аналогічного національно­го законодавства. Крім того, правову основу діяльності профспілок складає також трудове законодавство в ціло­му, оскільки воно використовується профспілками для захисту прав та інтересів працівників.

На підставі вказаних законодавчих актів професійні спілки реалізують свої повноваження стосовно представ­ництва і захисту трудових та соціально-економічних прав працівників у відносинах з роботодавцями, органами державної і місцевої влади, а також іншими об'єднання­ми громадян.

Виконання цих функцій пов'язане з вимогою застосу­вання прав, наданих профспілкам законодавством. Тобто надані законом права одночасно є обов'язком профспілок і означають не тільки можливість, а й необхідність, зо­бов'язання, вимогу їх виконати. Саме цим обумовлена юридична відповідальність профспілок, зокрема звільне­них від основної роботи профспілкових працівників, за невиконання наданих їм прав.

Права профспілок класифікуються за різними ознаками.

В першу чергу, за змістом питань, з приводу яких зас­тосовуються права профспілок. Це питання забезпечення зайнятості, нормування і оплати праці, робочого часу, часу відпочинку, дисципліни праці, гарантій і компен­сацій, охорони праці і контролю за дотриманням трудо­вого законодавства та законодавства про охорону праці.

Далі, залежно від рівня самостійності профспілок у ви­рішенні питань розрізняють:

а) права на вирішення питань на паритетних началах. На таких умовах укладаються колективні договори і угоди між профспілкою та роботодавцем чи органом виконав­чої влади. Ініціатива у вирішенні таких питань може нале­жати будь-кому з них, але позитивне рішення по суті пи­тання може бути прийняте тільки за згодою обох сторін;

б) права, які належать до самостійного вирішення профспілковим органом. Прикладом реалізації таких прав можуть слугувати дії профспілок проти незаконного звільнення працівника за ініціативою адміністрації;

в) права щодо участі у вирішенні питань, пов'язаних з регулюванням трудових відносин, власником або упов­новаженим ним органом, державними чи місцевими орга­нами.

Залежно від форми вираження і їх юридичної сили права профспілок поділяються на такі:

а) дорадчі — у випадку запрошення профспілкового органу до обговорення певних питань. Вони виражають думку, позицію профспілок стосовно актуальних проблем, яка може бути прийнята до уваги, врахована при прий­нятті рішення, але обов'язкової юридичної сили не має (наприклад, в правотворчості);

б) узгоджувальні права, суть яких в тому, що без згоди профспілок рішення власника або уповноваженого ним органу не може бути прийняте. Хоча у випадку відмови ініціатора розгляду питання від прийняття рішення з цього приводу попередня згода профспілкового органу не зо­бов'язує його приймати (наприклад, дозвіл на прове­дення надурочних робіт);

в) права вимагати певних дій від роботодавця, наприк­лад, виконати заходи, передбачені законодавством.

За змістом діяльності права профспілкових організацій можна поділити на дві великі групи: права щодо вста­новлення умов праці і норм регулювання трудових відно­син та права щодо контролю за дотриманням власником або уповноваженим ним органом чинного законодавства з питань регулювання трудових відносин.

Перша група прав — це поєднання центральних начал з локальним правовим регулюванням трудових відносин. При укладенні угод, колективних договорів на всіх рівнях профспілкам надані досить широкі повноваження. Поря­док дії профспілок і їх роль в цьому процесі буде розгля­нуто в окремій главі, присвяченій колективному догово­ру-Профспілки як суб'єкти трудового права, наділені пев­ною специфікою, обумовленою особливостями їх утво­рення і функціонування, тому потребують юридичних гарантій щодо реалізації своїх прав і виконання обов'язків. В систему юридичних гарантій прав профспілок входить обов'язок державних органів і адміністрації підприємств всебічно сприяти їм в їх діяльності. Крім того, законо­давством встановлені додаткові гарантії працівникам, які ' обрані до складу виборних профспілкових органів. Вони спрямовані на захист цих працівників від самоправності роботодавця (адміністрації) чи органів місцевої влади, на забезпечення найбільш ефективної їх роботи в профспілці. Так, члени профспілкових органів, не звільнені від основної роботи, на час виконання своїх профспілкових обов'язків звільняються від основної ро­боти із збереженням середнього заробітку. Вони не підля­гають дисциплінарному стягненню без попередньої зго­ди на це профспілкового органу, членами якого вони є. Переведення вказаних працівників на іншу роботу за ініціативою власника або уповноваженого ним органу теж не може проводитись без попередньої згоди на те вказа­ного профспілкового органу. Ця ж вимога стосується

звільнення таких працівників за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Профспілковим працівникам, звільненим з роботи внас­лідок обрання їх на посаду в виборні профспілкові орга­ни, після закінчення строку їх повноважень надається їх попередня робота (посада), а за її відсутності — за зго­дою працівника — інша рівноцінна робота. Звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу працівників, які були членами виборних профспілкових органів, не допускається протягом двох років після за­кінчення строку їх повноважень, крім випадків повної ліквідації підприємства або вчинення працівником вин­них дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення.

Потреба захисту прав та інтересів працівників особли­во актуальна нині, за умов економічної нестабільності і посилення соціально-економічних протиріч. Тому проф­спілки, як найбільш масова громадська організація, і надалі залишаються типовою формою представництва інтересів трудящих, хоча на підприємствах часто з ме­тою вирішення певних соціально-трудових проблем тру­довими колективами створюються різні комітети, ради, комісії (страйковий комітет, рада трудового колективу), про які вже говорилось вище.

Аналіз повноважень, наданих трудовому колективові, і переліку прав та обов'язків профспілок дозволяє зроби­ти висновок, що вони співпадають в питаннях соціаль­но-трудової сфери. Це, перш за все, проведення колек­тивних переговорів, підготовка і підписання колектив­ного договору, контроль за його виконанням, затверд­ження правил внутрішнього трудового розпорядку, за­ходів морального і матеріального заохочення, заходів громадського впливу до порушників трудової дисциплі­ни, встановлення умов праці і заходів з безпеки праці.

Разом з тим кожний із цих суб'єктів трудового права наділений також своїми правами. Для трудових колек­тивів такими є участь в управлінні підприємством, вирішенні виробничих проблем; для профспілок — в основ­ному вирішення проблем соціальної сфери. Виробничі, технічні, економічні питання діяльності підприємства цікавлять їх лише з точки зору дотримання прав та інте­ресів працівників.

Діяльність різних представницьких органів працівників саме в інтересах останніх повинна основуватись на взає­модії і співробітництві.

Переглядів: 8601