• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Моторику ШКТ, протиблювотних, антидіарейних і проносних ЛП

При захворюваннях кишечника, що супроводжуються зменшенням перистальтики широко використовуються агоністи ацетилхоліну.

Класифікація за впливом на холінорецептори:

1. М,-Н-холіноміметики прямої дії (ацетилхоліну хлорид)

2. М-холіноміметики прямої дії (ацеклідин)

3. Антихолінестеразні препарати

А) зворотної дії (прозерин, галантаміну гідробромід, фізостігмін, піридостигміну бромід);

Б) незворотної дії (церулетид).

Ацетилхоліну хлорид - синтетичний аналог ацетилхоліну. Чинить пряму стимулюючу дію на М-і Н-холінорецептори. Проявом М-холіноміметичної дії є підвищення тонусу та скорочувальної активності м'язів шлунково-кишкового тракту, сечового міхура, бронхів, кругового м'яза райдужної оболонки, циліарного м'яза очей, підвищення секреції залоз бронхів, шлунка, кишечника, слинних і слізних залоз. Викликає розслаблення сфінктерів шлунково-кишкового тракту й сечового міхура, брадикардію.

Н-холіноміметична дія пов'язана з участю ацетилхоліну у передачі нервових імпульсів з прегангліонарних волокон на постгангліонарні у вегетативних вузлах, а також з рухових нервів на скелетну мускулатуру. У малих дозах є фізіологічним передавачем нервового збудження, у великих дозах може викликати стійку деполяризацію синапсів і блокувати передачу збудження.

На сьогоднішній день системне застосування ацетилхоліну хлориду обмежене.

Ацеклідин, на відміну від ацетилхоліну хлориду, збуджує тільки М-холінорецептори, не впливаючи на Н-холінорецептори. Підвищує тонус і посилює рухову функцію кишечника, викликає скорочення сечового міхура, матки. При безпосередньому впливі на око викликає звуження зіниці, знижує внутрішньоочний тиск, змінює акомодацію ока.

Антихолінестеразні засіби зворотної дії, зв’язуючись з ферментом холінестеразою, посилюють і подовжують дію ендогенного ацетилхоліну, полегшуючи тим самим холінергічну передачу. Підвищують тонус гладких м’язів внутрішніх органів, посилюють секрецію екзокринних залоз, в тому числі ШКТ. Аналогічно до ацетилхоліну хлориду збуджують Н-холінорецептори.

Церулетид - декапептид, послідовність амінокислот і властивості якого близькі до холецистокініну і гастрину II. Під дією препарату активується вивільнення ацетилхоліну з рецепторів, чутливих до холецистокініну (жовчний міхур, підшлункова залоза, кишечник). Викликає посилення перистальтики тонкої кишки, скорочення жовчного міхура і розслаблення сфінктера Одді, а також стимулює екзокринну функцію підшлункової залози. У процесі холецистографії через 10-20 хв після внутрішньом’язової ін'єкції відбувається візуалізація екстрапечінкових жовчних шляхів. При рентгенологічному дослідженні ШКТ застосування церулетиду дозволяє значно скоротити час, необхідний для якісного контрастування тонкої кишки за рахунок прискорення спорожнення кишечника і поліпшення рельєфності зображення тонкої кишки.

Показання до застосування.ЛЗ, що стимулюють перистальтику ШКТ, призначаються для лікування паралітичної кишкової непрохідності, післяопераційного парезу кишечника, атонічних закрепів, атонії шлунка. Окрім того, вони використовуються при рентгенодіагностиці; для лікування післяопераційної атонії кишечника, паралітичної кишкової непрохідності. Церулетид застосовується під час холецисто- та холангіографії, при дослідженні функції підшлункової залози.

Ацетилхоліну хлорид в якості ЛЗ в теперішній час майже не застосовується, фізостігмін використовується основним чином в очній практиці.

Протипоказання.Для більшості агоністів ацетилхоліну протипоказаннями є гіперацидний гастрит, виразкова хвороба шлунка та 12-типалої кишки, щлунково-кишкова кровотеча, бронхіальна астма, тяжкі захворювання серцево-судинної системи, шок, підозра на обструктивний холедохолітіаз, механічна жовтяниця, гострий панкреатит, механічна кишкова непрохідність, важка ниркова недостатність, вагітність, лактація.

Побічні ефекти є проявом їх холінергічної (переважно М-холіноміметичної) дії (див. розділ 6.11).

Взаємодія(див розділ 6.10)

Антагоністи дофамінових рецепторів відносяться до прокінетиків. Ці препарати нормалізують рухову активність стравоходу, шлунка і кишечника. Сюди належать метоклопрамід, домперидон.

Препарати блокують дофамінові (Д2) рецептори (центральні дофамінолітики). Інгібують хеморецептори тригерної зони блювотного центру, через гіпоталамус і симпатичні нерви впливають на тонус і моторику травного тракту.

Особливості найпоширеніших препаратів:

Метоклопрамід підвищує тонус нижнього стравохідного сфінктера, підвищує амплітуду перистальтичних хвиль шлунка, сприяє руху кишкового вмісту по верхніх відділах тонкого кишечника, має протиблювотну дію. Швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту, пік концентрації в плазмі крові досягається через 1-2 години після прийому разової дози, зв'язується з білками крові (30%), потім швидко розподіляється в організмі, виводиться нирками (85%). Ефект зберігається протягом 1-2 год і триває 5-6 год. Застосовується при рефлюкс-езофагіті, нудоті та блюванні, що пов’язані з порушенням дієти, раннім токсикозом вагітних, при мігрені, захворюваннях печінки і нирок, черепно-мозкових травмах, непереносимості ліків, функціональних розладах моторики шлунка й кишечника, в комплексному лікуванні виразкової хвороби шлунка та 12-типалої кишки.

Протипоказання - підвищена чутливість до препарату, глаукома, феохромоцитома, екстрапірамідні розлади, вагітність. При тривалому прийманні препарату можуть з’являтися сухість у роті, діарея, підвищена сонливість, екстрапірамідні порушення, а також шкірні висипання (рідко).

Домперидон збільшує тривалість перистальтичних скорочень антрального відділу шлунка і дванадцятипалої кишки, нормалізує функцію нижнього стравохідного сфінктера, сприяє руху шлункового і кишкового вмісту, має протинудотну й протиблювотну дії.

Препарат швидко всмоктується при прийомі всередину, пік концентрації в крові досягається через 1 год, зв'язується з білками крові (до 90%), погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, метаболіти виділяються нирками (31%) і кишечником (66%). Т_1/2 - 7-9 год.

Препарат застосовують при порушеннях рухової активності стравоходу, шлунка та початкових відділів кишечника. Він краще, ніж метоклопрамід, нормалізує моторику стравоходу, гладких м'язів шлунка і початкових відділів кишечника, ефективніший у хворих з анорексією, нудотою, блюванням, болями в животі, здуттям живота, особливо при діабетичній гастропатії. Домперидон (і метоклопрамід, але він може викликати сонливість, астенію) ефективний при дискінезіях шлунка та кишечника у дітей.

Домперидон протипоказаний при підвищеній чутливості до нього, шлунково-кишкових кровотечах, непрохідності кишечника, вагітності. Іноді може викликати біль голови, запаморочення, сухість у роті, затримку стільця, алергічні реакції.

Побічні дії (див. розділ 6.11).

Взаємодії(див. розділ 6.10).

Протиблювотні засобипригнічують тригерну зону блювотного центру, тобто мають центральну дію. Вони поділяються за механізмом дії напрепарати, що блокують серотонінові рецептори (ондансетрон, тропісетрон); засоби, що блокують дофамінові рецептори (домперидон, метоклопрамід, сульпірид) і ті, що блокують дофамінові рецептори і холінорецептори (тіетилперазин).

Ондансетрон селективно блокує серотонінові 5-НТ3-рецептори в ЦНС. Препарат усуває блювання, яке індуковане цитостатичними препаратами, при променевій терапії і в післяопераційному періоді. При прийомі всередину біодоступність препарату досягає 60%, максимальну концентрацію в крові реєструють через 1,5 год; з білками плазми крові зв'язується до 70-76% дози. Т_½ при парентеральному введенні 3 год. Метаболіти виділяються нирками. Препарат протипоказаний при підвищеній до нього чутливості та в I триместрі вагітності.

Тропісетрон, як і ондансетрон, - конкурентний антагоніст серотонінових 5НТ3-рецепторів у периферичних тканинах і ЦНС. Препарат застосовують в основному при нудоті і блюванні, які викликані хіміотерапевтичними протипухлинними препаратами. Тропісетрон протягом 20 хв практично повністю (95%) всмоктується при прийомі всередину (С_max в крові спостерігається через 3 год), зв'язується з білками плазми крові (70%), піддається у печінці гідроксилюванню з подальшою кон'югацією з глутатіоном, виводиться переважно нирками у вигляді неактивних метаболітів. Має тривалу (до 24 год) дію. При застосуванні може викликати біль голови, болі в животі, запаморочення. Протипоказаний при гіперчутливості.

Домперидон, метоклопрамід (див.вище).

Сульпіридвідноситься до “атипових” нейролептиків з групи бензамідів. Має помірну протиблювотну та антидепресивну, виражену антипсихотичну дії, що пов’язані з селективною блокадою центральних дофамінових D₂, D₃-рецепторів і зниженням нейромедіаторної функції допаміну. Покращує виділення слизу і кровопостачання слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, що зумовлює його ефективність. Після внутрішнього прийому сульпірид всмоктується досить повільно і не повністю. Біодоступність препарату коливається в межах 27-34%. Одночасний прийом з їжею зменшує біодоступність на 30%. Максимальна концентрація в крові досягається через 3–6 год. Період напіввиведення сульпіриду становить 8–9 год. У хворих із тяжкою нирковою недостатністю він подовжується до 20–26 год. Препарат не біотрансформується. З грудним молоком виділяється незначна кількість. Сульпірид виводиться головним чином нирками. Значна частина отриманої дози препарату не всмоктується в шлунково-кишковому тракті і виділяється з калом.

Небажані побічні реакції: порушення сну, дратівливість, порушення концентрації уваги, екстрапірамідні розлади, запаморочення; зрідка сухість у роті, нудота і блювання, закреп. У жінок при застосуванні високих доз препарату відмічається збільшення молочних залоз і галакторея, можливі порушення менструального циклу. Сульпірид застосовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, мігрені, запамороченнях різного походження (хвороба Меньєра).

Тіетилперазинпригнічує хеморецептори трігерної зони блювотного центру і сам блювотний центр. На відміну від нейролептиків він не виявляє антипсихотичної дії і не викликає екстрапірамідні порушення. Також блокує адрено- і М-холінорецептори, дофамінові рецептори в нігростріарних шляхах. Не показаний хворим з підвищеною чутливістю до препарату, з порушеними функціями нирок, при глаукомі, гіпертензії, пригніченні ЦНС, паркінсонізмі. Може спричиняти біль голови, запаморочення, судомні посмикування, тахікардію.

Взаємодії(див. розділ 6.10).

Антидіарейні засобиможна безпечно застосовувати у хворих з легкою та помірною гострою діареєю. Проте їх не слід призначати пацієнтам з домішками крові у випорожненнях, лихоманкою або проявами системної інтоксикації, зважаючи на ризик обтяження основної причини діареї. Застосування протидіарейних засобів слід припиняти, коли діарея посилюється, незважаючи на прийом препаратів. Протидіарейні засоби також призначають для симптоматичного лікування у разі хронічної діареї при синдромі подразненого кишечника та запальних захворюваннях кишечника.

Алгоритм лікування будь-якої діареї повинен включати такі обов'язкові етапи:

- верифікація діагнозу та ідентифікація основних механізмів діареї;

- усунення причини діареї, якщо це можливо (корекція побічних впливів лікарських засобів, відмову від алкоголю тощо);

- лікування основного захворювання, вторинним симптомом якого є діарея (цукровий діабет, тиретоксикоз, склеродермія, уремія та ін);

- лікування основного захворювання (етіотропна або патогенетична терапія), провідним симптомом якого є діарея (кишкові інфекції, хвороби тонкої і товстої кишки, панкреатит та ін.);

- вибір додаткового симптоматичного антидіарейного засобу.

Сучасні антидірейні засоби поділяються на такі групи:

1. Антибактеріальні препарати (різні групи);

2. Ентерол (Saccharomyces boulardii);

3. Препарати В. subtilis и В. Cereus (бактисуптил, споробактерин);

4. Ферментні препарати (креон, панцитрат, мезим);

5. Інгібітори кишкової моторики: опіати (лоперамід); аналоги соматостатину (октреотид); холінолітики (атропіну сульфат, гастроцепін); антагоністи 5-НТ₃ серотонінових рецепторів (ондансетрон, алосетрон, цилансетрон);

6. Інгібітори кишкової секреції: опіати (лоперамід); аналоги соматостатину (октреотид); інгібітори синтезу простагландинів (НПВС);

7. В’яжучі засоби, адсорбенти (смектит, препарати білої глини (каолін, атапульгіт), препарати вісмуту, лігнін, полівідон);

8. Стимулятори абсорбції (аналоги соматостатину (октреотид), кортикостероїди);

9. Оральні регідратанти (регідрон, гастроліт);

10. Альфа-адренергічні агоністи (клонідин);

11. Пробіотики:

1. Біфідовмісні (біфіформ, біфілонг, пробіфор)

2. Лактовмісні (лактобактерин, аципол, ацилакт)

3. Мікробні метаболіти (хілак форте)

4. Препарати інших групп (інгібітори енкефаліназ, блокатори хлоридних каналів, берберин).

Застосування антибактеріальних препаратів (з урахуванням чутливості збудника) при бактеріальних кишкових інфекціях є традиційним і не вимагає додаткових коментарів.

Читайте також:

1. Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка.
2. Класифікація проносних засобів
3. Клінічна фармакологія проносних засобів.

Переглядів: 922