• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна; б) порядок його придбан­ня (формування), використання і вибуття; в) порядок звер­нення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб'єктів господарюван­ня, на якій базується їх господарська діяльність, відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, — право господарського відання, право опера­тивного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГК.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюва­тися також на основі інших речових прав (в Розділі II Книги третьої Цивільного кодексу України вони називаються речо­вими правами на чуже майно), до яких відносяться, зокрема, права володіння, права користування.

Право володіння чужим майном виникає на підставі дого­вору з власником або особою, якій майно було передане влас­ником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 ЦК).

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ре­сурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч. 1 ст. 401 ЦК). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухо­мим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електро­передачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачан­ня, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК).

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених в ч. 1 ст. 133 ГК, праві відповідно до умов договору з власником майна. Отже ч. 2 ст. 133 ГК передбачає можливість визначення інших прав, які відно­сяться не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є, на нашу думку, право оренди цілісного майнового комп­лексу державного (комунального) підприємства або його струк­турного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення на його (майна) основі цим суб'єктом самостійного господа­рювання.

До прав, щодо яких йдеться в ч. 2 ст. 133 ГК, можна відне­сти іпотеку (заставу).

У ч. З ст. 133 ГК вміщені положення, що за своїм змістом перекликаються зі змістом статей 55, 132 і 138 ГК щодо опе­ративного використання майна, і встановлюють, що здійсню­вати господарську діяльність на основі зазначеного права мо­жуть лише суб'єкти господарювання, які не мають статусу юридичної особи. Це відокремлені підрозділи (структурні оди­ниці) господарської організації, які реалізують свою госпо­дарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарсь­кою організацією, до складу якої вони входять.

Як встановлено в ч. З ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і госпо­дарювання. Це положення знайшло свій розвиток в ч. 4 ст. 133 ГК, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечуєть­ся незалежно від того, про яке право йде мова — чи то про право власності, чи про інші речові права.

Переглядів: 672