• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оксихіноліну, фторхінолонів

Сульфаніламіди на сьогоднішній день призначають при непереносимості антибіотиків або стійкості до них збудників захворювання. Вони за хімічною будовою подібні до вітаміну параамінобензойної кислоти, без якої у деяких груп мікробів і простіших не відбувається розмноження.

Спектр дії сульфаніламідів дуже широкий – коки, кишкова паличка, холерний вібріон, малярійний плазмодій, токсоплазми, хламідії, збудник сибірської виразки, дифтерії, чуми, актиноміцети й інші мікроорганізми.

Класифікація сульфаніламідів побудована на їх фармакокінетичних властивостях – їх всмоктуваності з ШКТ і тривалості виведення.

І. Сульфаніламіди з доброю всмоктуваністю:

- короткої дії (Т_1/2 – 8 год.) – стрептоцид, норсульфазол, сульфадимезин, уросульфан, етазол, сульфацил натрію;

- середньої тривалості дії (Т_1/2 – 8-20 год.) – сульфазин;

- тривалої дії (Т_1/2–24-48 год.) - сульфапіридазин, сульфадиметоксин, сульфамонометоксин;

- надтривалої дії (Т_1/2 – 65 год.) – сульфален.

ІІ Сульфаніламіди з поганою всмоктуваністю з ШКТ і тривалим виділенням, які використовують для терапії кишкових інфекцій – сульгін, фталазол, фтазін, салазопіридазин.

У крові препарати з’єднуються з білками, витісняючи з білкового комплексу інші лікарські препарати чи білірубін, що особливо небезпечно для новонароджених. У свою чергу, сульфаніламіди можуть бути витісненими іншими препаратами – саліцилатами, протизапальними засобами.

Препарати з крові добре потрапляють у різні органи й тканини, плаценту, жовч. Метаболізуються у печінці, виділяються нирками, випадають в осад у кислому середовищі ниркових мисок, утворюючи кристали сечової кислоти, у зв’язку з чим рекомендується додатковий прийом лужної рідини до 2-3л в день для профілактики ускладнень.

Чутливість до сульфаніламідів знижується у середовищі з параамінобензойною кислотою (гній), фолієвою кислотою. Конкурентний механізм дії сульфаніламідів потребує створення в крові хворого високої концентрації препарата (першої ударної дози в 2-3 рази вищої середньої терапевтичної) з переходом на підтримуючу.

Побічні ефектиспільні для всіх сульфаніламідів (див.розділ. 2.3).

Протипоказані сульфаніламіди (особливо бактрим) вагітним й годувальницям (у дитини викликають метгемо­глобі­немію) і дітям з гіпербілірубінемією (енцефалопатія) і дефіцитом глюкозо-6-фостатдегідрогенози в еритроцитах.

Провізор при відпуску сульфаніламідів повинен розказати пацієнтові , що:

1. Запобігти кристалурії в нирках можна питтям великої кількості лужних напоїв.

2. Препарати приймати натще і між їдою.

3. Похідні параамінобензойної кислоти знижують активність сульфаніламідів (сіль пені­циліну, розчинена на новокаїні).

4. Поєднання з антибіотиками розширює спектр антимікробної дії.

5. Токсичність сульфаніламідів зменшується призначенням вітамінів групи В і вітаміну С, фолієвої кислоти.

6. Передозування частіше зустрічається у дітей і в похилому віці (особливо після 10 – 14 доби лікування).

7. Комбінування сульфаніламідів з поліміксином ефективне для захворювань, викликаних протеєм, з левоміцетином і тетрацикліном – посилює токсичність сульфаніламідів.

8. Застосування у знижених дозах сприяє утворенню резистентних штамів.

9. Сульфаніламіди не застосовувати з препаратами, які в метаболізмі змінюють свою або чужу активність.

10. Стрептоцид не сумісний з дигітоксином, ізадрином, хлористо­водневою кислотою, кофеїном, фенобарбіталом.

11. За наявності гною, крові, де є ПАБК, активність препаратів зни­жується.

12. Посилюють гіпоглікемічну дію пероральних протидіабетичних засобів (похідних сульфонсечовини).

Окремі препарати:

Норсульфазол (сульфатіазол) має широкий спектр дії до коків і бацил. Добре всмоктується, 80% виділяється у незміненому вигляді. У перший прийом рекомендовано 2г, потім по 1г кожні 4-6 год. до зниження температури.

Уросульфан активний до стафілококів і кишкової палички. Добре всмоктується і виділяється з сечею, накопичуючись у ній, тому використовують для лікування інфекцій сечовивідних шляхів. Призначають у порошках і таблетках по 0,5 - 1г 3-5 разів на добу.

Сульфанометоксин – препарат пролонгованої дії, виділяється з сечею до 96-114 год. Добре всмоктується. Його призначають при підгострому й хронічному перебігу інфекційних хвороб – пневмонії, тонзиліті, малярії, інфекціях сечовивідних і жовчовивідних шляхів, дизентерії, при лікуванні нагноєнь хірургічних ран всередину в тяжких випадках 2г, середньої тяжкості - 0,5-1г, через 7-10 днів дозу знижують у 2 рази.

Сульфадиметоксин– препарат надтривалої дії, спектр дії, як у сульфамонометоксину, високочутливий до кишкової палички. Добре проникає у плевральну рідину. Через 30 хв після прийому виявляється в крові, у 1,5-4 рази більше його в жовчі, ніж у крові. У першу добу доза складає 1-2г, потім на наступну добу 0,5-1г. Застосовують для лікування сечо- і жовчовивідних шляхів, гінекологічних хвороб, остеомієліту, пневмонії.

Сульфален – препарат надтривалої дії. Добре всмоктується з ШКТ, але всмоктування затримується при вживанні його після їди. Максимальна концентрація в крові через 4-6 год. після прийому і постійна тривала концентрація впродовж тривалого періоду. Через 9 днів з сечею виводиться лише 60% прийнятої дози через добру реабсорбцію препарату в ниркових канальцях. Мало зв’язується з білками, тому висока концентрація в плазмі активної форми препарату. Виводиться з жовчю. Застосовують, як і інші сульфаніламіди, в 1-ий день 1г, потім по 0,2г за 30 хв. до їди 1 раз на добу або по 2г 1 раз в 7-10 днів при хронічних процесах.

Сульфін– це препарат, що повільно всмоктується з кишечника і довго в ньому затримується. Виділяється переважно з калом. Лікують ним кишкові інфекції, призначають для передопераційної підготовки до операцій на товстому й тонкому кишечнику. Приймають по 1г через 4год., потім 5, 4, 3 рази на добу.

Салазосульфопіридин(сульфасалазін) – це поєднання сульфапіридину з саліциловою кислотою. Препарат активний до пневмо-, стрепто-, гонококів, кишкової палички. Накопичується у сполучній тканині кишечника і поступово розпадається, здійснюючи протизапальну й антибактеріальну дію. Застосовують для лікування неспецифічного виразкового коліту. Погано всмоктується з ШКТ, виділяється з фекаліями. Препарат призначають всередину в 1-ий день по 0,5г 4 рази, на 2-ий день по 1г 4 рази, на 3 і 4-ий дні – по 1,5-2г 4р. (при добрій переносимості), потім переходять на підтримуючу дозу (1,5-2 г/добу) протягом кількох місяців. Приймають після їди, запиваючи великою кількістю 1-2% розчину натрію гідрокарбонату.

Бактрим, бісептол, ко-тримоксазол – це комбінований препарат з сульфаметоксазолу і триметоприму в комбінації 5:1. Обидві складові забезпечують бактерицидний ефект, створюючи синергізм і здійснюючи подвійну блокаду в синтезі тетрагідрофолату. Препарат ефективний для лікування грам + і грам- -негативної флори, стійкої до інших сульфаніламідів. Добре всмоктується при прийомі всередину, максимальна концентрація в крові досягається через 1-3 год. і тримається 7 год. Обидві складові наполовину зв’язані з білками плазми. Найвища концентрація бактриму спостерігається в легенях і нирках. Елімінація з крові відбувається повільно (довше 36 год.). Бактрим призначають всередину по 2 таблетки (в таблетці 400 мгсульфаметоксазолу і 80 мг триметоприму) 2 рази на добу при бронхіті, гнійних процесах у легенях, пневмонії, інфекціях сечових шляхів, сепсисі, гонореї, інфекціях ШКТ і хірургічних інфекціях.

Нітрофурани -цепрепарати, близькі до антибіотиків широкого спектру дії, які використовують для лікування інфекцій сечовивідних шляхів і кишечника. Вони дешевші від антибіотиків, добре всмоктуються і рівномірно розподіляються. Виділяються, як і їх метаболіти, нирками, частково з жовчю в просвіт кишечника.

Спектри їх дії – кишкова і дизентерійна палички, сальмонели, холерний вібріон, лямблії, трихомонади, стафілококи, збудник газової гангрени. Нітрофурани активні при стійкості мікроорганізмів до інших протимікробних засобів, вони рідко викликають дисбактеріоз і кандидоз, добре всмоктуються з ШКТ, швидко і рівномірно проникають у тканини. Не пригнічують імунітет, посилюють фагоцитоз. Мають бактерицидну дію.

Найпоширеніші препарати:

Фуразолідон, який впливає сальмонели, холерний вібріон, лямблії, трихомонади. Є інгібітором МАО, підвищує чутливість до спиртних напоїв. Призначають після їди 0,1 – 0,15г 4 рази на добу не більше 10 днів. Створює високу концентрацію в сечі при виведенні.

Фурадонінактивніший, ніж фуразолідон. Виводиться також з жовчю. Проникає через плаценту. Призначають у таблетках по 0,05 - 0,1 4 рази на добу.

Фуразидин (фурагін) використовують для лікування гнійно-запальної інфекції, парантерально вводиться 0,1 – 0,2г 3 рази на добу 7–10 днів. Місцево вживають для проми­вань і спринцювань, в очній практиці.

Фарінгосепт активний до гемолітичного стрептокока, пневмокока. Використовують для лікування захворювань носоглотки, сублінгвально 3–5 таблеток на добу через 15 – 30 хв. після їди протягом 3-4 днів. Після прийому таблетки заборонено приймати їжу протягом 3 год.

Хіноксидин активний для палички Фрідлендера, синьогнійної, кишечної й дизентерійної паличок, сальмонел, стафілококів і збудників газової гангрени. Призначають по 0,25г 3 рази на добу після їди, максимальна добова доза 1г при тяжких запаленнях у черевній порожнині.

Аналогічний диоксидин, але менш токсичний, можна його вводити внутрішньовенно і внутрішньопорожнинно при сепсисі. Протипоказаний при недостатності наднирників, вагітності.

Похідні оксихіноліну діють в основному на грамнегативну флору і найпростіших (дизентерійну амебу, лямблії, трихомонади).За фармакокінетичними властивостями їх ділять на ті, що погано всмоктуються (мексаформ, мексаза, інтестопан), і ті, що добре всмоктуються з ШКТ (5 - НОК). Виділяються в активному стані через нирки.

Ентеросептол активний для кишкової палички, збудників дизентерії. Не всмоктується з ШКТ, тому створює в ньому високу концентрацію, що використовують також для передопераційної підготовки. У своєму складі має йод, тому на 2-3 день лікування може дати диспепсичні розлади, кашель, біль у суглобах. Входить у склад дермозолону, мексаформу, мексази. Застосовують при ентероколітах, амебоносійстві, діареї.

Через побічні ефекти – диспепсичні явища, неврити, зокрема здорового нерва, мієлопатія - ентеросептол почали використовувати рідше.

Нітроксолін (5-НОК) – найменш токсичний з оксихінолінів. Добре всмоктується і виділяється нирками в незміненому вигляді. Добре проникає в простату. Не рекомендують дітям молодшого віку. Використовують для лікування гострих і хронічних інфекцій сечовивідних шляхів, простатитів, після операцій на цих органах.

Фторхінолони мають сильну бактерицидну дію ультраширокого спектру на велику кількість аеробних Г+ та Г– мікроорганізмів і разом з цефалоспоринами найбільше розповсюджені, вивчені і вживані. Є кілька поколінь фторхінолонів:

І-покоління (80-ті роки) – ципрофлоксацин (ципробай), офлоксацин (заноцин, таривід), цифран, норфлоксацин, пефлоксацин (пефлоцин).

ІІ-покоління (90-ті роки) – левофлоксацин, гатифлоксацин.

ІІІ-покоління - респіраторні фторхінолони – тровафлоксацин, моксифлоксацин.

Препарати ІІІ покоління активні до мікроорганізмів, що містяться внутрішньоклітинно. Стійкі до β-лактамаз. Мають імуномоделюючу дію.

Всі фторхінолони добре всмоктуються при прийомі всередину. Прийом їжі і антациди дещо продовжують всмоктування. Препарати добре проникають у всі органи і тканини, зв’язування з білками не більше 30%. Фторхінолони з організму виділяються повільно в основному нирками, хоча для пефлоксацину основний шлях елімінації – позанирковий, а для ципрофлоксацину, норфлоксацину, еноксацину – важливі обидва шляхи.

В основному фторхінолони добре переносяться, але можливі побічні ефекти.

Побічні ефекти - див. розд.2.3.

Протипоказані до застосуванняу дітей до 14 років і годувальниць (формування хряща); людей старших 60 років, у пацієнтів з судомним синдромом, паркінсонізмом, хворих з нирковою недостатністю.

Читайте також:

1. Взаємодія фторхінолонів з препаратами інших фармакологічних груп
2. Класифікація фторхінолонів

Переглядів: 465