Міхаїл Бакунін

Міхаїл Бакунін (Бакунин), 1814-1876 - основоположник нового напряму анархізму - колективістського анархізму, або анархоколективізму. Визначальний вплив на формування бакунінської концепції мали філософія Геґеля, згодом - доктрина Прудона та марксизм.

Свої погляди на державу і право, власну концепцію анархізму Бакунін виклав у працях "Бог і держава" (1871) та "Держава і анархія" (1873). Життя Бакуніна схоже на легенду: він перебував у російських тюрмах, його тричі засуджували на смерть, був на засланні у Сибіру, звідки втік через Аляску і, повернувшись до Європи, продовжував анархістську діяльність. Бакунін - основний противник Маркса в I Інтернаціоналі, власне їхній конфлікт став однією з причин розпаду I Інтернаціоналу. На початку 60-х років він формує власну концепцію, основами якої були абсолютна свобода особи, антиінтелектуалізм, а також основана на традиції російської общини колективна власність.

Ідея свободи у творчості Бакуніна формується у процесі полеміки з іншим ідеологом анархізму - Максом Штірнером, який вважав, що особа може бути вільною тільки на засаді протиставляння себе суспільству та державі. Суспільство не дає змоги досягнути людині повної свободи. На думку Бакуніна, суспільство становить природне середовище буття особи, натомість її свобода порушується державою, тому досягнення повної свободи і повної автономії особи можливе тільки шляхом ліквідації держави. Штучні інституції, створені державою незалежно від її форми, у кінцевому підсумку завжди спричинюють порушення або знищення свободи особи. Мислитель підкреслював принципову відмінність між становищем особи у суспільстві та в державі. У державі панує право, у суспільстві - традиція та звичай, і взаємодія індивідів базується на солідарності. При цьому форма держави не має принципового значення. Він писав: "Між монархією і республікою існує істотна відмінність: у першій апарат держави пригноблює і грабує населення для користі привілейованих класів, маєтних верств, а також своєї власної кишені іменем монарха; у республіці населення є так само пригноблене і пограбоване на користь тих самих класів, але вже іменем волі народу".

Говорячи про державу, мислитель підкреслював, що "жодна держава - навіть в найбільш демократичній формі, навіть якщо б це була найчервоніша політична республіка, народна республіка, все одно влада буде псевдонародною, бо тільки така влада можлива під фальшивим гаслом народного представництва - не буде спроможна дати народові того, що йому потрібно, а саме: змоги вільно організуватися знизу доверху в ім'я власних інтересів. Кожна держава, навіть найбільш демократична і республіканська, навіть псевдонародна держава, видумана паном Марксом, за суттю своєю є нічим іншим, як апаратом, за допомогою якого керує масами привілейована меншість, яка нібито краще розуміє інтереси народу, ніж сам народ". Тому для народу не залишається нічого іншого, як знищити державу шляхом анархістської революції.

Розглядаючи перспективи майбутнього людського суспільства, Бакунін особливу увагу приділяє проблемі колективізму. Базуючись на твердженні, що людина є істота суспільна, він намагається окреслити майбутнє життя людей, яке він не мислить поза колективами. Отже, для Бакуніна колективізм є не тільки основним напрямом суспільної організації, але й стає чи не найвищою моральною якістю, яка регулює життя як індивіда, так і суспільства, що стає організацією солідарності індивідів, які однаково користуються всіма необхідними матеріальними благами, так само як і з найбільшого добра всіх, чим є свобода. У такій ситуації людина як найбільш індивідуалістична і, одночасно, найбільш суспільна істота досягає апогею свого розвитку, гармонійно пов'язаного з розвитком колективу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
П’єр Жозеф Прудон	\|	ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.06 сек.