Організація праці і обов'язки свинарів-операторів

При виробництві свинини на промисловій основі застосовують потоковий метод, в основу якого покладено рівномірне одержання і вирощування поросят, відгодівля і здавання їх на забій. Ритмічна й ефективна робота спецгоспів та промислових комплексів значною мірою визначається не тільки технологією, а й застосуванням раціональної організації праці.

Особливості утримання і годівлі свиней за періодами технологічного циклу, значний рівень механізації і автоматизації основних виробничих процесів визначили на комплексах поглиблену спеціалізацію виробничих дільниць і розподіл праці робітників, які безпосередньо доглядають за тваринами.

Існують промислові комплекси по вирощуванню і відгодівлі 108, 54, 36 і 24 тис. свиней на рік. Основною виробничою одиницею комплексу є спеціалізована дільниця. Згідно з технологією на комплексах з відгодівлею 108 тис. свиней за рік виділено шість виробничих дільниць:

перша — утримання кнурів, холостих свиноматок і першого періоду поросності (до 32 днів);

друга — утримання свиноматок другого періоду поросності (від 33 до 112 днів) і ремонтних свинок;

третя — утримання підсисних свиноматок з поросятами до 26-денного віку;

четверта — дорощування поросят від 27 до 106 днів;

п'ята та шоста — відгодівля свиней протягом 116 днів.

За кожною дільницею закріплюють тварин однієї статево – вікової групи, що дає змогу краще використовувати робочу силу, засоби виробництва, створювати добрі умови для підвищення кваліфікації робітників.

Перші чотири дільниці входять до складу цеху відтворення, п'ята й шоста — до цеху відгодівлі.

Норми обслуговування свиней операторами, які визначено для цього комплексу, наведено в додатку 4.1.2.

Системи і способи утримання овець

Виробництво вовни і іншої продукції вівчарства пов’язано з підвищенням продуктивності овець і значним збільшенням їх поголів’я. Для утримання овець необхідно побудувати велику кількість нових сучасних і дешевих будівель з врахуванням кліматичних умов, напрямку господарства і системою утримання тварин. Одночасно, в деяких випадках, економічно вигідно і доцільно реконструювати старі приміщення, довести їх до необхідного стану, який відповідає новітнім стандартам будівництва і експлуатації тваринницьких приміщень, а також зоогігієнічним і ветеринарно-санітарним нормативам.

У народногосподарських планах визначені напрямки розвитку вівчарства і зони розведення овець різних порід. Для будівництва приміщень для овець доцільно використовувати дешеві місцеві природні матеріали, враховувати наявність площ для створення літніх і зимових пасовищ.

В Україні існують такі зони розведення овець: Зона тонкорунного вівчарства –Дніпропетровська і Одеська області, в них розводять асканійську тонкорунну породу овець. М'ясо-вовнова тонкорунна порода – прекос є плановою для Вінницької, Житомирської, Київської , Львівської, Хмельницької, Черкаської, Сумської, Тернопільської і Харківської областей.

Зона тонкорунного і напівтонкорунного вівчарства –Чернігівська Волинська, Ровенська області – розводять чорноголових овець і породу прекос.Кримська, Одеська і Донецька області – спеціалізуються на розведенні цигайської породи.

Зона смушкового вівчарства – розташована у Полтавській і Одеській областях. Для них плановими породами є сокільська і каракульська породи овець.

Зона грубо вовнового і м'ясо-вовно-молочного вівчарства – це гірсько-карпатські райони Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей. Для них плановими породами є рацька, цуркан і цакель.

Для кожної зони розведення овець існують певні особливості технології утримання, годівлі і виробництва продукції вівчарства. У вівчарських господарствах усіх зон взимку вівці перебувають на стійловому утриманні. Влітку застосовуються різні системи утримання залежно від конкретних умов господарства.

Пасовищне утримання застосовується у господарствах, які мають значні площі природних і штучних пасовищ. Наприклад, у гірських районах Карпат весь літній період овець переводять на пасовищі, тобто застосовується відгонна система випасу. В цей період продукція вівчарства є найдешевшою.

Пасовищно-стійлове утримання – застосовується коли не достатньо площ для пасовищ і овець підгодовують із годівниць скошеною травою.

Стійлове утриманнявикористовується в місцевостях, де відсутні природні, штучні пасовища, або вони вигорають без наявності зрошення.

Стійлове утримання практикується у місцевостях з високим відсотком орних земель. Тут розвинуто кормовиробництво і вівці годуються круглий рік із годівниць привозними кормами.

При всіх системах утримання поголів’я овець розподіляють на отари.

Розмір отар залежить від розміру ферм і зони ведення вівчарства. Оптимальний розмір ферми в зоні Степу – 3000 - 4000 овець, в зоні Лісостепу – 1500 - 3000 і в зоні Полісся - 500 - 700 голів. Приблизний розмір отар у Степовій зоні для вівцематок і ярок 600 - 800 голів, Лісостепу – 400 - 600 голів, Гірських Карпат 300 - 400 голів. Розмір отар для відгодівельного поголів’я овець – для Степу – 1000 голів, Лісостепу – 800 і Гірських Карпат – 350 - 400 голів.

На відміну від інших видів тварин, вівці споживають майже усі види трав, стійки до тривалих переходів і здатні випасатися у балках, ярах і лісосмугах. При пасовищному утриманні і загінній системі пастьби, за літо одержують 70-80 % річного приросту вовни. Вважається ефективною стійлово-табірна система утримання овець. Літній табір споруджується із вигульно-кормовими майданчиками, годівницями, коритами для води або автонапувалками. Вівці пасуться на пасовищі 1,5-2 години на день для отримання моціону, а протягом доби отримують корма із годівниць.

За літо ремонтують і дезинфікують кошари, бази, годівниці та інше обладнання. Основними приміщеннями ферм є вівчарні з базами, сховища для кормів, пункт штучного запліднення, літні вигульно-кормові майданчики, ванна чи душова установка для профілактичного купання овець, стригальний пункт. Кошари повинні бути світлими, сухими, з вентиляцією, зручними для використання.

Норма площі підлоги кошари на одну голову для кітних вівцематок – 2-2,5 м², молодняку до року – 0,7-0,9, для дорослих баранів – 1,5-2 м². Оптимальна температура у вівчарнях для дорослих овець і молодняку старіше 5-місячного віку повинна бути 4-8 °С, а у вівчарні, де відбуваються окоти, – 15-18 °С при відносній вологості повітря 70-75 %.

Дуже важливе значення має зимівля овець. Успіх її залежить від заготівлі доброякісних кормів у достатній кількості й правильного використання їх, умов утримання тварин, а також від правильної організації праці чабанів. Особливо слід звернути увагу на годівлю овець, адже короткочасна незадовільна годівля позначається на якості вовни (утворюється «голодна тонина»). У зимовий період вівці якомога більше повинні перебувати на свіжому повітрі. Тривале утримання в кошарах, особливо тісних, призводить до погіршення їхнього здоров'я та якості вовни. Тільки під час негоди тварин не виганяють із кошари.

Важливим є забезпечення овець водою. При організації водопостачання ферм враховують, що добова потреба води на дорослу вівцю становить 8—10, а для молодняку – 3-4 л.

Системи і способи утримання птиці

У птахівництві застосовують такі способи вирощування й утримання птиці: підлоговий, клітковий і комбінований. При першому способі поголів'я розміщують на підлозі, у цьому разі для неї можна обладнати вигули. Підлогове утримання практикують на глибокій підстилці або решітчастій чи сітчастій підлогах.

При клітковому утриманні птиця знаходиться в кліткових батареях, які являють собою агрегати, що складаються із кліток, розміщених в один або кілька ярусів. У клітки, наприклад, садять по 10 - 60 курчат, що значно підвищує ефективність використання приміщень. Обмеження руху птиці при цьому дає змогу економити до 25 % кормів.

У клітках птицю утримують на сітчастій або решітчастій підлозі, через яку пташиний послід випадає на спеціальний настил чи у бетонований канал, звідки видаляється за допомогою транспортерів. У кліткових батареях механізовані процеси роздавання кормів, напування тощо.

Комбіновану систему утримання застосовують здебільшого при вирощуванні курчат та індичат. Так, курчат до 1,5-2-місячного віку утримують у клітках, потім їх переводять в умови підлогового утримання (в акліматизатори чи літні табірні будиночки), що дає змогу їм багато рухатися і добре розвиватися. З початком яйцекладки птицю переводять у клітки або приміщення для дорослого поголів'я.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утримання відгодівельного поголів’я .	\|	Визначення структури стада

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.